Кримінальне право як галузь права

Кримінальне право

Сергій Олександрович Єфремов.

 

Література:

1. Кримінальний кодекс України.

2. Постанови пленуму Верховного суду України.

3. Науково-практичні коментарі. 4-те видання. Яценко.

4. Матишевський. КПУ.

5. КПУ. Загальна частина. Мельник та Клименко.

6. КПУ. Пацій та Сташиц.

7. Практикум. Члени кафедри КНУ. Яценко.

8. КПУ. Загальна частина. Підручник. Бенінський, Гуславський.

 

Кримінальне право як галузь права

 

Кримінальне право як галузь права становить систему встановлених вищим представницьким органом державної влади юридичних норм, які визначають злочинність та караність суспільно небезпечних діянь, а також передбачають підстави та принципи кримінальної відповідальності, умови її застосування, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Дана галузь відрізняється від інших галузей права тим, що:

Її основу становлять норми, що визначають злочинність та караність суспільно небезпечних діянь. Основа - норми-заборони, але також і норми, які визначають підстави,принципи відповідальності, умови застосування, звільнення від кримінальної відповідальності, умови, за яких діяння не є злочинами та ін.

Встановлює юридичну відповідальність за найнебезпечніші правопорушення - злочини. Ця відповідальність реалізується шляхом застосування до осіб, визнаних винними, специфічних і суворих заходів державного примусу - покарання.

Питання кримінальної відповідальності осіб регламентується вищими нормативно-правовими актами держави.

Наявний власний предмет правового регулювання.

 

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочинів.

Суб'єктами є: злочинець та різні державні органи.

Ці відносини виникають з моменту вчинення злочину і припиняються у зв'язку з реалізацією заходів правового впливу.

У предмет входять і ті відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням діянь, котрі зовні мають ознаки злочину, проте такими не являються, за обставин, що виключають їх злочинність.

Відносини, що формуються внаслідок дії норм, які передбачають застосування певних кримінально-правових заходів до осіб, які через неосудність або у зв'язку з недосягненням віку кримінальної відповідальності не є суб'єктами злочину.

 

Метод правового регулювання у кримінальному праві (спосіб яким здійснюється регулювання суспільних відносин) - метод застосування примусу до осіб, котрі вчиняють злочин. Насамперед це імперативний метод. Метод заборони.

Водночас кримінальним правом застосовуються інші методи:

Диспозитивний - надання дозволю на певні дії, уповноваження осіб на здійснення захисту суспільних інтересів, здійснення певних заходів з необхідної оборони.

Припису - закон передбачає обов'язкове звільнення від кримінальної відповідальності, які передбачені в особливій частині КК.

 

Кримінальне право становить певну систему взаємопов'язаних правових норм та інститутів.

Об'єднані у 2 частини:

1. Загальну:

• Формулюється завдання кримінального права.

• Різні кримінально-правові поняття злочину, суб'єкта злочину, форми вини, покарання, підстав кримінальної відповідальності, звільнення від неї, межі в просторі та часі, стадії вчинення злочину, форми множинному злочинів, співучасть у злочині, регламентуються умови звільнення від покарання і кримінальної відповідальності загалом, примусові заходи медичного характеру, специфіку відповідальності неповнолітніх.

2. Особливу - конкретні види злочинів і відповідальність за кожен із них.

 

Законодавець, узагальнюючи ознаки, що характеризують певні види суспільнонебезпечних діянь, ті ознаки, що є специфічними, закладає їх у норми особливої частини.

У норми загальної частини виносяться ознаки, що є загальними для всіх злочинів або їх частини.

Норми про вину, суб'єкти, вік та ін. доповнюють норми особливої частини. Саме при такому доповненні утворюється так звана логічна норма.

Логічна норма – об’єднує положення загальної та особливої частини.

Норми загальної частини встановлюють умови застосування норм особливої частини, що передбачають злочинність та караність суспільних діянь.

