Тема 1. Вступ. Ринок та закономірності його функціонування

МІКРОЕКОНОМІКА

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

до вивчення дисципліни

для студентів спеціальностей

0201 „Культура” та 1004 „Транспортні технології”

 

Затверджено

на засіданні кафедри

теоретичної та прикладної економіки

Протокол № 6 від 16.12.2008р.

 

 

Львів – 2009

Мікроекономіка: Методичні вказівки до вивчення дисципліни для студентів спеціальностей 0201„Культура” та 1004 „Транспортні технології”/ Укл. Г.І.Скорик, Г.І.Пушак, М.Б.Ковальчук, Л.А.Сенів, І.В.Скребець. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2009. – 32с.

 

Укладачі Скорик Г.І., к.е.н., доц.

Пушак Г.І., к.е.н., ст. викл.

Ковальчук М.Б., асист.

Сенів Л.А., асист.

Скребець І.В., асист.

 

Відповідальний за випуск: Тивончук І.О., д-р екон. наук, проф.

 

 

Рецензент Поплавська Ж.В., д-р екон. наук, проф.

ПЕРЕДМОВА

 

Мікроекономіка – важлива складова сучасної економічної теорії як фундаментальної науки про господарство та його розвиток. Вона досліджує поведінку людей в умовах сучасних економічних процесів і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення, вивчає механізм прийняття рішень та принципи економічної поведінки окремих господарюючих одиниць (домашніх господарств, фірм), ринки окремих товарів тощо.

Курс охоплює основні теми функціонування ринку, поведінку і прийняття рішень споживачами та чинники, які її визначають; параметри діяльності підприємства як господарської одиниці, особливості функціонування фірми в різних моделях ринку, вибір оптимальних обсягів виробництва та ресурсів; ціноутворення на ринках ресурсів.

Вивчення даної дисципліни дає змогу зрозуміти економічні взаємозв’язки між цими господарюючими суб’єктами і економічними структурами, визначити їх місце і роль у процесах, що відбуваються в суспільстві. У сучасних умовах діяльність фактично у будь-якій галузі народного господарства вимагає володіння економічними знаннями на мікроекономічному рівні, з якими постійно буде зустрічатися майбутній фахівець.

Вивчивши курс „Мікроекономіки”, студент матиме достатній рівень знань, щоб визначати особливості та давати аналіз діяльності фірми (установи, організації) в умовах різних ринкових структур, використовувати вказані особливості під час прийняття рішень окремими економічними суб’єктами з метою досягнення оптимальних результатів господарської діяльності.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ

 

№ п/п	Назва та зміст тем	Кількість годин
	Тема: Вступ. Ринок та закономірності його функціонування. Предмет і метод мікроекономіки. Сутність ринку, його функції та види. Біржі. Попит, закон попиту. Пропозиція, закон пропозиції. Ринкова рівновага, умови її встановлення. Зміни в попиті та пропозиції. Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Обчислення цінової еластичності попиту та її оцінка. Основні фактори цінової еластичності попиту. Цінова еластичність пропозиції та її фактори. Ринковий попит. Поняття споживчого та виробничого надлишку.
	Тема: Теорія поведінки споживача. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Закон спадної граничної корисності. Суть раціонального вибору споживача в теорії корисності. Система переваг споживача. Криві байдужості. Бюджетні обмеження. Споживчий вибір. Поняття рівноваги споживача в теорії кривих байдужості. Ефект доходу та ефект заміщення.
	Тема: Теорія виробництва. Підприємство – як суб’єкт ринкових відносин. Основні форми підприємств і підприємницької діяльності. Технологія виробництва. Ізокванти. Довгостроковий і короткостроковий періоди. Виробництво з одним змінним вхідним ресурсом. Закон спадної віддачі. Виробництво з двома змінними вхідними ресурсами. Віддача від масштабів.
	Тема: Витрати виробництва. Суть і оцінка витрат. Витрати в короткотерміновому періоді. Види витрат (постійні, змінні, валові, середні, граничні). Форми кривих витрат. Витрати в довгостроковому періоді. Вибір ресурсів. Економія по масштабах.
	Тема: Модель ринку досконалої конкуренції. Поняття про види ринкових структур. Досконала конкуренція – сутність і поширення. Функціонування фірми за умов досконалої конкуренції в короткостроковому періоді: максимізація прибутку; мінімізація збитків; умови закриття. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції. Ефективність конкурентного ринку.
	Тема: Модель ринку монополії. Монополія. Ознаки чистої монополії. Вибір обсягу виробництва за умови монополії. Правило ціноутворення. Монопольна влада. Джерела монопольної влади. Цінова дискримінація. Монополія та економічна ефективність.
	Тема: Модель ринку олігополії. Суть олігополії та причини її існування. Моделі ціноутворення за умов олігополії. Економічна ефективність на олігополістичному ринку.
	Тема: Модель ринку монополістичної конкуренції. Сутність ринку монополістичної конкуренції та його поширення. Диференціація продукту: її суть і значення на ринку монополістичної конкуренції. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періодах. Економічна ефективність в умовах монополістичної конкуренції.
	Тема: Ціноутворення на ринках ресурсів. Загальна характеристика ринків ресурсів. Попит на ресурси, його чинники. Пропозиція ресурсів для фірми. Правило використання ресурсів. Оптимальне співвідношення ресурсів. Розподіл доходів за теорією граничної продуктивності розподілу. Конкурентний ринок праці. Модель монопсонії. Економічна рента. Прибуток, його форми та значення. Процентна ставка як вид доходу. Процент і крива попиту на інвестиції.

