ВУАН приділяла увагу і громадській екскурсійній діяльності.

Наприклад, у Договорі про культурне шефство Академії наук над містом Сталіно (Донецьк) у пункті шостому відзначалась як нагальна потреба “Організація якнайшвидшого екскурсійного зв’язку між Сталіно і Києвом”. Це по суті були перші паростки соціального туризму в межах України.

Всеукраїнська Академія Наук мала цілу мережу своїх філій – Наукових товариств у багатьох містах України. І не тільки у великих – Харкові, Одесі, Катеринославі, але й у Бахмуті, Шепетівці, Вінниці, Малині, Кам'янці-Подільському.

Товариства працювали в різних галузях науки, що вивчали історію, геологію, природу, математику, етнографію, музичне мистецтво та ін. Але всіх їх об'єднувало головне завдання: широка наукова і громадсько-освітня діяльність. У здійсненні цього завдання значну роль відігравало застосування екскурсійного методу.

Велику роботу в цьому напрямку проводило Харківське наукове товариство. З квітня 1926 року при Президії Товариства почало діяти екскурсійно-лекційне бюро. Воно мало своїм завданням організацію наукових екскурсій як місцевих по Харкову з околицями, так і по Україні і по СРСР. Через брак коштів та пільгових квитків для проїзду екскурсантів залізницею далекі екскурсії зразу влаштувати не вдалося, але бюро налагодило з цього приводу зв’язок із різними державними, професійними та громадськими установами й організаціями. Бюро погодилось давати своїх керівників для екскурсій, які організовувались на кошти цих професійних і громадських організацій.

У природничій секції Товариства окремо була створена ще й екскурсійна комісія, яка влаштовувала своєрідні семінари з методики екскурсійної роботи.

Крім лекцій, проводились методичні екскурсії для “Досліду природи”. Соціально-історична секція Товариства розробляла питання історії, первісної культури, етнографії, археології, соціології. Наукові екскурсійні подорожі давали багатий матеріал для публікацій, доповідей, наприклад, “Враження від подорожі по історичних місцевостях України” П.Хоткевича. Товариство також проводило велику краєзнавчу роботу і в своїх звітах підкреслювало: “Краєзнавча робота мусить бути значно підсилена, причому кожна секція та Товариство в цілому повинні організовувати постійні краєзнавчі комісії, що взяли б на себе всебічне планове вивчення Харківщини та, зокрема, міста Харкова, в їх минулому і сучасному”.

Потрібно відзначити, що такі краєзнавчі дослідження Наукових товариств ставали ґрунтовним базисом для розвитку туристсько-екскурсійної справи в Україні.

Активно організовувало екскурсії Одеське наукове товариство, зокрема природничо-математична секція для вивчення географії, геології, флори і фауни одеських лиманів. За 1928-29 роки з цією метою було проведено 29 екскурсій.

Шепетівське наукове товариство в своїх “Записках” друкувало звіти про характер та наслідки досліджень під час наукових екскурсій. Наприклад, цікаві дані було вміщено про археологічне обстеження берегів річки Горинь, яке проводилось у 1928 році і тривало 13 днів. За цей період було зареєстровано 372 кургани, 2 городища. Головний висновок звіту полягав у “нагальній потребі таких дослідницьких екскурсій”.

Товариство подільських природознавців поставило собі за мету екскурсії для збору природничо-історичних експонатів для музеїв, які сприяли б розвитку інтересу до природних багатств рідного краю. За активну участь в екскурсіях Товариство ухвалило видавати дипломи і грошові премії.

Географічне товариство в Києві, як відзначалося в його статуті, проводило наукові екскурсії, щоб збирати первісний матеріал з фізичної географії, статистики, зоології, ботаніки.

Полтавське наукове товариство одним з головних завдань поставило перед собою об'єднувати всіх членів на ґрунті наукової праці, переважно для вивчення Полтавщини; проводити наукові обстеження краю за допомогою галузей науки шляхом анкет, екскурсій, розкопок; влаштовувати виставки, відкривати музеї, присуджувати різні почесні нагороди і видавати грошову допомогу за наукові праці по вивченню краю; вживати відповідних заходів до охорони пам'яток старовини, мистецтва, побуту, природи.

Наукові екскурсії розглядались як основний метод дослідницької роботи в науково-дослідних інститутах, про що свідчить спеціально розроблене Положення НКО УРСР. Базою організації екскурсій ставали наукові кафедри. Якщо враховувати, що в Україні у 1923 р. працювало 78 науково-дослідних кафедр, в тому числі у Харкові – 36, у Києві – 18, в Одесі – 14, Катеринославі – 8, Кам’янці-Подільському – 1, в Ніжині – 1, то можна зрозуміти, якого розмаху набула екскурсійна діяльність у 20-х роках.

