Метаморфози” Овідія: традиція та новації.

Скористався вже випробуваним гекзаметром. В поемі використовуються елементи різних жанрів: героїчний епос, ідилія, драматичний агон, гімн, епістолярний жанр, любов, лірика. Овідій змальовує віки від “золотого” до “залізного”. То розміщує оповіді по циклах, то об’єднує сюжетно близькі чи контрастні твори, то користується “рамочним” методом. Багато мають однотипний фінал. Чередує сумні й веселі, високі та смішні, жалісні та жахливі картини. Переважає стиль короткого, напруженого та емоційно забарвленого оповідання. Міф стає витонченою новелою. Образи різняться по-римські: на небі є палаци для богів. У заключній книзі – вчення Піфагора про вічність матерії, здатність душі змінювати телесну оболонку – це свого роду філософське обгрунтування “метаморфоз”, які побудовані на цих ідеях. Вплив олександрійської літератури: вибір теми “Метаморфоз”, поглиблине зображення почуттів героїв, введення римських реалій. Овідій осучаснює почуття героїв (наприклад, Скілла, що кохає Міноса, зраджує вітчизну, а той її образив). Різка критика прагнення до збагачення, художній стиль Овідія реалістичний: і боги, і герої мають таку ж психологію, почуття, інстинкти, що і люди. Овідій дуже добре розбирається в найтонших відтінках кольорів і майстерно використовує природну палітру. Поема сповнена драматичними епізодами, а в кінці на зразок “Пам’ятника” Горація, каже: “всюди буду у людей на устах і, возвеличиний, житиму вічно”.

105. “Моральні листи до Луція”: стоїцизм Сенеки.

У цій книзі Сенека підбиває підсумок прожитому життю і розгортає основні принципи стоїчної філософії. Проповідує рівність між людьми. Це, як і все інше, адресовано виключно аристократії. Першочерговим завданням мислителя Сенека вважав навчити людей основним правилам життя та гідного прийняття смерті. У Епікура запозичів ідею підкорення долі, закликував до усамітнення та занурення у сферу інтимного життя. Але практка його власного життя розходилась з цими настановами. Від багатства не відмовляється, але готує себе до його втрати, щоб уникнути страждань від цього. Не любить багатство, але вважає за краще його мати. Деякі стоїчні положення близькі до християнського вчення. Прихильник компромісів: людина повинна вчитися як пасивній, так і активній діяльності.

Драматургія Сенеки та “новий стиль”.

Трагедії основані на традиційних міфологічних сюжетах: “Медея”, “Федра”, “Едіп”, “Агомемнон”. Вони насичені кровавими ефектами, сценами вбивств і злочинів, моральними повчаннями, не мають логічно розвинутого сюжету, дії героїв не зумовлені тонким психологічним мотивуванням, герої пристрастні, підступні, жорстокі. Сенека насичує трагедії риторичними прийомами, які не пасують драматизму ситуації. Монологи, діалоги чергуються з хоровими партіями. У “Федрі” вісник докладно розповідає, а Тесей і хор нагадують про пошматоване тіло Іпполіта, частини якого збирають слуги. Образи героїв примітивніші за грецькі аналоги. Сенека-стоїк засуджує надмірні пристрасті та спроби людини боротися з визначеною долею. У класичній трагедії забороняється прилюдна смерть, а у С. Федра проколює себе мечем прилюдно. Геркулес при свідках розправляється з сином та дружиною. На початку “Медеї” образ головної героїні сталий – жага помсти переборює всі інші почуття, ще не знає, яка буде помста, але готується до найстрашнішого. Після сумнівів вона говорить про Ясона як про мало винувату людину, але знову змінює свої плани і обвинувачує в усьому Ясона, розуміє, що він любить дітей і вирішує цим скористатись. Порівняно з Евріпідом ця п’єса примітивніша, образ героїні – спрощений та одноманітний, дії спонукаються гіпертрофованими почуттями, вибухами пристрастей, у Медеї – ревнощами. Головний прийом створення трагічної атмосфери – нагромадження жахів: в отруту Медеї увійшли пір’я Гарпій, попіл з Етейського вогнища і т.д. Трагедії Сенеки оснащені всіма ефектами “нового стилю”: урочисті довготи чередуються з лаконічними сентенціями, декламаційна патетика створена у повтореннях, градаціях, гіперболах, метафорах, порівняннях, запозичених з найпотужніших областей природи. “Новий стиль” виникає як опозиція старому “ціцеронівському”. Його лозунги пристрасність, стрімкість, поривність. Декламаційний стиль розгортається в коротких точечних фразах з раптовим ходом думки (сентенціях), в барвистих, часто змістовно суперечливих метафорах. Стиралися кордони між прозою та поезією. В “Діалозі про ораторів” Тацита нарікає Ціцерону за довготу розповідей, повільність у підступах, безмірність відступів, рідку натхненність, недостатню “відполірованість” та “блиск” промов.

