Основними критеріями оцінки звіту за виробничу практику

студента є:

– ступінь здобуття професійних вмінь лікаря ветеринарної медицини на основі теоретичних знань;

– повнота виконання програми практики та її документального підтвердження;

– характеристика студента та оцінка його практичних навичок керівником практики від виробництва;

– професійна грамотність та охайність при веденні щоденника практики;

– повнота аналізу проходження практики та відображання у звіті;

– дотримання терміну подачі звіту.

Звіт про виконання програми виробничої практики повинен включати всі нижче подані підрозділи. Основою для його оформлення є щоденник та інша первинна документація (акти, протоколи, плани, зібрані матеріали для написання дипломної роботи). Звіт слід ілюструвати таблицями, діаграмами, схемами, фотографіями та малюнками. В звіті подається всебічна характеристика бази практики, докладний аналіз повноти виконання програми практики, стану організації та ефективності діагностичної, профілактичної та лікувальної роботи в підприємстві.

Оцінка визначається комісією у складі двох-трьох осіб за результатами захисту студентом звіту про практику, при наявності характеристики, щоденника практики, завіреного головним спеціалістом підприємства.

 

1. Пам’ятка з охорони праці та техніки безпеки для студентів зі спеціальності – “Ветеринарна медицина”, освітньо-кваліфікаційних рівнів: 6.110101 – “Бакалавр”, 7.110101 – “Спеціаліст”, 8.110101 – “Магістр” зі спеціальності “Ветеринарна медицина” напряму підготовки 1101 – “Ветеринарна медицина”

 

Роботу виконують у спецодязі (халаті, шапочці, фартуху) та спецвзутті (гумових чоботях). Щоб не травмуватися, в кишеню одягу не можна класти голки, пробірки, заколювати халат шпильками. Необхідно слідкувати за чистотою свого одягу й взуття, періодично, два-три рази на тиждень віддавати його на прання, а за необхідності – й дезінфікувати.

Руки повинні бути чистими, нігті слід періодично підстригати. Подряпини, рани на руках перед роботою змащують розчином йоду, накладають пов’язку, лейкопластир, гумові рукавиці, а на палець – гумовий напальник.

Перед початком та після роботи слід ретельно мити руки теплою водою з милом. Біля нігтів та між пальцями щіточкою. За необхідності руки дезінфікують етиловим спиртом. Волосся повинне бути коротко підстрижене, заправлене під шапочку.

Не можна під час виконання роботи їсти, пити воду та курити. Не слід заходити в тваринницькі приміщення у верхньому одязі.

Місце роботи повинно бути просторе, добре освітлене, підлога – рівною, чистою та сухою, без сторонніх предметів. Роботу виконують у присутності господаря тварини чи доглядача. Не можна виконувати роботу під час годівлі тварин та функціонуючого технологічного обладнання.

Для дослідження тварину надійно прив’язують на короткій прив'язі. Слід бути дуже обережним під час роботи з кіньми, бугаями-плідниками, кнурами та підсисними свиноматками.

За наближення до тварини, її слід окликнути, щоб вона почула голос, повернула голову і бачила, що до неї підходять. Наближення до тварини зненацька її злякає і вона може вдарити, звалити з ніг чи притиснути до перегородки. Якщо тварина лежить, слід почекати, поки вона встане. Підходити до тварини потрібно повільно, впевнено, не роблячи різких рухів, витягуючи вперед руку, щоб її погладити. За наближення до тварини промовляють ласкаві слова. Підійшовши, кладуть руку на спину, гладять тварину. Це її заспокоює.

Поводитися з твариною потрібно впевнено, не завдаючи надмірного болю. Не слід кричати на тварину, бити її. Для заспокоєння та приборкання норовливої тварини можна викрикнути гучним, владним голосом "стояти". Для приборкання агресивної, норовливої тварини можна використовувати гладенько обтесану палицю чи батіг. Не допустиме грубе поводження з твариною, спричинення надмірного болю, знущання.

