Основні завдання Департаменту погашення заборгованостей

- Організація контролю за погашенням податкового боргу з податків і зборів платників податків, заборгованості з інших платежів, а також стягненням своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску платників єдиного внеску.

- Організація контролю за забезпеченням стягнення заборгованості суб’єктів господарювання за кредитами та позиками, залученими державою або під державні гарантії.

- Організація контролю та забезпечення надання допомоги зі стягнення податкового боргу та недоїмки з єдиного внеску в міжнародних правовідносинах за запитами компетентних органів іноземних держав.

- Організація контролю за відстроченням, розстроченням та реструктуризацією грошових зобов’язань та/або податкового боргу, а також списанням безнадійного податкового боргу;

- Організація контролю за застосуванням адміністративного арешту (арешту) майна платників податків та/або зупиненням видаткових операцій на їх рахунках у банку, фінансових санкцій до платників єдиного внеску;

- Організація контролю за виявленням, обліком, зберіганням, оцінкою та розпорядженням безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави.

 

 

 

 

2.2. Правовий статус Державної фіскальної служби України

У юридичній літературі достатньо проаналізовано поняття правового статусу, який визначається як категорія, що має сукупність певних ознак, які складають його системну характеристику. У перекладі з латинської мови "status" означає становище, положення. "Статус" – сукупність прав і обов'язків громадянина чи юридичної особи; правове положення,. Багато авторів визначають правовий статус державних органів як її правове положення, правове становище.

На нашу думку, правовий статус має складну структуру, що обумовлює необхідність визначення загальної системи його елементів. Визначити їх можна шляхом аналізу ознак органу як суб'єкта управління, беручи ці ознаки як об'єктивну передумову правового статусу. В.Б. Авер'янов, поряд з найстабільнішими характеристиками правового статусу (вид керуючого суб'єкта, його підлеглість, генеральні цілі, повноваження тощо), виділяє і "гнучкіші" компоненти статусу (окремі завдання, конкретні права та обов'язки, зв'язки з іншими структурними одиницями тощо).

До елементів правового статусу В.В. Молдован і В.Ф. Мелащенко відносять форми і методи діяльності державного органу, правові підстави їх виникнення та функціонування.

На думку Б.М. Лазарєва, функції, права та обов'язки є самостійними елементами правового статусу. Не можна не погодитися з твердженням автора, що правовий статус передбачає відповіді на такі питання: а) органом якого рівня він є? б) до якого виду органів належить за змістом своєї діяльності? в) хто його утворює, формує особовий склад? г) кому він підпорядкований, підзвітний, підконтрольний? д) яка компетенція органу? е) хто йому підпорядкований, підзвітний, підконтрольний? є) яка юридична сила актів даного органу? ж) які джерела фінансування? з) чи володіє він (орган) правами юридичної особи?

У свою чергу Б.Н. Габричідзе виділяє таке поняття, як "конституційний статус", який характеризується нормами конституційного законодавства. Методологічний підхід до конституційного статусу є першоосновою статусу державних органів, який забезпечує стабільність державного апарату, зміцнення законності в його діяльності і включає у себе державно-правову характеристику органу держави, визначення його місця в загальнодержавній системі видів органів, а також їхні співвідношення та взаємовідносини між собою, закріплення важливіших принципів організації і діяльності.

Як видно із викладеного, питання правого статусу розглядали вчені у своїх роботах, у той час як правовий статус державної фіскальної служби як контролюючого суб'єкта залишився поза їх увагою. Оскільки державна фіскальної служба здійснює важливе державне завдання – забезпечує виконання дохідної частини бюджету, то теоритичні розробки щодо визначення її правового статусу, виявлення недоліків діючого законодавства, обгрунтування певних висновків у цьому напрямі має важливе значення.. Крім того, це дозволить проводити дослідження різних функцій державної фіскальної служби. До правового статусу державної податкової служби потрібно віднести конкретне призначення, місце та роль місцевих органів податкової служби у системі державних органів, оскільки саме ці ознаки розкривають державно-правову і конституційну природу цих органів.

Держава, як суб'єкт податкових правовідносин, бере участь у них опосередковано, через спеціальні державні органи, створені нею для здійснення контролю за виконанням обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Податки в Україні, як і в інших країнах, є однією з ознак держави, і вони по праву дістали конституційне закріплення.

На жаль, основний Закон України – Конституція – не дає розгорнутого тлумачення про податки та діяльність податкових органів. Однак стаття 67 Конституції стверджує: "Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, у порядку, встановленому законом". Частина перша цієї статті безпосередньо законодавчо закріплена відповідними Законами України і вже сьогодні діє на практиці. До таких законів можна віднести Закони України "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", декрети Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок", "Про податок на промисел" та ряд інших. Ці законодавчі акти визначають перелік податків, які необхідно сплачувати, їх розміри, термін сплати тощо. Закріплюють вони і обов'язок щодо сплати податків як за громадянами безпосередньо, так і за підприємствами, створеними цими громадянами.

