В.Тарновський - видатний український колекціонер.

Закінчив Київський університет. Став маршалом Ніжинського повіту (1875—1887). Глибоко шанував Шевченка й допомагав йому, був щедрим меценатом укр. культурних починів, зокрема допомагав «Київській Старовині» у 1890-их pp., Київ. Історичному Музеєві, дбав про упорядкування могили Шевченка в Каневі тощо.

Зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної й архівної старовини і створив унікальну збірку Шевченкіани. Видав альбом з фотографіями Шевченкових офортів і каталог своїх музейних колекцій, а також альбом гетьманів («Исторические деятели Юго-Западной России». В.Антоновича й В.Беца).

Фундатор Музею Українських старожитностей (нині Чернігівський державний історичний музей), який він записав 1897 Чернігівському Земству.

В його маєтку — Качанівці — збиралися визначні діячі української культури (М. Костомаров, П. Куліш, Марко Вовчок, О. Лазаревський, В. Горленко та інші), а також Ілля Рєпін, М. Ґе та інші.

Вимоги до транспортування творів живопису.

Можливість транспортування конкретних предметів визначає реставраційнарада або реставраційна комісія. Пакувальна тара має захищати їх від механічних пошкоджень, пилу, різких перепадів температури і вологості. Зазвичай для упаковки використовуються дерев'яні ящики. Зовні вони покриваються вологонепроникною фарбою і маркуються.

Правила упаковки. В один ящик укладають тільки однорідні або близькі за матеріалом, розміром і вагою предмети (не тиснули один на одного і не переміщувалися). Предмети невеликого розміру обгортають папером, ватою, а особливо крихкі предмети попередньо упаковують в коробки.

На дно ящика кладуть стружку, загорнуту в папір; всі порожнечі заповнюють пакувальним матеріалом. Великі предмети транспортують в окремих ящиках, при цьому закріплюють їх таким чином, щоб виключити можливість зсуву. Для цього предмет фіксується за допомогою планок і м'яких прокладок, відповідних його формою і розміром.

Картини перевозять в ящику в спеціальних рамках-касетах, але іноді їх підбирають за розмірами, складають попарно лицьовим боком, прокладаючи папером, байкою, фланеллю, поміщають в ящик і закріплюють рейками і брусками. Картини великого розміру накручують на вал зворотним боком усередину.

Транспортування здійснюється відповідно до правил, визначених нормативними документами. Вкладається пакувальний акт, підписаний особою, відповідальною за упаковку, реставратором, пакувальником.

Музеєзнавча діяльність М-Бартрама.

Н.Д. Бартрам - російський художник, історик мистецтва, колекціонер іграшок, дитячих портретів, предметів побуту, засновник Музею іграшки.

Микола Дмитрович народився 24 серпня 1873 р. у селі Семенівка Льговського повіту Курської губернії в сім'ї художника. Початкову освіту здобув удома. Потім (1889-1891 рр..) Вчився в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, але за станом здоров'я не зміг закінчити його.

Захопившись іграшками, Бартрам став вивчати історію їх виробництва в Росії і за кордоном. Тоді ж він почав збирати особисту колекцію іграшок та різноманітних предметів старовини.

У 1900-1903 рр.. Н.Д. Бартрам зробив декілька тривалих поїздок за кордон, щоб познайомитися з іграшкової промисловістю та музейними колекціями (Париж, Берлін, Нюрнберг).

У 1904 р., коли Н.Д. Бартрам оселився в Москві, у нього вже булла значна колекція.

У Москві з 1906-го по 1917 р. завідував Бартрам художньої частиною кустарного музею. При цьому музеї ім була створена майстерня з виробництва іграшок.

Думка про створення Музею іграшки цілком оволоділа Бартрамом після 1910 Він виношував проект музею, розробляв його у всіх деталях.

У 1918 р. в Москві відкрився Музей іграшки. Перша експозиція розмістилася у чотирьох кімнатах його квартири. Виділялися наступні розділи: народна іграшка, іграшки лялькового театру, навчальні ігри, цікаві книги. Поступово музей поповнювався надходженнями з націоналізованих магазинів, складів, фабрик, особняків, садиб. Багато цінні речі були привезені з царської резиденції в Лівадії.

