Порівняльна характеристика особливостей побудови змісту освіти, форм і методів навчання згідно теорій, побудованих на ідеях біхевіоризму та конструктивізму

Теорія навчання, побудована на ідеях біхевіоризму	Конструктивістська теорія навчання
Цілі освіти сформульовані відповідно до потреб ринку праці	Всі учні можуть навчатися
Зміст освіти має утилітарний характер, академічна освіта призначена для задоволення потреб елітної меншості	Вивчення предметів відбувається на високому рівні складності та включає завдання розвитку розумових здібностей та навичок розв’язання проблем
Запроваджуються точні виміри здібностей та стандартів, побудованих за цими вимірами	Важливими є соціалізуючи функції вивчення навчальних дисциплін
Зміст освіти має диференційований характер, побудований з урахуванням індивідуальних здібностей та прогнозованих соціальних ролей конкретних учнів	Взаємозв’язок формальної, неформальної та інформальної освіти
Навчання в зоні найближчого розвитку
Запровадження демократичних норм у життя школи як «турботливої громади»

 

Сформульовані вище ознаки старої та нової парадигм навчального процесу дають можливість зробити висновки про ті кроки, які представники теорій когнітивного конструктивізму вважають за необхідне зробити для удосконалення навчального процесу, розвитку його ефективності на шляху гуманізації та підвищення соціальної рівності доступу до освіти.

Гуманізація навчального процесу передбачає не тільки активізацію пізнавальної діяльності учнів, а й активізацію їх позиції щодо мети навчання, вибору його змісту й форм, тобто справжнє співтовариство у визначенні своєї «освітньої траєкторії». Вона вимагає переорієнтації психології вчителя, розуміння ним необхідності ставлення до учня як до рівноправної особистості, яка потребує поваги, співчуття, розуміння.

Таблиця 3

Порівняльна характеристика особливостей оцінки знань відповідно до старої та нової парадигм навчання

Стара парадигма	Нова парадигма
Тести IQ	Оцінювання, спрямоване як на виявлення рівня знань, так і на розвиток розумових навичок
Об’єктивні тести досягнень	Оцінювання як постійний процес, інтегрований у навчання
Формуюча функція оцінювання, його спрямування на підвищення ефективності навчального процесу
Високі очікування від результатів навчання є видимими для учнів
Учні беруть участь в оцінюванні результатів власної роботи
Оцінювання використовується для контролю результатів діяльності як учнів, так і вчителів

 

Гуманістична педагогіка розуміє особистість як складну, індивідуальну сукупність, неповторність і вищу цінність, що володіє ієрархією потреб у безпеці, любові, повазі та визнанні.

Гуманістичний підхід вимагає створення передумов для самореалізації особистості. Для цього повинна бути змінена система ціннісних орієнтацій і акценти зміщені на задоволення потреб особистості, створення передумов для реалізації її потенціалу.

Зараз головною метою середньої загальноосвітньої школи є сприяння розумовому, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості, розкриттю її творчих можливостей, формуванню гуманістичних відносин, забезпеченню різноманітних умов для розквіту індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей. Орієнтація сучасної школи на гуманізацію навчального процесу зорієнтованого на активізацію пізнавальної діяльності, на надання їй креативного характеру примушує педагогів переглянути пріоритети в системі методів та засобів навчання. Поряд із розповіддю, підручником, наочним посібником, які продовжують відігравати істотну роль у навчальному процесі, все більшої ваги набувають лабораторні та практичні заняття, застосування сучасних інформаційних технологій, різного роду групова та індивідуальна діяльність, навчальна і дослідна робота за межами школи.

У рамках такого підходу на Заході, особливо в США, створена величезна кількість посібників для батьків, вчителів, керівництва із самопізнання та самовиховання.

Гуманістичному підходу навчають студентів педагогічних навчальних закладів, батьків – у центрах допомоги батькам.

Орієнтація навчання на розвиток творчої пізнавальної активності дитини є одним із головних аспектів гуманізації освіти, формуванню якого значною мірою слугувала теорія навчання, розроблена у 50-60-і роки XX ст. видатним американським психологом-експериментатором Джеромом Брунером. У роботах „Процес навчання”, „Про пізнання”, „До теорії навчання” він зазначає, що провідною функцією освіти є підготовка людей, здатних відчувати неперервність змін та вміти управляти й контролювати їх. Відповідно до цього випливає і головне завдання школи, що полягає у розвитку сили та сприйнятливості розуму особистості.

Брунер обґрунтовує принцип „Навчання як акт відкриття”, вбачаючи в ньому процес, що дозволяє навчити дитину саму мислити. Великого значення науковець надає саме дослідницькому методу, що веде дитину до швидкого росту інтелектуальних сил, надає широкі можливості для розвитку інтуїтивного мислення.

Зокрема, у другій половині 90-х років методикою, що набула значної популярності, стала САSЕ – пізнавальна акселерація у процесі вивчення природничих наук. Її автори – англійські науковці М. Шейєр, Ф. Едей та К. Ейтc. САSЕ являє собою приклад процесуально-орієнтованої моделі навчання, зосередженої на самому способі отримання знань, на розвитку навчальних умінь.

Близькими до САSЕ є так звані моделі „навчання як дослідження”. Це дослідницькі моделі за Бейером, Джойсом та іншими, Нельсоном, Фентоном, за Гоулсоном (модель трьох питань). Вони спрямовані на те, щоб навчити дитину бачити проблему; вміти формулювати проблему й гіпотезу, планувати та розробляти дослідницькі дії; вичленовувати дані, їх аналізувати, синтезувати; підводити підсумки та формулювати висновки, їх застосування тощо.

У сучасних дидактичних пошуках та у практиці шкільництва важливе місце нині посідають діалогічні форми навчання, зокрема дискусії.

Досить активно у навчальному процесі використовуються драматизація, дидактичні та рольові ігри, що поширені в англомовних країнах. Іх актуальність підтримується великою мотивуючою силою і „самооціночним характером” (можливість визначити переможців і переможених). Одночасно відмічаються їх негативні сторони, зокрема, дегуманізуючий вплив на учнів.

Нині найпопулярнішим видом навчальних ігор є драматизація, що надає навчальним заняттям реалізму й інтересу та спрямована на розвиток співробітництва і єдності у навчальній групі.

У 80-і роки провідним лозунгом педагогіки Англії і США стало „коопероване” навчання у невеликих групах, що базується на психологічних особливостях особистості й групи. На переконання американських педагогів Д. Хазард і Р. Каган, коопероване навчання підвищує успішність за рахунок підтримки учнями один одного, що важливо як для слабких, так і для сильних дітей; коопероване навчання є альтернативою конкурентному навчанню.

З проблемою гуманізації тісно пов’язують проблему її гуманітаризації. Гуманітаризація освіти – це спосіб розвитку особистості, а не накачування її інформацією. Під гуманітаризацією розуміють переорієнтацію пріоритетів у визначенні освітніх ідеалів, відмову від утилітарно-технічних підходів до освіти як системи підготовки кадрів і робочої сили з нехтуванням людиною та духовними цінностями і спрямування освітнього процесу на формування передусім духовного світу особистості, гуманітарного і систематичного мислення учнівської молоді, на вивчення цілісної картини світу, насамперед світу культури, світу людини (Ю.Мальований).

Спільні риси гуманізації та гуманітаризації освіти: утвердження в освітньому процесі ідеї раціонального антропоцентризму, тобто рішуче повернення до особистості учня, зосередження зусиль на всебічному її розвитку, якомога повнішому вияві здібностей і реалізації потенційних можливостей.