Відмежування господарського права від інших галузей права

У літературі по теорії права і по господарському і цивільному праву радянського часу багато уваги приділялося проблемі відмежування галузей права. Дискусії з цього приводу, ініційовані переважно представниками так називаної цивілістичної концепції, продовжуються і в даний час.

Суперечка йде в основному про розмежування господарського і цивільного права. Є також різні погляди на розмежування господарського і фінансового права, господарського й адміністративного права. Всі

У більшості країн юристи не дуже стурбовані проблемою галузевої приналежності тих чи інших норм і інститутів, розмежуванням галузей права. У всякому разі не роблять з цього якусь важливу проблему, по якій коштувало б розвертати гострі довгі дискусії. Їх більше цікавить угруповання і систематизація норм за принципом доцільності для практичного застосування. Здається, це більш виправданий підхід до проблеми диференціації й інтеграції норм права. При такому підході в законі, що регулюють ті чи інші економічні відносини, цілком можуть міститися також, наприклад, санкції, що у нас відносять до карного права. У визначених випадках це може бути більш практичним і доцільним, ніж зосередження норм, що регулюють ті чи інші відносини, в одному кодексі, а санкцій за їхнє порушення – в іншому. Все залежить від конкретної мети видання закону – групувати норми можна по-різному.

На жаль, у нашій країні подібного роду дискусіям приділяється занадто велике місце. Здавалося б, всі згідні, що існує деяка своєрідна сукупність взаємозалежних норм, що регламентують господарську діяльність, сукупність, що вимагає і заслуговує спеціальної уваги, вивчення й удосконалювання. Але коли заявляється, що це нова правова галузь, то з’являються заперечення – «ні, це тільки галузь законодавства, але не галузь права». Подібні думки висловлюються з метою захистити свої раніше сформувалися погляди і не допустити відторгнення частини навчального курсу цивільного права, що загрожує втратою навчальних годин. Інші автори хочуть продемонструвати свої здібності до вищого пілотажу юридичної думки, що нерідко трансформується в квазінаукове марнослів’я. Так чи інакше нав’язується дискусія, приходиться спростовувати аргументи, якими б надуманими вони не були. У той же час варто враховувати, що існуюча система законодавства не є копією системи права. Багато великих законів містять норми не однієї, а двох-трьох і більш галузей права. До числа таких законів відноситься, наприклад, Цивільний кодекс. У ньому містяться норми не тільки власне цивільного, але й адміністративного, і господарського права. Маються також норми, загальні для цивільного, господарського і трудового права.

У всіх галузях реального законодавства норми публічного і приватного права в більшій чи меншій ступені сполучаються. Для законотворчості, підготовки і прийняття закону важливо знайти таку комбінацію різних норм – імперативних, диспозитивних, забороняючих, дозволяючих і т.д., яка б забезпечувала ефективне регулювання, вплив на предмет регулювання з метою досягнення поставленої мети. Наукова ж, евристична класифікація норм покликана допомагати в пізнанні особливостей норм і складанні названих комбінацій і комплексів. Можна також сказати, що все право як вираження державної волі і як сукупність норм, установлених державою в інтересах суспільства, є інститутом публічного характеру, а частками можна визнати норми, встановлені договором суб’єктів господарювання у своєму інтересі в рамках, дозволених законодавством [3].

Відмежування господарського законодавства і господарського права від інших галузей може відбуватися за предметом регулювання, а не по класифікаційній ознаці «приватне – публічне». Визначене відносне відокремлення законодавства, названого в нас господарським, – давно здійсненний факт. У багатьох країнах це відокремлення здійснювалося в законодавчій практиці і теорії починаючи з XIX ст. Наочним проявом такого відокремлення можна вважати прийняття у Франції в 1803 р. Цивільного кодексу й у 1807 р. – Комерційного кодексу. Досвід роздільної кодификації комерційного і цивільного законодавства є в багатьох країнах світу. Навіть там, де немає окремих цивільних і комерційних кодексів, акти цивільного і комерційного (торгового) законодавства видаються і систематизуються окремо (окремо ведеться і викладання відповідних дисциплін в університетах). При цьому комерційні кодекси, прийняті в XIX ст., насичуються в XX ст. нормами публічно-правового характеру. У німецькому Торговому кодексі, наприклад, таких норм у даний час не менше 25 відсотків. Навіть на самому початку XX ст., коли рівень «публіцизації» комерційних (торгових) кодексів ще не був так високий, як у даний час, у літературі відзначалося, що «торгове право як самостійна галузь права завжди було, є і буде. Воно представляє не частину цивільного права, а, в істотному своєму складі, – його паралель. Торгове право є не більшою чи меншою сукупністю виключень із права цивільного, а цілою областю особливих юридичних норм, що випливають з особливих потреб і умов торгівлі» [4]. Говорячи про торгові кодекси Німеччини, Японії й інших країн, необхідно враховувати, що «юридичне трактування категорії торгівлі не збігається з економічним чи життєвим її розумінням як посередницької діяльності в обороті товарів. У буржуазному праві поняття торгівлі охоплює також виробничу, транспортну, страхову, банківську і будь-яку іншу діяльність..., що має метою систематичне одержання прибутку» [5]. Тобто те, що в нас називають господарською (підприємницькою) діяльністю.

