Етапи підготовки випускної роботи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Етапи підготовки випускної роботи



ВСТУП

Випускна робота є найважливішою формою самостійної підготовки студента, в процесі якої, він набуває уміння та навички з організації проведення наукових досліджень. Випускна робота дозволяє визначити загальноосвітню та фахову зрілість випускника, вміння діалектично мислити, творчо застосовувати набуті знання при розв‘язанні тих чи інших практичних завдань у сфері управлінської діяльності на заключному етапі навчання.

Успішне виконання студентом випускної роботи значною мірою залежить від того, наскільки він чітко уявляє собі основні вимоги щодо теоретичного рівня, змісту, структури, обсягу, форми викладення матеріалу та оформлення роботи.

Теми випускних робіт пропонуються студентам відповідно до напрямів науково-дослідної роботи випускаючої кафедри з урахуванням науково-практичних інтересів студентів.

Написання випускної роботи ставить за мету:

- поглиблення і розширення теоретичних знань студентів. Закріплення навичок та вмінь, а також можливість їх застосування при вирішенні конкретних практичних завдань;

- розвиток пошуку сучасних наукових методик і концепцій та можливостей самостійно їх застосовувати при розв’язанні прикладних завдань;

- здобуття і поглиблення навичок роботи з різними інформаційними джерелами, законодавчо-нормативною базою;

- оволодіння методиками і прийомами сучасних економічних досліджень;

- набуття культури оформлення результатів наукового дослідження згідно чинних вимог.

При оцінці випускної роботи враховуються не лише якість самої роботи, зміст основних її положень при публічному захисті, але й її оформлення.

Методичні рекомендації розроблені у відповідності до вимог, стандартів вищої школи з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” спеціальності “Менеджмент організацій і адміністрування” (за видами економічної діяльності) напряму підготовки 6.030601 “Менеджмент”.


Етапи підготовки випускної роботи

Підготовка випускної роботи вимагає глибоких теоретичних знань та вмінь використовувати їх стосовно об’єкта дослідження. Ретельне і глибоке вивчення професійно-орієнтованих дисциплін, самостійне удосконалення та поглиблення одержаних знань за напрямами, які відповідають обраній темі дослідження. Вибір теми дослідження – вирішальний момент підготовчої роботи студента.

Бакалаврські роботи мають виконуватися на актуальні теми. З огляду на це, рекомендована тематика розробляється і щорічно переглядається викладачами, затверджується на засіданні кафедри. Слід зауважити, що студент має право запропонувати свою тему випускної роботи, але при цьому він повинен обґрунтувати доцільність її розробки та довести актуальність. Обрані теми випускної роботи закріплюються за студентами наказом ректора. Цим же наказом кожному студенту призначається науковий керівник випускної роботи, який контролює виконання індивідуального плану підготовки роботи.

Випускна робота виконується на матеріалах підприємства, яке є базою для проходження переддипломної практики.

На початку підготовки випускної роботи студенту необхідно ознайомитися зі змістом спеціальної літератури за обраною темою і скласти розгорнутий план із зазначенням основних розділів і підрозділів роботи, який має бути узгоджений з науковим керівником. Виконані розділи роботи подаються на розгляд керівнику і відповідно до його зауважень уточнюються, доповнюються й у разі необхідності доопрацьовуються студентом.

В процесі підготовки випускної роботи студент повинен уміти:

– визначити і сформулювати проблему дослідження у відповідності до теми;

– підібрати і опрацювати літературу, проаналізувати практичні матеріали, що розкривають тему роботи;

– скласти план виконання основних етапів роботи;

– продумати, розробити макети аналітичних таблиць, графіків, схем і діаграм;

– визначитись із комп’ютерними технологіями, що будуть використовуватись в ході проведення досліджень тощо.


Оформлення ВИПУСКНОЇ роботи

Загальний обсяг випускної роботи, включаючи додатки та список використаної літератури повинен складати не менше 80 аркушів формату А4 (шрифт – Times New Roman, розмір шрифта – 14, міжстроковий інтервал – 1,5, абзац – 1,25).