У 1924 р. музею виділили садибу Хрущових-Селезньова на Пречистенці (нині там міститься Державний музей О. С. Пушкіна).

Колекцію головних уборів Н.Д. Бартрам передав Археологічної комісії Курської губернії. Приніс у дар Музею іграшки основну частину своєї колекції. Колекцію нецке він подарував на пам'ять дочки Анастасії. Н.Д. Бартрам помер у Москві 16 липня 1931.

Умови збереження музейних предметів у фондосховищах.

Завдання зберігання фондів полягають у забезпеченні збереження музейних цінностей, у захисті їх від руйнування, псування і розкрадання, а також у створенні сприятливих умов для вивчення і показу колекцій.

Музеї встановлюється певний режим зберігання:

• Температуро-вологісний режим. Оптимальні умови зберігання досліджуються спеціалістами. Наприклад рекомендації: для металу — темп.+ 18 —20° С при відносної вологості до 50%; для скла, емалі, кераміки — + 12-20° С и 55-65%. При комплексному зберіганні різних матеріалів темп. повітря повинна бути в межах 18 ° С, а відносна волоність 55%. Найбільш надійний спосіб забезпечення заданого температурно-вологісного режиму-кондиціювання повітря, а у будинках, що не мають кондиціонерів, він встановлюється і підтримується за допомогою опалювальної системи, провітрювання, зволожувачів, осушувачів.

• світловий режим. Світловий режим встановлюється в залежності від матеріалу, кольору і ступеню збереження предмету. Він може полягати у повній або частковій ізоляції світлочутливих речей від постійних джерел світла, а також у забезпеченні деяких груп предметів необхідного для їх збереження кількості світла.

• Захист від забруднювачів повітря. Основні способи захисту музейних колекцій від впливу забруднювачів повітря - герметизація приміщень при наявності кондиціонерів, використання фільтрувальних пристроїв та індивідуальних упаковок для предметів - чохлів, футлярів, папок. Необхідна регулярне прибирання музейного обладнання, приміщень, прилеглої території.

• біологічний режим зберігання. Музейні предмети, крім виробів з металу, скла і кераміки, часто уражуються комахами, з яких найбільш поширені жуки (точильники, вусачі, древогризи, прітворяшкі, кожееди), молі, цукрові чешуйніци, а також кімнатні мухи. Кожному музеї повинен бути ізолятор для перевірки предметів на зараженість і їх дезінфекції, а при ньому - спеціальна камера для проведення дезінсекційних та протигрибкову обробки уражених предметів.

• захист від механічних пошкоджень. Одне з найважливіших завдань зберігання музейних фондів полягає в попередженні виникнення екстремальних ситуацій - пожеж, аварій електромережі, водопровідної мережі, опалювальної системи, а також розкрадань.

Соціальна структура скіфів.

Найвищий соціальний статус мали:

Царі (перша група), що підтверджується як археологічними, так і писемними джерелами.

Царський рід - ми маємо дві групи (друга та третя групи), за археологічними даними, за писемними джерелами не маємо свідчень про його диференціацію.

Знать поділяється на дві соціальні групи – до вищої (четвертої) ми відносимо монархів, а до нижчої (п’ятої) – старійшин.

Наступні три групи – рядове населення, поєднуючи зі свідченнями античних авторів узгоджено наступним чином:

сьома група відповідає «восьминогим», а восьма група – збіднілим кочівникам, дані про ці групи співпадають,

Про шосту групу не має жодних писемних свідчень, але припускаємо, що вона відображає заможних рядових кочівників. Розглянувши і узгодивши усі групи, виділені за археологічними джерелами, ми побачили, що за ними не прослідковуються жерці та раби, що свідчить про недостовірність писемних джерел або про неможливість виділити їх за похованнями. Також за археологічними даними серед рядових скіфів ні ремісники, ні торговці не прослідковуються.

Взято з файлу знаходиться в документах групи, під назвою «Соціальна стратифікація скіфського суспільства»»

(підготував Семен Березюк)

Місце музеїв в системі охорони та збереженні національної культурної спадщини.

відповідь на це питання Має зробити ГОЛІШЕВСЬКИЙ