Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Богдан Хмельницький – людина і міф

Поиск

У 1648 р. Богдан Хмельницький мав понад 50 років (припускають, що він народився 1595 р.), тобто був людиною досвідченою і зрілою. Однак про молодість майбутнього гетьмана чи про життя в зеніті віку ми знаємо дуже мало. Його батько, дрібний шляхтич Михайло Хмельницький, походив, найімовірніше, з Перемишльської землі; на початку ХVІІ ст. як слуга коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського жив при його дворі у Жовкві на Львівщині. Згодом, коли дочка гетьмана вийшла за Яна Даниловича, разом з нею переселився до Олеська, а звідти – до Чигирина, де Данилович обійняв уряд корсунського і чигиринського старости. Тут виконував певні адміністративні доручення, потім був призначений підстаростою, тобто управителем замку й волості; тоді ж отримав від Даниловича хутір Суботів під Чигирином, заклав там пасіку, а пізніше навіть осадив власну слободу Новосельці з кількома підданими. У 1620 р. брав участь у поході гетьмана Жулкевського на Молдову, а в жовтні цього ж року поліг у битві з турками під Цецорою. Живучи в серці козаччини, мав близькі контакти з козаками, ба – навіть одружився з козачкою, матір’ю Богдана Хмельницького. Переказ, що якийсь час він був нібито сотником Війська Запорозького, очевидно, легендарний.

Перша згадка про військовий досвід Богдана Хмельницького-молодшого припадає на нещасливу битву під Цецорою 1620 р., у якій загинув його батько, а сам юнак потрапив до турецького полону. Через два роки бранця викупила мати, за іншими даними – його обміняли на котрогось із турецьких полонених. Після цієї пригоди доля Богдана вже тісно пов’язана з реєстровим Військом Запорозьким, а сам себе він зараховує до людей, які звикли шаблею шматок хліба здобувати. Є згадки, щоправда, сумнівної достовірності, про його участь у козацьких морських походах 20-х років ХVІІ ст., а в 1633-1634 рр. він нібито так відзначився у Смоленській війні, що був обдарований від короля шаблею. У повстанні Павлюка знаходився серед тієї реєстрової старшини, яка, усвідомивши безвихідність ситуації, пішла на переговори з коронними владами. Його підпис як тодішнього військового писаря стоїть на акті капітуляції під Боровицею 1637 р.; у 1638 р. бачимо Хмельницького серед членів козацького посольства до короля.

Після запровадження в життя сеймової ординації 1638 р., яка круто обмежила козацьке самоврядування і, зокрема, ліквідувала виборну посаду писаря Війська Запорозького, Богдан став одним з десятьох сотників Чигиринського реєстрового полку. Однак ця непоказна посада не зменшувала його авторитету, в тому числі – і в очах частини придворних. Коли в 1644 р. французький посол у Речі Посполитій граф де Брежі розпочав переговори про найм запорожців на французьку службу, то повідомляв кардиналові Мазаріні, що серед них є дуже здібний полководець Хмельницький, його тут при дворі поважають. Невдовзі де Брежі описує зустріч з Богданом так:

Цими днями був у Варшаві один зі старшин козацької нації, полковник [! ] Хмельницький... Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, розумна, сильна у латинській мові.

Одружувався Хмельницький тричі. Його першою дружиною була Ганна Сомківна, сестра майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка, яка померла між 1645-1647 рр. (від цього шлюбу народилося троє синів – Тиміш, Юрій та Остап, який помер хлопчиком, і чотири доньки). Вдруге Хмельницький обвінчався в липні 1648 р. в Чигирині з нібито вихованкою своєї жінки шляхтянкою Мотроною. Цьому шлюбу передувала драматична історія: недруг Хмельницького, чигиринський підстароста Данило Чаплинський вчинив наїзд на Суботів, забив мало не до смерті канчуками сотникового сина Остапа (від чого хлопчик і помер), а красуню Мотрону вивіз і обвінчався з нею. Пригода з Мотроною скінчилася не менш драматично, ніж почалася. У травні 1651 р. старший Богданів син Тиміш, ненавидячи мачуху, наказав повісити її на воротях батькового двору в Чигирині начебто за подружню зраду. Врешті, в серпні 1651 р. Хмельницький одружився втретє з сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка Ганною, вдовою одного з козацьких полковників. Ця статечна й розумна жінка користувалася загальною повагою в оточенні гетьмана; померла 1667 р. черницею Києво-Печерського жіночого монастиря.

Зовнішній вигляд Хмельницького відтворений на відомій гравюрі Ґданського гравера Гондіуса, що була зроблена з прижиттєвої замальовки 1651 р. Абрахама Вестерфельда, придворного маляра Януша Радзивила. Доповнюють уявлення про зовнішність Богдана нотатки мемуаристів. Наприклад, венеціанський посол Віміна зазначав, що гетьман на зріст скоріше високий, ніж середній, широкої кості й міцної будови. Щодо побутових звичок і уподобань, то відомо, наприклад, що гетьман палив довгу турецьку люльку і полюбляв каву, на ті часи ще мало вживану в Європі. Добре стріляв з лука, з яким виїздив на бій, а зі зброї завжди носив при собі шаблю. В доброму настрої міг пограти на бандурі. Врешті, як тоді було заведено, багато пив, віддаючи перевагу домашнім напоям – горілці, пиву й медові.

Збереглися яскраві свідчення про вдачу гетьмана, у якій відзначали ніби два єства: одне вибухово-холеричне, інше – мовчазне, задумливе й похмуре, однаково схильне і до розчулення, і до втаємниченої підступності. Сучасники нераз описують страхітливі вибухи гетьманського гніву, коли він міг кричати з такою несамовитою люттю, що кидався по покоях, рвав себе за волосся, ногами бив землю або ж метався, немов шалений, що втратив розум. У такі хвилі, як тоді писали, ніхто не міг йому суперечити, а хто посмів би, позбувся б життя. Загалом же у публічних виступах і поводженні з рядовими козаками тримався з підкресленою привітністю, досконало володіючи мистецтвом показної відвертості та сміливого владного жесту. Це забезпечувало йому стійкий авторитет у козацькій масі, а його тяжка рука сприймалася за належне у підтриманні жорсткої дисципліни (Альбрехт Радзивил, наприклад, у своєму щоденнику під 1650 р. писав, що гетьман має всіх русинів у такому послусі, що все готові зробити на один його порух). Загальновідомою була і така примітна риса гетьманської вдачі, як хитрість, котра під видимою оболонкою нераз маскувала почуття й наміри, цілком протилежні декларованим. За словами одного з сучасників, це була людина з тисячею штук, і його слід було остерігатися тим більше, чим більше він виявляв покори.

Розбіжності в сприйнятті козацького вождя бачимо вже в поглядах сучасників, людей, котрі, за словами Івана Франка, “перетерпіли на власній шкурі криваву драму Хмельниччини”. Не дивно, що для поляків гетьман був передовсім зрадником, кровожерним тираном, сином антихриста, збурювачем спокою, а рівночасно (як і всі козаки, про що вже довелося згадувати) – хлопом, розбійником. Водночас не піддавалися сумніву його мужність і сила, що нераз трактувалося як бич Божий, посланий за бунти і зради поляків, ба – саме ім’я Богдан тлумачилося як Богом даний для кари.

В старій в українській традиції постать гетьмана тлумачилась неоднознацно. Учена поезія періоду перших козацьких перемог 1648-1649 рр. сформулювала тезу про Богдана-визволителя, яскраво висловлену, наприклад, у віршах, що супроводжували текст реєстру Війська Запорозького 1649 р. Автор обігрує уже згадане тлумачення імені гетьмана – Богдан, тобто Богом даний – для наголошення на божествено санкціонованій місії козацького вождя. Йому в заслугу ставляться два подвиги – перед православною церквою і перед Руссю-державою, для чого використано промовисті паралелі з Петром Могилою і київськими князями Володимирового коліна:

При Могилі Петрові хрести заслужонії,

При Богдану в Русі єст воздвижонії...

З синов Володимирових Россія упала –

З Хмельницьких за Богдана на ноги повстала.

Довкола постаті гетьмана оформляється метафора, яка надовго оселилася в українському письменстві: порівняння з Мойсеєм, що вивів свій народ з лядського іга. Вона живить українську думку впродовж усього ХVІІІ ст., і лише в “Історії Русів”, історико-публіцистичному творі невідомого автора кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., до густої завіси слави додано трохи сумніву. Хмельницький в очах автора “Історії Русів” – це й надалі герой, рівний Помпею і Цезарю, однак опис дебатів довкола пропозиції передати Україну під протекцію Москви насичений надто дошкульними аргументами проти. Саме тут автор вкладає в уста козаків гострі антигетьманські випади: ті називають Хмельницького перекинчиком і зрадником батьківщини, який веде свій народ у нові кайдани рабства й неволі до держави, в котрій панує найлютіше рабство й невільництво.

З потоку низової культури збереглося чимало дум, що прославляють Богдана-визволителя. Проте є й такі, що обігрують сюжет розплати Хмельницького з татарами українським ясирем. І тут уже до гетьмана звернені не славослів’я, а прокльони: Бодай тебе, Хмельниченку, перва куля не минула, а другая устрілила – у серденько уцілила. В Літописі Самовидця, складеному живим свідком драматичних колізій Хмельниччини, доволі часто згадується ганебна платня, якою Богдан відшкодовував татарську допомогу. У козацькій революції Самовидець бачить не стільки її героїчний бік, скільки лихо для мирного населення, персоніфіковане в Хмельницькому:

И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людєх, що орди позабирали, а маєтности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда б рла.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 219; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.221.171 (0.012 с.)