 

Норми загальної частини об'єднуються в різні інститути:

Інститут злочину.

В межах якого дається визначення злочину, злочину, який вчиняється у співучасті та ін.

Субінститути:

Множинності.

Співучасті.

Стадії вчинення.

Інше.

Інститут покарання.

Інститут примусових заходів медичного характеру.

Інші.

 

Норми загальної частини - норми-поняття, декларативні норми.

Норми особливої частини - норми-заборони.

Під загальне визначення норми права підпадають лише норми особливої частини.

 

Структура кримінально-правової норми:

Диспозиція - містить модель забороненої чи іншої поведінки.

Санкція - передбачає покарання за недотримання правила, що передбачається диспозицією.

 

Інший підхід:

Гіпотеза.

Диспозиція.

Санкція.

Джерела кримінального права

 

Характеристика будь-якої галузі передбачає з'ясування джерел, форм вираження норм.

Джерела кримінального права:

· Конституція України.

o Норми прямої дії (ст. 8).

o Ст. 60, 61, 62 КУ – кримінально-правові норми.

· Кримінальний кодекс України.

· Закони України, які містять кримінально-правові норми.

· Підзаконні нормативні акти в окремих випадках.

· Рішення Конституційного Суду.

· Міжнародні договори (згідно ЗУ "Про дію міжнародних договорів" міжнародні договори набули статусу джерела).

Завдання і функції кримінального права України

 

Завдання Кримінального права = завдання КП.

 

Кримінальний кодекс України має своїм завданням:

· Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань.

· Забезпечення миру і безпеки людства.

· А також запобігання злочинам.

 

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

 

Норми КП є правоохоронними.

 

Існує загальна превенція злочинів (здійснюється встановленням заборон, що орієнтують широкий загал на дотримання норм кримінального права, послідовне втілення принципу невідворотності, також загальна превенція втілюється шляхом формування звички дотримуватись законів).

Та спеціальна превенція (вживання заходів кримінально-правового впливу).

Функції:

· Охоронна (охорона від злочинних посягань).

· Регулятивна (вплив норм КП на поведінку людей шляхом встановлення заборон).

· Профілактична (попередження вчинення злочину як збоку осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, так і інших осіб).

 

Принципи кримінального права

 

Принципи - зумовлені соціально-економічною природою суспільного ладу і закріплені у праві ідеологічні, політичні та моральні засади, керівні ідеї, що спрямовують регулятивну та охоронну функції права та визначають на цій основі характер, підстави та обсяг застосування державного примусу та інших заходів впливу для забезпечення успішного розвитку пануючих суспільних відносин.

· Основа практичної діяльності.

· Це є орієнтири в законодавчій практиці, в розвитку кримінального законодавства.

 

Принципи: загальні, міжгалузеві, галузеві.

 

Принципи:

· Законності.

· Демократизму.

· Гуманізму.

· Справедливості відповідальності.

· Рівності перед законом.

· Неможливості відповідальності за одне й те ж правопорушення двічі.

· Принцип невідворотності відповідальності.

· Принцип винної відповідальності.

· Принцип презумпції невинуватості.

· Принцип особистої відповідальності (об’єктивна інкримінація)

· Диференціації і індивідуалізації відповідальності.

· Економії кримінальної репресії (звільнення від відповідальності).

Кримінальне право як наука

 

Кримінальне право як наука - це система понять, наукових ідей, концепцій, щодо сутності кримінального права як галузі права, його призначення, тенденцій розвитку в сучасному суспільстві, ефективності його дії як засобу протидії злочинності.

Це фундаментальні наука.

 

Предмет:

· Діюче КП.

· Практика його застосування.

· КП зарубіжних країн.

· Історія розвитку КП як галузі.

· Історія розвитку КП як науки.

· Методологія КП.

 

Тісно пов'язане з іншими науками:

· Кримінальне процесуальне право.

· Кримінально-виконавче право.

· Адміністративне право.

· Кримінологія.

