Положення про спільну зовнішню та безпекову політику

 

Стаття 11

1. Союз визначає та реалізує спільну зовнішню та безпекову політику, що охоплює всі сфери зовнішньої та безпекової політики, з метою:

- захищати спільні вартості, засадничі інтереси, незалежність та цілість Союзу згідно з принципами Статуту Організації Сполучених Націй;

- всіляко зміцнювати безпеку Союзу;

- берегти мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Сполучених Націй, принципами Гельсінкського Заключного Акта та метою Паризької Хартії, зокрема з питань зовнішніх кордонів;

- сприяти міжнародній співпраці;

- розвивати та зміцнювати демократію та верховенство права [правову державу], шанувати права людини та засадничі свободи.

2. Держави-члени активно й беззастережно підтримують спільну зовнішню та безпекову політику Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності.

Держави-члени працюють разом, щоб посилювати та розвивати взаємну політичну солідарність. Вони утримуються від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності як гуртувальної сили в міжнародних відносинах.

Рада забезпечує дотримання цих принципів.

 

Стаття 12

Союз досягатиме мети, сформульованої в статті 11, через:

- визначання принципів та головних настанов спільної зовнішньої та безпекової політики;

- виробляння спільних стратегій

- ухвалювання спільних дій,

- ухвалювання спільних позицій,

- зміцнювання систематичної співпраці держав-членів у провадженні політики.

 

Стаття 13

1. Європейська Рада визначає принципи та головні настанови у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема з питань оборони.

2. Європейська Рада виробляє спільні стратегії, що їх належить реалізовувати Союзові у сферах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси.

У спільних стратегіях належить формулювати мету, тривалість та засоби, що їх надають Союз та держави-члени.

3. Рада ухвалює рішення, потрібні, щоб визначати та реалізовувати спільну зовнішню та безпекову політику на підставі головних настанов, що їх визначає Європейська Рада.

Рада рекомендує спільні стратегії Європейській Раді та реалізує їх, зокрема через ухвалювання спільних дій та спільних позицій.

Рада забезпечує єдність, узгодженість та ефективність дій Союзу.

 

Стаття 14

1. Рада ухвалює спільні дії. Спільні дії стосуються особливих ситуацій, коли є потреба в оперативних діях Союзу. У спільних діях належить закладати мету, обсяг, засоби, що їх належить надати Союзові, а також, у разі потреби, тривалість та умови виконання.

2. У разі зміни умов, що мають суттєвий вплив на питання, що є предметом регулювання таких спільних дій, Рада переглядає принципи та мету цих дій та ухвалює потрібні рішення. Поки Рада не діє, спільні дії є чинними.

3. Спільні дії зобов’язують держави-члени щодо позицій, що вони займають, та дій, які вони провадять

4. Щоб забезпечити виконання спільних дій, Рада може звернутися до Комісії із запитом про доцільні пропозиції стосовно спільної зовнішньої та безпекової політики.

5. Коли є намір ухвалити національну позицію чи вчинити національну дію згідно зі спільними діями, про це належить повідомити заздалегідь, щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації в Раді. Зобов’язання надавати попередню інформацію не стосується положень, що є просто транспозицією рішення Ради на національний рівень.

6. У разі нагальної потреби, що постає через зміни ситуації та брак рішення Ради, держави-члени можуть терміново вживати потрібних заходів з огляду на загальну мету спільних дій. Зацікавленим державам-членам належить негайно інформувати Раду про будь-які такі заходи.

7. Якщо виконання спільних дій пов’язане з будь-якими істотними труднощами, державі-членові належить повідомити про них Раду, яка обговорює їх та шукає належний розв’язок. Цей розв’язок не повинен суперечити меті спільних дій чи шкодити їхній ефективності.

 

Стаття 15

Рада ухвалює спільні позиції, що визначають підхід Союзу щодо окремого питання географічного чи тематичного характеру. Держави-члени забезпечують узгодженість своїх національних політик зі спільними позиціями.

 

Стаття 16

Щоб забезпечити якомога ефективніше застосування впливу Союзу через узгоджені та збіжні дії, державам-членам належить інформувати та консультувати одна одну в межах Ради з будь-яких питань загального інтересу в сфері зовнішньої та безпекової політики.

