Тягар доведення (доказування)

Мета правила

Розумним обґрунтуванням правила вичерпання є надання національним органам, перш за все судам, можливість попередити або виправити ствержувані порушення Конвенції. Це базується на припущенні, відображеному в статті 13, що внутрішній державний лад має забезпечити наявність ефективного правового засобу захисту щодо порушень Конвенційних прав.

Заявникам необхідно вичерпувати тільки ті внутрішні засоби захисту, які є доступними та ефективними.

Немає необхідності вичерпувати дискреційні або виключні засоби захисту, наприклад вимагати від суду перегляду справи (

Визначаючи чи відповідає кожний конкретний засіб захисту критерію доступності та ефективності, беруться до уваги конкретні обставини справи кожної індивідуальної скарги. Увага приділяється не тільки до доступних формальних засобів, але з урахуванням положень основного закону та в політичному контексту, в якому вони функціонують так само як і особисті умови заявника (

Тягар доведення (доказування)

Уряд посилається на не вичерпання, він переміщає тягар доведення на заявника, в тому, що він/вона не вдались до ефективних та доступних засобів захисту у відповідний час.

Як тільки Уряд переніс тягар доведення в тому, що в заявника існував ефективний засіб захисту до якого він міг вдатися, останній має показати, що

- засіб захисту було насправді вичерпано:

- або, що через якісь причини засіб був неадекватним та неефективним за даних обставин справи

- або, що існували особливі обставини, які звільняли його/її він цієї вимоги:

Звичайні сумніви заявника не звільняють йогоїї від спроби вдатися до певного засобу захисту Але коли запропонований засіб захисту насправді не надає обґрунтованих перспектив для успіху, наприклад, в світлі сталої внутрішньої практики, той факт що заявник не використав його не є перешкодою для прийнятності:

Прежде всего, для обращения в Суд необходимо, чтобы заявитель исчерпал все внутригосударственные способы защиты своего права. И Суд неоднократно обращался к толкованию этой нормы Конвенции, т.к. несмотря на видимую ясность здесь возникало немало споров.

В первую очередь государству не может быть отказано в возможности использовать все имеющиеся у них правовые средства для восстановления нарушенного права. Это общее правило, касающееся обращения в международные органы по защите прав человека: с точки зрения международного права именно на государстве в первую очередь лежит обязанность по соблюдению норм о правах человека. Поэтому и следует требовать устранения нарушения сначала именно от государства. В том же случае, если государство не способно или не желает этого делать в силу каких бы то ни было причин, то возможно вмешательство имеющих соответствующие полномочия международных органов. Здесь уже применяется другой международно-правовой принцип - права человека не относятся к области исключительной внутренней компетенции государства. Часто для такого вмешательства международных органов по защите прав человека необходимо предварительное согласие государства. Европейский Суд по правам человека является как раз таким органом, юрисдикция которого должна быть признана государством.

Украина, ратифицируя Европейскую конвенцию о защите прав человека и основных свобод, полностью признала "юрисдикцию Европейского Суда по правам человека по всем вопросам, касающимся толкования и применения Конвенции".Тем самым, Украина признала право лиц (физических и юридических), находящихся под ее юрисдикцией, обращаться в Европейский Суд по правам человека, в соответствии с процедурой, предусмотренной Конвенцией. Но признание юрисдикции Европейского Суда по правам человека не означает и не может означать возникновения каких-либо изменений в системе судоустройства Украины. Европейский Суд по правам человека не становится частью национальной судебной системы - он остается самостоятельным и независимым международным судебным органом, а национальные суды не становятся частью международной судебной системы по защите прав человека. Таким образом, у заявителя возникает возможность искать защиту права в двух абсолютно независимых судебных системах, но в строгой последовательности - сначала в национальной, а затем в международной.

Практика Европейской Комиссии говорит о том, что заявитель должен исчерпать все доступные ему судебные учреждения в государстве. В Украине судебными учреждениями, доступными для обращения в них индивида, являются суды общей юрисдикции, возглавляемые Верховным Судом Украины, а очень редко - Конституционный Суд Украины. Юридические лица для защиты некоторых прав могут обращаться в арбитражные суды.