Оглядають і досліджують хвору тварину в певній послідовності: спочатку голову, потім шию, тулуб та кінцівки. Перед обстеженням хворої ділянки, погладжують або злегка поплескують навколо неї. У великих тварин злегка торкаються до хворої ділянки, що дає можливість визначити характер захисної реакції тварини і попередити можливі удари. Під час огляду передньої частини тіла одну руку кладуть на лопатку чи плече, а другу – в ділянці спини, живота і тазових кінцівок (на маклак).

За дослідження великої рогатої худоби, тварину фіксують за роги. Для цього фіксатор стає біля шиї тварини зліва чи справа. Обома руками бере за верхівки рогів, кладе на них великі пальці, ліктем руки, поближче до шиї тварини, натискує на шию, а спиною притискується до її лопаток та плеча.

Якщо тварина знаходиться на прив’язі, достатньо її взяти однією рукою за хвіст та складку шкіри в ділянці коліна, а другу покласти на спину. Коли фіксації за роги недостатньо, то великим і вказівним пальцем беруть за носову перетинку або надівають носові щипці. Надійна фіксація забезпечується в фіксаційному станку.

Для повалення великих тварин вибирають рівний, просторий майданчик, бажано місце, покрите травою. Якщо майданчик покритий твердим покриттям, підстеляють солому або солом'яні матраци, щоб тварина не травмувалася під час падіння. Поверхня підлоги чи землі повинна бути чистою, сухою, не слизькою. Взуття працівників повинно бути з підборами, підошва – з протекторами.

Перед фіксацією чи поваленням тварини перевіряють мотузки та повальні ремені. Вони повинні бути чисті, сухі, без вузлів, волокна ременів без надривів. Ремені та мотузки перевіряють на міцність розтягуванням їх силою трьох чоловіків. Не можна використовувати порвані, зв'язані та короткі мотузки та ремені.

Повалення і фіксацію в лежачому положенні коней та велику рогату худобу здійснюють не менше трьох чоловік. Це повинні бути фізично здорові, дужі чоловіки віком не молодше 18 років.

Для фіксації коня в стоячому положенні з підніманням грудної кінцівки – його прив'язують або тримають за вуздечку. Фіксатор підходить і стає боком біля плеча коня, спиною до голови. Одну руку кладе на холку, а другу поступово переміщує згори донизу по нозі до пута і захоплює за мичку. Лівою рукою натискує на холку, щоб перемістити центр рівноваги коня в протилежний бік, подає команду “ногу” і піднімає кінцівку, згинаючи її в зап’ястковому суглобі. Кінцівку утримують у такому положенні обома руками за путо до завершення огляду чи маніпуляції.

Для фіксації тазових кінцівок, що опираються, застосовують два путові ремені з кільцями і прив’язаними до них мотузками. Для цього коня тримають за вуздечку. На ділянку пута обох кінцівок надівають путові ремені, до кілець яких прив’язують мотузки, що потім пропускають поміж грудними кінцівками, обвивають їх навколо передпліччя і зав'язують вузлом на холці. Це забезпечує фіксацію задніх кінцівок коня. Під час надівання путових ременів слід бути обережним, слідкувати за кінцівками тварини.

Для фіксації тазової кінцівки в піднятому стані, коня фіксують за вуздечку. Фіксатор підходить до коня, стає боком, упівоберта до тварини, обличчям до задньої кінцівки. Руку, що ближче до тварини, кладе на маклак, а другу поступово переміщує по задній поверхні кінцівки до пута і захоплює за мичку. Потім натискує на маклак і переміщує центр рівноваги тварини в протилежний бік, подає команду “ногу”, а другою рукою піднімає тазову кінцівку і згинає її в заплюсневому суглобі. Фіксатор виводить уперед свою ногу, що знаходиться ближче до тварини і підставляє своє стегно під плесно піднятої кінцівки коня, утримуючи її обома руками за путо.

Для безпечної фіксації і утримання тазової кінцівки використовують путовий ремінь і довгу мотузку. Для цього на путо надівають путовий ремінь з кільцем, до якого прив’язують мотузку, один кінець якої прив’язують до хвоста тварини, а другий – до кільця в стіні чи стовпа. Потім піднімають догори кінцівку і фіксують її, натягуючи мотузку.

Для фіксації коня в лежачому положенні, його потрібно звалити. Для повалення та фіксації тварини в лежачому положенні необхідно три особи. Один фіксатор утримує коня за вуздечку. На шию надівають петлю повального ременя так, щоб металеве кільце було на протилежному до повалення боці, і знаходилося на рівні лопаткового суглоба. Щоб зафіксувати ремінь на шиї, його обводять навколо тулуба поза лопатками і двічі пропускають через кільце, рівномірно натягнувши петлі. В такому положенні ремінь не буде зміщуватися. Потім, погладжуючи тварину по спині, підходять до задньої кінцівки того боку, на який її звалюватимуть. Обережно, не роблячи різких рухів, обводять ремінь навколо пута, нижче мички і пропускають його через кільце. Потім перекидають ремінь через спину на круп тварині на той бік, на який звалюватимуть тварину. Щоб повальний ремінь не спадав із тазової кінцівки, на путо нижче мички надівають путовий ремінь з кільцем і тоді повал пропускають через кільце ременя.

Фіксатор, який валитиме тварину, стає біля крупа з сторони того боку, на який валити тварину. Бере вільний кінець ременя і натягує його доти, поки тазова кінцівка, що зачеплена ременем, не підніметься максимально до живота. Потім, тримаючи натягнутим ремінь, натискуючи на круп тварини, валить її. Другий фіксатор у цей момент відводить голову тварини в протилежний до повалення бік. Тварина втрачає рівновагу і падає на землю. Щоб тварина не змогла піднятися, один фіксатор стає з боку спини тварини й притискує її голову до землі, підклавши під неї мішок з соломою. Для зручності та надійності можна присісти, зігнувши одну ногу в коліні, а другим коліном опертися об землю. В такому положенні у разі небезпеки можна швидко відступити назад.

Після повалення тварини, петлю з пута тазової кінцівки знімають і надівають на другу тазову кінцівку, підтягують її до кільця повального ременя. Передні кінцівки зразу після повалення путають мотузкою. До задньої кінцівки, на якій лежить тварина, в ділянці пута прив’язують мотузку. За мотузку підтягують її до передніх кінцівок, зв'язують їх разом і тримають, натягнувши мотузку, щоб тварина не рухалася під час операції. Після операції спочатку розв’язують передні кінцівки, тримаючи мотузкою тазову, прив’язану до кільця повалу. Знімають мотузку з тазової кінцівки, на якій лежить тварина, знімають повальний ремінь з пута тазової кінцівки і, відійшовши на безпечну відстань, відпускають голову коня, тримаючи за поводок. Під час виконання операції лікар повинен стояти з боку спини тварини.

Фіксацію голови корови здійснюють за роги (руками чи мотузкою) та носову перетинку (руками та щипцями). Для фіксації тварини за роги стають біля шиї праворуч чи ліворуч, руками беруть за верхівки рогів, а великі пальці кладуть на верхівки рогів. Ліктем однієї руки натискують на шию, а спиною притискаються до лопаток та плеча тварини.

Для фіксації тварини за роги, використовують мотузку довжиною 2,5 м. На мотузці роблять петлю, надівають її на роги і обмотують навколо рогів у вигляді вісімки. Не слід утримувати тварину за роги, лише з петлею і не обмотавши мотузкою навколо рогів, оскільки петля затягуватиметься і стисне роги, викликаючи біль та захисні рухи у тварини. Мотузку можна ще обвести петлею навколо морди, вище носового дзеркала. Потім голову тварини прив’язують мотузкою до стовпа чи перегородки, або утримують, натягуючи мотузку, якщо тварина знаходиться на прив’язі.

За носа фіксують велику рогату худобу, взявши тварину великим та вказівним пальцем за носову перетинку або надівши на неї носові щипці.

Для огляду копита чи фіксації тварини можна згинати передню кінцівку в зап'ястку. Кінцівку згинають з того боку, де виконується маніпуляція. Для цього стають боком до тварини біля середини спини тварини, лицем вперед. Злегка нагнувшись, беруть обома руками за кінцівку вище копитець і, впершись плечем, зміщують центр рівноваги тварини в протилежний бік, піднімають і згинають кінцівку в зап’ястковому суглобі. Кінцівку утримують до завершення маніпуляції. За тривалих маніпуляцій кінцівку можна прив'язувати мотузкою до тулуба, обвивши нею тулуб тварини поза лопатками. Під зігнуту кінцівку не можна ставити ногу, оскільки тварина опиратиметься на неї і може вдарити задньою кінцівкою.

Простим способом фіксації є протягування хвоста тварини поміж ногами, тримаючи його на рівні складки шкіри біля колінного суглоба.

Повалення великої рогатої худоби здійснюють утрьох за допомогою мотузки довжиною 10–12 м. Один фіксатор тримає голову тварини за недоуздок чи за роги та носову перетинку. Мотузку закріплюють одним кінцем на рогах, потім обмотують її навколо грудей, за лопатками, роблять петлю. Далі мотузку обмотують навколо живота, в ділянці голодної ямки, також зробивши петлю. Петлі мотузки роблять на протилежному до повалення боці тулуба тварини. Слідкують, щоб не защімлювалися мотузкою вим’я та статевий член. Потім два помічники стають позаду тварини і тягнуть за вільний кінець мотузки. За натягування мотузки стискається та згинається тулуб тварини і вона лягає на землю, а третій помічник у цей час нахиляє голову тварини в бік повалення. Коли тварина ляже на землю, притискує її до землі, щоб вона не змогла піднятися. Натягувати мотузку припиняють лише після зв'язування кінцівок, інакше тварина може встати. Потім швидко зв'язують мотузкою передні кінцівки разом. До тазової кінцівки, на якій лежить тварина, прив’язують за путо мотузку довжиною 2 м, пропускають її між зв’язаними передніми кінцівками, підтягують мотузкою передні та задню кінцівку, фіксують їх мотузкою і тримають за неї, щоб тварина не рухалася. Щоб верхня тазова кінцівка не заважала проведенню операції, до неї за путо прив’язують мотузку, пропускають її перед лопатками попід шиєю тварини, підтягують її мотузкою до живота тварини і тримають за неї.

Ректальне дослідження тварин проводять у гумовій акушерській рукавичці або поліетиленових рукавичках одноразового використання. Прив'язують тварин на короткій прив’язі за роги або шию. Щоб тварина не рухалася під час дослідження – її фіксують. Для цього доглядач стає з правого боку, лівою рукою бере тварину за колінну складку, а правою – за спину. Якщо хвіст тварини заважає проводити дослідження, фіксатор бере його в праву руку, відводить у бік і кладе руку на спину тварині.

Якщо дослідження проводиться правою рукою, дослідник стає позаду тварини дещо лівіше. Ліву руку кладе на круп тварині або тримає за корінь хвоста, що дозволяє досліднику рухатися вслід за рухами тварини в сторони. Правою рукою погладжують шкіру ануса, складають пальці руки конусом і повільно, розширюючи анальний отвір, уводять руку в пряму кишку за ампуловидне розширення, поглибше в черевну порожнину. Руку слід тримати злегка зігнутою в лікті. В момент уведення руки тварина може присідати, ковзатися ногами по підлозі, ставати в годівницю, рухатися в сторони. Коли тварина падає, руку негайно виймають з прямої кишки. Дослідник повинен бути обережним і уважним, слідкувати за рухами тварини, остерігатися, щоб тварина не наступила на ногу.

