Гендерні аспекти сучасної української літератури

Ім. Богдана Хмельницького

Кафедра педагогіки та психології

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник кафедри педагогіки

та психології

 

полковник Ю. І. Сердюк

«___» ________________201 р.

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

для проведення семінарського заняття з

«Української літератури»

ТЕМА 11.

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗАНЯТТЯ 3.

ЖІНОЧІ ГОЛОСИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

Матеріали для проведення заняття

обговорено і схвалено

на засіданні ПМК №2

Протокол № від 201 р.

 

м. Хмельницький

ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник кафедри педагогіки

та психології

 

полковник Ю. І. Сердюк

«___» _________________201 р.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

З «Української літератури»

Тема 11. Гендерні аспекти сучасної української літератури.

ТЕМА 11. ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗАНЯТТЯ 3. ЖІНОЧІ ГОЛОСИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Навчальна та виховна мета:

1. Поглибити та закріпити знання студентів про особливості розвитку української феміністичної прози межі к. ХХ – п. ХХІ ст., зміст найпоказовіших творів, розглянути твори про сучасну жінку та її проблеми, розкрити специфіку відтворення психології жінки в часи великих суспільних змін, специфіку феміністичного тексту і письменницького іміджу жінки-авторки в сучасній українській літературі, розглянути проблему подвійної залежності української жінки у творчості Є. Кононенко, І. Роздобудько, Н. Сняданко, О. Забужко.

2. Розширювати світогляд студентів, сприяти усвідомленню необхідності порозуміння між статями, побудови паритетних відносин між ними; відпрацьовувати уміння характеризувати фемінізм як громадянську, політичну і творчу позицію особистості; розвивати асоціативне мислення студентів.

3. Виховувати усвідомлення відповідальності за власний буттєвий вибір, розвивати уміння передбачати його наслідки; сприяти осмисленню студентами особливостей свідомості сучасної людини, проблем протистояння добра і зла в житті та в душі людини; формувати естетичні смаки.

Час: 2 год.

Місце: аудиторія кафедри чи факультету.

Вид: семінарське заняття.

Навчально-матеріальне забезпечення:

1. Роздатковий матеріал.

2. Екіпірування студентів.

Навчальні питання та розподіл часу:

І. Вступна частина (5 хв.).

ІІ. Основна частина (80 хв.).

Нова і стара репрезентація «жіночого в літературі».

Портрет покоління у романах Євгенії Кононенко, Ірен Роздобудько та Наталки Сняданко.

Інтелектуальний простір Оксани Забужко.

ІІІ. Завершальна частина (5 хв.).

Література основна:

1.1. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – С.182–197.

Література додаткова:

2.1. Агєєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. – К.: Факт, 2003. – 320 с.

2.2. Брайко О. Екзистенційні мотиви крізь призму детективного жанру (романи Євгенії Кононенко) // СІЧ. – 2003. –№2.

2.4. Ботанова К. Куди входить Фортінбрас (Роздуми про шизонарцисизм) (Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. – К.: Факт, 1999) // Критика. – 2000. – №9.

2.5. Гундорова Т. Феміністичний постмодерн // Т. Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005.

2.6. Гнатюк О. Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність. – К.: Критика, 2005. – С. 379–400.

2.7. Забужко О. В українській культурі не було місця для осмислення екзистенційного досвіду жінки... // Дзеркало тижня. – 2003. – №4 (429). – 1–7 лют.

2.8. Забужко О. Безкнижна нація – бомба, закладена під майбутнє // Дзеркало тижня. – 2005. – № 13 (541). – 9–15 квітня.

2.9. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика. – К.: Факт, 2006.

2.11. Корабльова О. Сексуальність як вияв самотності у прозі О. Забужко // СІЧ. – 2003. – № 7.

2.13. Монахова Н. Підпорядковане в українському контексті // Сучасність. – 2003. – №4.

2.14. Полковський В. Ще раз про «Польові дослідження» О. Забужко // СІЧ. – 2000. – №2.

2.15. Соловей О. Романи Євгенії Кононенко: бестселери для «елітаріїв»? // СІЧ. – 2003. – №2.

2.16. Стріха М. Портрет покоління на тлі втрачених стін (Євгенія Кононенко. Колосальний сюжет. – К.: Задруга, 1998) // Критика. – 1998. – №6.

