Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?



Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?

Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII-VI ст.до н.е.Греки- завойовники північнопричорноморських поселень були малозаможними та безземельними землеробами.Грецька колонізація мала переважно аграрний характерНайдавніше поселення –на Березанському півострові.Інші міста – колонії (Ольвія ,Феодосія,Пантикапей,Керкінтіда ,Тіра,Херсонес)Колонії, як і метрополії , були рабовласницькими полісами, але політично від неих не залежали, в цьому і виражалась їх державність.Вони підтримували з метрополіями соц-економічні стосунки, укладаючи угоди в торгівлі,надавали громадянам рівні права,мали з ними єдині культи й літочислення.Грецькі міста також мали розвинену економіку,ремісниче виробництво,землеробство,рибальство.Торгівельні стосунки з кочівниками та місцевими племенами відбувалися на обмінній основі, мали високу культуру.

 

На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.

Боспорська держава виникла у V ст. да н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав- полісів та приєднання територій місцевих племен.Суспільний ладу Б. Царстві характеризувався наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників. Пануюча верхівка – царі з оточенням,жерці,суловласники,власники земельних ділянок,ремісничих майсиерень.Вільні люди,общинники за користування землею,яка була власністю царя,значну частину віддавали державі.Раби – основна продуктивна сила, використовувалися у прмислах, будівництві,ремісництві,домашньому господарстві.Державний устрійБ. царство сформувалося яз союз грецьких полісів.На чолі – цар-монарх гаданих пемен.До IIIст. до н.е.тут зберіглася антична форма правлінняЛіквідація залишків автономії й самоврядування сприяла передженню Б.держави у монархію.Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини(форос).Цар був одноосібним правителем, у ньогозосереджувалая законодавча,виконавча і судова владаі жрецькі ф-ї.Центральне управління здійснювало найближче оточення царя:міністр палацу,особистий секреиар,начальник фінансів,охоронці,спальник.Право.Його джерела були:законодавча діяльність царів Боспору,право грецьких міст,звичаї місцквих племенРегулювало майнові відносини,забов’язальне право, кримінальне право – найтяжчі злочини- повстання,змова,замах на життя царя.Покарання – смертна кара,конфыскацыя майна,штрафи.

 

Державний устрій і система управління у Скіфській державі

У VII-Vст.до н.е.утворився могутній союз скіфських племен.Скіфія була державою рабовласницького типу.За формою правління – один із різновидіврабовласницької монархії.Вона поділяллася на 3 частини і к ожноїбув цар. Один з них володарювавнад скіфами царськими,був верховним царемВерховному цареві належалався повнота завонодавчоїта розпорядчої влади,самостійно вирішував питаннявнутрішньої та зовнішньої політики,виконував судові ф-ї.Апарат держ.управлінняскладався з найближчіх родичів,найвідданіших слуг і військової верхівки,Найвпливовіші з них складали наближений до царя дорадчий орган-царську раду.Існував демократичний орган-народні збори всіх органіввсіх воїнів,де обговорювалися важливі питаннясусп.життя і престонаслідування.Держ структура скіфів була ще крихкою,але була політ.організацією за своїми основними функціями: підтримання відносин залежностій панування, зміцнення верховної влади, накопичення багатству руках пануючої верхівки.

 

 

Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів.

Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.).
Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією.
Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.
Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.
Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.
У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції.
Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням.
Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.
Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.
З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені.
Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів.
Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин.
Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва. В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.

 

Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України.

Земська реформа 1864 р.

У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною К7ріальною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три групи: землевласників, мешканців міст, представни­ків від сільських громад. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.

Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утво­рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобереж­жі через повстання поміщиків(шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засідан­нях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.

Міська реформа 1870 р.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків.

Спочатку міське самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі,

Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів га ін.), про придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самовряду­вання позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом і цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повно­важень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.

 

115. Прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — “Декларацію про державний суверенітет України”. Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.
Студентам рекомендується ретельно ознайомитися з текстом цього документа.
Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон “Про економічну самостійність Української РСР”, прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.

Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?

Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII-VI ст.до н.е.Греки- завойовники північнопричорноморських поселень були малозаможними та безземельними землеробами.Грецька колонізація мала переважно аграрний характерНайдавніше поселення –на Березанському півострові.Інші міста – колонії (Ольвія ,Феодосія,Пантикапей,Керкінтіда ,Тіра,Херсонес)Колонії, як і метрополії , були рабовласницькими полісами, але політично від неих не залежали, в цьому і виражалась їх державність.Вони підтримували з метрополіями соц-економічні стосунки, укладаючи угоди в торгівлі,надавали громадянам рівні права,мали з ними єдині культи й літочислення.Грецькі міста також мали розвинену економіку,ремісниче виробництво,землеробство,рибальство.Торгівельні стосунки з кочівниками та місцевими племенами відбувалися на обмінній основі, мали високу культуру.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.179.111 (0.012 с.)