Поняття, форми зайнятості та державна політика в цій сфер

і Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населен­ня відносяться громадяни, що проживають на території дер­жави на законних підставах:
— працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і органі­заціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іно­земних організаціях в Україні й за кордоном;
— громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у вироб­ництві;
— обрані, призначені або затверджені на оплачувану по­саду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
— які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, При­кордонних військах України, Військах внутрішньої та кон­войної охорони і цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
— які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; на­вчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчаль­них закладах;
— працюючі громадяни інших країн, які тимчасово пе­ребувають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскіль­ки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.
Державні гарантії зайнятості населення закріплені в стат­тях 4 і 5 Закону України "Про зайнятість населення". Без­коштовне сприяння в підборі відповідної роботи і праце­влаштуванні є однією з основних (але не єдиною) державних гарантій права на вибір виду діяльності. Не менш важливі безкоштовне навчання безробітних новим професіям, пере­підготовка в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги в пе­ріод професійної підготовки; виплата безробітним у вста­новленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; захист від необгрунтованої відмо­ви у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
виплата вихідної допомоги працівникам, які втратили постій­ну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
включення періоду перепідготовки та навчання нових про­фесій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу та ін.Законом України "Про зайнятість населення" встанов­лено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Мова йде про працездатних громадян у праце­здатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До них належать:а) жінки, які мають дітей віком до 6 років;б) одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;в) молодь, яка закінчила або припинила навчання у се­редніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закла­дах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтерна­тивної (невійськової) служби та якій надається перше робо­че місце, діти (сироти), які залишилися без батьківського піклування, а також особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, прийматися на роботу;г) особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки — 53 років);д) особи, звільнені після відбуття покарання або приму­сового лікування.З метою працевлаштування вказаних категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповід­них рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підпри­ємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм влас­ності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної чисель­ності робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Згідно із п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального за­хисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформацій­ний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — №7), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребу­ють соціального захисту.
У Положенні вказується, що до громадян, які потребу­ють соціального захисту і надання першого робочого місця (підп. "в" і "д" ст. 5 Закону України "Про зайнятість насе­лення"), належать:а) молодь до 18 років;
б) громадяни старші 18 років, які закінчили або припи­нили навчання в середніх загальноосвітніх школах, професій­но-технічних навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умо­ви їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу,

2. зміна істотних умов праці У науці трудового права існують вузьке та широке розуміння умов праціПерелік істотних умов праці, передбачений у ч. З ст. 32 КЗпП, не є вичерпним і може доповнюватися стосовно кожного конкретного випадку. До істотних умов праці, крім перелічених у ч. З ст. 32 КЗпП України, з урахуванням інтересів конкретних працівників можна віднести також встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці (системи та розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення чи скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів та найменування посад тощо) працівник має бути повідомлений не пізніше як за два місяці. Якщо попередні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не погоджується на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП України, що передбачає одну з підстав припинення трудового договору - відмову працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов пращ, тобто власник чи уповноважений ним орган має право звільнити працівника, який не може через будь-які причини виконувати роботу в нових умовах. Законодавство не передбачає необхідності вжиття заходів щодо працевлаштування працівників у таких випадках.Зміна істотних умов праці не порушує угоди сторін, досягнутої при укладенні трудового договору, адже угодою сторін визначаються місце роботи і трудова функція працівника. Це найважливіші умови трудового договору. Тому змінити їх без згоди сторін не можна, і це прямо закріплено в законі.Трудовий договір пов'язаний і з іншими істотними умовами праціОдні з них (тривалість робочого часу, відпустки, пільги, тарифні ставки) встановлюються у централізованому порядку і "спускаються" підприємству зверху, другі (режим роботи, системи оплати праці, норми праці) встановлюються колективним договором, а якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то власником чи уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, треті (кваліфікаційні розряди, конкретні розміри окладів у межах "вилки", суміщення професій, неповний робочий час) встановлюються власником або уповноваженим ним органом за домовленістю з працівником. Змінюються ці умови також по-різному. Однак, починаючи з 1988 р., закон не вимагає обов'язкового погодження таких змін з працівником1.Необхідно лише, аби власник підприємства чи уповноважений ним орган дотримувалися двох умов. По-перше, зміни істотних умов праці допускаються тільки внаслідок змін в організації виробництва і праці на конкретному підприємстві. По-друге, про наступні зміни працівник повинен бути попереджений власником підприємства чи уповноваженим ним органом не пізніше як за два місяці.Що ж слід розуміти під змінами в організації виробництва і праці на підприємствіОднак Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" навів приклади можливих змін. Це раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо.Застосування контрактів до працівників вважатиметься зміною в організації виробництва і праці у тому разі, коли відповідними законами встановлено таку форму трудового договору для даної категорії працівників.Отже, під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об'єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі та приватизації, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Задача 8