Художня концепція роману Апулея “Метаморфози або Золотий осел ”.

Головне місце відведено розповідям про чаклунство відьми Мерої. Не зважаючи на нещастя Луція у шкурі осла: побої мордування голодом, кари, зграї вовків, скажені собаки; не вгамовується його природна допитливість. Личина віслюка дає йому можливість бути свіяком усіх неподобств, вникнути в потаємні причини вчинків. Луцій щиро співчуває скривдженим, безправним, але підкреслює у рабах лише негативні якості: лінощі, боягузство, зрадливість, злодійкуватість. Апулейвикриває негідний спосіб життя розбещених жерців Кібели з сарказмом та відразою, бо сам шанував Єгипетських богів. Часто використвує доброзичливу іронію. Пародійна майстерність у промовах героїв – з пафосом, засобами ораторського мистецтва. Ораторами постають навіть розбійники. У романі переплітаються реальне життя з фантастикою, віра в божества і чорнокнижництво, мораль життя та критика його вад. Мова письменника барвиста та різноманітна: від простолюдної до вишуканої. Багато синонімів, що затемнює зміст, архаїчних виразів, грецьких запозичень, приказок, афоризмів. Часом вірші в прозі –мелодійні, витончені. Велику культурно-історичну цінність мають описи, пов’ящані з релігією та театром.

108.” Сатирикон” Петронія. Композиція, імплікація, стиль.

Буденне життя Рима1-2ст. н.е. з його брудом і кривдою не трансфороиов. у міфічні образи, постає із фрагментів великого розповідного твору Петронія “Сатирикон”. Цей роман – це свєрідне дзеркало занепаду римського суспільства доби імператора Нерона. Фрагменти роману свідчать про стилістичну майстерність письменника, його спостережливість та іронічний погляд на сучасників. Головне місце в “Сатириконі” займають пригоди юнаків-бродяг Енколпія та Аскліта, хлопчика підлітка Пітона. Потім до цієї компаній приєднується ритор-учитель старий чоловік Евмаеп. У “Сатириконі” багато вставних епізодів, новел різного змісту, жанрові сцени чергуються з подійними віршами, анекдотами, що їх переповідають герої твору. Роман написано прозою, яка переплітається з віршами.

Композиція роману, очевидно була гнучкою і рухливою. Петроній пише просто, стисло й широко вживає просторіччя.

Автор роману песиместично дивиться на світ й цей настрій він передає своїм героям, які не бачать мети в житті. Вони часто говорять, що кругом панує сваволя. Герої Петронія не вірять ні в що, вони не поважають не себе, ні людей.

Петроній змальовує реальний світ без прикрас.

Пізня римська сатира.

Послаблення терористичного режиму після смерті Доміціана дозволило письменникам більш вільно висловлювати свої погляди в літ-рі. Оживає сатира, яка стала не тільки відображати загальнолюдські вади, а й осуджувати конкретні явища суспільного життя.В той час, коли відомий і заможний Пліній захоплюється щасливим часом, який настав за імператора Трояна, його сучасник Ювенал змальовує зовсім іншими фарбами римське життя: здебільшого темними і похмуримии.