 

Стаття 17

1. Спільна зовнішня та безпекова політика охоплює всі питання, пов’язані з безпекою Союзу, зокрема поступове формування спільної оборонної політики, що може привести до спільної оборони, якщо так вирішить Європейська Рада. В такому разі вона рекомендує державам-членам ухвалити таке рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів та шанує зобов’язання держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) згідно з умовами Північноатлантичного Договору та узгідненою в цих рамках зі спільною безпековою та оборонною політикою.

Поступове формування спільної оборонної політики належить підтримувати через співпрацю у сфері озброєнь таким чином, як держави-члени вважають за доцільне.

2. Питання, зазначені в цій статті, охоплюють гуманітарні та рятувальні завдання, миротворчі завдання та завдання збройних сил з урегулювання кризових ситуацій, зокрема миротворчі.

3. Рішення оборонного характеру згідно з цією статтею належить ухвалювати без порушення політик та зобов’язань, зазначених у другому абзаці першої частини.

4. Положення цієї статті не порушують розвиток ближчої співпраці двох чи більше держав-членів на двосторонньому рівні, в рамках Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) та НАТО, за умови, що така співпраця не суперечить чи не перешкоджає співпраці, обумовленій в цьому Розділі.

6. З огляду на мету цієї статті, положення її належить переглядати згідно зі статтею 48.

 

Стаття 18

1. Держава-член, що головує в Союзі, представляє Союз у справах спільної зовнішньої та безпекової політики.

2. Держава-член, що головує в Союзі, відповідає за виконання рішень, ухвалених згідно з цим Розділом. Як такій, їй належить на цих засадах висловлювати позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

3. Державі-членові, що головує в Союзі, допомагає Генеральний секретар Ради, що виконує функції Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики.

4. Комісію належить повною мірою залучати до виконання завдань, зазначених у частинах першій та другій. Державі-членові, що головує в Союзі, в разі потреби допомагає виконувати ці завдання держава-член, що головуватиме наступною.

5. Рада може призначити, якщо вважає за потрібне, спеціального представника з мандатом, пов’язаним з конкретними політичними питаннями.

 

Стаття 19

1. Держави-члени координують свої дії в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Вони підтримують на таких форумах спільні позиції.

У разі, коли в міжнародних організаціях та міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить підтримувати спільні позиції.

2. Без порушення частин першої та третьої статті 14, у разі, коли в міжнародних організаціях та міжнародних конференціях беруть участь не всі держави-члени, тим державам-членам, що беруть у них участь, належить інформувати решту держав-членів про будь-які питання спільного інтересу.

Державам-членам, що є також членами Ради Безпеки Організації Сполучених Націй, належить узгоджувати свої дії з іншими державами-членами та повною мірою їх інформувати. Державам-членам, що є постійними членами Ради Безпеки, у виконуванні своїх функцій належить захищати позиції та інтереси Союзу без порушення своїх обов’язків, що випливають з положень Статуту Організації Сполучених Націй.

 

Стаття 20

Дипломатичним та консульським місіям держав-членів, делегаціям Комісії в третіх країнах і на міжнародних конференціях та їхнім представництвам у міжнародних організаціях належить співпрацювати, щоб забезпечити дотримання спільних позицій та виконання спільних дій, що їх ухвалила Рада.

Вони інтенсифікують співпрацю, обмінюючися інформацією, провадячи спільні оцінювання та сприяючи виконанню положень статті 20 Договору про заснування Європейської Спільноти.

 

Стаття 21

Державі-членові, що головує в Союзі, належить провадити консультації з Європейським Парламентом щодо головних аспектів та пріоритетів спільної зовнішньої та безпекової політики й забезпечувати належне врахування думки Європейського Парламенту. Державі-членові, що головує в Союзі, та Комісії належить регулярно інформувати Європейський Парламент про розвиток зовнішньої та безпекової політики Союзу.

Європейський Парламент може ставити питання чи давати рекомендації Раді. Щороку він провадить дебати про поступ у реалізації спільної зовнішньої та безпекової політики.

 

Стаття 22

1. Будь-яка держава-член чи Комісія може звертатися до Ради з будь-якими питаннями, пов’язаними зі спільною зовнішньою та безпековою політикою, й подавати їй свої пропозиції.