Обязанность заявителя использовать все имеющиеся национальные правовые средства для восстановления нарушенного права касается не только обязанности использовать национальные средства судебной защиты, но и обязанности в полной мере использовать существующее национальное законодательство.

Обращаясь в Европейский Суд по правам человека, заявитель должен показать, что им были исчерпаны национальные средства защиты, как того требует ч.1 ст.35 Конвенции. Само по себе недоверие заявителя к властям государства, основанное, например, на личном неуважении заявителя к тем или иным органам или должностным лицам либо основанное на общей оценке политической или экономической ситуации в государстве, не является достаточным основанием для отказа обратиться к внутригосударственным средствам правовой защиты

Суд може розглядати справу по суті лише після того, як всі засоби національного захисту було вичерпано, відповідно до загальновизнаних правил міжнародного законодавства та протягом шести місяців с дати винесення остаточного рішення.

Мета правила
Метою правила шести місяців є утвердження безпеки права, щоб гарантувати, що справи піднімають питання Конвенції, які розглядаються в межах розумного строку та захищають державні органи та інших осіб від перебування у стані невизначеності протягом подовженого періоду часу

Також правило надає заявнику передбачуваний час для вирішення питання щодо подання заяви та, якщо так, можливість вирішити які саме аргументи та скарги зазначати, сприяє встановленню фактів по справі, сплив часу створює складнощі будь-якому справедливому розгляду піднятих питань

Воно виділяє часові ліміти для нагляду, який проводиться органами Конвенції та визначає період, як для заявника, так і для державних органів, за межами якого такий нагляд стає неможливим

Суд не може відкласти застосування правила шести місяців

Дії КМУ щодо вжиття заходів загального характеру

Прем'єр-міністр України визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення.

Центральний орган виконавчої влади, визначений у дорученні Прем'єр-міністра України, у встановлений у дорученні строк:

а) забезпечує в межах своєї компетенції видання відомчих актів на виконання заходів загального характеру та контролює їх виконання;

б) вносить до КМУ пропозиції щодо прийняття нових, скасування чинних нормативно-правових актів або внесення до них змін.

Кабінет Міністрів України:

а) видає в межах своєї компетенції акти на виконання заходів загального характеру;

б) вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін.

(Виплата компенсації – воп.21)

На даний час при розгляді цивільних і кримінальних справ та винесенні рішень судді поки що недостатньо застосовують міжнародні договори. Так, у більшості суддів досі відсутні належні знання положень Конвенції та практики Європейського суду

Стаття 2
Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання (заборона смертної кари – Протокол № 6 і 13)

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Тобто, у цій статті передбачаються позитивні, негативні та процедурні зобов’язання держави. Позитивні зобов’язання полягають у тому, що держава повинна використовувати всі заходи для охорони життя людей у межах своєї юрисдикції, негативні - в утриманні держави від позбавлення життя людини, а процедурні – в її обов’язку здійснювати ефективне розслідування незалежно від того, чи загинула людина в результаті дій представників держави або приватних осіб. Важливість ст. 2 Конвенції полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції держава не може відступити від положень Конвенції, навіть в умовах війни або надзвичайного стану, за винятком випадків загибелі лю­дей в результаті правомірних військових дій.

Право на життя є, без сумніву, одним з найбільш очевидних основних прав людини. Відзначаючи це, необхідно зауважити, що ні в статті 2, в якій закріплено це право, ні в Протоколі №6 та 13, в яких міститься вимога скасувати смертну кару, не забезпечується захист самого життя або певний його рівень. Ці положення мають на меті тільки захист особи від будь-якого свавільного позбавлення життя державою.