2.17. Таран Л. Ланцюгова реакція: Рецензія на рецепції роману Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» // Кур’єр Кривбасу. – 2006. – № 197 (квітень).

Організаційно-методичні рекомендації щодо проведення заняття

І. Загальні організаційно-методичні рекомендації.

1. Семінар як важлива форма навчальних занять при вивченні «Української літератури» повинне забезпечувати поглиблення їх знань з предмету та ефективну перевірку рівня засвоєння студентами навчального матеріалу.

2. Зміст семінарських занять має бути професійно спрямованим, забезпечувати розкриття на конкретних прикладах органічну єдність теорії і практики. На семінарі потрібно використовувати такі методи навчання, які сприяли б формуванню у студентів творчого підходу, залучали їх до колективної пізнавальної діяльності, дискусій тощо.

3. За 1-2 дні необхідно затвердити план проведення заняття у начальника кафедри, підготувати технічні засоби навчання та матеріали для оцінювання студентів.

4. Напередодні заняття обов’язково необхідно провести консультації у групах, а також з доповідачами. Усі студенти повинні підготувати відповіді на основні питання семінару за матеріалами лекції та запропонованої літератури. 1-2 студенти повинні самостійно підготувати доповідь творчого характеру, яка містила б елементи дослідницького характеру.

План семінарського заняття з «Української літератури»

Коронація авторок

Авторів «масової літератури» активно стимулюють до діяльності видавці та організатори відповідних конкурсів. Завдяки їхнім зусиллям створити комерційно успішний продукт, який би конкурував із численними російськомовними романами з книжкових розкладок на ринках та в підземних переходах, нині маємо достатньо письменників, котрі за інших умов, імовірно, писали би не гірші, але, напевно, інші речі.

Протягом десяти років існування літературного конкурсу «Коронація слова» лауреатами номінації «Роман» регулярно стають авторки жіночої прози. У різний час відзначено Ларису Денисенко («Забавки з плоті і крові»), Ірен Роздобудько («Пастка для жар-птиці», «Ґудзик», «Вбити наречену»), Люко Дашвар («Село не люди», «Рай.Центр»), Ярославу Івченко («Синдром набутого імунітету»), Галину Вдовиченко («Тамдевін», «Пів’яблука»). Але практично завжди наголошується на тому, що подібні твори хоч і пристосовані до читання на пляжі або в метро, проте є все ж глибшими й багатозначнішими, ніж тривіальна «масова література». Така теза провокує низку заперечень із боку поціновувачів «високої прози»: мовляв, набиваєте ціну.

Вочевидь, так стається тому, що в Україні не заведено адекватно ставитися до популярної літератури: мовляв, сакральність слова не дає права літературі виконувати суто розважальну функцію. Можливо, якби ті, хто займається промоцією «масової літератури», не піддавалися спокусі цього стереотипу, то й ставлення освіченого читача до жанру було б інакшим. І справді: Ярослава Івченко – не Вірджинія Вулф, проте що з того?

 

Книжка у форматі клатчу

Одну з перших серій українськомовної дамської прози започаткувало видавництво «Дуліби» в 2006 році. «Книжечка для дамської сумочки» має формат відповідно невеличкої жіночої сумки, а не великої чоловічої кишені. Спробувати себе в цьому жанрі наважилися Людмила Таран і Євгенія Кононенко, відомі як авторки текстів гендерної спрямованості. Та не всі видання серії відповідають класичним вимогам до дамської прози. В збірці новел Таран «Ніжний скелет у шафі» представлено сюжети з життя звичайних жінок: нещасливе кохання, чоловік-пияк, втрата цноти, подружня зрада тощо. Оповідання можна читати між зупинками громадського транспорту, проте позитивних емоцій від того, що все закінчилося добре, не гарантовано: авторка віддає перевагу реалістичності, а життя на красиві фінали небагате. Зате є нагода поплакати над важкою жіночою долею – туги й безнадійності в цій книжці вдосталь – і, зціпивши зуби, вирішити: зі мною так не буде. Ще одне питання, заторкнуте у виданнях серії: то навіщо ж чоловіки? Хіба для того, щоб не носити ярлик «без мужика»? Відповідь – у книжці «пор’ядної львівської пані» Люби Клименко «У світі твар… пардон!.. мужчин», де ця ж туга і безнадійність жіночої долі переосмислюється в іронічному ключі: без міжгендерних проблем життя стало би спокійним та нецікавим.

