Заняття 3. Марія Матіос: між традицією і стилізацією

Час: 2 год.

 

Навчальні питання:

 

1. Загальнонаціональний контекст творчості Марії Матіос:

а) літературний канон; неонародництво та неопозитивізм у сучасній українській літературі;

б) Марія Матіос як добровільний народознавець: «людина завжди має вибір…»;

в) Марія Матіос: «Я не хочу, щоб мене читали в метро».

2. Творчість Марії Матіос: міфологія буття українства у прозі:

а) М. Матіос: «Не знаю жодного читача, який би оскаржував правду часу в моїй «Нації»;

б) «Солодка Даруся» як книга-метафора для всеукраїнської новітньої історії;

в) три життєві уроки «Солодкої Дарусі»: розповідь про нещадні жорна історії, невитравне людське зло і незнищенне добро;

г) загибель українського Маккондо, або «Майже ніколи не навпаки»;

ґ) традиція і стилізація у творчості Марії Матіос.

Література основна:

 

1.1. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – С.68–73.

Література додаткова:

2.1. Дімаров А. Марічка // Матіос М. Солодка Даруся. – Л.: ЛА «Піраміда», 2004 с.

2.2. Матіос М. Я не хочу, щоб мене читали в метро // День. – 2001. – 28 березня.

2.3. Письменникові конче потрібно бути совісним у творчості: Розмова Людмили Таран з Марією Матіос // Кур’єр Кривбасу. – 2006. – № 196 (березень).

2.4. Римарук І. Трояка рука, або Солодка Даруся // Там само.

2.5. Семків Р. Чому я не читатиму «Солодку Дарусю» // Книжник review. – 2005. – Ч.8–9.

2.6. Червак Б. Символіка часу в творах Марії Матіос // День. – 2005. – 3 лютого.

2.7. Шкляр В. Трояка рука Марії Матіос // День. – 2005. – 3 лютого.

2.8. Міфологія буття українства у прозі Марі Матіос (Літературний портрет Марії Матіос). – Л., 2005 с.

Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарського заняття

 

 

1. Перед початком підготовки до семінарського заняття студенти повинні ознайомитися з планом його проведення, розробленим кафедрою педагогіки та психології. При цьому необхідно звернути увагу на питання, визначені у плані, вивчити літературу з теми. Щоб оволодіти необхідними знаннями, студенти повинні готуватися до усіх питань плану семінарського заняття. Виступ має містити такі елементи: вступ,глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, узагальнення, висновки. Після виступу студент повинен бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів.

2. Необхідно звернути увагу на особливості неонародництва та неопозитивізму в сучасній українській прозі, охарактеризувати розвиток українського літературознавства після падіння соцреалізму, розкрити проблему канону в сучасній українській літературі, зв’язок неопозитивізму з традицією та раціональним типом мислення. Важливо також визначити основні події в творчості Марії Матіос.

3. Щодо другого питання необхідно охарактеризувати творчість Марії Матіос, її роман «Солодка Даруся» як розповідь про нещадні жорна історії, невитравне людське зло і незнищенне добро. Важливо звернути увагу на особливості відстоювання Марією Матіос традиційних українських цінностей, неореалістичну поетику та символічний підтекст роману. Необхідно охарактеризувати Дарусю як метафору української душі в апокаліпсисі ХХ ст. Студенти повинні розкрити символіку часу в творі «Нація», охарактеризувати особливості висвітлення національної історії через особисту біографію письменниці, звернути увагу на особливості міфології буття українства у творі «Майже ніколи не навпаки», проблематику та символіку твору.

4. Відбираючи матеріал для виступу, потрібно враховувати його цінність та інформативність. Необхідно уникати перераховування фактів, оскільки нагромадження деталей перешкоджає переконливо вибудувати доведення, розкрити внутрішні зв’язки між явищами. Форма викладу матеріалу має бути чіткою, літературно грамотною, але без дослівних книжних висловлювань. При підготовці до виступу неприпустимо вдаватися до механічного переписування матеріалу з одного або з кількох джерел, чужих конспектів. Критичне осмислення матеріалу, різних джерел, відстеження думки авторів, побудови доведень і аргументації сприяє формуванню власного погляду на проблеми, самостійного творчого мислення.