У плані організації екскурсійної роботи особливо відзначалася Всеукраїнська Наукова Асоціація Сходознавства. Вона виряджала наукові екскурсії з метою всебічного вивчення та дослідження радянського і закордонного Сходу. Вся екскурсійна ро­бота погоджувалась з Укрнаукою. В Асоціації працювало екскурсійне бюро, яке організовувало екскурсії до Туркестану, Кавказу, Криму, Поволжжя, Сибіру. Потрібно підкреслити, що, незважаючи на відсутність матеріальної бази, Асоціація у 1927 році спромоглася відрядити велику екскурсію за маршрутом: Харків-Одеса-Суец-Сінгапур-Шанхай-Владивосток, в якій брали участь студенти ХІНГ. Вони, завдяки заходам Асоціації, були прийняті на той рейс безкоштовно, як команда пароплава. Асоціація сприяла оформленню закордонних паспортів на пільгових умовах, наприклад, це було зроблено для слухачів курсів східних мов.

Цікаво, що ВУНАС фактично стала на шлях поєднання в екскурсіях двох завдань: з одного боку, поширення знань і приємного розважального відпочинку у подорожі – з другого. Таку форму проведення екскурсій вона вважала “дуже своєчасною, життєво цікавою” і висунула пропозицію щодо заснування в Україні загального Екскурсбюро.

Таким чином, є всі підстави твердити, що 20-ті – початок 30-х років були періодом активного розвитку екскурсійної справи в Україні. Екскурсії стали невід’ємним компонентом краєзнавчого руху, провідниками якого виступали видатні українські вчені-краєзнавці М.С.Грушевський, В.І.Щербина, О.Ю.Гермайзе, М.В.Шарлемань та багато інших. їх діяльність була спрямована на вивчення історії народу, його культури, творчості, пам’яток історії. У наукових установах і закладах екскурсійний метод також використовувався з метою поглибленого вивчення природних ресурсів України, її корисних копалин, сировини, потрібних для економічного піднесення молодої республіки.

Проте науковим екскурсіям, як і краєзнавчому руху, в умовах міцніючої більшовицької держави не судилося довгого життя. Основна маса провідних вчених-краєзнавців, а також ентузіасти краєзнавчого руху в областях були звинувачені в націо­налізмі, проти них було сфабриковано ряд політичних справ, вжито репресій.

Висновки

· Розвиток екскурсійної діяльності в 20-30-х роках в Україні був тісно пов'язаний із розгортанням культурного будівництва. Нова влада всі його сфери брала під свій контроль. Але всупереч політичним тенетам, на Україні відбувалося національно-культурне відродження. Йшло формування національної науки, освіти, музейної справи, краєзнавства, пам’яткоохоронної роботи. У всіх цих напрямках активно був задіяний екскурсійний метод.

· Упродовж 20-30-х років склалась структура вітчизняних краєзнавчо-екскурсійних закладів, був створений механізм пільгової політики у забезпеченні ефективності їх роботи.

· Екскурсійна діяльність зайняла чільне місце в системі освіти України. Екскурсії були невід’ємною складовою навчально-виховного процесу і формою позашкільної роботи з учнівською і студентською молоддю. За видами екскурсій найбільшу питому вагу складали виробничі.

· Наукові Комісії Товариства Академії Наук: Комісія Києва і Правобережної України, Степової України, Лівобережної України, Культурно-історична Комісія здійснювали екскурсійно-дослідну роботу. Екскурсійній справі приділяли увагу також Київське, Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське наукові Товариства, Всеукраїнська Асоціація Сходознавства.

· Біля витоків екскурсійної справи стояли такі видатні науковці як М.Грушевський, О.Гермайзе, М.Ткаченко, В.Щербина.

· Екскурсійний рух особливо активізувався в період створення мережі музеїв: краєзнавчих, художніх, історичних. Вони проводили наукові й освітні екскурсії. їх відвідувало тисячі екскурсантів, число яких постійно збільшувалося, що було пов’язано з проведенням позамузейних екскурсій. Саме в музеях почали створюватися й відкриватися перші екскурсійні бюро.

· У період “українізації” (1923-1933 рр.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, тематика яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам’яткоохоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам’яток історії, культури й природи.

· У 30-х роках наукові дослідження, музейна справа, краєзнавчий і пам'яткоохоронний рух в умовах міцніючої тоталітарної держави поступово згортали свою діяльність. Але саме вони були передумовою становлення туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках і заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.

2.1. У радянський період керівництво екскурсійною діяльністю поступово зосереджується в руках більшовицької держави під невсипним партійним контролем. Першою радянською екскурсійною організацією було Бюро шкільних екскурсій Народного Комісаріату освіти РРФСР, створене у 1918 році.