 

Агенти Демські

Ще прагматичніше до дамської прози підійшли Леся Демська-Будзуляк та Орися Демська-Кульчицька. Вони заснували «Літературну агенцію сестер Демських», діяльність якої не обмежується виданням та промоцією книжок, а й поширюється на процес написання твору. Сестри уважно стежать за тим, щоб автор не відійшов від законів масліту й раптом не створив чогось проміжного між високою та популярною літературою чи загалом інтелектуального роману. Поміж авторів пілотної «Серії з дельфіном» – відома письменниця Наталя Шевченко та студентка НаУКМА Христина Шніцар; долучитися може кожен охочий літератор.

Одним із експериментів сестер Демських є імітація популярної на Заході практики написання жіночого роману поп-зіркою. В ролі останньої – Анжеліка Рудницька, продюсери – зрозуміло, сестри Демські. Історія попелюшки, викладена відомою постаттю, змушує читача шукати перегуків із реальністю, добре знайомою йому із засобів масової інформації: прообразом ось цього персонажа став відомий політик, а цього – шоумен, а пригоди головної героїні, безперечно, свого часу випали на долю авторки. Роман «Пристрасна траса до щастя» вражає активним використанням багатого набору штампів на кшталт «гарячий поцілунок обпалив губи», а зразкову передбачуваність сюжету не компенсує посередня стилістика оповіді, подібна до закручених штучних фраз із шкільного диктанту.

Та все ж використання апробованих у світовому видавничому бізнесі схем чомусь не дає блискучого результату. Можливо, фінансового розмаху не вистачає, а можливо, надмірно обдаровані автори прагнуть самостійності й не поспішають наперед наймати літературних агентів: на вітчизняних теренах прибуток письменника не аж такий великий, щоб іще з кимось ділитися.

 

Втеча в солодке життя

Ще одним типом дамської прози є твори, де показано красиве життя. Якщо в історіях, пропонованих Євгенією Кононенко та Люко Дашвар, читачка черпає сили для подальшої боротьби, ідентифікуючи себе з героїнею-попелюшкою, змальованою в маргінальному інтер’єрі, то тут споживач має нагоду втекти від буденності в казковий світ. Хоча для того, аби успішно зобразити такі реалії, слід мати певний досвід існування серед них. Це добре прописано в романах Лариси Денисенко: ранкова кава з корицею, щоденні ритуали збирання, неодмінні уроки англійської граматики, білизна кольору кримської вишні, паризький коханець – не в кожної з читачок таке було. Ця проза, як на дамську, грішить психологізмом та іронією, проте вона знаходить свого споживача й з-поміж тих, хто прагне діткнутися хоча б у такий спосіб до буржуазного світу – дрібно- чи велико-, не так уже й суттєво.

Значну увагу деталям життя мешканки великого міста приділяє й Галина Вдовиченко. В романі «Пів’яблука» героїні, переважно творчих професій, проживають щоденні ритуали на очах у читача: вечірній чай із чоловіком, зустрічі з подругами, ретельний вибір одягу, візити до лікарів… Її персонажі – це жінки, які насолоджуються результатами емансипації, доступними в традиційному суспільстві: відносна свобода дій і право на самовираження не заперечують можливості щастя шлюбу та материнства. Журналіст Галя пише роман, дизайнерка Ірина розлучається з чоловіком через його зраду, телеведуча Луїза звертається до ворожки й витягує коханого з казино, а коректор Магда виховує дітей. Усе це – дуже детально.

Навіть Оксана Забужко не гребує подібним прийомом, використовуючи мотив «дольче віта» в романі «Музей покинутих секретів»: оповідь про дружбу художниці Владки Матусевич та журналістки Дарини Гощинської рясніє назвами модних брендів – від одягу до спиртного. Ось тільки враження складається не зовсім відповідне: замість позаздрити успішним жінкам, спостерігаєш залишки провінціалізму авторки, котра демон­струє, куди їй вдалося вирватися зі злиднів («Розкішне кармазинове па-льто» в «Польових дослідженнях…» виглядало набагато ефектнішим). Хоч історію української жінки, кар’єрно успішної та сексуально привабливої, цілком можна продати й любителям «масової літератури»; вони не злякаються решти тексту – адже завжди можна перегорнути нецікаві сторінки.

