ТЕМА 9. Зцілення внутрішньої дитини

У дисфункційній сім’ї особу примушують відмовитись від свого справжнього «я» і пристосуватися до співзалежної моделі, це допомагає їй вижити в такій сім’ї. Від 0 до 15 місяців дітям потрібно щоб їх помічали, сприймали серйозно, стримували, співали їм пісні, задовольняли їх потреби. Це необхідно щоб сформувати здорову здатність любити себе. Якщо ці потреби задовольняти в такому віці, діти виростають неегоїстичними, поступливими, здатними турбуватися, співчувати іншим людям, вони знаходять справжнє задоволення в служінні собі та іншим. Люди, які мають ці потреби не задоволені, не сприймають серйозно потреби своїх дітей, висміюють їх, не дозволяють дітям виражати свої справжні почуття. Їм важко поважати своїх дітей як окремих особистостей з власною волею. В результаті вони зневажають своїх дітей, б’ють, обманюють, погрожують їх, ізолюють їх, не вірять, примушують, втручаються і знищують їх особистий простір. Вони використовують дітей для задоволення своїх потреб, відмовляються любити їх.

Такі рани вилікувати не легко, але легко зачіпити їх у дорослому віці навіть неприхильним поглядом. Посилює ефект те, що часто батьки вірять, що таке поводження з дітьми йде їм на користь. Вони не визнають свою провину, а виправдовуються. В результаті діти переконані, що батьки були праві, а причина проблем у них самих.

Важливо змінити своє неправильне сприйняття дитинства, щоб не зашкодити своїм дітям. Деякі люди думають, що потрібно поводитись зі своїми дітьми так, як поводились з ними, щоб переконати себе, що їхні батьки насправді їх любили. Людині важко прийняти що батьки її не любили, або не могли любити так сильно, як їй це було потрібно. Діти приймають рішення, що не будуть поводитись так, як їх батьки, але в дорослому віці часто саме так і поводяться. Щоб це припинити потрібно з’єднатися зі своєю «внутрішньою дитиною», яка знаходиться там, де ховаються ваші справжні почуття і ваше справжнє «я».

Потрібно подивитись на своє дитинство через призму усвідомлення своїх співзалежних моделей. Ці моделі пояснюють що дійсно відбувалось у дитинстві, навіть якщо це важко згадати.

Робота над співзалежністю передбачає повторне пережиття болісних почуттів з дитинства, а також, пережиття смутку і печалі через втрату контакту зі своїм стравжнім Я, зі своєю внутрішньою дитиною.

Співзалежне Я – це особистість фальшива, штучна, адаптивна, авантюрна, закрита до зворотнього зв’язку, критична, заздрісна, ідеалізуюча, любляча з умовами, пасивна або агресивна, раціональна, логічна, недовірлива, керуюча, усуваюча, самозадоволена, закомплексована, закрита до виховання. залякана, відокремлена від Бога та інших людей.

Справжнє Я – це особистість реальна, вільна, справжня, спонтанна, комунікабельна, відкрита до зворотнього зв’язку, приймаюча себе та інших, співчуваюча, любляча безумовно, відстоююча свої права, інтуїтивна, жартівлива, довірлива, відкрита до виховання, поступлива, відкрита, з’єднана з Богом та людьми.

Люди схильні приховувати справжнє Я, щоб уникнути стражлання і відкинення. Для зцілення ран з дитинства необхідно відкритися і не приховувати своє справжнє Я, найкраще почати відкриватись у спільноті чи групі, а коли відбудеться зєднання зі справжнім Я, з внутрішньою дитиною, людина відчує себе набагато краще, увійде в повноту життя.

Співзалежне (фальшиве) Я розвивається в таких умовах:

– жорсткі правила, які не можна порушувати;

– караючі та вимагаючі досконалості батьки;

– жорсткі нав’язані батьками ролі (в цій сім’ї ти вправний а вона чарівна);

– багато сімейних таємниць;

– залежність від алкоголю, наркотиків, їжі, іншої людини …;

– серйозна і важка атмосфера, кожен поводиться як жертва, а єдиний прояв гумору – висміювати дітей, інших людей;

– ніяких особистих меж, особистого простору і можливості побути наодинці;

– один або обидва батьки хронічно хворі – розумово чи фізично;

– батькі зі співзалежними відносинами;

– фізичне чи емоційне зловживання;

– правило нікому не розповідати про свою сім’ю, уникати посторонніх;

– дітям не дозволено проявляти сильні почуття;

– конфлікти між членами сім’ї ігноруються або заперечуються;

– відсутність єдності в сім’ї, члени сім’ї обєднуються в групи щоб протистояти дні одним;

Етапи розвитку співзалежності:

– неадекватний зв’язок, недостатнє виховання і турбота;

– заперечення і подавлення усіх внутрішніх настроїв;

– винагорода за задоволення, принесене іншим, ніякого схвалення незалежних дій;

– ніякої підтримки у захисті особистих меж;

– невдала спроба стати автономним, що призводить до зростання залежності від інших людей, страху бути покинутим;

– зростає толерантність до внутрішнього емоційного болю;

– розвивається вимушена і залежна поведінка, щоб уникнути емоційного болю;

– розвивається сором і почуття провини, що призводить до зниження самооцінки;

– відчуття втрати контролю, що призводить до маніпулювання і керованої поведінки;

– розвивається захист свого Я через проекцію, заперечення, раціональне пояснення;

– розвиваються захворювання пов’язані зі стресом;

– часто використовуються примушення і залежні дії для управління собою та іншими;

– проблеми в інтимних відносинах;

– часта зміна настроїв;

– брехня, шахрайство, інші асоціальні дії;

– хронічні невдачі;

– життя в умовах кризи і занепаду сил, відчуття наближення смерті;

Процес зцілення:

– відкритість і звільнення, співіснування зі своєю внутрішньою дитиною кожен день;

– визначення всоїх власних потреб і бажань;

– розвиток ефективних способів задоволення своїх потреб і бажань без маніпулювання та керування іншими;

– виявлення та повторення відчуттів зумовлених ранами дитинства, дозволити собі відчувати біль і образу в присутності надійних людей, які підтримують і розуміють;

– вміння ідентифікувати і працювати над своїми внутрішніми проблемами, незавершеними стадіями розвитку, об’єднувати розділені частини свого Я;

– створення системи підтримки однодумців, які хочуть бідівати неспівзалежні, партнерські відносини.

Практичні вправи 9. Як зцілити свою внутрішню дитину

Питання для обговорення.

Чи дозволяєте ви виражати сум, показувати, що у вас поганий настрій в присутності інших людей? Як ви реагуєте на зауваження інших людей що у вас поганий настрій?

Як ви реагуєте, коли хтось з близьких людей засмучений?

Чи були у вас в сім’ї умови для розвитку фальшивого Я?

Робота у групі.

Вправа: згадаємо дитинство (20 хв. малювати, вирізати, ліпити, грати в ігри …)

Кожен записує 3 найрадісніші, найщасливіші моменти свого життя, коротко, 4-5 ключових слів (наприклад: схід сонця в горах). Група ділиться на 2-3 особи і кожен розповідає про ці моменти.

Самостійна робота.

1. Згадайте свій найраньший дитячий спогад, або дитячий сон, що повторювався. Запишіть його якомога детальніше, вказуючи якомога більше своїх відчуттів. Опишіть що ви бічили, чули, відчували, який був запах, смак, що відчували інтуїтивно. Потім напишіть, який висновок ви зробили про себе тоді в дитинстві в результаті цього спогаду чи сну. Зазвичай існують важливі події, моделі чи принципи, що зберігаються в пам’яті, які продовжують впливати на ваше життя. Можна використати це щоб краще усвідомити те, що відбувалось в дитинстві, а потім шукати способи його вирішення.

2. Станьте перед дзеркалом і говоріть собі компліменти, вчіться любити себе. Попросіть близьких щоб робили вам компліменти, яких вам не вистачало в дитинстві.

3. Складіть список того, що було не так з вами в дитинстві за словами батьків, вчителів, друзів, інших. Попросіть друга, близьку людину, яка вас знає, щоб почитав кожен пункт списку і сказав вашій внутрішній дитині позитивне твердження про це (наприклад у списку є «ти дурний», друг має сказати «це не правда, ти не дурний, я знаю тебе як розумну людину»).

 

ТЕМА 10. Встановлення меж

У сім’ї зі співзалежними відносинами створюється симбіотична система, у якій схвалюються переконання, цінності і міфи, які підтримують цю систему і забезпечують певний зовнішній вигляд благополуччя. Бунт чи інші спроби стати незалежним від цієї системи можуть викликати фізичне покарання, приниження, погрози втратити любов і підтримку. Система укріплюється обіцянками єдності і безпеки, гордістю, зовнішнім схваленням. Члени такої сім’ї втрачають свою ідентичність, індивідуальність, не можуть відокремити себе і заявити про свої права.

Симбіоз в сім’ях важко розпізнати як проблему, бо він підтримує ілюзію «ми – велика щаслива сім’я». зважаючи на необхідність психологічного народження і автономії особи, симбіоз є дисфункційною формою відносин. Симбіоз може виражатися у сподіваннях щодо дітей – яку професію вони мають вибрати, яку освіту, де мають жити, яку дружину (чоловіка) знайти, скільки мати дітей. Ці рішення не є поганими самі по собі, проблема в тому, що вони не є власним вибором дитини, а відповіддю на очікування і обмеження сім’ї. Це не дозволяє окремій особі розкрити свій потенціал і розвиватись.

Сміливість відрізнятися від своєї співзалежної сім’ї дуже важлива. Члени сім’ї від цього можуть бути дуже незадоволені, засмучені, ображені, розгнівані. Вирішуючи бути самостійною і відмовляючись від колективної думки людина порушує симбіоз. Члени сім’ї можуть застосовувати всі засоби маніпулювання і залякування щоб цього не допустити. В такий момент важлива зовнішня підтримка.

Одним із способів підтримувати симбіоз є «проблема одного стосується всіх». Наприклад, батько загубив окуляри, всі повинні їх шукати. Така поведінка – це групове рятування, вона заважає членам групи бути відповідальними за наслідки своїх дій. Коли батько змушений іти на важливу зустріч без окулярів через те, що кудись їх дів, він, можливо, навчиться слідкувати, куди їх кладе.

Як визначити свою відповідальність:

Я кудись збираюсь і загубив ключі від автомобіля – я відповідаю за це.

Вони кудись збираються і загубили ключі від автомобіля – вони відповідальні, я даю їм можливість за це відповідати, якщо вони попросять, то можу допомогти.

Ми (я з кимось) кудись збираємось і загубилися ключі від автомобіля – ми обоє відповідальні і обоє маємо відповідати за це.

В ранньому дитинстві дитина не здатна добре відповідати за себе, тому батьки, брати і сестри відповідають замість неї. Згодом така поведінка перетворюється в «рятування», коли дитина досягає віку, достатнього для того, щоб самій нести відповідальність. Така продовжена турбота посилює пасивність.

Завдання стати окремим, автономним означає створити свої особисті межі, які допомагають формуванню особистості. Особисті межі включають ваше тіло, почуття, думки, потреби, переконання і бажання. Наявність меж створює нові правила у відносинах:

– людям необхідно просити дозволу перед тим як порушити особисті межі один одного;

– необхідність нести відповідальність визначається тим, кому належить проблема;

– люди не «володіють», і не «належать» один одному.

В симбіотичних сім’ях не існує особистих меж. Діти і батьки навіть можуть помінятись ролями. В сім’ях алкоголіків деколи діти ходять за покупками, миють і вкладають батьків спати. Батьки можуть займати позицію дітей щоб отримати любов і комфорт, які батьки повинні давати а не отримувати.

Усвідомлення і створення особистих меж – основні етапи зцілення від спів залежності, вони потребують перебудови у відносинах. Встановлення особистих меж може призвести до розпаду відносин. Наприклад, якщо ви задовольняли особисті потреби когось, хоча він сам був в стані потурбуватися про себе, він буде розчарований і буде намагатись заставити вас почуватись поганою людиною. Він негативно сприйме зміни у вашому житті, які вам на користь.