Сутність і зміст господарського права

Сутність господарського права визначається тими задачами, які воно покликане вирішувати в суспільстві. Задача господарського права – системне правове забезпечення господарської діяльності, яка здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є однією з невід’ємних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обороту. Правове регулювання – одна з форм керування соціально-економічним розвитком. Право створює в суспільстві визначений порядок, протистоїть сваволі. Особливого значення набуває правове регулювання в області економічних відносин, зокрема в сфері виробництва і розподілу, де воно виступає як основна форма регулювання [1]. Право є важливою організуючою силою, інструментом впорядкування суспільних відносин, однією з форм керування народним господарством. Воно вносить визначену стійкість, стабільність в економічні відносини [2]. Правове регулювання господарської діяльності можна охарактеризувати в цілому як інструмент (механізм, засіб) забезпечення організованості і порядку в народному господарстві [3]. Право – це порядок, відсутність його – початок сваволі. Один з основоположників торгового і бухгалтерського права Лука Пачолі, що написав більш п’ятисот років тому трактат для венеціанських купців, «щоб вони одержали ясне поняття про повний порядок торгової справи, у якому вони так бідують», вказував: «де немає порядку, там починається безладдя» [4].

Із середини XX cт. одержала розвиток спеціальна теорія господарського порядку. В економічній літературі вважається, що основи цієї теорії заклав В. Ойкен. Термін «господарський порядок» у цій теорії означає сукупність різних ідеальних, але реалізованих форм, що відносяться або до централізовано планованої, або до ринкової економічних систем. В. Ойкен розглядав господарський, політичний і культурний порядок як частину суспільного порядку, називаючи їх «частковими порядками». Інші автори використовують поняття «господарський порядок», «загальногосподарський порядок» [6], «економічний публічний порядок» [7]. У теорії господарського права обґрунтоване поняття «суспільний господарський порядок», що якоюсь мірою співвідноситься з приведеними вище поняттями [8]. Поняття «суспільний господарський порядок» одержало визначену підтримку в науковій літературі [9].

Зміст господарського права як системи правового регулювання господарської діяльності складають юридичні норми – «правила гри», підсистеми цих норм, різні комбінації норм, що утворять юридичні конструкції, що забезпечують цілеспрямований вплив на поводження суб’єктів господарювання. Розробка такого роду конструкцій – необхідний елемент проектування законодавчих актів (драфтінгу).

До складу господарського права входять не тільки норми законів, але і норми, що містяться в указах Президента і постановах (розпорядженнях) Кабінету Міністрів України. Значну частину господарського законодавства складають норми, що містяться в нормативно-правових актах міністерств і відомств, що вони видають у рамках наданої їм господарської компетенції. Ці акти можуть стосуватися тільки відносин у межах однієї галузевої системи або мати загальногосподарське значення. Господарське право включає також норми, що містяться в міжнародних конвенціях по економічних питаннях, ратифікованих Україною. Крім норм, дія яких поширюється на всю територію України, у господарському праві є норми регіональної дії, що містяться в рішеннях районних, міських, обласних рад, органів Автономної Республіки Крим, прийнятих у рамках їхньої господарської компетенції. Господарсько-правовими є і правила локальної дії, встановлені волею контрагентів у межах сфери договірного права, обкресленої законодавством. Дотримання законних договірних умов забезпечується тими ж правовими засобами, що і проходження нормам законів і підзаконних актів.

Проектування і прийняття норм повинні орієнтуватися на досягнення загальних соціально-економічних цілей господарського законодавства – сприяння підвищенню ефективності суспільного виробництва, забезпечення соціальної орієнтованості економіки. Господарське законодавство України відповідно до проведеного державою курсу економічної політики повинне визначати правові основи господарської (підприємницької, комерційної) діяльності в умовах формування змішаної економіки, що спирається на різноманіття конкуруючих між собою суб’єктів господарювання різних форм власності.

В міру росту й усуспільнення виробництва, ускладнення господарських зв’язків і господарського механізму з’являються нові, більш складні юридичні конструкції. З нових конструкцій, норм і інститутів, що частково заперечують, а частково вбирають у себе елементи попередніх конструкцій, норм, інститутів (заперечення заперечення, зняття, синтез), формується нова підсистема права, новий механізм правового регулювання. На зміну механізму простого товарного виробництва приходить сучасний багатошаровий господарський механізм, у якому відносини простого товарного виробництва складають лише самий нижній чи шар поглинені відносинами великих національних, транснаціональних, міжнаціональних, наднаціональних складних господарських структур. Простий одноклітинний організм перетворився в складний багатоклітинний.

Господарсько-правові юридичні конструкції можуть включати «елементи» і «вузли» – окремі норми чи зв’язки норм, що володіють різними юридичними властивостями. Конкретний склад конструкції (комбінації, підсистеми) залежить від того, яку задачу ця конструкція покликана вирішувати. У неї можуть входити як імперативні, так і диспозитивні норми, як дозвільні, дозволювальні, так і наказові чи заборонні [10].

На практиці в господарсько-правових конструкціях сполучаються загальні норми господарського права і норми спеціальні. Як би не мінялися політичні віяння, економіка залишається, а економічні відносини мають потребу в спеціальному регулюванні. Що б не відбувалося в політичній надбудові, підприємство як ланка, у якому відбувається з’єднання робочої сили з капіталам, залишається, і право повинне сприяти ефективному функціонуванню цієї ланки шляхом регулювання як зовнішніх, так і внутрішніх господарських відносин цієї ланки. Саме особлива регламентація такого роду відносин за допомогою норм загального і спеціального характеру складає ядро господарського права.

Для змісту норм господарського права характерне сполучення елементів публічно-правового і приватноправового характеру. Таке розрізнення норм носить евристичний, науково-класифікаційний характер, що не є відображенням галузевої структури системи права і законодавства. Публічно-правові і приватноправові початки використовуються в різних галузях права і законодавства. При цьому дискусійним є саме поняття приватного права в застосуванні до економічних реалій, тому що право, забезпечуючи сполучення публічних і приватних інтересів, саме виступає в багатьох випадках у ролі публічного інструмента.

Наука «Господарське право» - це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. Норми господарського права та законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.

Господарське право складається з низки фінансово-правових і цивільно-правових норм, які в сукупності регулюють господарські відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов’язках фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В статті 3 Господарського кодексу України дається поняття господарської діяльності, як діяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [4]. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство як господарський суб’єкт має право на добровільних засадах провадити виробничу, наукову та комерційну діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству, а господарська, економічна та соціальна діяльність підприємств усіх форм власності має здійснюватися відповідно до чинного законодавства.

Суб’єкти господарської діяльності можуть планувати свою діяльність, вивчати попит та пропозиції, виробляти продукцію, надавати послуги, укладати угоди, здійснювати матеріально-технічне забезпечення приватного виробництва, капітального будівництва, реалізовувати та купувати продукцію через біржі та власні (приватні) торговельні підприємства, встановлювати ціни, тарифи за домовленістю, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Держава гарантує забезпечення прав та інтересів підприємств, видає нормативні акти, які регулюють виробництво, виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Таким чином, господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і «господарська діяльність».