Проголошуючи захист права на життя, ЄСПЛ, тим не менше, не визначає його початковий та кінцевий моменти. Проте, виходячи з практики Суду «обмеження, передбачені ст. 2 за своєю природою належать лише до особи, яка вже народилася і не можуть застосовуватися щодо дитини, яка повинна народитися»

ЄСПЛ прийшов до висновку, що ст. 2 Конвенції не може тлумачи­тися настільки поширювально, щоб включати у право на життя діаметрально протилежне право на смерть (не захищає право на евтаназію)

Умисне позбавлення життя

В пункті 1 статті 2 визначається, що “право кожного на життя охороняється законом”. Згідно з цим правом держави повинні застосовувати таке законодавство, за яким навмисні вбивства, що вчинені фізичними особами або державними службовцям, які діють поза межами наданих їм повноважень, кваліфікуються як кримінальний злочин. Це не значить, що держава повинна забезпечити персональним поліцейським захистом або охоронцями тих осіб, яким загрожує насильство, або всіх тих, хто проживає в зонах політичної нестабільності.

В пункті 1 статті 2 державам за певних обставин дозволяється застосовувати смертну кару. Проте Протокол № 6 до Конвенції вимагає - за винятком надзвичайно обмеженої кількості випадків - скасувати смертну кару. А Протокол № 13 містить абсолютну заборону смертної кари: Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Викладені в пункті 1 статті 2 винятки із заборони позбавляти життя доповнюються у пункті 2 статті 2 ще трьома додатковими винятками стосовно заборони умисного позбавлення життя, які мають обмежений характер застосування. Перший виняток стосується захисту особи від незаконного насильства; другий виняток пов’язаний із здійсненням законного арешту або із запобіганням втечі особи, яка законно тримається під вартою, і третій виняток стосується придушення заворушення або повстання. Удаючись до будь-якого з цих винятків, держава керується принципом, згідно з яким сила, що застосовується, має “не перевищувати абсолютно необхідну”.

Протокол №6 к Европейской конвенции о правах человека — это соглашение о запрете смертной казни в мирное время.

Стаття 1

Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Стаття 2

Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або невідворотної загрози війни; таке покарання застосовується лише у випадках, передбачених цим законодавством і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього законодавства.

Стаття 3

Жодних відступів від положень цього Протоколу не допускається на підставі статті 15 Конвенції.

 

Протокол №13 к Европейской конвенции о правах человека предусматривает полный запрет смертной казни при любых обстоятельствах без исключений.

Стаття 1 Скасування смертної кари
Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Стаття 2
Заборона відступу від зобов'язань
Жодних відступів від положень цього Протоколу не допускається на підставі статті 15 Конвенції

Стаття 3
Заборона катування

Мета правила

Розумним обґрунтуванням правила вичерпання є надання національним органам, перш за все судам, можливість попередити або виправити ствержувані порушення Конвенції. Це базується на припущенні, відображеному в статті 13, що внутрішній державний лад має забезпечити наявність ефективного правового засобу захисту щодо порушень Конвенційних прав.

Заявникам необхідно вичерпувати тільки ті внутрішні засоби захисту, які є доступними та ефективними.

Немає необхідності вичерпувати дискреційні або виключні засоби захисту, наприклад вимагати від суду перегляду справи (

Визначаючи чи відповідає кожний конкретний засіб захисту критерію доступності та ефективності, беруться до уваги конкретні обставини справи кожної індивідуальної скарги. Увага приділяється не тільки до доступних формальних засобів, але з урахуванням положень основного закону та в політичному контексту, в якому вони функціонують так само як і особисті умови заявника (

Тягар доведення (доказування)

Уряд посилається на не вичерпання, він переміщає тягар доведення на заявника, в тому, що він/вона не вдались до ефективних та доступних засобів захисту у відповідний час.

Як тільки Уряд переніс тягар доведення в тому, що в заявника існував ефективний засіб захисту до якого він міг вдатися, останній має показати, що

- засіб захисту було насправді вичерпано:

- або, що через якісь причини засіб був неадекватним та неефективним за даних обставин справи

- або, що існували особливі обставини, які звільняли його/її він цієї вимоги:

Звичайні сумніви заявника не звільняють йогоїї від спроби вдатися до певного засобу захисту Але коли запропонований засіб захисту насправді не надає обґрунтованих перспектив для успіху, наприклад, в світлі сталої внутрішньої практики, той факт що заявник не використав його не є перешкодою для прийнятності:

Прежде всего, для обращения в Суд необходимо, чтобы заявитель исчерпал все внутригосударственные способы защиты своего права. И Суд неоднократно обращался к толкованию этой нормы Конвенции, т.к. несмотря на видимую ясность здесь возникало немало споров.