Виникла в середині XX в. у СРСР дискусія про самостійність господарського законодавства і права, була обумовлена не змістом і реальною системою діючого законодавства, а іншими факторами. До числа останніх можна віднести розпливчастість визначень поняття предмета цивільного права, що не переборене дотепер; використання понять «приватне право» і «цивільно-правове регулювання» в одних випадках як синоніми поняття «цивільне право», а в інших в якості нетотожних йому. Певну роль грає, напевно, вузькість і конформізм загальцивілістичного (чи, точніше, вузькоцивілістичного) підходу й експансіонізм деяких представників цивілістичної концепції, безмежно розширювальний предмет цивільного права. Господарське право як підсистема в загальній системі права пов’язане з іншими підсистемами. Такий зв’язок існує, зрозуміло, і з цивільним правом, про розмежування з яким настільки тривалий час продовжуються дискусії.

У системах права, які опосередковують змішану економіку, велику роль грає, зокрема, податкове законодавство. З одного боку, ця підгалузь пов’язана з бюджетним законодавством, тому що опосередковує надходження податків у бюджет. Але, з іншого боку, вона пов’язана з багатьма інститутами господарського законодавства: з регламентацією порядку формування на підприємствах собівартості і ціни продукції, порядку нарахування прибутку, з регламентацією бухгалтерського обліку, порядку розрахунків з іноземними контрагентами, зі спеціальним режимом господарської діяльності і т.п. Крім того, призначення податкового законодавства – стимулювати виробництво, розвиток економіки, а не «стягувати данину» з населення. У зв’язку з цим є достатні підстави вважати законодавство про оподатковування значною мірою частиною господарського законодавства. Тісно пов’язані між собою господарське й екологічне (природно-ресурсне) право. Ще на зорі становлення екологічного права в Україні піднімалося питання про необхідність екологізації господарського законодавства, тобто про таку регламентацію господарських відносин, яка б запобігала можливості нанесення збитку навколишньому середовищу. Мова йшла, наприклад, про те, що правила перевезення вугілля по залізниці з метою повного використання вантажопідйомності піввагонів вимагають нарощування насипу (конуса) на дев’яносто сантиметрів над бортом піввагона. Така насипай сприяє видуванню великої кількості вугілля під час перевезення, що призводить, з одного боку, до втрат вугілля, а з іншого боку – до забруднення вугіллям прилягаючих до залізничного полотна земель, тобто навколишнього середовища. Було поставлене питання про коректування правил перевезення вантажів.

У даному випадку ті самі норми можуть служити як інструментом регламентації господарської діяльності, так і виконувати функцію забезпечення захисту від забруднення навколишнього середовища. У той же час багато норм не виконують такої подвійної функції і можуть бути віднесені або до господарського, або до екологічного права.

У системі господарського права поряд з нормами, що регламентують господарсько-управлінські відносини, можна знайти норми, що межують з адміністративним правом, що характеризуються як норми адміністративно-господарські. Санкції за господарські правопорушення передбачені не тільки нормами самого господарського законодавства, але і нормами карного права. У зв’язку з цим у Німеччині, Японії і деяких інших країнах у науковій і навчальній літературі виділяється правовий інститут, названий господарсько-карним чи кримінально-господарським правом. В Україні такий інститут розглядається як частина карного права. При цьому Кримінальним кодексом України, що вступили в силу з 1 вересня 2001 р., сприйняте поняття господарської діяльності. Розділ VII Особливої частини називається «Злочини в сфері господарської діяльності». Поняття господарської діяльності використовується і при визначенні складів ряду злочинів (ст. 202 – порушення порядку заняття господарською і банківською діяльністю, ст. 203 – заняття забороненими видами господарської діяльності, ст. 206 – протидія законній господарській діяльності й ін.). Розділ включає тридцять сім статей, сам предмет яких показує, що поняттям господарської діяльності охоплюється взагалі ж та ж сфера, що й у господарському праві. У цьому розділі є статті, які свідчать, що господарська діяльність розглядається як поняття більш широке, ніж підприємництво (ст. 205 – фіктивне підприємництво й ін.) [6].