2. У випадках, що потребують швидкого рішення, державі-членові, що головує в Союзі, з власної ініціативи, на вимогу Комісії чи на вимогу будь-якої держави-члена належить скликати надзвичайне засідання Ради протягом сорока восьми годин чи, в разі нагальної потреби, коротшого строку.

 

Стаття 23 (*)

1. Рішення, про які йдеться в цьому Розділі, Раді належить ухвалювати одностайно. Утримання від голосування членів, присутніх особисто чи представлених, не перешкоджає ухвалювати такі рішення.

Утримуючися від голосування, будь-який член Ради може обґрунтувати своє утримання формальною декларацією згідно з цим абзацом. У такому разі зацікавлена держава-член не зобов’язана застосовувати це рішення, проте їй належить визнати, що останнє є обов’язковим для Союзу. В дусі взаємної солідарності, зацікавленій державі-членові належить утримуватися від будь-яких дій, що можуть суперечити чи шкодити діям Союзу, ґрунтованим на цьому рішенні, а іншим державам-членам належить шанувати її позицію. Якщо члени Ради, що таким чином обґрунтовують своє утримання від голосування, представляють щонайменше третину голосів, зважених згідно з частиною другою статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти, рішення не є ухваленим.

2. Як відступ від положень частини першої, Рада діє кваліфікованою більшістю, коли:

- ухвалює спільні дії, спільні позиції, чи приймає будь-які інші рішення на підставі спільної стратегії;

- ухвалює рішення на виконання спільних дій чи спільної позиції;

- призначає спеціального представника згідно з частиною п’ятою статті 18.

Голосування не належить провадити, якщо член Ради декларує, на підставі важливих для національної політики міркувань, які він повинен викласти, свій намір відхилити рішення, що його належить ухвалювати кваліфікованою більшістю. Рада може кваліфікованою більшістю вимагати передати справу Європейській Раді для одностайного ухвалення рішення.

Голоси членів Ради належить зважувати згідно з частиною другою статті 205 Договору про заснування Європейської Спільноти. Щоб ухвалити рішення, треба, щоб щонайменше десять держав-членів подали на його користь щонайменше 62 голоси[3].

Цю частину не належить застосовувати до рішень військового чи оборонного характеру.

3. У процедурних питаннях Рада діє більшістю своїх членів.

 

Стаття 24 (*)

1. Якщо на виконання цього Розділу треба укласти угоду з однією чи кількома державами чи міжнародними організаціями, Рада може уповноважити державу-члена, що головує в Союзі, почати переговори щодо цього; у разі потреби їй допомагає Комісія. Такі угоди належить укладати Раді за рекомендацією держави-члена, що головує в Союзі.

2. Рада діє одностайно, коли угода охоплює питання, щодо якого внутрішні рішення належить ухвалювати одностайно.

3. Якщо угоду спрямовано на здійснення спільних дій чи спільних позицій, Рада діє кваліфікованою більшістю згідно з частиною другою статті 23.

4. Положення цієї статті належить застосовувати також до питань, що підпадають під Розділ VI. У разі, коли угода охоплює питання, щодо якого внутрішні рішення належить ухвалювати кваліфікованою більшістю, Рада діє кваліфікованою більшістю згідно з частиною третьою статті 34.

5. Жодна угода не є обов’язковою для держави-члена, чий представник оголошує в Раді, що цю угоду треба узгіднити з вимогами конституційної процедури його країни; інші члени Ради можуть погодитися застосовувати цю угоду тимчасово без огляду на це.

6. Угоди, що їх укладено згідно з умовами, сформульованими в цій статті, є обов’язковими для інституцій Союзу.

 

Стаття 25 (*)

Без порушення статті 207 Договору про заснування Європейської Спільноти, Політико-безпековий комітет відстежує міжнародну ситуацію у сферах, що їх охоплює спільна зовнішня та безпекова політика, й сприяє визначенню політик через видавання висновків Раді на її запит чи з власної ініціативи. Він відстежує також реалізацію узгоджених політик без порушення обов’язків держави-члена, що головує в Союзі, та Комісії.

У рамках цього Розділу Комітет, під керуванням Ради, здійснює політичний контроль та стратегічне керування операціями з урегулювання кризових ситуацій.

Без порушення статті 47, Рада може, на потреби та на час проведення операції з урегулювання кризової ситуації, що її вона визначає, вповноважити Комітет вживати дотичних заходів політичного контролю та стратегічного керування операцією.

