Державне будівництво унр доби Директорії.

Відразу після зайняття Києва (18 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 дусятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як поміщицькі та прокуркульські.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

 

 

Прийняття першої австрійської Конституції 1848 року та її значення для України.

В 1848 -1849р. Буржуазні реформи охопили Європу, не обминули вони і Австрійську імперію. Повстання відбулися і Відні, Будапешті, Львові.

Вимоги повстанців: 1. Соціально-економічні реформи.

2. Політичні реформи. 3.Вирішення національного питання(українці вимагали надання Галичині автономії).

Імператор Фердинанд І проголосив демократичні свободи, пообіцяв конституцію.

22 квітня 1848р. Було оголошено маніфест, яким в Галичині ліквідувалася панщина.

У Львовві була створена Головна Руська Рада(ГРР), яку очолив єпископ Григорій Яхимович. ГРР взяла на себе функції укр. Уряду. Рада утворила відділи, які займалися освітою, фінансами, селянськими справами. Друкованим органом стала укр. Газета „Зоря Галицька” 1848р. „Галицько-руська матиця” відала виданням підручників українською мовою.

Під час виборів до РЕЙХСТАГУ(нижньої палати австрійського парламенту) українці здобули 25 депутатських місць. Українські депутати піднімали в парламенті два питання:

1. Не встановлювати компенсації землевласникам – феодалам за втрачену робочу силу під час скасування панщини.

2. Адміністративний поділ Галичини на українську і польську частини.

Жодне питання в парламенті вирішити не вдалося. В грудні 1848 року на трон зійшов новий імператор Франц-Йосиф, який розпустив парламент.

Лук”ян Кобилиця був селянським депутатом в рейхстазі. Він розчарувався в змозі парламену поліпшити долю українського селянства. Кобилиця організував загін кінноти і пішов у визвольний похід по всій Буковині. В кожному селі і місті він проводив вибори органів місцевої влади, оголошував власністю народу землю, ліси, пасовища. Повстання мало соціальну(проти поміщиків) і національну (українці проти австрійців у румун) спрямованість. Кобилиця ставив за мету здобуття Української автономії. Австрійці встановили велику винагороду тому, хто здасть Кобилицю. Зрадників не знайшлося і повстання тривало 1,5 роки. Тоді проти повстанців кинули війська. Кобилиця потрапив у полон і був закатований карателями. В 1849 році повстання було придушено.

Найбільші успіхи:

1. провели з”їзд укр. Вчених. І діячів культури.

2. відкривалися укр. Школи.

3. розпочалося будівництво народного дому, що мав містити видавництво, бібліотеку і музей.

 

Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.р.

Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.

 

Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.

 

Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.

 

Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.

 

У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.

 

Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратуру, слідчіх, колегії захисників, нотаріату тощо.

 

Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.

 

 

Розвиток законодавства про кримінальне покарання в Російській імперії 1845-1885 рр.

Розвиток права в повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу.7 липня 1945 року був прийнятий указ «Про амністію в зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» - були звільнені особи засуджені терміном до 3 років. Звільнялись воєнні злочинці.

Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 р. Звільнались засуджені до позбавлення волі терміном до 5 років, чоловіки старші 55 років,жінки 50 років,неповнолітні до 18 років,та невиліковно хворі.

1947 приймається указ «Про відміну смертної кари», це покарання замінили на 25 років в таборах.

Більш жорстокими стали кримінальні норми,спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров’я, свободи,гідності

28 грудня 1960 року Верховна рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю ввійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за держ. Злочини та Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.

У 1970 р. вводиться новий інститут – умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці.

У 1972 р. вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.

Слід зазначити що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.