Необхідність та методика оцінки неявних вигід і затрат та їх застосування в проектному аналізі

Досить часто аналітики до затрат відносять те, що знижує можливість досягнення цілей проекту, а до вигід — те, що сприяє їх досягненню. Однак такий спрощений підхід зумов­лює появу проблеми визначення цілей для кожного учасника проекту. Для приватних компаній або державних корпорацій основною метою є максимізація прибутку, але разом з тим во­ни мають й інші важливі цілі. Наприклад, вони можуть бути заінтересовані у диверсифікації своєї діяльності, що дасть змогу знизити власний ризик. Для суспільства в цілому основною метою є підвищення суспільного добробуту, але воно дбає і про розподіл доходу, збільшення кількості робочих місць для зниження рівня безробіття, посилення регіональної інтеграції або забезпечення національної безпеки.

Для більшості країн підвищення доходу є найважливішим за­вданням будь-якої ініціативи в економічній галузі, а примножен­ня національного доходу — метою національної економічної по­літики. Отже, у даній системі економічного аналізу все, що знижує національний дохід, вважається затратами, а все, що його підвищує, — вигодами.

До неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов'язані, як правило, з еконо­мічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов'язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому. Для оцінки вигід і затрат з точки зору економічного аналізу бажано використовувати альтернатив­ну вартість ресурсів і продукції.

Методика оцінки неявних вигід і затрат передбачає застосу­вання таких прийомів:

визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і затрати мають кількісний вимір. Наприклад, для оцінки незручностей, що викликані шумом та забрудненням
автомагістралі можна використовувати ціни на ринку житла;

непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного рин­ку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигід або за за­трати), якби існував ринок для даних неявних вигід або затрат;

максимальна — мінімальна величина — визначення кількісної величини неявних затрат, яку вигоди повинні перебільшити. Наприклад, можна оцінити витрати на очищення забруднених вод, а потім вирішити, чи перевищуватимуть вигоди цю суму затрат.

Неявні вигоди і затрати досить часто супроводжують проекти із зовнішніми ефектами. Такі побічні витрати оцінюються або: 1)за величиною мінімальної компенсації, яку вони вимагали б для того, щоб відновити попередній рівень добробуту без даного зовнішнього ефекту; 2) за тією максимальною сумою, яку вони готові заплатити, щоб припинити цей зовнішній ефект. Вибір такого підходу залежить від того, чи має право підприємство забруднювати воду взагалі або до певного рівня, чи мають мешканці абсолютне право користувати­ся цілком незабрудненою водою, а також чи існує нормативна база для компенсації населенню збитків.

Концепція альтернативної вартості та її використання в проектному аналізі

Альтернативна вартість – це вартість визначається з точки зору втраченої можливості займається один з допустимих альтернативних видів діяльності, які потребують ідентичних ресурсів. В економічній теорії альтернативною вартістю називають грошову оцінку найбільш ефективно використаного блага. Альтернативні вартість ресурсу використовується певним чином, визначається цінністю яку він міг би мати при використанні одним з найліпших із можливих альтернативних способів.

Альтернативи класифікуються таким чином:

1.взаємовиключні – рішення, прийняття одного з котрих виключає прийняття іншого;

2.заміщувальні – рішення, прийняття яких тим чи іншим чином сприяє досягненню різних цілей;

3.синергічні - рішення, прийняття одного з котрих збільшує ефективність прийняття іншого;

4.взаємодоповнюючі – рішення, реалізація одного з яких є необхідною умовою реалізації іншого;

5.умовні – проекти отримання вигод від яких обумовлено прийняттям іншого проекту;

6.незалежні – проекти, прийняття чи відмова від яких не впливає на доходність інших проектів.

 

Характеристика явних вигод в проектному аналізі. Класифікація явних витрат.

Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцінка майже не викликає складнощів.

Збільшення фізичного обсягу виробництва – найбільш типовий вид матеріальних вигод, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проекту можуть виглядати як підвищення якості вироблюваної продукції, що дозволяє значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців даного товару, і таким чином збільшити обсяги збуту продукції.

До вигод, що отримуються в результаті реалізації проекту, можна віднести також зміни:

- кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, уникнути ризик браку, досягти довгострокової рівноваги;

- у часі реалізації. Це відбувається, наприклад, завдяки будівництву спеціалізованих сховищ, що дає змогу продажу сільськогосподарської продукції у період найвигідніших цін на неї;

- місця реалізації. Цей вид вигод найбільш пов’язаний з проектами у галузі збуту, коли передбачається доставка товару безпосередньо до споживача;

- види продукту, наприклад його сортування та переробка. Вигоди у цьому проекті зумовлені тим, що у сільськогосподарських проектах сортування дозволяє кращі овочі та фрукти продавати у свіжому вигляді за більш високими цінами, а менш якісний товар направляти на переробку, що в цілому підвищує вартість усього врожаю.

Класифікація явних витрат

Явними називають матеріальні вигоди(затрати), обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів величина яких як правило очевидна і дозволяє визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні затрати і вигоди використовуються для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються на оцінці вигод і затрат з урахуванням ринкових цін.

В проектному аналізі існує наступна кваліфікація явних витрат:

1. Бухгалтерські та економічні (залежно від можливості їх відображення в бухгалтерській звітності);

2. Постійні та змінні (залежно від динамічності їх змін в наслідок зміни обсягу виробництва);

3. Довгострокові та короткострокові (залежно від періоду їх здійснення);

4. Середні та граничні (залежно від способу їх віднесення на од. продукції);

5. Експлуатаційні та фінансові (залежно від їх походження) тощо.

Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтерських документах лише вартість використаних ресурсів, що не є власністю фірми. Ці витрати включаються до собівартості випущеної продукції і регламентуються законодавчою базою. Однак існують випадки, коли компанія, яка має власні ресурси та застосовує їх, не має змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських звітах. Таким чином, виникає необхідність розрахунку не лише бухгалтерських витрат (явних), які утворюються під час оплати за ресурси зовнішньому постачальнику, але і неявних витрат, які виникають у разі використання компанією власних ресурсів.

Поділ витрат на змінні та постійні пов’язаний з причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні зі змінами в обсягах виробництва називаються змінними (наприклад, вартість сировини, пряма оплата праці, окремі витрати на реалізацію, оплата електроенергії спожитої для виробничого процесу)

Витрати, зміни яких безпосередньо не пов’язані із змінами обсягів виробництва називають постійними (амортизація, адміністративні накладні витрати, страховка, орендна плата та інші обов’язкові платежі)