 

Стаття 26

Генеральний секретар Ради, Високий представник зі спільної зовнішньої та безпекової політики, допомагає Раді в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема бере участь у формулюванні, готуванні та виконанні політичних рішень та, в разі потреби, провадить політичний діалог з третіми сторонами від імені Ради на запит держави-члена, що головує в Союзі.

 

Стаття 27

Комісію належить повною мірою залучати до роботи у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики.

 

Стаття 27а (*)

1. Посилену співпрацю в будь-якій сфері, зазначеній в цьому Розділі, належить спрямовувати на охорону вартостей та служіння інтересам цілого Союзу, утвердження його ідентичності як згуртованої сили на міжнародному рівні. У цій співпраці належить шанувати:

- принципи, мету, головні настанови та згідність спільної зовнішньої та безпекової політики та рішень, ухвалених в рамках цієї політики;

- повноваження Європейської Спільноти і

- згідність усіх політик Союзу та його зовнішньополітичної діяльності.

2. До посиленої співпраці, обумовленої в цій статті, належить застосовувати статті від 11 до 27 та від 27b до 28, якщо у статтях 27с та від 43 до 45 не обумовлено інакше.

 

Стаття 27b (*)

Посилена співпраця згідно з цим Розділом стосується реалізації спільних дій чи втілення спільної позиції. Вона не стосується питань військового чи оборонного характеру.

 

Стаття 27с (*)

Державам-членам, що мають намір започаткувати посилену співпрацю згідно зі статтею 27b, належить надіслати Раді запит з цього приводу.

Запит належить передати Комісії та Європейському Парламентові для інформації. Комісія надає висновок, зокрема, щодо того, чи пропонована посилена співпраця є згідною з іншими політиками Союзу. Повноваження належить надавати Раді згідно з абзацами другим та третім частини другої статті 23 та з дотриманням статей 43-45.

 

Стаття 27d (*)

Без порушення повноважень держави-члена, що головує в Союзі, та Комісії, Генеральному Секретареві Ради, Високому представникові зі спільної зовнішньої та безпекової політики безпеки належить, зокрема, повною мірою забезпечити інформування Європейського Парламенту та всіх членів Ради про реалізацію посиленої співпраці у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики.

 

Стаття 27е (*)

Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 27с, належить сповістити про свій намір Раду та поінформувати Комісію. Комісії належить надати Раді свій висновок протягом трьох місяців після дати отримання сповіщення. Протягом чотирьох місяців після дати отримання сповіщення Раді належить ухвалити рішення щодо цього запиту та окремих умов, які вона може вважати потрібними. Рішення належить вважати ухваленим, хіба що протягом цього строку Рада кваліфікованою більшістю вирішує його тимчасово зупинити; в такому разі Раді належить навести причини свого рішення та встановити термін повторного розгляду запиту.

На потреби цієї статті Рада діє кваліфікованою більшістю. Кваліфіковану більшість належить визначати тим самим співвідношенням зважених голосів та тим самим співвідношенням кількості зацікавлених членів Ради, що закладено в абзаці третьому частини другої статті 23.

 

Стаття 28

1. Статті 189, 190, від 196 до 199, 203, 204, від 206 до 209, від 213 до 219, 255 та 290 Договору про заснування Європейської Спільноти належить застосовувати до положень, пов’язаних зі сферами, зазначеними в цьому Розділі.

2. Адміністративні видатки інституцій, що випливають із положень, пов’язаних зі сферами, що їх зазначено в цьому Розділі, належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.

3. Оперативні видатки, що постають через виконання цих положень, також належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, за винятком видатків на операції військового чи оборонного характеру та випадків, коли Рада одностайно вирішує інакше.

У випадках, коли видатки не належить покривати з бюджету Європейських Спільнот, їх належить покривати з бюджетів держав-членів за шкалою валового національного продукту, хіба що Рада одностайно вирішить інакше. Держави-члени, представники яких зробили в Раді формальну декларацію згідно з другим абзацом частини першої статті 23, не зобов’язані робити внесок у фінансування операцій військового чи оборонного характеру.

4. Бюджетну процедуру, закладену в Договорі про заснування Європейської Спільноти, належить застосовувати до видатків, що їх належить покривати з бюджету Європейських Спільнот.

 

РОЗДІЛ VI