Аркуш випускної роботи повинен мати поля: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи та параграфи. Заголовки структурних частин роботи друкуються великими літерами симетрично до тексту. Наприклад, ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ.

Заголовки параграфів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 1-2 інтервали. Кожну структурну частину роботи (кожний розділ) треба починати з нової сторінки.

Параграфи нумеруються у межах кожного розділу. Номер параграфу складається з номера розділу і порядкового номера параграфу, між якими ставлять крапку. В кінці номера параграфу повинна стояти крапка, наприклад, “2.3.” (третій параграф другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок параграфу.

Нумерація сторінок повинна бути наскрізною, тобто всі сторінки роботи, враховуючи додатки, нумеруються від титульної до останньої сторінки без пропусків та повторів. Першою сторінкою вважається титульна (додаток А), на якій цифра 1 не ставиться. На другій сторінці наводиться зміст роботи, ця сторінка теж не нумерується. Номери сторінок слід проставляти у правому верхньому куті і починати з цифри 3 (зазвичай вступ роботи знаходиться на 3-ій сторінці).

Оформлення ілюстрацій. Текст випускної роботи має ілюструватись рисунками, схемами, фотографіями, графіками, діаграмами, таблицями тощо. Наявність ілюстрацій залежить від змісту матеріалу та поставленої мети. Вони розміщаються безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Кількість ілюстрацій, які розміщуються у випускних роботах, визначається їх змістом і повинна бути достатньою для того, щоб надати тексту роботи зрозумілості та конкретності. Всі ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, діаграми тощо) називають рисунками і нумерують послідовно.

Номер і назву рисунка пишуть під графічними зображеннями. Всі ілюстративні матеріали розміщують одразу ж після посилання на них у тексті роботи. Ілюстрації, розміри яких більше формату А 4, розміщують у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номеру розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад, Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Обов¢язковим є зазначення джерела інформації (згідно із загальними правилами цитування у квадратних дужках), де були взяті дані для побудови ілюстрацій або сама ілюстрація. Якщо дані є результатами досліджень автора, то у посиланні слід так і зазначити – власна розробка автора.

Приклад оформлення ілюстрації:

Рис. 2.2. Спеціалізація мережі ресторанного господарства України, одиниць

Джерело: [складено автором за даними статистичного щорічника Україна в цифрах].

Таблиці випускної роботи мають бути уніфікованими, а цифрова інформація – достовірною. Кожна таблиця повинна мати заголовок, який відтворює її зміст. Заголовки розміщують над таблицею. Всі таблиці нумеруються. Праворуч над заголовком з великої літери пишуть слово “Таблиця” та вказують її порядковий номер. Знак “№” перед цифрою не ставиться. Всі таблиці слід нумерувати наскрізно. Наприклад, 2-гу таблицю 2-ого розділу слід пронумерувати “Таблиця 2.2”. Заголовок таблиці розміщують по центру без абзацного відступу.

Вертикальні графи нумерують у тих випадках, коли в тексті на них є посилання або якщо таблиця частково переносять на наступну сторінку, а також при виконанні розрахунків за даними, які розміщені в різних графах. Назви граф пишуть з великої літери, а підзаголовки, якщо вони граматично пов’язані з назвою, – з малої, в інших випадках – з великої. Графу “№” в таблицю не включають. При переносі частини таблиці на іншу сторінку слово «Таблиця» і її номер вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” (наприклад, Продовження табл. 2.10).

Таблицю розміщують після першого посилання на неї в тексті, вказуючи її номер і слово “таблиця” в скороченому вигляді (табл.). Наприклад, показники фінансової стійкості ПП “Лілея” за 2009-2011 рр. представлені в табл. 2.4. Таблиця повинна бути розміщена уздовж сторінки або впоперек з відповідним поворотом її за годинниковою стрілкою.

При оформленні таблиць, слід дотримуватися таких параметрів: шрифт – Times New Roman, розмір шрифта – 12, міжстроковий інтервал – 1, без абзаців.

Приклад побудови таблиці:

Таблиця 2.15

Показники фінансової діяльності ПП «Натураліс – Україна»

Показники Рік 2011 р. до 2009 р., % (+/-)
     
Виручка від реалізації       у 3,5 р.б.
Витрати виробництва і реалізації 345,9     у 3,5 р.б.
Прибуток від реалізації 99,1     у 3,6 р.б.
Інші доходи (операційні, поза-реалізаційні, фінансові)       у 3,5 р.б.
Інші витрати (операційні, фінансові) 28,5 378,4 49,1 у 1,7 р.б.
Прибуток до оподаткування     56,8
Збиток до оподаткування 9,7    
Податок на прибуток     14,2
Чистий: прибуток     42,6
збиток 9,7    

Джерело: [складено автором за ф. 2].

Формули. Формули, якщо вони подаються у бакалаврській роботі, розміщують за допомогою редактора Microsoft Equation 3.0 і нумерують арабськими цифрами. Порядковий номер наводять в круглих дужках напроти формули. Номер пишуть на рівні нижнього рядка формули, до якої він належить. При посиланні в тексті на формулу необхідно вказати її повний номер в дужках, наприклад: “у формулі (1.1)”. Після формули пишуть слово “де” і розшифровують позначення в такій послідовності, в якій вони подані у формулі. Після слова “де” двокрапка не ставиться.

Наприклад,

 

, (1.1)

 

де Р – продуктивність праці, од. виміру;

Ап – затрати праці, од. виміру;

Т1 – період, од. виміру.

Оформлення списку використаної літератури. Список використаної літератури розміщують в кінці роботи за алфавітним порядком.

Для кожного джерела вказують прізвище, ініціали автора, повну назву видання, місце видання, видавництво, рік видання. Для статей, що опубліковані в періодичній пресі, зазначають прізвище, ініціали автора, назву статті, назву журналу або газети, рік видання, номер журналу чи дату виходу періодичного видання.

ЗАХИСТ ВИПУСКНОЇ РОБОТИ

Рекомендована до захисту випускна робота (за результатами попереднього захисту) має супроводжуватися оформленими відповідно до вимог документами:

1) завдання на виконання випускної роботи;

2) рецензія кафедри на випускну роботу;

3) відзив керівника випускної роботи;

4) лист-відзив з підприємства, що виступало базою для дослідження.

Завдання на виконання випускної роб оти та рецензія кафедри на випускну роботу є стандартними бланками, які видаються на кафедрі кожному студенту, який допущений до основного захисту. Заповнювати їх потрібно із допомогою наукового керівника.

За результатами розгляду випускної роботи керівник випускної роботи готує та надає відзив на неї, де висловлює свою думку щодо рівня та глибини проведених досліджень, доцільності та обґрунтованості рекомендацій; відмічає елементи наукової новизни та підготовленість студента до самостійної роботи за фахом.

Лист-відзив на випускну роботу студенту має надати керівник переддипломної практики з підприємства. В ньому визначаються відповідність змісту роботи обраній темі, повнота вирішення поставлених питань, наявність матеріалів власних спостережень, реальність і практична цінність розроблених заходів тощо. Наприкінці має бути визначена загальна оцінка роботи – “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”. Цей документ має бути підписаний рецензентом (керівником переддипломної практики) та завірений печаткою підприємства. Без листа-відзива випускна робота до захисту не допускається.

Захист випускної роботи відбувається на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії (ДЕК). Результати дослідження та відповідні пропозиції студент представляє у формі доповіді. Тривалість доповіді – 5-7 хв. У доповіді студенту слід розкрити актуальність обраної теми, охарактеризувати об’єкт і предмет дослідження, доповісти про отримані результати, основні висновки і пропозиції. Під час доповіді необхідно звертати увагу членів комісії на ілюстративний матеріали, коротко пояснюючи його зміст, і на пропозиції, які подані у випускній роботі.

