Роль колекціонерів у формуванні музеїв України.

Роль колекціонерів у формуванні музеїв України.

19ст. відоме ще й приватним колекціонуванням. Василь Тарновський (1837-1899) на основі його колекцій створено історичний музей в Чернігові. Колекціонував пам’ятки багатих козаків, відтворив розквіт укр.. козацької старшини. Велика арх. колекція (княжа гора) коли він приїжджав на могилу Т.Г.Шевченка почув що поблизу знаходяться старовинні речі(розкопки проводив Біляшівський), збирав також картини,рідкісні книги. Розміщав усе у садибі Качанівка де жив, але із за боргів прийшлось продати – передав колекцію Чернігівському Земству у 1902р. довго був під забороною влади.

Катерина Скаржинська (1852-1932) в родовому маєтку в м. Лубни створює невеличку збірку, приймає участь у розкопках під керівництвом Кирянова. У 1983р. виїжджає до Москви і С.-Петербурга для знайомства з музеями. Калинський допомагає сформулювати тематику музеюя, як краєзнавчий науково-образотворчий. Головна ціль пропаганда історії. У 1906р. передає свою колекцію Полтавському музею.

Іван Франко був один з організаторів збору матеріалів для етнографічного музею у Львові у 1895р.

Як результат:характерні організовані форми збору матеріалів – експедиції. В комплектуванні приймають участь фахівці, але залишається елемент стихійності.

Види нерухомих об'єктів культурної спадщини.

Види нерухомих об’єктів культурної спадщини.

Нерухомий об'єкт культурної спадщини — об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Класифікація об'єктів культурної спадщини

1. За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

об'єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів;

природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей;

об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність;

об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.

Великий Лувр. Історія створення музею.

1964р. – абат Ж.Б. Буазо пожертвував монастирю св.. Вінсента в Безансоні своє зібрання книг, картин, монет та медалей за умовою, що воно буде доступне всім, хто за бажанням буде використовувати його в процесі навчання. Так з’явився перший французький музей, створений на благо суспільства. Публічний музей національного масштабу – музей Лувра – було створено лише через сто років. Перша письмова згадка про Лувр віднайдена в письмовому джерелі за 1204 рік, де сповіщається про Вежу-донжон. Вежу побудували ще за короля Філіпа-Августа у 1190 році.У 1317 році сюди перевезли королівську скарбницю. З 1725 року сюди перевели щорічні виставки художників. Від назви Квадратний салон палацу Лувр походить і назва виставок Паризький салон, що отримали світову славу. Але палац Лувр почав занепадати. У 1750 році його навіть запропонували зруйнувати. Пожвавленя прийшло несподівано в роки французьої революції 1789-1793 рр. Прийнято рішення створити в ньому національний музей мистецтв. В пусті зали занепавшого палацу почали звозити твори мистецтва з покинутих і реквізованих садиб і палаців аристократів -вимушених емігрантів, що рятували своє життя. Визначну збірку малюнків старих і счасних майстрів зібрав художник Жан-Оноре Фрагонар. Значні мистецькі надходження почались з початком воєн Наполеона, коли він та його оточення почали систематично вивозити витвори мистецтва з пограбованих країн (Египет, Італія, Іспанія, Росія тощо). Більша їх частина осіла в Луврі і стала надбанням Франції. У вересні 1792 р. Конвент, вищий законодавчий орган влади, прийняв постанов про створення в Луврі музею Франції, відкриття якого було приурочено до річниці оголошення республіки – 10 серпня 1793р.

Пам'яткознавство як наукова дисципліна.

 

Основні напрями пам’яткознавства

- вивчення – дослідження пам’ятки, об’єкта історико-культурної спадщини (історичне, культурне, художнє значення)

- облік – після дослідження пам’ятки, на її складають облікову документацію (паспорт, облікова картка, коротка історична довідка, акт технічного стану, вносять до списку об’єктів культурної спадщини)

- охорона – існують категорії охорони:

А) пам’ятки національного значення, які вносяться до державного реєстру національного культурного надбання;

Б) пам’ятки місцевого значення (за радянського часу – пам’ятки Всесоюзного значення);

В)пам’ятки світового значення.

 

Мініатюри.