Літературна спадщина Ювенала 16 сатир в 5 книгах. Ювенал виступає як сатирик – відкривач. Його творчість поділяється на два періоди. Найбільш яскраві твори відносяться до першого на протязі якого були складені перші три збірки. Поет вибирає в цей час гострі теми. Сатира отримує форму шумної декламаційної промови проти вад та бідувань римського життя, при цьому застосовуються іллюстраціх з хроніки кількох поколінь.

Сатири другого періоду не відрізняються викривальним хар-ром як сатири першого. Тут присутня моральстоїцизму щодо оцінки життя, питання про немудрі людські бажання, виховання дітей, переваги воєнного стану. Сатири написанв в декламаційно-риторичному стилі. Загальний тон цих віршів, тон злагоди. Немає змісту у прагненні слави, багатства, якщо все буде лише за волею богів. Важливо зберегти здоровий дух у здоровому тілі.

Ювенал імітує епічну поему, він використовує прошарок низів суспільства. Для вираження гніву автор вживає нагромадження яскравих образів, гіперболи, патетичні оклики, питання. Ці прийоми дуже оргінічно вплетені в тканину творів, таким чином у читача немає враження штучності

110. Художня самобутність “Буколік” та “Георгік” Вергілі я.

“Б” включають в себе 10 віршів. Еліністичного поета цікавили реальні і побутові деталі життя пастухів, а насправді є освідченими, гарними поетами. Вони живуть в ідеальному світі природи. Твір написаний в роки війни, але поет тікає від сурової сучасності в створений ним світ квітів плодів і миру. В віршах поета часто змагаються в імпровізації пісень. Головним змістом яких є любовні скарги. При цьому у світ пастухів постійно вриваються трагічні акорди. У 10 вірші розповідається про любовні переживання Гала. Герой прагне спокійно жити, пасти овець, але згодом визнає, що любов – велика сила, якій підвласне все живе. Вергілій постійно розкриває рамки буколічного жанру, часто використовуючи його традиційний матеріал в ролі орнаменту для своїх нових намірів. В 4 вірші поет змальовує щасливе століття, що настане в майбутньому. Вірш звернений до консула і повязаний з припиненням громад війни. Цей вірш дає багатий матеріал для вивчення античних вірувань.

“Георгіки”. Твір присвячений Меценату і Августу. Тема Г. відповідала інтересам нового режиму. Людина і природа тісно спілкуються. Праця людини завжди робить природу кращою і якби люди не працювали, то земля повернулася б до стану хаосу. В першій книзі розповідається про особливості грунтів, їх обробку, підготовку насіння до висадки; друга книга- прищеплення фруктових дерев, різні сорти винограду; третя книга- тварини, їх виховання. Четверта книга про бджіл. Вергілій одухотворює світ природи, робить його людським. В поемі багато ліричних відступів. В пятій книзі- хвалебне слово Італії. Композиція відтінює чергування світлих і темних сторін у житті всього живого. Актуально політичні мотиіви тісно переплітаються з філософськими роздумами про природу та людину.

Творчість Федра.

Творчий здобуток – 5 книжок “Езопових байок”. Змінив композиційну структуру жанру – мораль іноді передує змісту. Викриває негідну поведінку багатіїв, стає на захист рабів (“Вовк та Ягня”, “Віл та Жаба”, “Вовк та Журавель”); незгоди між “сильними” приносять страждання “злидарям” (“Жаби, налякані бійкою Бугаїв”). Байки висміюють недоліки окремої людини (“Гультяй і Селянин”, “Лисий та Голамозий”, “Два воїни та Розбійник”). Плавт описує вади родинно-побутового життя (“Два женихи”, “Юнак та Повія”, “Меркурій та дві жінки”). Натяк на втрату Римом республіканських свобод – “Про жаб, що просили царя”, “Жаби про сонце”. Бідному все одно, хто при владі, крім його імені нічого не міняється –“Осел до старого пастуха”. Можливий час розплати – “Лисиця та Орел”. В деяких байках Езоп вистуапає головним героєм: “Езоп та злочинець”, “Езоп і хазяйка”, “Езоп і поет”, “Езоп і борець”.