Кримінальний закон

 

Кримінальний закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий ВРУ або Всеукраїнським референдумом, що містить юридичні кримінально-правові норми, одні з яких закріплюють підстави та принципи кримінального права або ж інші загальні положення кримінального права, інші - визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами і встановлюють покарання, що застосовуються до осіб, що їх вчинили.

 

Дане визначення стосується ККУ.

 

В підручниках КЗ називають статті ККУ.

 

В ККУ вживається термін «закон про кримінальну відповідальність» замість «кримінальний закон» (хоча, на думку Єфремова, доцільніше застосовувати дане поняття).

Кримінальний закон:

· Нормативно-правовий акт вищої юридичної сили.

· Є формою вираження норми кримінального права.

 

Кримінальне законодавство

· Вузьке значення - це система кримінальних законів.

· Широке значення – система КЗ, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

 

Закон від 01.10.96 "Про застосування амністії в Україні".

 

Указ ПУ від 16.09.10 яким затверджено положення Про порядок здійснення помилування.

 

Міжнародно-правові акти, згоду на обов’язковість яких надала держава.

 

Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, що закріплює цілісну єдність кримінально правових норм і інститутів, розташованих залежно від характеру і змісту в певній послідовності.

 

Будова кодексу:

· Загальна частина – 45 розділів.

· Особлива частина – 20 розділів.

· Перехідні положення.

· Прикінцеві положення.

· Додаток – перелік майна, що не підлягає конфіскації.

Злочини поділяються за критерієм родового об’єкта:

· Проти майна.

· Проти особи.

· Тощо.

 

Статті поділяються на частини, в окремих є примітки (даються визначення, інша важлива інформація).

Особлива частина, будова норми:

 

Диспозиція – опис суспільно небезпечного діяння, умови.

 

Буває:

· Проста - називає діяння не розкриваючи його ознаки (ч.1 ст. 369).

· Описова - викладаються специфічні і суттєві ознаки (ст. 264).

· Бланкетна - відсилає для встановлення ознак певного діяння до інших нормативних актів.

· Відсильна - відсилає до іншої статті кримінального кодексу у якій передбачаються певні ознаки злочину (ст. 403, 445).

 

Рішення Конституційного суду у справі за поданням 46 народних депутатів України у справі про зворотну дію кримінального закону у часі від 19 квітня 2000р.:

Основна особливість банкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний (передається словесно-документною формою відповідної статті ККУ і включає положення інших НПА) і конкретизований зміст.

· Із загальним змістом пов’язане визначення кримінальним законом діяння як злочин певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності.

· Конкретний зміст передбачає деталізацію положень певних НПА, що наповнює к-п норму більш конкретним змістом.

· З’ясування конкретного змісту дозволяє визначити загальний зміст, а потім і зміст всієї норми.

 

Санкції:

· Відносно визначена (вказана верхня межа (нижня визначена в загальній частині) або верхня і нижня.

· Альтернативна (кілька видів покарання).

 

Чинність кримінального закону у просторі - поширення дії чинного закону на певну територію, коло осіб (ст. 6-8 ККУ).

 

· Принцип територіальності (відповідальність за злочини, вчинені на території України, ст.6). Закон України від 04.11.1991 року «Про державний кордон України».

· Принцип громадянства.

· Принцип універсальності.

· Принцип реальності.

 

Об’єкти, що належать до території України:

· Військові літаки, інші літальні апарати з розпізнавальними знаками.

· Військові кораблі, шлюпки під прапором України.

· Цивільні кораблі, шлюпки, літаки та ін. літальні апарати, якщо вони перебувають у відкритому морі (просторі).

· Континентальний шлейф (до глибини 200 м).

· Територіальні води (12 миль від точки найбільшого відпливу).

· Підводні кабелі та трубопроводи.

· Космічні кораблі та інші космічні об’єкти.

· Станції на території Антарктики.

· 200-мильна риболовецька зона.

 

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 24.04.64 р.