ТЕМА 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА

 

Відповідно до Закону України “Про підприємства” підприємство – це самостійно господарюючий, уставний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Поняттю “підприємство” притаманні економічні, юридичні та організаційні ознаки: здійснення підприємницької діяльності; самостійність у прийнятті господарських рішень; володіння правами юридичної особи; порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу; єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою.

Для забезпечення ефективного господарювання, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їх чітка й повна класифікація.

Класифікацію підприємств можна провести за наступними ознаками:

- метою й характером діяльності (комерційні, некомерційні);

- формою власності майна (приватні, державні, колективні, комунальні);

- національною належністю капіталу (національні, закордонні, змішані (спільні));

- правовим статусом і формою господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства);

- галузево-функціональним видом діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо);

- технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування (головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії);

- розміром та кількістю працівників (великі (надвеликі), середні, малі (дрібні), мікропідприємства).

Підприємництво (підприємницька діяльність) – це самостійна, ініціативна діяльність, спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.

Типи підприємницької діяльності: виробнича (виробництво товарів і послуг);фінансова; торговельна; інноваційна, посередницька, страхова.

Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми– одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів ви­робництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції.

Узагальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску Q, який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця (L) і капітал (K), і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

Q = f (F₁, F₂, …F_n) або Q = f (K, L) або Q = f (L).

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була в иробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів – капіталу і праці:

Q = A * K^α*L^β,

де А – коефіцієнт пропорційності або масштабності; α, β– коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Як правило, α i β за величиною менші від одиниці і це узгоджується з тим, що гранична продуктивність кожного ресурсу при зростанні обсягу цього ресурсу зменшується.

Сума констант α i β має особливе економічне значення:

- якщо α + β = 1, то функція виробництва демонструє постійну віддачу від масштабів;

- якщо α + β > 1, то функція виробництва демонструє зростаючу віддачу від масштабів;

- якщо α + β < 1, то функція виробництва демонструє спадну віддачу від масштабів.

Короткостроковий період (з точки зору фірми)– це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. Короткостроковий період (з точки зору галузі)– це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.

Довгостроковий період (з точки зору фірми) – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. Довгостроковий період (з точки зору галузі)– це період, протягом якого число фірм в галузі є змінним.

Короткострокова виробнича функція має вигляд: Q = f (F).

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, який обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора (TP) – це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний продукт або гранична продуктивність змінного фактора (MP) – це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: .

Середній продукт або середня продуктивність змінного фактора (AP) – це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .

Закон зростаючої граничної продуктивності – при додаванні додаткових одиниць змінного ресурсу до незмінної кількості інших ресурсів загальний продукт зростає щораз повільнішими темпами.

Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі) – починаючи з певного обсягу збільшення одного з ресурсів, при незмінних інших, відбувається зменшення граничного продукту цього ресурсу.

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Функція виробництва має вигляд: Q = f (K, L).

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у графічній формі - ізоквантою.

Ізокванта – це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску.

Карта ізоквант – це набір ізоквант, який характеризує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів.

Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:

MRTS_L,K = ∆K / ∆L = - MP_L / MP_K,

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

MRTS_K,L = ∆L / ∆K = - MP_K / MP_L, тобто MRTS_K,L = 1 / MRTS_K,L.

Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва, при цьому витрати виробництва можна описати таким рівнянням:

TC = f (L,K) = P_L*L+P_K*K,

де P_L – ціна одиниці праці, P_K –ціна одиниці капіталу.

Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Карта ізокост – це множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат.

Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: P_L/P_K або P_K/P_L.

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою, побачимо, що ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Ця точка є точкою рівноваги фірми. Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:

f (K, L) = const

MP_K / MP_L = P_K/P_L

Переписавши рівняння рівноваги як МР_K/Р_K=МР_L/Р_L, одержимо умову рівноваги, відому під назвою принципу рівності граничних величин.

Мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресур­сів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:

- якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;

- якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ре­сурсів, має місце постійний ефект масштабу;

- якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу .

ТЕМА 4. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

 

Для прийняття фірмою оптимальних рішень необхідновраховувати інформацію про рівень витрат. Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: земля, праця, капітал, підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються й відповідні виробничі витрати.

Є два підходи до визначення витрат. Перший називають бухгалтерським. За ним витрати трактуються як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.

Другий підхід називають економічним. При цьому витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямків використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.

На практиці згідно з бухгалтерським підходом витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції Тоді як за | економічним підходом вони враховують крім собівартості й ті витрати, які пов'язані із залученням обмежених ресурсів з інших ділянок виробництва.

Бухгалтерські витрати тотожні явним (зовнішнім), які визначаються сумою витрат на оплату виробничих ресурсів (сировина, матеріали, пальне, робоча сила тощо), що купуються фірмою. Якщо фірма купує всі ресурси за вільними ринковими, цінами, то бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати будуть менші, ніж альтернативні витрати на величину неявних втрат.

Неявні витрати (внутрішні) визначаються вартістю ресурсів, які є власністю даної фірми. До неявних витрат належить і нормальний прибуток. Його розмір визначається рівнем доходіюсті, що є нормальним або середнім для певної галузі. Нормальний прибуток - це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток необхідний для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обраховується як різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. У мікроекономіці йдеться, як правило, про економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже, розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на величину неявних (внутрішніх) витрат.

Постійні витрати (FС) - це витрати, сума яких в певний період часу не залежить безпосередньо від розміру та структури виробництва і існують навіть тоді, коли продукція не виробляється. Постійними витратами можуть бути видатки, пов'язані з виплатою орендної плати за землю та майно, плата за кредит, страхові платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і споруд тощо.

Змінні витрати (VС) - це витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва (заробітна плата, сировина, пальне, енергія, транспортні послуги).

Загальні витрати виробництва або сукупні витрати (ТС) - це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції:

ТС = FС + VС.

Середні постійні витрати (АFС) - це кількість постійних витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q):

АFС = FС / Q.

Середні змінні витрати (АVС) - це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q):

АVС = VС / Q.

Середні загальні витрати (АТС) - це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q):

АТС = ТС/Q.

Граничні витрати (МС) - це приріст загальних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Обраховуються граничні витрати як відношення зміни загальних витрат (ΔТС) до зміни обсягу виробництва (ΔQ):

МС = ΔТС / ΔQ.

У міру зростання обсягів виробництва середні постійні витрати на одну одиницю знижуються, середні змінні та середні загальні витрати - мають вигнуту вгору форму – тобто спочатку зменшуються, а з часом починають зростати. Аналогічну форму має крива граничних витрат, яка перетинає криві середніх змінних та середніх загальних витрат у точці їх мінімуму. Вигнута форма кривих витрат пояснюється законом спадної граничної продуктивності.

У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги всіх виробничих ресурсів і обрати таке їх співвідношення, яке мінімізує витрати виробництва даного обсягу продукції. Тобто у довгостроковому періоді всі витрати є змінними і при виборі оптимального обсягу виробництва фірма орієнтується на середні загальні витрати. Деяке підприємство розпочинає свою діяльність з певного обсягу виробництва. Коли середні витрати досягають точки мінімуму і в майбутньому починають зростати, то фірмі варто вже виробляти більший обсяг виробництва. Тобто крива довгострокових загальних витрат складається з частин кривих короткострокових середніх загальних витрат для різних обсягів виробництва.