Стосовно ж другої частини цієї статті необхідно зазначити, що на сьогодні вона виконується лише частково. Чинне законодавство зобов'язує щорічно подавати декларації лише тих громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та осіб, які отримують доходи поза межами основної роботи. Таким чином, ми можемо констатувати, що для виконання цієї норми необхідно приймати відповідний закон.

Таким чином, можна стверджувати, що саме Конституція України є основним джерелом, яке передбачає створення та забезпечення діяльності органів державної фіскальної служби України. Вважаємо, що Конституція створює умови, основи, але вона не може регулювати всі аспекти статусу державного органу. Не можна не погодитися з позицією М.І. Корнієнка [9, с. 141], який стверджує, що з'ясування правового становища необхідно проводити як на основі Конституції, так і інших законодавчих актів.

Діяльність державної фіскальної служби України регламентується значною кількістю нормативно-правових актів, що регулюють як суто організаційну роботу служби (правовий статус, оплату праці, проходження служби в податкових органах та ін.), так і процес справляння платежів до бюджету.

До основних нормативних актів можна віднести: «Наказ від 14.11.14 № 270. Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України "Про очищення влади"»

Необхідність існування цих нормативно-правових актів викликана специфікою діяльності податкових органів, пов'язаною з виконанням надзвичайно важливої державної функції – забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів. Виконання цієї функції державним органом – податковою службою України – потребує наділення її спеціальними правами та обов'язками, що виникають під час процедури збору податків та обов'язкових платежів.

Законодавче закріплення завдань державних органів є, по-перше, способом для цілеспрямованого керівництва їх діяльністю; по-друге, юридичною основою для визначення обсягу прав, якими державні органи повинні володіти для успішного вирішення покладених на них завдань; по-третє, юридичною основою для встановлення їх відповідальності.

Завдання податкової політики зводяться в основному до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Усю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:

– фіскальна – мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

– економічна або регулююча – функція, спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності у країні і міжнародних економічних завдань, сприяння вирішенню соціальних проблем;

– контролююча – контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин.

Чітка фіксація завдань, поставлених перед органом, є необхідним каналом правового опосередкування функцій. Завдання обумовлюють саме існування функцій, визначають їхній зміст.

 

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ДЕПАРТАМЕНТІ ПЕРСОНАЛУ

3.1 Нормативно-правова база по охороні праці

Безпечні умови праці – це не тільки здоров’я людини та її впевненість у завтрашньому дні це значною мірою ефективність та продуктивність праці, економія розмаїтих засобів та ресурсів, які при нехтуванні охороною праці доводиться витрачати на відновлення працездатності постраждалих та підтримку тих людей, які не можуть вже працювати. Так для прикладу в США та Німеччині де рівень виробничого травматизму та професійних захворювань значно нижчий, ніж на Україні; охорона праці давно розглядається як наука і виступає в ролі економічного важеля в боротьбі з необгрунтованими збитками.

Нажаль, в Україні охорона праці на сьогодні знаходиться не в кращому стані, що пов’язано насамперед із відсутністю необхідних коштів. Як відомо, за загальним принципом все господарство країни можна поділити на виробничу та невиробничу сфери. До невиробничої сфери входять фінансові та банківські установи, державні контролюючі органи до, яких відноситься і Державна податкова служба, заклади освіти і культури.

Традиційно вважалося, що тут немає серйозних проблем у створенні безпечних умов праці. Такий підхід є абсолютно невірним призводить до виникнення багатьох проблем, що їх легко уникнути проводячи необхідну роботу по охороні праці.

Останнім часом держава почала приділяти охороні праці людей, що зайняті в невиробничій сфері значно більше уваги, що пов’язано не тільки зі збільшенням кількості працівників, які займаються насамперед розумовою працею, а також із збільшенням кількості самих небезпечних факторів, яке відбувається головним чином за рахунок підвищення комп’ютеризації робіт.

Проблеми, повязані з охороною праці не обминули і Департамент персоналу в м. Киеві, де було пройдено практику.

Метою практики є поглиблення та застосування на практиці знань з охорони праці, яких набули в процесі навчання, набуття умінь критично оцінювати роботу з охорони праці на базі стажування та знаходити резерви підвищення ефективності заходів з охорони праці, розроблятии напрями поліпшення умов і охорони праці.

Департамент персоналу Державної фіскальної служби у своїй діяльності стосовно охорони праці спирається на комплекс державних законодавчих актів. Загальними законодавчими актами, що визначають основні положення щодо охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів “Про працю”, Закони України “Про охорону праці”, “Про забезпечення санітарного та гігієнічного благополуччя населення”, “Про загальнообов‘язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ”, “Про пожежну безпеку”, “Про державну таємницю”.

