Тема: Методологічні принципи Карла Поппера.

«Юмівська проблема індукції, тобто питання про достовірність законів природи, виникає з явного протиріччя між принципом емпіризму (твердження, що лише досвід дозволяє оцінити істинність або хибність актуального судження) та усвідомленням тієї обставини, що індуктивні судження недостовірні. Під впливом Вітгенштейна Шлік висловив припущення, що це протиріччя можна усунути прийнявши припущення, що закони природи є не справжні висловлювання, а правила перетворення висловлювань, тобто різновид псевдо висловлювань. Цю спробу вирішити проблему індукції об’єднує зі всіма більш ранніми аналогічними спробами, а саме апріорізмом, конвенціоналізмом та ін., одне безпідставне припущення про те, що всі істинні висловлювання в принципі мають бути повністю вирішуваними, тобто піддаватись верифікації чи фальсифікації. Якщо відмовитись від цього припущення, тоді стає можливим просте вирішення того протиріччя, яке створює проблему індукції. Ми можемо послідовно інтерпретувати закони природи та теорії як істинні висловлювання, які частково є вирішуваними, тобто вони за логічними підставами не можуть бути піддані верифікації, але аналогічним чином можуть бути лише піддані фальсифікації. Ці висловлювання перевіряються шляхом їх послідовної фальсифікації. Це рішення дозволяє вирішити і іншу проблему пізнання. Це проблема демаркації (кантівська проблема кордонів знань), яку можна визначити як проблему пошуку критеріїв, які б дозволили провести різницю між висловлюваннями, які належать до емпіричної науки та висловлюваннями, які можна назвати метафізичними. Згідно до рішення цієї проблеми, яке запропонував Вітгенштйн, такий поділ досягається шляхом використання понять значення або смисл. Кожне осмислене висловлювання має бути функцією істинності атомарних висловлювань, тобто бути повність логічно зведеним до сингулярних висловлювань спостереження або виводитись з них. Якщо деяке висловлювання, що претендує на роль наукового не піддається такому зведенню, тоді воно немає значення, воно є псевдо висловлюванням або метафізичним. В результаті метафізика є беззмістовною нісенітницею. Може здатися, що провівши таку демаркацію позитивісти досягнули більшого успіху в знищенні метафізики, ніж всі попередні анти метафізики. Проте таке знищення метафізики, призводить до знищення природознавства, бо закони природи не можна звести до висловлювань спостережень. Якщо використовувати підхід Вітгенштйна, тоді всі закони природи будуть псевдо висловлюваннями, а отже виратять будь-яке значення. Цю проблему можна вирішити встановивши критерій фальсифікації. Згідно цього критерію висловлювання містять інформацію про емпіричний світ лише тоді, коли вони мають змогу прийти до зіткнення з досвідом, тобто коли їх можна піддати перевіркам, які можуть їх спростувати. Тому можна стверджувати, що в тому відношенні, в якому наукове висловлювання говорить про реальність, воно має бути здатним піддаватись фальсифікації, а в тому відношенні, в якому воно не піддається фальсифікації, воно не описує реальність» [1, с. 236-239].