Зміст заняття

І. Вступна частина.

Необхідно підкреслити значення вивчення теми «Межові явища в сучасній українській прозі» для подальшого особистісного розвитку студентів, сформулювати мотиваційну установку на вивчення навчального матеріалу.

ІІ. Основна частина.

Перше питання заняття передбачає розкриття студентами особливостей творчості М. Матіос. Важливо проаналізувати творчість Марії Матіос з увагою до таких питань:

- біографія Марії Матіос;

- основні праці письменниці («З трави й листя», «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «На Миколая», «Жіночий аркан», «Життя коротке», «Нація» та ін.);

- рішуче відстоювання Марією Матіос традиційних українських цінностей (що їх більшість сучасних українських прозаїків вважає або анахронічними, або неможливими);

- загальнонаціональний контекст творів Марії Матіос;

- стильові ознаки «Солодкої Дарусі» (сентиментальність, гостра інтрига, емоційний надмір, різке протиставлення добра і зла;

- ефектний опис межових станів, сумнівність християнського катарсису;

- ефектність сюжету і мови твору.

Необхідно обговорити такі проблемні питання:

а) доцільність гіперболізації жорстокості у творі;

б) в чому виявляється мелодраматичність твору?

 

Опрацювання другого питання передбачає, що студенти повинні звернути увагу на такі аспекти:

- «Нація» як вихоплені секунди з годинника буття української нації;

- «Нація» – це дрімучий язичницький дух Гуцульщини з її карнавальною неканонічністю і диким, нехристиянським непрощенням гріха, спонтанним опришківством і неприспаною совістю, затятим норовом і розважливою, майже біблійною, мудрістю;

- несподівані розв’язки і динамічний сюжет, тонкий психологізм, поєднаний з розкішною мовою;

- Марії Матіос наполягає, як і в попередній книзі: життя коротке, щоб казати «ні» – любові, совісті, честі і стражданню;

- «Нація» цікава і для росіян у пізнанні людини у ході часу.

- проза Марії Матіос – це проза так званого історико-психологічного штибу, що відтворює події 40–50-х років минулого століття на західноукраїнських землях;

- тема «людина і її опір часові» (у національних трагедій немає терміну давності, тому потрібен не погляд із вузьконаціональних дзвіниць, а розмірковування в системі координат загальнолюдських гуманістичних цінностей);

Необхідно обговорити такі проблемні питання:

а) чому книга Марії Матіос є «спробою батога для нації»?

б) На основі аналізу персонажів підтвердіть слова авторки: «У кожної людини є своє алібі: є воно у кожної сім’ї, у кожної закоханої пари, через які можна побачити трагічне протистояння народу, нації радянській владі».

 

Опрацювання третього питання передбачає, що студенти повинні звернути увагу на такі аспекти:

- пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини, увага до поведінки, мотивації людини у капканах, в які ловить її життя;

- позиція М. Матоіс: «Людина завжди має вибір. Лабіринт пошуку цього вибору – він мені цікавий»;

- розкриття глобальних проблем через найскладніше – людські взаємини;

- моделювання пограничної ситуації і зображення людини перед надзвичайно важким вибором (фізичним, психологічним, світоглядним);

- показ життєвого вибору: любити чи ненавидіти? Вбивати чи простити? Залишитися падлюкою чи програти, але з честю? Зайти у протиборство серця й закону? Честі чи жорстокості?

- дослідження проблеми того, що закони серця не завжди збігаються із законами суспільства, і закони честі далеко не завжди відповідають законам серця.

- «Майже ніколи не навпаки» як книга про пошук людиною щастя, роль фатуму в житті людини;

- трансцендентний реалізм, екзистенціальні вкраплення, непересічні колізії в житті, здавалося б, звичайних людей.

Необхідно обговорити такі проблемні питання:

а) ідентифікація понять Добра і Зла, чинників, що на це впливають (щоденні пастки на людину та її поведінка, мотивація в цих капканах);

б) твори М. Матіос – це масова література? Яким є співвідношення літератури загальнонаціональної і масової?

в) що у творчості М.Матіос належить до традиції, а що є стилізацією?

 

У цій роботі викладач повинен організовувати роботу студентів – спрямовувати дискусії в потрібному напрямі, пояснювати усі положення, факти і явища, які обговорюються на занятті. Студенти повинні зробити висновок про значення творчості М. Матіос.

ІІІ. Завершальна частина. Необхіднопідвести підсумки заняття, зробити загальні оцінку підготовленості студентів, оголосити оцінки, відповісти на запитання студентів та дати їм завдання на самостійну підготовку.

 

 

Викладач кафедри

педагогіки та психології

пр. ДПСУ С. П. Шумовецька

9.2.1. Марія Матіос як добровільний народознавець:

«Людина завжди має вибір»

 

Як писала одна з газет, «спроба батога для нації – ось чим є книги Марії Матіос. Її книги… – це удар і виклик». На кредо Ліни Костенко «Шукайте цензора в собі» для Марії Матіос є одне табу – писати погано. Як зазначає сама письменниця, бути якісним у творчості – це професія.

Сьогодні Марія Матіос – авторка більше десяти книг. Вважає, що в житті стільки любові і страждань, що навіть три сучасних Достоєвських і два Стефаника не мають змоги осмислити їх. Вона лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Солодка Даруся», який з особливою силою збурив українську спільноту та став культовим для українського читача. Сама ж Марія Матіос про книжку каже, що ніколи не думала, що вона може так збурити суспільну думку.

Про своє ставлення до літератури письменниця говорить: «Не треба бути великим психологом, щоб зрозуміти, що моєму світогляду і уявленням про сенс літератури найбільше відповідають «Даруся» та «Нація». За словами Марії Матіос, читаючи російські відгуки та рецензії на виданні у перекладі на цю мову двох епохальних творів «Солодка Даруся» та «Нація», вона зрозуміла, що її книга цікава і для росіян у пізнанні людини у ході часу.

Загалом же у творчості письменниця користується таким кредо: пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини. Її насамперед цікавить поведінка, мотивація людини у капканах, в які ловить її життя. «Людина завжди має вибір. Лабіринт пошуку цього вибору – він мені цікавий», – підкреслила Марія Матіос.

На її думку, усяка література має право на життя (і висока і масова), бо саме тоді вона є повноцінною. І не треба будь-якому чи то письменникові, чи то поетові в усьому покладатися на державу. Вона повинна лише забезпечити можливість доступу автора книжки до вільної комунікації з читачем через мережу українських книгарень. Далі письменник повинен сам достукатися до читача. І це неправда, що сучасна людина не хоче нічого читати, стверджує Марія Матіос. Якби відповідне фінансове забезпечення було спрямоване на книгарні районних містечок та сіл, то всі б відчули повернення читача до української книги.

Упродовж останніх двох років Марія Матіос спромоглася на те, у чому з нею в Україні мало який письменник може змагатися. У 2001-му побачили світ три її книги: прози – «Життя коротке» і «Нація», а також «Жіночий аркан» поезій. У 2002-му – другий наклад «Нації» і книга «рецептів на всі випадки життя» «Фуршет від Марії Матіос». Про неї і її книжки говорять. А це для письменника важливо.

Kr: – Після «Нації» й «Життя короткого» про письменницю Марію Матіос згадували і як про Стефаника у спідниці, і як про послідовницю Кобилянської, казали про «ляпаси чоловічій зверхності й презирству». Після «Фуршету» закидають чтиво «жіночих журналів» чи весело діаґностують «літературне хуліганство».