Одним із нормативно – технічних документів є Закон України “ Про охорону праці “, який регулює основні аспекти з охорони праці з якими повинен бути ознайомлений кожен працівник і работодавець. Закон України "Про охорону праці " від 14 жовтня 1992 року був дуже не досконалим і не регулював великий обсяг проблем і тому в умовах встановлення ринкових відносин в Україні з метою захисту працюючих на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності був прийнятий Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року. Слід відмітити, позитив впровадження закону "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" тому, що всі працівники при прийняті на роботу являються застрахованими. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу свідчить про те, що вона застрахована, незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованому працівнику видається свідоцтво встановленого зразка.

Державна фіскальна служба спирається на міжгалузеві та галузеві нормативні акти. Міжгалузеві державні нормативні акти, на які спирається ДФС:

- Постанова КМУ “Про порядок рослідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру” 270 від 22.03.2001р.;

- Типове положення про навчання з охорони праці. ДНАОП 0.00-4.12-99;

- Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних

машин. ДНАОП 0.00-1.31-99;

- Типове положення про службу охорони праці. ДНАОП 0.00-4.21-93.

В даній структурі системою управління охороною праці розроблена інструкція вступного інструктажу з питань охорони праці та інструкція про заходи пожежної безпеки у службових приміщеннях та діяльність персоналу на випадок пожежі, з якими ознайомлюється кожний працівник. Питання щодо охорони праці містить кожна посадова інструкція.

 

3.2. Організація протипожежної безпеки

 

Відповідно до Закону України “ Про пожежну безпеку ” від 17.12.1993 р. №3745 та Інструкції ДПА України “ Про заходи протипожежної безпеки у службових приміщеннях ” від 2.12.2000 р. службою охорони праці Департаменту персоналу у м. Києві розроблена і затверджена керівником “ Інструкція по додержанню правил пожежної безпеки в адміністративному будинку ”.

Цією інструкцією визначені:

- особи відповідальні за пожежну безпеку в кожному приміщенні;

- склад добровільної пожежної дружини;

- план евакуації людей і майна при пожежі;

- місце знаходження протипожежного інвентаря.

Дана інструкція також визначає заходи щодо підвищення протипожежної безпеки, основними з яких є такі:

- електромережі і оргтехніку використовувати лише у справному стані з урахуванням рекомендацій підприємств-виготовлювачів;

- меблі та обладнання мають розміщуватися на відстані так, щоб евакуаційний вихід з приміщення був шириною не менше одного метру, евакуаційні шляхи та виходи повинні постійно триматися вільними;

- документи, папір та інші легко займисті матеріали слід зберігати на безпечній відстані від електромереж, світильників, розеток та приладів опалення;

- у разі виявлення пошкоджень електромереж, вимикачів, розеток, подовжувачів та інших електроприладів негайно відключати їх від мережі живлення.

Департамент персоналу в достатній кількості забезпечена засобами протипожежної безпеки. Так кожен кабінет обладнано протипожежною сигналізацією, на кожному поверсі та у підвалі знаходяться протипожежні крани (по два на поверх). Всі протипожежні гідранти укомплектовано пожежними рукавами.

Відповідальність за пожежну безпеку окремих підрозділів, своєчасне виконання протипожежних заходів, наявність та справність засобів пожежогасіння несуть керівники підрозділів згідно з наказом начальника.

В адміністративному приміщенні забороняється:

- захаращувати проїзди, проходи та виходи з будівлі;

- складувати матеріали біля пожежних щитів та захаращувати підходи до них;

- палити в робочих приміщеннях.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Проблеми відповідальності за податкові правопорушення є однією із найбільш дискусійних сфер податкового права. Якоюсь мірою це пояснюється певним комплексом питань, що виникають при цьому. Адже санкції за податкові проступки та злочини додатково до фінансового регулюються і адміністративним, і трудовим, і кримінальним правом.

Складність системи оподаткування відкриває численні можливості для зловживань та ухилення від податків. При цьому слід зважати, що ці процеси можуть проходити в легальній та нелегальній формах. Перше означає можливість використання системи пільг та, певною мірою, умовності нормативних установок, бо реальне життя завжди складніше. Саме тому в розвинених країнах широко використовуються мережа служб, які консультують підприємства щодо легальних методів звільнення чи зменшення податкових платежів.

Можливості ухилення від сплати податків значно знижують ефективність податкової системи як за рахунок зменшення податкових надходжень до бюджету, так шляхом зниження можливостей регулюючого впливу податкової системи в цілому. Тому остання може характеризуватися серйозною асиметричністю, не бути нейтральною стосовно різних категорій платників, тобто порушувати ряд принципів, які здатні забезпечити її ефективне функціонування. Слід також враховувати різний ступінь ухалення від податків стосовно їх окремих видів. Більше можливостей для ухилення містять у собі прямі податки, а серед них – відносно складний ПДВ, порівняно з податком на продаж та акцизами. Звідси дифереціація можливостей ухилення від податків залежно від панування прямих чи не прямих податків, а серед не прямих – значимості ПДВ.