«Головною темою моєї доповіді буде те, що я називаю “третій світ”. Ми можемо виділити три світи: 1) світ фізичних об’єктів або фізичних станів; 2) світ станів свідомості або ментальних станів; 3) світ об’єктивного змісту мислення (зміст наукових ідей, поетичних думок та творів мистецтва). Мій “третій світ” просто вдала форма виразу. Висловлюючи концепцію третього світу я хочу змусити до роздумів тих, кого називаю філософами віри, тих, хто займається дослідженням нашої суб’єктивної віри, її основ та походження. Виступаючи проти філософів віри, а вважаю, що рішення наших проблем треба шукати виходячи з критичної схильності, а не з віри. Я вважаю, що існує фізичний світ та світ станів свідомості та, що вони взаємодіють між собою. Мій третій світ населяють передусім теоретичні системи, проблеми та проблемні ситуації. Проте найважливішими його мешканцями є критичні судження та те, що можна назвати станами критичних суперечок, до яких я відношу зміст журналів, книжок та бібліотек. Опоненти вважають, що проблеми та теорії існують як символічні об’єкти, які є виразами наших ментальних станів. В протилежність їм я вважаю, що всі ці явища та їх зміст не можна віднести до другого світу. Розглянемо два експерименти. Експеримент 1. Уявимо, що всі наші машини та знаряддя праці зруйновані, а також знищенні наші суб’єктивні знання, включаючи знання про знаряддя праці та вміння ними користуватись. Проте бібліотека та наше вміння вчитись залишились. Відповідно ми можемо відбудувати наш світ. Експеримент 2. Якщо будуть разом зі знаряддями праці зруйновані бібліотеки та наша здатність вчитись, тоді ми нічого не відбудуємо. Тому автономність третього світу можлива, але не досить зрозуміла нам… «Я хочу обґрунтувати три головні тези. Моя перша теза полягає в тому, що існують два різні значення понять знання або мислення: 1) знання в суб’єктивному смислі, яке складається з розуму та здатності мислити певним чином; 2) знання в об’єктивному смислі, яке складається з проблем, теорій та міркувань. Об’єктивне знання це знання без того, хто пізнає. Моя друга теза полягає в тому, що епістемологія має вивчати наукові проблеми та проблемні ситуації, як автономну реальність. Вчені мають не покладатись на те, що їх дослідження призведуть до збільшення знань третього світу. Вони мають рухатись шляхом здогадок. Третя тазе полягає в тому, що дослідження третього світу може допомогти в розумінні другого світу, проте протилежний шлях є невірним… «Треба розуміти, що третій світ є природним продуктом людини, як павутина є продуктом павука. Цей світ є автономним, хоча і має впливи ззовні. За допомогою взаємодії між нами та третім світом відбувається зростання наукових знань» [1, с. 439-447].

«В своїй книзі я хочу показати ті складнощі, з якими зіткнулась наша цивілізація, метою якої мала б бути гуманність та розумність. Наша цивілізація досі не змогла відійти від шоку, який став результатом її народження – переходом від племінного закритого суспільства з його підпорядкуванням магічним силам до відкритого суспільства, яке звільнило критичні здібності людини. Існують різні фактори, які призводять до появи реакційних рухів, що хочуть повернути людство до племінного стану. Зараз таким рухом є тоталітаризм, який має ті ж корені, що і наша цивілізація. Метою книги є аналіз можливості використання критичних та раціональних методів науки до проблем відкритого суспільства. В ній подано аналіз принципів демократичної перебудови суспільства, які я називаю “соціальною інженерією окремих рішень” або “технологією поступових соціальних перетворень”. Найбільш впливовим вченням, що виступає проти перетворень суспільства я вважаю історицизм. Досить часто ми чуємо, що та чи інша форма тоталітаризму є неминучою. Багато хто стверджує, що уникнути тоталітаризму неможливо. Невже можна вірити, що демократія буде вічно? Вони кажуть, що для боротьби з тоталітаризмом демократія буде змішена копіювати його методи, а тому стане схожою на нього. Постає питання чи можна передбачити майбутнє людського суспільства. Саме тут виникає проблема методу суспільних наук. Ґрунтовне дослідження даної проблеми привело мене до переконання, що історичні пророцтва цілком знаходяться поза межами науки. Майбутнє залежить від нас, над ним немає ніякої обумовленої визначеності. Проте прихильники історицизму переконані, що це не так. Що полководець має передбачати результат битви. Вони вважають, що завдання науки робити передбачення. Вони переконують нас, що відкрили закони історії, які дозволяють їм робити пророцтва щодо руху історії. Моя праця ґрунтується на моїх особистих переконаннях, головною її особливістю є спроба побудови методу. Головне в чому я переконаний, що ми можемо стати господарями власної долі, тільки тоді коли перестанемо вважати себе її пророками» [2, с. 29-33]. (1. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.; 2. Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. – Т. 1. – М., 1992.)

Контрольні питання:

1. Поясніть концепцію “трьох світів” К.Поппера?

2. Як К.Поппер розглядає зростання наукового знання?

3. В чому полягає проблема демаркації наукових знань?

4. Що таке фальсифікація?

5. Що таке відкрите суспільство?