Крива довгострокових середніх загальних витрат також має вигнуту форму, що пояснюється спочатку позитивним, а потім – негативним ефектом масштабу. Ефект масштабу ілюструє зростання обсягів виробництва в міру зростання масштабів підприємства (кількості залучених у виробництво ресурсів). Позитивний ефект масштабу діє на спадному відрізку кривої АТС, негативний – на зростаючому.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Макконнелл К., Брю С. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч. 2.: Мікроекономіка. – Львів: Просвіта, 1999.

2. Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. – К.: Основи, 1998.

3. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. – Москва, СПб.: Питер, 2002.

4. Поплавська Ж.В. Мікроекономіка: Навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / Ж. В. Поплавська, О. Й. Криса; - К.: Алерта, 2009. – 224 с.

5. Лісовий А.В. навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни «Мікроекономіка» (видання третє, виправлене). – К: Дія, 2007. – 136 с.

6. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна М.В. Мікроекономіка. – К., 1999.

7. Ястремський О.І., Грищенко О.Т. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1998.

8. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: учебник для вузов. – 2-е изд. – М.: Норма, 2001.

9. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. – СПб., 1994.

10. Микроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – М. – СПб.: Поиск, 2001.

11. Ватаманюк О. Мікроекономіка. – Львів: Інтелект-Захід, 2004.

12. Базилевич В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 248 с.

13. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Т-во «Знання», 2000. – 176 с.

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА……………………………………………………………….....   ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ………………………....   ТЕМА 1. ВСТУП. РИНОК ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ………………………………………………………... ТЕМА 2. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА………………………… ТЕМА 3. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА………………………………………..   ТЕМА 4. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА…………………………………….. ТЕМА 5. МОДЕЛЬ РИНКУ ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ…………. ТЕМА 6. МОДЕЛЬ РИНКУ МОНОПОЛІЇ………………………………... ТЕМА 7. МОДЕЛЬ РИНКУ ОЛІГОПОЛІЇ………………………………... ТЕМА 8. МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ………………………. ТЕМА 9. ЦІНОУТВОРЕННЯ НА РИНКАХ РЕСУРСІВ………………... СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………..

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

 

МІКРОЕКОНОМІКА

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

до вивчення дисципліни

для студентів спеціальностей

0201 „Культура” та 1004 „Транспортні технології”

 

Укладачі Скорик Галина Іванівна

Пушак Галина Іванівна

Ковальчук Мирослава Богданівна

Сенів Лідія Анатоліївна

Скребець Ірина Володимирівна

 

Редактор

 

 

Комп’ютерне складання

МІКРОЕКОНОМІКА

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

до вивчення дисципліни

для студентів спеціальностей

0201 „Культура” та 1004 „Транспортні технології”

 

Затверджено

на засіданні кафедри

теоретичної та прикладної економіки

Протокол № 6 від 16.12.2008р.

 

 

Львів – 2009

Мікроекономіка: Методичні вказівки до вивчення дисципліни для студентів спеціальностей 0201„Культура” та 1004 „Транспортні технології”/ Укл. Г.І.Скорик, Г.І.Пушак, М.Б.Ковальчук, Л.А.Сенів, І.В.Скребець. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2009. – 32с.

 

Укладачі Скорик Г.І., к.е.н., доц.

Пушак Г.І., к.е.н., ст. викл.

Ковальчук М.Б., асист.

Сенів Л.А., асист.

Скребець І.В., асист.

 

Відповідальний за випуск: Тивончук І.О., д-р екон. наук, проф.

 

 

Рецензент Поплавська Ж.В., д-р екон. наук, проф.

ПЕРЕДМОВА

 

Мікроекономіка – важлива складова сучасної економічної теорії як фундаментальної науки про господарство та його розвиток. Вона досліджує поведінку людей в умовах сучасних економічних процесів і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення, вивчає механізм прийняття рішень та принципи економічної поведінки окремих господарюючих одиниць (домашніх господарств, фірм), ринки окремих товарів тощо.

Курс охоплює основні теми функціонування ринку, поведінку і прийняття рішень споживачами та чинники, які її визначають; параметри діяльності підприємства як господарської одиниці, особливості функціонування фірми в різних моделях ринку, вибір оптимальних обсягів виробництва та ресурсів; ціноутворення на ринках ресурсів.