Задовільнити, адже відсутня згода працівника. Не може кваліф. Як прогул відмова працівника виконувати роботу, не передбаченої трудовим договором, або на яку він був переведений всупереч чинному законодавству, ст. 235 ч. 2 КЗпП.

 

 

Білет 9

Поняття працевлаштування. Правові питання працевлаштування Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією.Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безкоштовному сприянні державної служби зайнятості.Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачене міждержавними договорами України.

Правова організація працевлаштування включає: а) встановлення кола працевлаштовуючих органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення;б) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання;в) регламентацію прав і обов'язків учасників відносин щодо працевлаштування;г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян.У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і матеріальну; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.Державна служба зайнятості має право. Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною - інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі. Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

2. порядок оформлення звільнення працівника і здійснення розрахунку. Вихідна допомога. Припинення трудового договору оформлюється виданням наказу (розпорядження) роботодавця, в якому вказується підстава припинення трудового договору в точній відповідності з формулюванням законодавства про працю і робиться посилання на певну статтю закону.У день звільнення працівнику повинна бути видана під розписку трудова книжка. в трудовій книжці при звільненні повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (наприклад, "Звільнений у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України,У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. При цьому для осіб працездатного віку необхідно вказати час, тривалість та місце проходження підвищення кваліфікації, яке пройшов працівник за останні два роки перед звільненням .Днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Якщо працівник відсутній на роботі вдень звільнення, то роботодавець у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність одержати трудову книжку. У разі смерті працівника трудова книжка видається на руки його найближчим родичам під розписку або надсилається поштою на їх вимогу.У разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця останній зобов'язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається лише на вимогу працівника.Згідно зі ст. 12 Конвенції МОП № 95 "Про захист заробітної плати" 1949 р. (ратифікована у день звільнення роботодавець зобов'язаний провести повний розрахунок із працівником, який звільняється. Усі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, виплачуються у день звільнення. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, якщо працівник у день звільнення не працював, то кошти мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При припиненні трудового договору за деякими підставами можлива виплата вихідної допомоги. Вихідна допомога - це грошова сума, виплачувана одноразово в передбачених законодавством про працю випадках у разі припинення трудового договору. Конкретний розмір та випадки виплати вихідної допомоги визначено у ст. 44 КЗпП України. Так, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 (відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці) та пп. 1 (зміни в організації виробництва і праці), 2 (виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці) та 6 (поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу) ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; унаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору - в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Слід зауважити, що працівникові, який звільняється за станом здоров'я, вихідна допомога на підставі ст. 44 КЗпП України виплачується в тому разі, якщо трудовий договір із ним розривається з ініціативи роботодавця за п. 2 ст. 40 КЗпП України.Вихідна допомога може виплачуватися не тільки на підставі ст. 44 КЗпП України, а й положень інших законів. Наприклад, при звільненні державного службовця у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі вихідна допомога виплачується йому згідно зі ст. 37 Закону України "Про державну службу».

Задача 9

Ст. 32

 

 

Білет 10