До розробки проблем екскурсійної діяльності були залучені провідні вчені, педагоги, спеціалісти в галузі музейної справи, позашкільної та культурно-освітньої роботи. Екскурсія починає набувати нової пізнавально-виховної функції, стає однією з форм ідейно-політичного виховання радянських людей.

12 квітня 1918 року В.І.Ленін підписав декрет Раднаркому РРФСР “Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг, і створення проектів пам’ятників Російській Соціалістичній Революції”. У містах почали з’являтися нові пам’ятники, які ставали об’єктами екскурсій по пам’ятних історико-революційних місцях.

У1924 році з’явилися перші екскурсії, присвячені життю і діяльності вождя революції В.І.Леніна

Радянський уряд високо оцінював значення екскурсій на промислові та сільськогосподарські підприємства в системі навчання і виховання школярів.

Виходячи з зазначеного, виробничі екскурсії були включені до планів навчально-виховної роботи шкіл, що, у свою чергу, потребувало від вчителів знання методики екскурсійної діяльності. У країні створювались нові навчальні заклади з перепідготовки вчителів та підготовки кадрів екскурсійних працівників. Проводився пошук важелів державного управління екскурсійною діяльністю.

У 1920 році вся культурно-просвітницька робота, у тому числі і екскурсійна, була передана Головному політико-освіт-ньому комітету (Головполітосвіті) Наркомосу, який очолювала Н.К.Крупська. В комітеті був створений екскурсійно-виставочний відділ.

Для концентрації всієї роботи у 1929 році було створено Товариство пролетарського туризму РРФСР, згодом – Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій. Екскурсійну роботу очолило Державне екскурсійне акціонерне товариство “Радянський турист”, яке організувало роботу в 23 містах і курортних місцевостях країни, спрямувало роботу з розширення екскурсійної тематики.

У 30-х рр. туристсько-екскурсійна діяльність стає одним з найважливіших напрямків в діяльності радянських профспілкових організацій.

У квітні 1936р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову про передачу керівництва туризмом та екскурсіями Всесоюзній Центральній Раді Професійних Спілок (ВЦРПС), створивши при ній Центральне туристсько-екскурсійне управління (ЦТЕУ), а у республіках, краях, областях -туристсько-екскурсійні управління (ТЕУ). Екскурсійне обслуговування почало розглядатися як одна з форм комуністичного виховання трудящих.

Наприкінці 30-х років екскурсії проводились також дитячими туристсько-екскурсійними станціями (ДТЕС), лекційно-екскурсійними бюро при управліннях культури виконавчих комітетів Рад великих міст, екскурсійними бюро при краєзнавчих, історико-революційних та меморіальних музеях.

У роки Великої Вітчизняної війни вся діяльність туристсько-екскурсійних закладів була підпорядкована завданням військового часу, справі воєнно-патріотичного виховання воїнів Червоної армії і молоді.

Перший повоєнний план розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. містив основні напрямки відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п’ятирічки відводилось певне місце і завданням відродження туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 року вжили конкретні заходи для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: “відновити діяльність Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу і ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соціалістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природничих знань, а також пропаганди туризму як масового культурного відпочинку трудящих СРСР”.

Упродовж 1945-1948 рр. була відновлена діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, у Криму, на Кавказі, у Краснодарському краї, у Києві, Свердловську та інших містах; відновлено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено декілька нових. Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись все нові екскурсії з загальноосвітніх і спеціальних тем. їхня кількість зростала з року в рік. У 1946 році екскурсії для туристів проводились із 50 тем, у 1947 році – з 102, у 1948 році – з 160, в 1949 році – з 332.

У повоєнний період в екскурсійній програмі значне місце відводилось воєнно-історичній тематиці. Об’єктами показу стали пам’ятники бойової слави, місця битв, меморіальні комплекси, присвячені героїзму радянських воїнів, партизанів, всього радянського народу, пам’ятники героям війни, місця масових поховань воїнів і мирних жителів – жертв фашизму; у містах виникають нові площі, вулиці, названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни. Набуває подальшого розвитку історико-революційна, літературна, виробнича та інша тематика екскурсій.

У цілому за змістом екскурсії на той час класифікувались за 14-ма напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної тематики, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої, із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавчі (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів).

У липні 1962 році Президія ВЦРПС прийняла постанову “Про подальший розвиток туризму”, в якій підводились підсумки роботи Центрального туристсько-екскурсійного управління і визначались конкретні заходи щодо подальшого розвитку туризму та екскурсій.

При ВЦРПС був створений новий керівний орган Центральна рада з туризму (з 1969 року – Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ). Відповідно в Україні була створена Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях.