Роль перших вищих навчальних закладів в розвитку української культури і філософії.

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи - Київський колегіум, а згодом - Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об'єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київську Академію ще за життя П. Могили стали нази-

вати Могилянською. У 1633 року документом польського короля Володислава колегіуму надавались права вищого навчального закладу. У 1634 р. завдяки зусиллям П.Могили був відкритий колегіум у Вінниці, а 1636 р. - у Кременці. П.Могила являв собою яскравий приклад вдалого поєднання розуму та дійовості: він був не лише мислителем, а й громадським та церковним діячем.

обстоював Ідею розвитку науки і освіти під

егідою церкви

закликав поширювати освіту в народному

середовищі

наполягав на пріоритетності духовної

влади над державною

окреслив образ бажаного володаря —

"філософа на троні", гуманного стосовно

власних підданих, твердого щодо ворогів,

освіченого і мудрого, вірного Богові та

підзвітного йому

Києво-Могилянська академія стала загальнослов'янським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений М.Ломо-носов (1732-1734

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов'я.

У трактуванні професорів Києво-Мопіпянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже - й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, - реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобом пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення, його вірної побудови, а також ознаки похибок, які можливі у справі раціонального освоєння світу.

За своєю вихідною структурою філософські курси Києво-Могилянської академії були подібні до типових пізньосхоластичних курсів західної уні-

верситетської філософії, проте не копіювали їх повністю, а включали у свій зміст критичні зауваження на адресу Арістотеля, посилались на новітню науку.

 

# Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а подекуди - ще й докторів богослов'я. Завдяки цьому викладання філософії велося на професійному рівні.

життя автора (1674,! 678.1680), І.Гізель подав прагматичне осмислення історичного процесу, відмінне від попереднього провіденціального її трактування.

Іоаникій Галятовський (І62О-1688) обстоював ортодоксальні теологічні погляди; у своїх творах автор розглядає Бога як первинне, всеохоплююче й визначальне начало. Він безтілесний, невидимий, безсмертний. Бог-це вольова й розумна підстава світу, він - детермінанта усього сущого.

СтефанЯворський( 1658-1722)-однаіз Був митрополитом Муромським і Рязанським, а з 1702 р. - місцеблюстителем патріаршого престолу російської православної церкви. Зібрав одну із найбільших бібліотек XVII ст., яку заповідав передати на Україну (в Ніжин).

Філософські позиції С.Яеорського викладені передовсім у трактаті "Про душу" (1697), в якому основну увагу приділено гносеологічній проблематиці.

Феофан Прокопович (1681-1736) замолоду навчався в Києві та Римі. У 1705-1716 рр. викладав у Академії'філософію, богослов'я, риторику, поетику. З 1711р. по 1717 р. був ректором Академії. Філософські погляди просвітника викладені у працях: ''Логіка", "Натурфілософія або фізика", "Математика", "Про риторичне мистецтво", ''Слова, промови повчальні*', "Про папський вирок ГалііеєвГ та багатьох інших творах.

Наріжним каменем позиції' вченого є визнання вагомої соціальної ролі освіти й науки, популяризація їх досягнень

Ф.Прокопович деталізував традиційне для Академії вчення про природну матерію, її форму га сутність

Георгій Щербацький (1725-?), Георгій Кониський (17 \7-П95) створили останні власні філософські курси, що викладалися в Академії. У них достатньо чітко розводились функції науки та релігії, знач на увага приділялась саме експериментальному дослідженню природних об'єктів.

Велика увага в Академії приділялася викладу філософії мистецтва в лекційних курсах, що мали назву "Поетика". Одну із перших "Поетик" уклав Ф.Прокопович (1705). Дуже ґрунтовний лекційний курс із цього предмету уклав професор Академії Митрофші Довгалєвський (?-?). Його праця витримана в дусі рафінованого барочного стилю, що випливає вже з самої назви твору:

 

55. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди. Г.Сковорода про людське самопізнання, світоустрій та співвідношення "голови і серця".

Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Майбутній філософ одержав добру освіту. Спочатку він навчався у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 рр. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 рр„ пере-

буваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософські та інші праці в Угорщині. Австрії, Словаччині, Польщі. Німеччині, а можливо-і в Італії.

Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти.. Вчення Г. Сковороди викладене у численних працях, серед них: "Міркування про поезію та керівництво до неГ (1769), "Нарцис" (1771), "Асхань" (1767), "Бесіда, названа - двоє" (1772), "Кільце" (1775), "Змій ізраїльський", "Жінка Лотова", "Потоп зміїн" (1791), "Розмова дружня про світ духовний".

Вирішальне значення в оцінці філософії Г.Сковороди має декілька важливих моментів.

•> По-перше, майже в усі свої провідні Ідеї він вводить деякі нюанси, які, врешті, виявляються вирішальними в плані їх остаточного сенсу.

По-друге, його філософія - це явище органічно цілісне, просякнуте єдиними темами, настроями та ідеями. В свій час Б. Паскаль, оцінюючи філософське новаторство Р.Декарта, погоджувався із тим, що переважна кількість складових філософії останнього є запозиченою, проте всі ці складові введеш'у такий контекст, із таким спрямуванням, що в цілому філософія настає зовсім новою. Те ж саме можна сказати і у відношенні філософії Г. Сковороди.

Нарешті, по-третє, Г. Сковорода являв собою той особливий тип фічо-софа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії.

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.СКОВОРОДИ

- Світ, за Сковородою, складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому - справжньої основи будь-чого, тобто Бога.

• Дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них пе можна просто знехтувати, але духовна паїпура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба.

- Біблія - особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного.

> Людина, як малий світ, мікрокосмос, "мирок", поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення.

► Перед людиною стоить завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід міме світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі.

> Оскціьш дух за своєю суттю с єдиний та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у порухах людського серця.

► Треба прислухатись до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце с осередком духовного життя в людині. Саме воно єднає раціональні п почуттєві складники світу людини, а також гармонізує знання та віру, що дас опору людині у плинному й непевному світі.

¥■ Наука про людину та її щастя - найважливіша з усіх наук.