Для розтину трупів необхідно мати окремий спецодяг та спецвзуття. Розтин проводять у халаті, шапочці, клейончастих фартусі та нарукавниках, гумових чоботях, анатомічних чи хірургічних рукавичках.

Роботу з дезінфекції проводять у халатах, комбінезонах, прогумованих фартухах, гумових чоботях та рукавицях, захисних окулярах. Під час роботи з речовинами, що містять хлор, формальдегід та іншими речовинами, що подразнюють органи дихання, використовують респіратори та протигази. Маски респіраторів та протигазів повинні бути підігнані за розміром. Хімічні речовини, що використовуються, повинні бути в цілій непошкодженій тарі з етикетками. Під час перенесення хімічних речовин та приготування розчинів слід уникати розсипання чи проливання препаратів. Готують дезрозчини на відкритому майданчику за територією ферми. Потрібно слідкувати за дотриманням концентрації дезрозчинів. Не можна залишати без нагляду хімічні речовини, тару та приготовані розчини. За попадання розчинів лугів на тіло людини, їх негайно витирають серветкою, шкіру промивають водою та 2 %-ним розчином борної чи лимонної кислоти. За опіків вапном, шматочки вапна виймають з рани, протирають шкіру сухою хустинкою і змащують рослинною олією чи синтоміциновою маззю. Не можна місця опіків, зумовлені вапном, промивати водою. Під час роботи з сірчаною кислотою обов’язково надівають захисні окуляри. За потрапляння кислот на шкіру, її спочатку промивають водою, а потім 2 %-ним розчином питної соди. Під час приготування розчинів кислот останні добавляють до води. За ознак отруєння формаліном (запаморочення, блювання, нудота) потрібно вийти на свіже повітря, випити таблетку кофеїну. За утруднення дихання – вдихати пари води з додаванням кількох крапель нашатирного спирту. Посуд та тару з-під хімічних реактивів не можна використовувати для зберігання продуктів харчування.

Працюючи з дезінфекційними та дезінсекційними установками, необхідно перевірити герметичність з’єднань, цілісність шлангів, справність манометра. Не можна експлуатувати технічно несправні установки. Роз’єднувати трубопроводи і напірні рукави слід лише після зниження тиску. Готувати та розкладати отруєні приманки під час дератизації потрібно тільки в гумових рукавицях, у добре вентильованих приміщеннях або на відкритому повітрі на майданчику не менше ніж за 200 м від житлових та тваринницьких приміщень. Забороняється поблизу місць зберігання отрутохімікатів та приманок залишати продукти, питну воду, курити під час виконання роботи, торкатися руками до обличчя. Під час проведення ветеринарно-санітарних заходів слід дотримуватися правил особистої гігієни.

 

Характеристика бази практик

У цьому розділі необхідно викласти загальні відомості про сільськогосподарське чи переробне підприємство, державні чи приватні заклади ветеринарної медицини, на базі яких виконувалася програма виробничої практики. У ньому подається природничо-географічна та економічна характеристика підприємства. Описуються провідні галузі господарства і його спеціалізація, види тварин, їх поголів’я, порідний та віковий склад, продуктивність, способи утримання, гігієнічні умови, технологія годівлі, вихід приплоду, благополуччя ферми щодо інфекційних та інвазійних захворювань, основні економічні показники галузі: затрати кормів і праці на виробництво продукції, її собівартість та рентабельність виробництва. Під час проходження виробничої практики в приватних закладах ветеринарної медицини – штат клініки, забезпеченість матеріалами і обладнанням, кількість та вид тварин, які обслуговувалися, тарифи на послуги, джерела й об’єм фінансування клініки.