Основи господарського законодавства, як і інших галузей, закладені в конституційному праві. Тому можна говорити про конституційні основи господарського законодавства не тільки як про норми конституційного права, але і як про норми господарського права. До їхнього числа можна віднести, наприклад, норми, що зобов’язують здійснювати програмування (п. 6 ст. 85; п. 3 ст. 116; п. 4 ст. 116; п. 5 ст. 116; п. 3 ст. 119 і ст. 143 Конституції України). Принципове значення для багатьох інститутів господарського законодавства мають норми Конституції про власність, що містяться в статтях 13, 14 і 41, а також вимога забезпечувати рівні умови для усіх форм власності (п. 5 ст. 166). У Конституції міститься і ряд інших норм, що регламентують відносини, що входять у предмет господарського права. Деякі економісти вважають, що господарське законодавство власне кажучи є економічною конституцією [7]. Вивчення господарського права припускає вивчення норм, що межують чи знаходяться на межі з іншими галузями права. Блок галузей і інститутів, що включає господарське право як стрижневу структуру, позначається в класифікаціях, що мають практичне призначення, як «законодавство про народне господарство» [8]. Іноді цей блок характеризується як «економічне законодавство». Можна його розглядати і як господарське право в широкому змісті слова [9]. Але при будь-якім позначенні це реально існуючий масив законодавчих актів, що складає основну (за різними оцінками – не менш половини) частина діючого законодавства, основну як по обсязі, так і суспільному значенню.

Такого роду масив, з тими чи іншими особливостями, мається у всіх системах права. Найбільш розповсюдженою класифікацією систем чи права правових родин є класифікація, обґрунтована Р. Давидом: «Істотні ознаки дозволяють виділити в сучасному світі три головні групи правових систем: романо-германську правову родину, родину загального права і родину соціалістичного права». Далі він пише, що важко пророчити, чи збережеться родина соціалістичного права. Але «проте сімдесят років соціалізму безсумнівно позначаться на тому новому праві, до якого прийдуть колишні соціалістичні країни» [10]. Р. Давид відзначає, що сучасне право романо-германської родини «цілком відмінне від римського права» і що «європейські країни в наш час цілком обновили ідеологію... Тут на першому місці виявилися нині турботи про соціальну рівність в економічному розвитку», якими колись можна було зневажити [11]. Немає ні однієї правової системи, яка б не запозичила ті чи інші елементи в однієї з названих трьох систем [12, c155]. «Акцент, що колись робився на відносинах між приватними особами і на приватному праві, перемістився тепер на публічне право. Головна роль у забезпеченні нового типу справедливості в обновленому суспільстві приділяється державі і керуванню» [13].

Характеризуючи поділ і зв’язок цивільного і торгового права в романо-германській системі, Р. Давид відзначає, що у всіх країнах романо-германської системи публічне і приватне право розпадаються на ті самі основні галузі: цивільне і торгове право. Цікаво, що в країнах, де немає окремих комерційних (торгових) кодексів – Швейцарії, Нідерландах, Італії, «цивільне і торгове право викладається в університетах як самостійні дисципліни юристами, що мають різну спеціалізацію». На думку автора, істотним є перетворення торгового права в «господарське право», де найтіснішим чином переплетене право приватне і право публічне. Тим часом наявні «праці по торговому праву дають урізане уявлення про свій предмет, тому що вони... залишають без уваги цілий ряд істотних для цієї сфери діяльності мір, якось: податковий режим, регламентація зовнішньої торгівлі, порядок і умови надання кредитів і т.д.» [15].

Таким чином, проблема відмежування і взаємодії господарського права – це проблема не тільки радянського і пострадянського права в Україні. Це загальна проблема сучасного права, зокрема тієї правової родини, з яким уряд України прагне погоджувати законодавство нашої країни. Удосконалювання господарського законодавства вимагає узгодження його норм із нормами інших галузей, із законодавством інших країн.