В первую очередь государству не может быть отказано в возможности использовать все имеющиеся у них правовые средства для восстановления нарушенного права. Это общее правило, касающееся обращения в международные органы по защите прав человека: с точки зрения международного права именно на государстве в первую очередь лежит обязанность по соблюдению норм о правах человека. Поэтому и следует требовать устранения нарушения сначала именно от государства. В том же случае, если государство не способно или не желает этого делать в силу каких бы то ни было причин, то возможно вмешательство имеющих соответствующие полномочия международных органов. Здесь уже применяется другой международно-правовой принцип - права человека не относятся к области исключительной внутренней компетенции государства. Часто для такого вмешательства международных органов по защите прав человека необходимо предварительное согласие государства. Европейский Суд по правам человека является как раз таким органом, юрисдикция которого должна быть признана государством.

Украина, ратифицируя Европейскую конвенцию о защите прав человека и основных свобод, полностью признала "юрисдикцию Европейского Суда по правам человека по всем вопросам, касающимся толкования и применения Конвенции".Тем самым, Украина признала право лиц (физических и юридических), находящихся под ее юрисдикцией, обращаться в Европейский Суд по правам человека, в соответствии с процедурой, предусмотренной Конвенцией. Но признание юрисдикции Европейского Суда по правам человека не означает и не может означать возникновения каких-либо изменений в системе судоустройства Украины. Европейский Суд по правам человека не становится частью национальной судебной системы - он остается самостоятельным и независимым международным судебным органом, а национальные суды не становятся частью международной судебной системы по защите прав человека. Таким образом, у заявителя возникает возможность искать защиту права в двух абсолютно независимых судебных системах, но в строгой последовательности - сначала в национальной, а затем в международной.

Практика Европейской Комиссии говорит о том, что заявитель должен исчерпать все доступные ему судебные учреждения в государстве. В Украине судебными учреждениями, доступными для обращения в них индивида, являются суды общей юрисдикции, возглавляемые Верховным Судом Украины, а очень редко - Конституционный Суд Украины. Юридические лица для защиты некоторых прав могут обращаться в арбитражные суды.

Обязанность заявителя использовать все имеющиеся национальные правовые средства для восстановления нарушенного права касается не только обязанности использовать национальные средства судебной защиты, но и обязанности в полной мере использовать существующее национальное законодательство.

Обращаясь в Европейский Суд по правам человека, заявитель должен показать, что им были исчерпаны национальные средства защиты, как того требует ч.1 ст.35 Конвенции. Само по себе недоверие заявителя к властям государства, основанное, например, на личном неуважении заявителя к тем или иным органам или должностным лицам либо основанное на общей оценке политической или экономической ситуации в государстве, не является достаточным основанием для отказа обратиться к внутригосударственным средствам правовой защиты

Суд може розглядати справу по суті лише після того, як всі засоби національного захисту було вичерпано, відповідно до загальновизнаних правил міжнародного законодавства та протягом шести місяців с дати винесення остаточного рішення.

Мета правила
Метою правила шести місяців є утвердження безпеки права, щоб гарантувати, що справи піднімають питання Конвенції, які розглядаються в межах розумного строку та захищають державні органи та інших осіб від перебування у стані невизначеності протягом подовженого періоду часу

Також правило надає заявнику передбачуваний час для вирішення питання щодо подання заяви та, якщо так, можливість вирішити які саме аргументи та скарги зазначати, сприяє встановленню фактів по справі, сплив часу створює складнощі будь-якому справедливому розгляду піднятих питань

Воно виділяє часові ліміти для нагляду, який проводиться органами Конвенції та визначає період, як для заявника, так і для державних органів, за межами якого такий нагляд стає неможливим

Суд не може відкласти застосування правила шести місяців