ТОП 10:

Система трудового права і трудового законодавства



Система трудового права Українице об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм. Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

—норми, які визначають завдання трудового права;

—норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

—норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

—норми, які визначають основні принципи трудового права;

—норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

—норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

— правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин.

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

—трудовий договір;

—працевлаштування;

—робочий час і час відпочинку;

—нормування і оплата праці;

—дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

—матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

—охорона праці;

—праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

—трудові спори;

—нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

—діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему трудового законодавства та систему науки трудо­вого права. Система трудового законодавства характеризується складом, співвідношенням і внутрішньою побудовою джерел трудового права (законів, указів, постанов тощо). На відміну від системи трудового права, яка відображає взаємозв'язок правових норм і поділ їх на правові інститути, система трудо­вого законодавства являє собою взаємозв'язок і поділ джерел права. Таким чином, система трудового законодавства — це об'єктивний розподіл та встановлення ієрархії нормативно правових актів, які регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини.

Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права со­ціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими. Предмет трудового права склада­ють індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокре­ма тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підря­ду, доручення, авторського договору, є матеріалізований ре­зультат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'я­зується виконувати роботу певного роду (за конкретною спе­ціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу під­приємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'я­заний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує зав­дання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивіль­но-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допо­моги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати над­урочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного і за мето­дом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшла мова. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встанов­ленні правовідносин; диспозитивність правового регулюван­ня; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одісей", 1998. - С. 6).

Схожість трудового й адміністративного права виявляєть­ся в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й від­різняються. До предмета трудового права входять індивідуаль­ні та колективні трудові відносини, яким притаманний орга­нізаційно-управлінський елемент, а предмет адміністратив­ного права утворюють відносини в сфері державного управ­ління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управ­ління (висловлюючись мовою адміністративного права) по­в'язані договірними відносинами. Працівники самі, як чле­ни трудового колективу, беруть участь в управлінні підприєм­ством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владно­го припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до ви­конання.

Спільність трудового права й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють колективний процес праці. У той же час трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — тру­дові відносини власників засобів виробництва — членів ко­лективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпе­чення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відно­сини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадя­нами, а право соціального забезпечення — в основному з непрацездатними особами. У трудовому праві виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фон­ду оплати праці підприємства (установи, організації), а пра­вом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання.

Існує зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому будуть створені спеціалізовані трудові суди, як це має місце у краї­нах з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, ФРН та ін.), то доцільним буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.25.104 (0.006 с.)