М.М.: – А знаєте, що найбільше не люблю у критиків? Коли вони роблять неправильний наголос у моєму прізвищі. У наступній книжці, мабуть, доведеться зробити так, як зробив Прохасько в «НепрОстих» – позначати букву у власному прізвищі: МатіОс. А якщо серйозно… То критика в Україні – явище специфічне. Після «Нації» та «Життя короткого» я прочитала до сотні відгуків, і в дуже багатьох лейтмотивом був пошук там... сексу. Це стало величезною несподіванкою для мене. Як?! Ви, критико (прошу не плутати з журналом «Критика»), атрофувалися так, що у «Нації» не знайшли нічого, окрім… відсутності сексу?! Згодом я засміялася сама до себе: хочете сексу? Буде вам секс. Але секс… смачний. І написала «Фуршет». У цій книжці я люблю ту частину, яка позначена грифом «сТрави» (я б таки видавала їх окремо). Часом читаєш так звану критику, і замислюєшся: а на кого розраховане таке тлумачення письменницької праці? Мене іноді бісить, коли ми в навкололітературознавчих дискусіях так високо і туманно піднімаємо планку для сучасного письменника, що між творцем і читачем утворюється чи не Марсіанська западина відчуження. Мені здається, що українська література, у тому числі сучасна, довела, що має зразки класичного, чи близького до класичного, стилю письма. Але мало хто з нас, письменників, навчився писати хороші, якісні українські книжки не для літературознавців і критиків, а для тих, хто просто любить читати. В дорозі. Перед сном. У лікарні. На відпочинку. Під час депресії. Після розлучення. Йдеться не про попсу в гіршому її розумінні. Йдеться про книжки, які з однаковим задоволенням читали би і академіки, і домогосподарки. І що принизливого в тому, що тиражі Василя Шкляра більші, ніж тиражі Коельйо в Україні? А щодо порівнювання із Стефаником… Я не Стефаник у спідниці, я – Марія Матіос у спідниці. Кожен письменник має свій «город», який обробляє, як може, і говорити тут про конкуренцію немає сенсу. Чи змогла б я «змагатися» з тією ж Женею Кононенко? Ні, звісно. Ми – різні. Після «Зради» я сказала: Женю, ти так неощадливо використовуєш сюжет, одну твою книжку можна розтягувати на кілька… В «Ностальгії» цього значно менше. А ще за що я шаную Женю Кононенко, так це за те, що вона Київ знає і любить так, як я свої Розтоки. І хіба після цього я могла би претендувати на «київську» нішу Кононенко? А «Казка про калинову сопілку» Оксани Стефанівни? Це не книжка – єдине речення, написане на одному диханні. Вищий клас! Але так, як пишу я, не пише ніхто. І в цьому немає нічого дивного. Пишуть краще, гірше, вигадливіше, цікавіше чи нудніше, але не так. Проте я високо ціную прозу своїх колежанок – Софії Майданської, Теодозії Зарівної, Ірен Роздобудько, Галини Тарасюк, Галини Паламарчук, Люби Голоти. Але й вони між собою не є конкурентками, бо різні, і кожна має свого читача. Інша справа, чи елементарно доходять до читача їхні книжки?!

Kr: – Пані Маріє, Ваш доробок не можна назвати «рівномірним». Принаймні, коли зіставляти тексти історичних новел і сучасних жіночих історій, складається враження, що писали різні автори…

М.М.: – А хто сказав, що доробок письменника – це стала, рівномірна величина? Я, скажімо, відчуваю, що спроможна у творчості викинути іще якийсь коник! І може, навіть не один. Письменник – він винахідник-експериментатор. На мою думку, він не повинен бути передбачуваним. Це царина політиків – бути передбачуваними. Якщо ми хочемо, щоб нас читали, треба бути цікавим читачеві. А якщо хочемо чванитися своєю над-елітністю… пишімо елітні речі… Най Бог помагає, як кажуть на Буковині. Кожну мою книжку можна вписати в малюнок кардіограми – малюнок гір, моєї малої батьківщини, малюнок мого темпераменту. Ось вершина – це «Нація», ось долина – то «Фуршет», наступна вершина – «Солодка Даруся». Маю перед собою єдину конкурентку – мову. Її можливості – невичерпні, оскільки це такий же живий організм, як сама людина. Він рухається, видозмінюється, відновлюється, старіє. Спробуй, устеж за таким гігантським рухом. Можна скільки завгодно експериментувати з нею, вихолощувати чи нарощувати, а потім твір читати буде неможливо… Я, написавши, мучуся тридцять три рази: чи говорять так у житті, чи повірить мені читач, чи зрозуміє? А «Фуршет» із «Нацією» порівнювати не слід. Це все одно, що порівнювати діловий костюм і вечірню сукню. У своїй «Нації» я так находилася зі зброєю в руках по криївках, а в «Житті короткому» – слідами смерти і скальпелем – по людській підсвідомості, що можу дозволити собі з не меншою ретельністю продефілювати міністровим кабінетом чи сімейною кухнею. Хоча… Свої «Детектор», «Поштовий індекс», «Учора нема ніде» із «Фуршету» я б не наважилась назвати легким чтивом.