Вивчення даної дисципліни дає змогу зрозуміти економічні взаємозв’язки між цими господарюючими суб’єктами і економічними структурами, визначити їх місце і роль у процесах, що відбуваються в суспільстві. У сучасних умовах діяльність фактично у будь-якій галузі народного господарства вимагає володіння економічними знаннями на мікроекономічному рівні, з якими постійно буде зустрічатися майбутній фахівець.

Вивчивши курс „Мікроекономіки”, студент матиме достатній рівень знань, щоб визначати особливості та давати аналіз діяльності фірми (установи, організації) в умовах різних ринкових структур, використовувати вказані особливості під час прийняття рішень окремими економічними суб’єктами з метою досягнення оптимальних результатів господарської діяльності.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ

 

№ п/п	Назва та зміст тем	Кількість годин
	Тема: Вступ. Ринок та закономірності його функціонування. Предмет і метод мікроекономіки. Сутність ринку, його функції та види. Біржі. Попит, закон попиту. Пропозиція, закон пропозиції. Ринкова рівновага, умови її встановлення. Зміни в попиті та пропозиції. Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Обчислення цінової еластичності попиту та її оцінка. Основні фактори цінової еластичності попиту. Цінова еластичність пропозиції та її фактори. Ринковий попит. Поняття споживчого та виробничого надлишку.
	Тема: Теорія поведінки споживача. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Закон спадної граничної корисності. Суть раціонального вибору споживача в теорії корисності. Система переваг споживача. Криві байдужості. Бюджетні обмеження. Споживчий вибір. Поняття рівноваги споживача в теорії кривих байдужості. Ефект доходу та ефект заміщення.
	Тема: Теорія виробництва. Підприємство – як суб’єкт ринкових відносин. Основні форми підприємств і підприємницької діяльності. Технологія виробництва. Ізокванти. Довгостроковий і короткостроковий періоди. Виробництво з одним змінним вхідним ресурсом. Закон спадної віддачі. Виробництво з двома змінними вхідними ресурсами. Віддача від масштабів.
	Тема: Витрати виробництва. Суть і оцінка витрат. Витрати в короткотерміновому періоді. Види витрат (постійні, змінні, валові, середні, граничні). Форми кривих витрат. Витрати в довгостроковому періоді. Вибір ресурсів. Економія по масштабах.
	Тема: Модель ринку досконалої конкуренції. Поняття про види ринкових структур. Досконала конкуренція – сутність і поширення. Функціонування фірми за умов досконалої конкуренції в короткостроковому періоді: максимізація прибутку; мінімізація збитків; умови закриття. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції. Ефективність конкурентного ринку.
	Тема: Модель ринку монополії. Монополія. Ознаки чистої монополії. Вибір обсягу виробництва за умови монополії. Правило ціноутворення. Монопольна влада. Джерела монопольної влади. Цінова дискримінація. Монополія та економічна ефективність.
	Тема: Модель ринку олігополії. Суть олігополії та причини її існування. Моделі ціноутворення за умов олігополії. Економічна ефективність на олігополістичному ринку.
	Тема: Модель ринку монополістичної конкуренції. Сутність ринку монополістичної конкуренції та його поширення. Диференціація продукту: її суть і значення на ринку монополістичної конкуренції. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періодах. Економічна ефективність в умовах монополістичної конкуренції.
	Тема: Ціноутворення на ринках ресурсів. Загальна характеристика ринків ресурсів. Попит на ресурси, його чинники. Пропозиція ресурсів для фірми. Правило використання ресурсів. Оптимальне співвідношення ресурсів. Розподіл доходів за теорією граничної продуктивності розподілу. Конкурентний ринок праці. Модель монопсонії. Економічна рента. Прибуток, його форми та значення. Процентна ставка як вид доходу. Процент і крива попиту на інвестиції.

ТЕМА 1. ВСТУП. РИНОК ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

 

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами (індивідуумами, домашніми господарствами, фірмами, ринками окремих благ) за умов обмеженості ресурсів та альтернативності напрямів їх використання з метою максимально повного за даних умов задоволення матеріальних потреб.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей) – це та кількість одиниць товару, від якої необхідно відмовитись заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару.

Основні цілі мікроекономіки:

- досягнення ефективності функціонування мікросистем на основі прийняття оптимальних господарських рішень за наявних обмежених ресурсів та альтернативних можливостей їх використання;

- пізнання закономірностей функціонування економічних мікросистем у різних ринкових ситуаціях;

- вміння ефективно застосовувати ці знання.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу – позитивний (що є) і нормативний (що повинно бути).

Мікроекономіку вивчають на основі застосування певної методології. Методологія – система принципів, методів і правил наукового пізнання. Метод науки – це сукупність загальних і специфічних принципів, прийомів і засобів дослідження. Основними методами мікроекономіки є метод абстракції (індукції та дедукції); метод граничного, табличного та графічного аналізу; метод математичного моделювання тощо.

Базовими інструментами мікроекономіки є ринок, попит та пропозиція.

Ринок – це механізм, який забезпечує купівлю-продаж товарів і послуг та формування їх цін і обсягу за допомогою узгодження економічних інтересів виробника і споживача.

Функції ринку: інформаційна, регулююча, контролююча, стимулююча, сануюча; забезпечення безперервності процесу виробництва. Розрізняють такі види ринків: ринок товарів і послуг (споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, науково-технічних розробок, інформації), ринок ресурсів (праці, капіталу, землі, нерухомості), фінансовий ринок (цінних паперів, грошовий, валютний) тощо.

Функціонуванню кожного виду ринку сприяє ринкова інфраструктура, основною складовою якої є біржі.

Біржа – це постійно діючий організований ринок, який функціонує на основі чітких правил. Розрізняють товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці. Крім бірж, до інфраструктури ринкової економіки належить дворівнева банківська система, матеріально-технічна база роздрібної та оптової торгівлі, страхові, довірчі компанії, інвестиційні фонди та інші фінансово-кредитні установи.

Основою функціонування ринкової економіки є механізм балансування попиту і пропозиції, що регулюються ціною.

Попит - це та кількість товару чи послуги, яку споживачі (покупці) бажають та спроможні придбати на ринку за певний період за кожної конкретної ціни. Попит проявляється в обсязі (величині) попиту – тій кількості блага, яка була куплена за певною ціною за умови незмінності інших чинників, що впливають на попит.

Закон попиту відображає обернений зв’язок (залежність) між ціною і обсягом попиту: чим вища ціна, тим менший обсяг попиту і навпаки. Ця функціональна залежність має вигляд: Qd = f(P), де Qd – обсяг попиту на певні товари за одиницю часу, P – ціна товару. Графічне відображення оберненої залежності обсягу попиту від ціни називають кривою попиту.

На обсяг попиту впливають цінові фактори (ціна) і нецінові фактори (доходи і смаки споживачів, ціни інших благ, очікування зміни ціни та доходів тощо). Вплив нецінових факторів зумовлює зміну попиту і переміщення кривої попиту праворуч і ліворуч.

Лінійна функція попиту описується рівнянням: Q_D = a – b*P.

Пропозиція - це та кількість товару чи послуги, яку виробники зацікавлені та спроможні запропонувати на ринку за певний період за кожної конкретної ціни. Обсяг (величина) пропозиції визначається кількістю благ, яка запропонована для продажу в певний період.

Закон пропозиції (Qs = f(P)) відображає прямий зв’язок (залежність) між ціною і обсягом пропозиції: чим вища ціна, тим більший обсяг пропозиції і навпаки. Графічне відображення прямої залежності обсягу пропозиції від ціни називають кривою пропозиції.

Неціновими факторами, що впливають на переміщення кривої пропозиції праворуч та ліворуч, є ціни на ресурси, зміни технології виробництва, кількість продавців на ринку, очікування зміни цін, податки і дотації тощо.

Лінійна функція пропозиції описується рівнянням: Q_S= – c + d*P.

Під впливом попиту і пропозиції на конкурентному ринку формується ринкова рівновага.

Ринкова рівновага – це ситуація на ринку, при якій обсяг попиту дорівнює обсягові пропозиції, тобто кількість благ, яку хочуть придбати покупці, дорівнює кількості благ, яку можуть запропонувати виробники.

Ціна ринкової рівноваги – це ціна, що встановлюється в точці перетину кривої попиту і кривої пропозиції. Ринкова ціна тяжіє до ціни рівноваги. Якщо ціна на ринку встановлюється нижче від рівноважної ціни, утворюється дефіцит і обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції. Якщо рівень ціни встановлюється вище від рівноважної, обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту і утворюється надлишок благ.

Інколи держава втручається в механіз