Сьогодні українська податкова система як було доведено вище, не є такою, що стимулює зростання соціального добробуту. Податкова система, яка має виконувати егалітарну підфункцію, насправді тільки сприяє збільшенню рівня диференціації в рівнях доходів за різними соціальними групами. Це пов’язано з тим, що в Україні мінімальний неоподатковуваний мінімум є надзвичайно низьким, а податковий тиск на громадян – великим. Податковий тиск на громадян підсилюється тим, що середня гранична ставка прибуткового податку теж занадто високою.

На мою думку, податкові органи повинні докласти зусиль для формування серед населення та ділових кіл усвідомлення позитивної ролі держави шляхом надання достовірної інформації про свої дії та запровадження прозорого механізму стягнення податків.

Для кількісного виразу цього критерію доцільно застосувати соціологічні опитування, анкетування платників податків та інших подібних заходів.

Таким чином, довіра, а особливо “вертикальна” довіра, є можливим критерієм у пошуках ефективних рішень у податковій сфері. Вона дозволяє здійснити загальну і, що найважливіше, логічно послідовну оцінку функціонування податкової системи та діяльності органів податкової служби. Довіра є підставою для класифікації та встановлення пріоритетності розв’язання проблем, з якими стикається Україна на своєму шляху до ринкової економіки та європейської інтеграції. Вона також є абсолютно необхідною передумовою відновлення економічного зростання, а тому важливо мати таку податкову систему, яка ефективно діє в якості важеля що регулює економіку.

В ході мого проходження виробничої практики зі спеціальності в ДФС Департаменту персонулу у місті Києві насамперед я навчився самостійно вирішувати

питання юридичного значення, а це я вважаю найголовніше для моєї майбутньої професії; також набув навичок розв’язання реальних завдань, використовуючи знання відповідної галузі права.

У період проходження виробничої практики я розробив разом з керівником від відділу план-графік проходження стажування, підпорядковувалась діючим в відділі правилам внутрішнього трудового розпорядку, суворо дотримувався правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, брав активну участь у суспільному житті колективу відділу, засвоїв питання передбачені програмою стажування, збирав практичні матеріали необхідні для написання звіту і представляв їх науковому керівнику, мав змогу ознайомитися з порядком організації діяльності ДФС Департаменту персонулу у місті Києві, нормативними актами, які регулюють діяльність.

Отже, як для мене, то ця практика була пройдена в ДФС Департаменту персонулу у місті Києві не дарма, тому що я багато чому навчився у державних службовців, оволодів новими для себе знаннями, навчився працювати з документацією, навчився оформляти ділові папери і вести ділову документацію і я вважаю, що все це мені знадобиться для моєї майбутньої роботи в державній службі.

 

­

1. Конституція України

2. Закон України “Про внесення змін і доповнень” до Закону України

“Про державну податкову службу в Україні” від 05.02.1998р..

3. Указ Президента України “Про утворення державної податкової

адміністрації України та місцевих державних податкових

адміністрацій”.

4. Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення

відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими

фондами” від 4 березня 1998 р. № 168/98

5. Посадова інструкція державному податковому інспектору групи

правового забезпечення і масово – роз’яснювальної роботи від 11

вересня 2002 року;

6. Положення про групу правового забезпечення і масово -

роз’яснювальної роботи від 27 серпня 2002 року

7.Кодекс Законів про працю в Україні від 10 грудня 1971

року, зі змінами та доповненнями.

8.Ільїн В.Н. “Податкова служба: завдання і реальність. Фінанси України” –

1997р.

9.Податкова система України: підручник В.М. Федоров, В.М.,Опарін

Т.О. П’ятаченко та інші., за ред. В.М. Федосова – К., Либідь 1994р.

10.Кодекс Законів про працю України з постатейними матеріалами – 2000

рік.

11.Закон України “Про працю”

12.Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993року, зі

змінами та доповненнями.

13.Закон України “Про охорону праці” від 1992 року і в новій

редакції від 21 грудня 2002 року.

14.Прокопенко В.І. “Порядок прийняття і звільнення з роботи. Закон і

практика”.- К.: Юмана, 1996 р. – 176 с.

15. Довідник “Робота з кадрами в системі ДПС України”, ДПА України,

м.Київ - 2001р.

16. Желібо Є.П., Барабанова В.В., Коваленко В.В., Чмир А.І., Кочергін

О.М. Охорона праці в органах ДПС України./ За ред. д.х.н. Є.П. Желібо. -

Ірпінь: Академія ДПС України, 2002.