Важливо не бути серйозним

Неможливо уявити повноцінного літературного процесу без успішної «масової літератури». Попит на твори дамської прози є, тож необхідно забезпечити споживача якісною продукцією. Це раніше через відсутність альтернативи робітник гортав Нечуя-Левицького в метро. Тепер же брак хороших популярних романів українською мовою не стимулюватиме зростання рейтингу класики чи перекладних видань постмодерних творів. Читач звернеться до конкурентів, які задовольнять його потреби – в даному разі це видавці російськомовної літератури.

Перші кроки в цьому напрямку вже зроблено: кількісної нестачі дамських романів не бачимо, проблема хіба в тому, що жінок у нашій державі мільйони, а наклади лишень кількатисячні. Наразі авторам та видавцям залишається усвідомити – «масова література» не обов’язково має претендувати на геніальність або писатися суто для того, щоб підзаробити швидко й із мінімальними зусиллями. Це тексти для відпочинку – не більше, але й не менше, а отже, потрібно думати про свого читача, а не самостверджуватися на його полі.Від Марка Вовчка до Ірен Роздобудько

Попри активне заповнення напівпорожньої ніші, це не означає, що традиції писання жіночої прози в українській літературі немає. Відлік, вочевидь, доречно починати від Марка Вовчка (з іншого боку, що завадить назвати дамським романом «Марусю» Квітки-Основ’яненка?). Сюжети її творів – це історії любовних стосунків кріпачок й емансипанток, у центрі яких – переживання жінки. Авторитетні літературознавці відзначають значний вплив німецької авторки любовних романів Євгенії Марліт на прозу Ольги Кобилянської. В зібранні творів Ірини Вільде також натрапляємо на тексти, які є типовими лав-сторі з хепі-ендом, що розгортаються на тлі складних соціальних обставин. Тому Євгенія Кононенко та Ірен Роздобудько, які нині звертаються до сюжетів із життя пересічних жінок, аж ніяк не самотні в історичному зрізі.

Про одну некруглу дату

Нині виповнюється 11 років з моменту виходу «Польових досліджень з українського сексу». Після цього ви не написали більше нічого, що мало б таку ж пронизливість. Чому? Ви досягли свого інтимного Евересту і почали сходження з нього?

Я так не вважаю... До «Досліджень» в Україні взагалі не було такої книжки, яка б отримала хоч трохи подібний суспільний резонанс. Відбувся пробій на рівні чуттєвості – і це при тому, що книжка ця дуже по-різному прочитується і сприймається. Словом, вона вже давно не моя. Я її сприймаю відсторонено і можу говорити про неї відсторонено. Це був незвичний голос, перший направду потужний жіночий голос, який змінив і канони літератури, і спосіб буття в літературі, і тематично заявив про нові напрями... Знаєте, Юлія Тимошенко у нас з’явилася вже потім, а те, що жінка має свій власний голос, вперше прозвучало саме в цій книжці... Що вона для мене? Відмінність її героїні у тому, що вона – поетеса. Відповідно, її мова відрізняється від того, як би подібну жіночу історію оповідала б бухгалтер, чи менеджер, чи журналістка, чи будь-яка інша жінка. Власне, її несамовита мова – напластування неологізмів, архаїзмів, вплетення віршів абощо – працює на оту рольову маску, з якою вона говорить від імені України, з якою перепускає через власне тіло українську історію і трагедію української історії. Скажу словами одного шведського рецензента: ця книжка про поразку і про те, як культура робить з цієї поразки – проговорюючи вустами героїні – особисту трагедію, і як з цієї трагедії героїня виходить – виходить саме мовою, саме мова її витягає! Зрозуміло, що вдруге я такої книжки не писатиму. Але я на ній дуже багато чого навчилася.

Ім. Богдана Хмельницького

Кафедра педагогіки та психології

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

начальник кафедри педагогіки

та психології

 

полковник Ю. І. Сердюк

«___» ________________201 р.

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 

для проведення семінарського заняття з

«Української літератури»

ТЕМА 11.

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗАНЯТТЯ 3.