Мініатюра, як різновид мистецтва, виникла давно і спочатку виключно слугувала світлинами середньовічних рукописів. Головні матеріали мініатюр: пергамент, папір, кістка, метал, дерево, XVIII століття додало порцелян. Відділ мініатюр Дрезденської галереї пишається роботами художниці-італійки Розальби Кар'єри, Рафаеля Менгеса, Терезіі Конкордії Марон, Даніеля Каффе, Феліції Гофман, Йозефа Дарбеса.

Відділ живопису, так званих, старих майстрів Західної Європи.

Німецькі майстри: Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна старшого (близько 1479—1543), Лукаса Кранаха, Ганса Бальдунга Гріна (близько 1485—1545)

Майстри Голландії: Мистецтво Голандії можна вивчати на зразках Рембрандта («Автопортрет з дружиною Саскією»), Франса Галса, Терборха, Метсю, Доу, «Дівчина читає листа» Яна Вермера.

Майстри Іспанії: Хосе де Рібера. «Cв.Інеса у в'язниці», 1641 р, Ель Греко. «Христос лікує сліпого», 1567 р., Хосе де Рібера. «Філософ Діоген», 1637 р.,

Майстри Фландрії:

Твори уславлених художників XVII століття представлені без винятків. Натюрморти Франса Снейдерса, портрети Антоніса Ван Дейка, твори Пітера Пауля Рубенса доволі добре характеризують бароко Фландрії. П.П. Рубенс. «Меркурій і Аргус», Аноніс ван Дейк.«Ейнес Гехарнішен в лицарських обладунках», Якоб Йорданс.«Філософ Діоген шукає справжню людину».

Інфа взята з http://uk.wikipedia.org/wiki/Дрезденська_картинна_галерея

10. Загальна характеристика положень Конвенції Ради Європи „Про охорону архітектурної спадщини" (1975 р.).

Загальна характеристика положень Конвенції Ради Європи «Про охорону архітектурної спадщини» 1975.

У конвенції зазначені вимоги щодо вивчення, збереження і охорони архітектурних пам’яток. Також говориться про те, що кожна пам’ятка архітектури повинна мати охоронну зону пам’ятки. Вільний доступ всіх до даного виду пам’яток спадщини. У разі потреби повинна проводитись вчасна консервація та реставрація архітектурних пам’яток, а також їх популяризація. Інвентаризація даного типу пам’яток, створення списків для обліку. Забезпечувати зберігання архітектурних пам’яток без огляду на політичну кон’юнктуру, сучасний економічний стан.

Соціальні функції музеїв.

виявляються в комплектуванні першоджерел, безпосередньо зв’язаному з вивченням природи і суспільства; у науковому документуванні, дослідженні і збереженні музейних предметів; у створенні експозицій і виставок як характерних форм наукової популяризації; у науково-просвітницькій та гуманістично-виховній діяльності.

Соціальні функції:

1) документування – припускає цілеспрямоване відображення в музейного зібрання та музейних предметів різних фактів, подій процесів і явищ, які відбувались в суспільстві і природі;

Суть: музей виявляє і відбирає об’єкти природи і створені людиною предмети, які можуть виступати справжніми свідченнями, об’єктами реальності.

2) і 3) науково-дослідна та охоронна – передбачають постійний догляд за культурними цінностями, що проявляються у правельному розміщенні музейних предметів у фондосховищах, організація охорони, консервації, реставрації;

4) освіти і виховання – грунтується на інформатичних і експресивних властивостях предмету;

Вона обумовлена пізнавальними і культурними запитами суспільства. Здійснюється в різних формах експозиційної та культурно-освітньої роботи музеїв.

5) організації вільного часу – обумовлена суспільними потребами в культурних формах дозвілля і емоційній розрядці. (Дункан Камерон «Теорія музейної комунікації).

Класифікація екскурсій.

- за критерієм змісту;

- за складом учасників;

- за місцем проведення;

- за способом пересування;

- за формою проведення.

За змістом: оглядові та тематичні. Тематичні в свою чергу на: історичні, природничі, мистецтвознавчі, літературні, архітектурні.

За складом учасників: індивідуальні, для місцевого населення, туристів, дорослих і школярів.

За місцем проведення: екскурсії містом, за межами міста, на підприємствах, музейні, комплексні.

За способом пересування: пішохідні і з використанням різних видів транспорту.

За формою проведення - екскурсія-масовка, екскурсія-прогулянка, екскурсія-лекція, екскурсія-концерт, екскурсія-спектакль, екскурсія та як форма учбової роботи: екскурсія-консультація, екскурсія-урок, учбова екскурсія, пробна екскурсія, показова екскурсія, рекламна екскурсія.

34. Визначення поняття „компенсація".

Компенсація – правовий спосіб захисту матеріальних і нематеріальних благ фізичних та юридичних осіб. Сутність компенсації полягає у відшкодуванні шкоди (матеріальної і нематеріальної). Відшкодування – цивільно-правова компенсація майнових збитків, заподіяних правопорушенням. Під шкодою розуміють витрати,втрати або пошкодження майна, неодержані доходи, які кредитор міг би отримати,якби правопорушення не сталося.

Соціальна структура скіфів.

Найвищий соціальний статус мали:

Царі (перша група), що підтверджується як археологічними, так і писемними джерелами.

Царський рід - ми маємо дві групи (друга та третя групи), за археологічними даними, за писемними джерелами не маємо свідчень про його диференціацію.

Знать поділяється на дві соціальні групи – до вищої (четвертої) ми відносимо монархів, а до нижчої (п’ятої) – старійшин.

Наступні три групи – рядове населення, поєднуючи зі свідченнями античних авторів узгоджено наступним чином:

сьома група відповідає «восьминогим», а восьма група – збіднілим кочівникам, дані про ці групи співпадають,

Про шосту групу не має жодних писемних свідчень, але припускаємо, що вона відображає заможних рядових кочівників. Розглянувши і узгодивши усі групи, виділені за археологічними джерелами, ми побачили, що за ними не прослідковуються жерці та раби, що свідчить про недостовірність писемних джерел або про неможливість виділити їх за похованнями. Також за археологічними даними серед рядових скіфів ні ремісники, ні торговці не прослідковуються.

Взято з файлу знаходиться в документах групи, під назвою «Соціальна стратифікація скіфського суспільства»»

(підготував Семен Березюк)

Типи музейних джерел.

Предмети що входять до складу музейних фондів, різняться своїми фізичними властивостями, а також способом фіксації інформації, що береться за основу під час організації їх вивчення та зберігання. Вирізняють 6 типів музейних предметів, або джерел:

- речові;

- образотворчі;

- письмові;

- фонічні;

- фото;

- кіно-джерела.

Речові: музейні предмети, що є речами, були створені людьми і мають певне утилітарне значення.

Образотворчі: це музейні предмети, що містять зафіксовану, за допомогою зорового образу інформацію (живопис, графіка, скульптура, креслення…..)

Письмові: музейні предмети, що містять зафіксовану за допомогою писемних знаків (букв, цифр) інформацію (хронічки, літописи, документи, літературні і публіцистичні джерела).

Фонічні: на яких за допомогою спеціальних технічних пристосувань зафіксована інформація у вигляді звуків, шумів, музики тощо.

Фото джерела: містять інформацію у вигляді зображення, отриманого за допомогою фотоапаратури (фото, негативи на склі, плівці, фото відбитки….)

Кіно-джерела: містять інформацію як динамічне зображення, що фіксується і відтворюється за допомогою технічних засобів.

Роль колекціонерів у формуванні музеїв України.

19ст. відоме ще й приватним колекціонуванням. Василь Тарновський (1837-1899) на основі його колекцій створено історичний музей в Чернігові. Колекціонував пам’ятки багатих козаків, відтворив розквіт укр.. козацької старшини. Велика арх. колекція (княжа гора) коли він приїжджав на могилу Т.Г.Шевченка почув що поблизу знаходяться старовинні речі(розкопки проводив Біляшівський), збирав також картини,рідкісні книги. Розміщав усе у садибі Качанівка де жив, але із за боргів прийшлось продати – передав колекцію Чернігівському Земству у 1902р. довго був під забороною влади.

Катерина Скаржинська (1852-1932) в родовому маєтку в м. Лубни створює невеличку збірку, приймає участь у розкопках під керівництвом Кирянова. У 1983р. виїжджає до Москви і С.-Петербурга для знайомства з музеями. Калинський допомагає сформулювати тематику музеюя, як краєзнавчий науково-образотворчий. Головна ціль пропаганда історії. У 1906р. передає свою колекцію Полтавському музею.

Іван Франко був один з організаторів збору матеріалів для етнографічного музею у Львові у 1895р.

Як результат:характерні організовані форми збору матеріалів – експедиції. В комплектуванні приймають участь фахівці, але залишається елемент стихійності.