Положення про дипломатичне представництво 10.06.1993 р.

 

Повний імунітет мають: посол, посланник, дипломат, радник, військовий отаман.

Обмежений імунітет: обслуговуючий персонал дипломатичного представництва (при виконанні службових обов’язків).

 

· Принцип громадянства (ч.1, ст.7 ККУ).

Ч.2 ст.7 – неможливість повторного притягнення до відповідальності.

· Принцип універсальності: ст.8 поширюється на громадян, осіб без громадянства, іноземців.

· Принцип реальності ст.8 (друга частина).

 

На підставі обмеження Європейською Конвенцією 1982, 1983, 1964 рр.

 

Форми обмежень:

1. Передача іноземних громадян, засуджених в Україні, для відбування покарання в тій державі, громадянами якої вони є - ч.2. ст. 10 ККУ.

2. Екстрадиція – видача іноземців (апатридів) які вчинили злочини поза межами України - ч.3 ст.10 ККУ.

3. Передача повноважень по здійсненню нагляду - ст.75-79, 81, 107 ККУ.

 

Юрисдикція ЗУ може доповнюватися ст. 9 ККУ.

 

Чинність кримінального закону у часі ч.2 ст.4 ККУ

 

Припинення чинності:

· Зміна обставин, які зумовили його прийняття;

· Припинення (скасування).

· Заміна іншим законом.

 

Злочини:

· З матеріальним складом (за законодавчим приписом передбачають настання суспільно небезпечних наслідків).

· З формальним складом.

Ч. 3 ст. 4 ККУ.

Рішення КСУ від 19.04.2000 р. зворотна дія КЗ ст.5 ККУ.

 

Ст.185 ККУ.

 

Тлумачення кримінального закону – з’ясування змісту кримінально-правової норми.

· Судове.

o При розгляді конкретної справи.

· Наукове – науково-практичні коментарі.

 

За способом тлумачення:

· Граматичне.

· Історичне.

· Системне.

 

Граматичне тлумачення – з’ясування змісту норми шляхом аналізу етимології слів, синтаксису, пунктуації – ст. 394.

 

Історичне тлумачення – з’ясування історичних обставин, причин прийняття акту.

 

Злочинна група – стійке об’єднання злочинців, які тривалий час здійснюють злочини.

 

Системне тлумачення – зіставлення норми з нормами ін. галузей.

 

За обсягом:

· Буквальне – зміст КЗ відповідає його текстуальному вираженню.

· Обмежувальне – застосування закону до вужчого кола випадків.

· Розширювальне (поширене) – надає КЗ більш широкого змісту (дозвляє застосовувати до ширшого кола випадків) ч. 3 ст. 15 – зміст закону практично не змінюється; не плутати з аналогією закону.

Поняття злочину

 

Вічних злочинів немає.

Злочин поняття історичне.

В первісному суспільстві злочинності не було.

Визначення злочинного залежить від рівня розвитку суспільства.

 

Визначення злочину - проблема науки КП.

Підходи до визначення злочину:

· Формальний (злочин - діяння, заборонене законом).

· Матеріальний - визначення найсуттєвіших ознак.

 

Ульпіан: Злочин – діяння, пов’язане з насильством чи обманом.

Злочин - діяння що тягне за собою мученицькі чи такі, що ганьблять, покарання.

Класичне визначення, формальне - КК Франції 1791 р.

Формально-матеріальне – злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння, дія або бездіяльність, вчинене суб’єктом злочину.

-караність.

 

Ознаки:

· Злочинність діяння (дія або бездіяльність).

· Винність діяння.

· Суспільна-небезпечність.

· Кримінально-протиправне (передбачене ККУ).

· Караність.

· Діяння вчинене суб’єктом злочину.

Злочин - форма усвідомленої, цілеспрямованої поведінки.

Злочином не можуть визнаватися думки, побажання, переконання особи, належність до певної соціальної групи, наявність певних особистих рис (жорстокість), рефлекторні, інстинктивні рухи.

