Громадяни риму. Набуття і втрата громадянства

Громадянин(цівісроманус)- суб’єкт публічних відносин і публічного права у римі. Публічна правоздатність наставала із 17 років. А після 60 віку громадянин міг бути звільнений від особистих повинностей. Права рим громадянина:право участі в зборах,у голосуванні на зборах держ значення відповідно до свого майнового цензу,право оскарження рішень магістратів,право обіймати посади магістратів. Обов’язки: підлягати майновому цензу,малітарної служби,сплати мита при вчиненні певних юр дій,реалізовувати право зібрань. Права у галузі приватних відносин: право юс конібіі-шдюбу,патріапотестас,право юс комерції,право на легіт актіонес відповідно до юс цівілє. Набуття рим громадянства на підставі приписів природного права:шляхом народження від батьків які перебували у римському законному шлюбі,шляхом усиновлення,внаслідок звільнення від рабства. На підставі безпосередніх приписів публічного права:

За особисті заслуги(шляхом індивідуального присвоєння статусу),шляхом надання даного статусу жителям певного міста,у результаті вислуги 20 р і більше і рм армії. Втрата: у випадку карних покарань,політичного переслідування –як додаткова санкція до деяких видів покарання. Обмеження прав рим громадянства могло наставати як особливий юр наслідок у разі зменшення честі через ганьбу(інфаміа). Ганьба могла бути наслідком загального морального осуду громадою способу життя особи.,у результаті вчинення тих чи ін. негідних вчинків. Такі види інфаміа:інфаміаюрісіммедіата- ганьба на підставі безпосереднього конкретних приписів за-ну, інфаміаюрісмедіата-на підставі виголошення норми права за допомогою спец акта.(у результаті вироку суду)

 

Поняття і особливості юрид. Особи

У римському праві не розроблено поняття юридичної особи як особливого суб'єкта права, протиставленого фізичній особі. У Законах XII Таблиць перші юридичні особи визначені як професійні об'єднання ремісників та релігійні корпорації

Згодом вирізняються два типи юридичних осіб: корпорації та товариства.

В корпоративному об'єднанні немає значення, чи залишаються в ньому одні й ті ж члени, чи тільки частина, чи навіть усі замінені новими; борги корпорації не є боргами її членів, а права такого об'єднання не належать окремим його членам (Ульпіан). Прикладом корпорації може служити міська община - навіть фізична смерть усіх її членів протягом якогось періоду, притягнення нових членів (народження, надання громадянства тощо) не має жодного впливу на майно общини і її цивільно-правові відносини. Вихід з общини її члена не супроводжується виділенням частки майна і т.д. Юрист Гай (друга пол. II ст.) так формулює статус корпорації: а) в сфері цивільно-правових відносин вона прирівнюється до фізичних осіб; б) вихід зі складу членів корпорації окремих осіб не впливає на її становище; в) майно корпорації відособлене від майнових прав її членів; г) корпорація має право вступати у майнові відносини від свого імені, але через представництво окремих осіб.

У товаристві у кожного члена є певна частка майна, яка при вибутті йому виділяється. Смерть чи вихід одного або кількох членів тягне за собою припинення договору товариства. Навіть якщо воно продовжує свою діяльність (місце померлого займає його спадкоємець), таке продовження прирівнюється до укладення нового договору. Закони XII Таблиць дозволяли створення будь-якого товариства з довільним статутом, аби лиш у своїй діяльності воно не порушувало діючих законів. В епоху Імперії влада з недовір'ям ставиться до будь-яких громадських об'єднань, включаючи й товариства. Юлій Цезар розпустив усі корпорації, крім найдавніших, Август заборонив створення нових корпорацій без дозволу сенату та санкції імператора.

Для створення юридичної особи вимагалося: а) дозвіл властей; б) виділення самостійного майна; в) наявність установчого акту із зазначенням мети діяльності.

Припинення діяльності юридичної особи відбувалося у разі: а) досягнення мети діяльності; б) розпаду особового складу (мінімальна кількість членів - 3); в) протизаконного характеру діяльності; г) повної втрати майна.

Правоздатність юридичної особи дещо відрізняється від правоздатності особи фізичної - вона не має права на успадкування майна. Дієздатність юридичної особи відсутня, вона компенсується представництвом фізичних осіб.

Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'ясників, ремісників, могильників тощо. Визнавалися юридичними особами різноманітні релігійні об'єднання. Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: після досягнення мети, яка перед нею ставилась, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; після вибуття всіх її членів.

Зауважимо, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи — 3 чоловіки.

 

12))Юр особа публічного права:

За призначення статусом і обсягом повноважень є 3 види юр утворень: держава,громади і близькі до них громадські обєднання. Держава(популюсроманус) головний суб’єкт політ влади,вона мала свою власність.була суб’єктом і публічногоі приватного прав. Громади (муніціпії) та подібні до них громадські оєднання(колегії жерців,чернечі обєднання,цехи торговців) утворювалися як корпорації публічного права.користувались заступництвом з боку держави. Установи(храми,благодійні фонди) суб’єкт спец майнових відносин.державець(прінцепс) вважався представником співтовариства римського народу.мав так звані висококонцентровані повноваження. Ді яв від імені чи в імя на благо всього співтовариства.вища влада спадкоємною не визнавалася.вона могла бути передана в спадщину(обов’язково мав бути акт).влада монарха припинялась з його фізичною смертю.,чи відмова державця від влади й особисте його зречення. Відсторонення від влади розглядалось як громадський осуд.Даліст.. 188.

Державець, монарх

Державець (princeps) вважався в публічно-правовому відношенні представником співтовариства римського народу, його «головою, основою і межею» (caput, principiimietfinis).

Власною суверенністю монарх не володів; його влада виникала і ґрунтувалася на делегованій йому владі всього римського народу щодо «публічних справ». Повноваження монарха були тільки концентрацією повноважень усього співтовариства. Разом з тим, припускався високий ступінь концентрації цих повноважень. Це не суперечило засадам народного суверенітету, оскільки монарх діяв від імені, в ім'я і на благо всього співтовариства: «Те, що бажає принцепс, має силу закону, тому що саме народ за допомогою Lexregia, вищої влади, надав йому свою верховну владу і силу».

Вища влада спадкоємною не визнавалася. Влада могла бути передана в спадщину, однак ця передача вимагала акту, що підтверджував делегування влади від імені римського народу або відповідного представницького органу. Суворих цензів для особи володаря не існувало; єдиною вимогою, якої досить послідовно дотримувалася практика, була належність до патриціансько-аристократичного прошарку.

Влада монарха припинялася з його фізичною смертю. Допускалася також відмова державця від влади й особисте його зречення.

принцепс мав законодавчу владу, тобто право видавати постанови. Зі встановленням одноособової влади у римському публічноправовому порядку до монарха переходили функції і пов-новаження глави держави. Монарх мав вищу адміністративну (урядову) владу в державі. Монарх також володів широким колом судових повноважень, розпоряджається військовими силами народу, призначає командирів тощо. Як охоронця внутрішнього порядку, вона має право суду й покарання з усіх громадянами до права життя і смерть. На чолі всієї общини стояв цар (rex), який був воєначальником, Верховним жрецем й головою до судів. Зовнішніми відмінностями царя були

 

 

Цар (рекс)

Цар (rex) є верховним владикою держави; в руках зосереджуються всі функції структурі державної влади. Він є і верховним полководцем народу, і охоронцем внутрішнього порядку, іпредстателем за народ перед богами. Як полководця, він пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр із орлом, крісло із слонячої кістки (sella cu-rulis). Попереду царя йшли 12 лікторів із в'язками лозин, в котрі вкладені були сокири. Майже усі ці інсигнії, тобто відмінності верховної влади, були запозичені від етрусків; від них йде, ймовірно, й поняття про вищу уладові (imperium), якою користувався цар. Всі дані кажуть про ті, що цар обирався коміціями й влада його був обмежена. Він не був майже самодержавним царем, яким його зображає Моммзен, а був племінним вождем.