 

· Характер суспільної небезпечності індивідуальний для кожного злочину.

· Ступінь суспільної небезпечності (якою мірою виражені властивості суспільно небезпечного діяння).

· Будь яке діяння не буде називатись злочином, якщо воно не передбачене КК.

· Неможливість застосування аналогії.

· Діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки.

 

Законодавець розкриває зміст малозначності.

Злочин - діяння яке заподіює істотну шкоду

Істотність визначається у конкретних показниках: матеріальні збитки, шкода здоров’ю, втрата працездатності.

Істотність не вимагає конкретних критеріїв.

 

В деяких країнах істотність визначається як кваліфікуюча ознака певного виду злочину.

 

Відмежування від інших правопорушень може здійснюватися за всіма ознаками.

· Насамперед відрізнятись рівнем суспільної небезпечності (злочин-найнебезпечніше суспільне діяння).

· Кримінальна протиправність і караність (діяння визнається злочинним якщо ознаки і санкції закріплені в КК).

· Винність.

· В окремих випадках суб’єктами можуть бути і юр.особи (в ЦП,АП). А в КП лише фізична особа.

 

Класифікація здійснюється за родовими об’єктами:

· Проти життя.

· Проти власності.

· Проти держави.

 

За формою вини:

· Умисні.

· Необережні.

 

За предметом злочину.

За територіальним критерієм.

За суб’єктами.

 

Класифікація за КК:

За ступенем тяжкості ст. 12 КК.

Ст. 8.

Ч. 4 ст. 28.

Склад злочину

1. Поняття складу злочину

2. Значення складу злочину

3. Поняття складу злочину і поняття злочину

4. Структура і зміст складу злочину. Обов’язкові і факультативні ознаки складу злочину. Спосіб фіксації ознак складу злочину у законі.

5. Види складу злочину

6. Склад злочину і кваліфікація злочину

 

Поняття складу злочину

Термін склад злочину в науці використовується у різних значеннях:

- Коли він є своєрідною законодавчою моделлю злочину певного виду. Це конкретний склад злочину

- Як певна наукова абстракція, ми узагальнюємо зміст ознак, властивих всім видам злочинів або злочинам окремих категорій

- Такий, що характеризує реально вчинений злочин – юридичний склад злочину.

Юридичний склад злочину за Тацієм – сукупність встановлених у кримінальному законі суб’єктивних і об’єктивних юридичних ознак, що визначають вчинення суспільно-небезпечного діяння як злочинне.

Юридичний склад злочину за Шапченком – певна юридична конструкція і один із засобів викладення нормативного матеріалу.

Юридичний склад злочину – єдина і універсальна юридична конструкція, яка фіксуючи у кримінальному законі певний тип поведінки суб’єкта у поєднанні з іншими обставинами надає такому типу поведінки характеру злочину певного виду.

Юридичний склад злочину – сукупність встановлених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують певний вид суспільно-небезпечного діяння як злочин.

Відображаються і ознаки, які характеризують об’єктивні обставини, за яких злочин може вчинятися. В межах законодавчої характеристики злочинів певного виду відбираються найсуттєвіші ознаки певного виду діяння, що відображають специфіку певного діяння, що є типовим.

Функції

- Він є засобом криміналізації – тобто встановлення кримінальної протиправності певного виду суспільно-небезпечного діяння

- Грає роль юридичної складової підстави кримінальної відповідальності особи – на це вказує ч. 1 ст. 2 кк

- Є критерієм розмежування злочинів від не злочинів

- Є критерієм розмежування різних складів злочинів

- Процесуальна функція – встановлює межі доказування при розслідуванні.

 

 

Значення складу злочину

Сукупність ознак, що характеризують у межах складу злочину злочинні діяння включаються ознаки (суб’єктивні і об’єктивні), що відображають не лише саме по собі діяння, але й обставини його вчинення, наслідки діяння, об’єкт кримінально-правової охорони

 

Види складу злочину

За ступенем суспільної небезпечності:

- Основний склад

- З обтяжуючими обставинами (кваліфікований)

- З особливо обтяжуючими

- З пом’якшуючими (привілегійований)

 

 

За специфікою опису ознак:

- Простий склад (всі ознаки виписані одномірно)

- Складний склад (не одномірно)

- Ускладнений (два і більше види діяння, за які у кК передбачені самостійні покарання)

- Складний з альтернативними ознаками.

 

За конструкцією об’єктивної сторони складу злочину:

- Матеріальний

- Формальний (де наслідок не передбачений, можливий і замах)

- Усічений

- Формально-матеріальний (Шапченко)

 

Об’єкт злочину

Двозначність використання терміну об’єкт злочину:

· об’єкт злочину – елемент складу злочину;

· об’єкт злочину – одна із об’єктивних ознак складу злочину;

 

Дискусійне питання:

Радянська правова доктрина: об’єкт злочину – суспільні відносини.

Таке розуміння об’єкту піддається гострій критиці: заідеологізоване, перебільшення значення категорії публічного; людина як самостійна сутність перетворюється на носія суспільних відносин.

Новосьолов: об’єкт – той, проти кого вчиняється злочин.

Наумов: об’єкт злочину – блага, інтереси, на які полягає злочинне діяння.

Фесенко: об’єкт – цінності (предмет, що має велике значення: 5 компонентів:

· потерпілий.

· його суспільні зв’язки.

· матеріальні блага.

· нематеріальні блага.

· інтереси потерпілого.

 

Горизонтальна

- основний безпосередній об’єкт.

- додатковий безпосередній об’єкт.

Місце складу злочину у Кримінальному кодексі визначається основним безпосереднім об’єктом.

· факультативний безпосередній об’єкт: шкода йому може як заподіюватися, так і не заподіюватися (не згадується в законі).

· безпосередній основний об’єкт завжди визначається в законі.

Значення основного безпосереднього об’єкту: є засобом розмежування злочинів однієї родової групи.

- ним визначається суспільна небезпечність злочину, є орієнтиром для визначення покарання.

 

Предмет злочину – речі матеріального світу, на які безпосередньо здійснюється злочинне посягання і порушуються суспільні відносини. + не матеріалізовані об’єкти (інформація).

Предмет злочину – те, з приводу чого речі матеріальні і нематеріальні, в зв’язку з якими, з приводу яких скоюється злочин.

ст. 245 – лісові масиви, зелені масиви.

· предмет може випливати з диспозиції (ст. 368-хабарництво).

· в банкетній диспозиції: предмет – в іншому нормативно-правовому акті (ст.305).

 

Значення предмету в кримінальному праві:

· Може бути ознакою певного складу злочину (факультативна ознака)

· Може виступати критерієм розмежування суміжних складів злочину, злочину і злочинних діянь.

· Може бути ознакою, що означає рівень суспільної небезпеки злочину.

Треба відрізняти предмет злочину від предмету суспільних відносин (те, з приводу чого виникають суспільні відносини), від знарядь злочину.

Потерпілий від злочину – фізична особа, якій заподіяно фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

ст.116-124 – привілейовані склади злочинів.

Суб'єкт злочину

 

«Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру» від 03.06.2005 №7.

«Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх»

 

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа (п. 1 ст. 18 КК).

 

Ознаки загального суб'єкта злочину:

1) Лише фізична особа.

2) Осудна особа.

3) Вік, з якого може наступати кримінальна відповідальність.

 

В КК передбачено поняття особи винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

 

Поняття суб'єкта злочину з одного боку є 1-ю із обов'язкових складових складу злочину, а у цьому сенсі характеризує особу як таку, що може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

 

Поняття особи винного застосовується в процесі індивідуалізації особи

Враховується:

- Стан здоров'я.

- Сімейний стан.

- Матеріальний стан.

- Поведінка до і після вчиненого злочину.

 

Суб'єкт - фізична особа (людина).

В ст. особливої частини конкретизується спеціальний суб'єкт.

Не може бути суб'єктом: тварина, юридична особа, рослина, покійник.

 

Актуальним є питання про визнання суб'єктом злочину юридичну особу

 

Суб'єкт злочину - особа осудна (ч. 1 ст. 19 КК).

 

Осудність - здатність усвідомлювати свою поведінку та наслідки.

Осудність встановлюється на момент вчинення злочину.

 

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким виповнилось 16 років (ст. 22 КК).

В деяких випадках з 14 років.

Інші вікові обмеження, пов'язані з особливостями професії, соціальним статусом (за військові злочини з 18 років).

Особа повинна досягти вказаного в законі віку до вчинення злочину.

Вік не може встановлюватися довільно, потрібне обґрунтування.

 

Іран - з 6 років.

Ірландія - з 7 років.

Франція - з 13 років.

Японія - з 14 років.

 

Законодавець має на увазі календарний облік часу.

Відлік ведеться від дня народження - з наступного дня.

Вік неповнолітнього встановлюється за документами, або шляхом судово-медичної експертизи, якщо не модна встановити, то днем народження вважається останній день року, визначеного експертом.

 

Розумова неповноцінність

Ст. 434 КПК судово-психіатрична.

Така особа діє невинувато.

 

ст. 19 КК

Неосудність - стан, за якого особа під час вчинення суспільно-безпечного діяння була неспроможна усвідомлювати свої дії, внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового порушення стану психіки, недоумства чи інших психічних відхилень.

 

Біологічний критерій неосудності - психічні відхилення.

 

Тимчасові психічні порушення:

- патологічне сп'яніння.

- патологічний афект.

- марення.

- гострі реактивні психози.

 

Недоумство характеризується як правило вродженою відсутністю розумової діяльності (олігофренія) або набутої (деменції).

Форми: ідіотія, дебільність.

- тяжкі форми психопатії.

 

Критерії:

· Інтелектуальний (нездатність усвідомлювати свої дії).

· Біологічний (нездатність керувати діями).

 

Неосудність встановлюється у зв'язку з вчиненням суспільно-небезпечного діяння.

- встановлюється на момент вчинення злочину.

Діяння, вчинене в стані неосудності не є злочином

 

Неосудність встановлюється судом.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності.

- можуть буди застосовані примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК).

• надання амбулаторної допомоги.

• госпіталізація до спеціального закладу (з звичайним/посиленим/суворим наглядом).

 

Якщо особа вчинила злочин в стані осудності, а потім захворіла, то вона не підлягає покаранню (ч. 3 ст. 19 КК).

 

ст. 20 обмежена осудність.

 

Особи з психічними розладами лише піддаються впливу антигромадського елементу.

 

Критерії обмеженої осудності:

• біологічний (медичний).

• психологічний (юридичний).

 

Постанова ПВСУ «Про застосування судами примусових заходів …»

До осіб обмежено осудних може застосовуватись тільки надання амбулаторної психіатричної допомоги.

 

ЗУ (22.02.00) "Про психічну допомогу"

 

Психічний розлад - родове поняття.

За медичними критеріями неможливо розмежувати стани осудності і обмеженої осудності.

 

Юридичний критерій:

Неможливість особою усвідомлювати свої дії повною мірою.

 

Суд повинен враховувати стан обмеженої осудності.

- не у всіх випадках враховується для пом'якшення відповідальності.

 

Ознаки загального суб'єкта злочину:

- фізична особа.

- вік.

- осудність.

 

Спеціальний суб'єкт: + спеціальна ознака

 

Ознаки:

- громадянство.

- посада.

- характеристика виконуваної роботи (сфера діяльності).

- вік.

- тощо.

 

Спеціальні суб'єкти - виконавці злочину. Інші співучасники можуть бути не наділені ознаками спеціального суб'єкта.

 

6. ст. 21 КК.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння підлягає кримінальній відповідальності.

Стан сп'яніння пов'язується із вживанням алкогольних, наркотичних і токсичних речовин.

 

п. 13 ч. 1 ст. 67 КК - сп'яніння - обтяжуюча обставина.

Залежно від характеру вчиненого злочину суд може визнати сп’яніння обтяжуючою обставиною або ні.

 

Патологічне сп'яніння - стан, який виключає осудність.

В ст. 21 КК йдеться про фізіологічне сп'яніння

 

Форми вини, її специфіка

Необережність, її види

6. Складна (змішана) вина

Стадії вчинення злочину

Види стадій (заг. Хар – кА)

Закінчений злочин

Готування до злочину

Замах на злочин, його види.

Ст. 13-17 КК

Принципове значення для відмежування закінченого злочину від незакінченого має законодавчий опис об’єктивної сторони.

Закінчений злочин кваліфікується за ст. особливої частини.

Ч. 1 ст. 14

Підготування засобів – набуття їх будь – яким способом.

Пристосування – надання властивостей, за яких засіб може бути використаний при злочині.

Підшукування співучасників – втягнення у злочин інших осіб.

Змова – укладання угоди

Усунення перешкод

Готування треба відрізняти від вияву наміру вчинити злочин. Іноді законодавець фіксує вияв наміру у якості складу злочину (погроза вбивством)

Готування до ч.2 ст 14.

Андрушко: Якщо особа вчиняє постріл – закінчений злочин

Навроцький: В законодавчому визн. добровільної відмови йдеться про злочин загалом.

ч.1 ст.15 – замах на злочин

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об’єкт кримінально-правової охорони ставиться під реальну загрозу спричинення йому шкоди.
ч.2 ст.15 - замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. (Єфремов додає причин об’єктивного чи суб’єктивного характеру)
Замах виключає можливість вчинення злочину із змішаною формою вини
ст.17 – добровільна відмова
Особа припиняє здійснення злочину за власним бажанням, усвідомлюючи при цьому можливість доведення злочину до кінця.
Добровільна відмова є остаточною

Співучасть у злочині

 

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ» від 23.12.05 № 13.

Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про..» від 7.02.03 № 2.

 

Співучасть – це вчинення злочину кількома особами.

Ст. 26 КК: Співучасть – умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчинення умисного злочину.

Тобто, це форма колективного вчинення злочину.

 

Як правило, воно становить більшу небезпеку, воно більш реально готується. Інтенсивність злочинного посягання зростає.

 

У КК існують норми, що регламентують співучасть(розділ 6) – поняття, вказуються види співучасників, специфіка функцій, форми вчинення, аспекти відповідальності, кваліфікація.

 

В особливій частині є норми, що передбачають посилену відповідальність за вчинення злочину у співучасті.

 

Ст. 257 – злочинність і карність організованої співучасті.

Окремі статті "самостійний вид злочину" - діяльність банди і тд.

Ознаки:

Об'єктивні ознаки:

Множинність співучасників. Організована група – 3 і більше, не менше двох.

Спільність участі декількох осіб у вчиненні злочину - діяльність співучасників матеріалізується у єдиному для них всіх злочинному результаті. У злочинах з формальним складом - діяння виконавця, яке інкримінується всім учасникам. Діяльність всіх співучасників знаходиться у певному зв'язку з цим єдиним злочинним результатом. Мова іде переважно про причинний зв'язок (іноді зв'язок зумовлення).

Ті, хто вчиняє злочин мають бути суб'єктами злочину.

 

 

Діяльність співучасників виражається у одному, спільному для них злочинному результаті – певні юридичні факти.

Наприклад, крадіжка – це заволодіння майном – єдиний результат. У злочинах з формальним складом єдиний злочинний результат – діяння виконавців.

Наміри співучасників реалізовуються через виконавців, тому у злочинах з формальним складом це є єдиним результатом, проте єдиний результат виглядає по-іншому.

Дії співучасників – наступний момент, що