Для ілюстрації основних положень випускної роботи студент готує ілюстративний матеріал, який включає відповідні демонстраційні таблиці, схеми, діаграми, графіки тощо. Приклад оформлення титульного аркуша на ілюстративний матеріал наведений у додатку Ж.

Обсяг ілюстративного матеріалу – 10-12 аркушів. Студент має підготувати 7 примірників ілюстративного матеріалу (для кожного члена ДЕК).

Після доповіді студент відповідає на запитання членів ДЕК та присутніх на захисті. Далі зачитуються відгуки наукового керівника і зовнішнього рецензента із листа-відзива. Наприкінці студенту надається слово для відповіді на зауваження керівника і рецензента роботи.

Після закритого засідання ДЕК оголошує результати захисту випускних робіт. Студентам, які не виконали випускну роботу у встановлений термін або за результатами захисту одержали незадовільну оцінку, надається право повторного захисту на наступний рік.

РЕКОМЕНДОВАНА ТЕМАТИКА ВИПУСКНИХ РОБІТ

1. Організація інвестиційної діяльності на підприємстві.

2. Удосконалення системи сервісного обслуговування споживачів підприємства.

3. Організація маркетингової діяльності на підприємстві.

4. Удосконалення процесу формування і використання персоналу в умовах підприємства.

5. Розробка та впровадження системи розвитку персоналу на підприємстві.

6. Удосконалення система мотивації й стимулювання праці на підприємстві.

7. Формування системи екологічного менеджменту в умовах підприємства.

8. Розробка стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок.

9. Удосконалення системи управління виробничою діяльністю підприємства.

10. Економічні ризики підприємства та шляхи їх запобігання.

11. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка, шляхи підвищення.

12. Формування товарного асортименту в умовах підприємства.

13. Маркетингова товарна політика підприємства та шляхи її вдосконалення.

14. Виробнича інфраструктура підприємства та шляхи її вдосконалення.

15. Удосконалення планування й організації рекламної діяльності підприємства.

16. Формування маркетингової стратегії оптово-роздрібних підприємств.

17. Удосконалення системи збуту підприємства.

18. Підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

19. Система управління асортиментною політикою підприємства.

20. Формування системи логістики як інструмента підвищення конкурентоспроможності підприємства.

21. Особливості застосування адміністративних методів управління персоналом в кризових умовах.

22. Особливості застосування економічних методів управління підприємством.

23. Особливості застосування соціально-психологічних методів управління підприємством.

24. Особливості формування кадрової політики підприємства, проблеми, шляхи вирішення.

25. Підвищення ефективності операційної діяльності підприємства.

26. Методи розробки та обґрунтування управлінських рішень на маркетингових засадах.

27. Удосконалення діючої та проектування нової систем управління підприємством.

28. Удосконалення управління лізинговими операціями підприємства.

29. Удосконалення маркетингової діяльності фірми на зовнішньому ринку.

30. Удосконалення методів управління конфліктами в організації.

31. Удосконалення організації логістичної діяльності підприємства.

32. Удосконалення технології маркетингової діяльності міжнародної фірми.

33. Удосконалення управління діяльностю комерційного підприємства.

34. Удосконалення управління комунікаційною діяльністю підприємства.

35. Підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовах підприємства.

36. Оцінка та реалізація інвестиційного проекту в умовах підприємства.

37. Управління товарною політикою підприємства та шляхи її удосконалення на маркетингових засадах.

38. Підвищення ефективності управління підприємством на маркетингових засадах.

39. Удосконалення цінової політики на підприємстві на маркетингових засадах.

40. Організаційно-виробниче забезпечення якості продукції підприємства.

41. Організаційно-економічне забезпечення конкуренто-спроможності продукції підприємства.

42. Система управління якістю продукції в умовах підприємства.

43. Організація створення та освоєння випуску нової продукції на підприємстві.

44. Організація поточного функціонування виробничої (операційної) системи на підприємстві.

45. Підвищення ефективості виробничої (операційної) діяльності підприємства.

46. Організаційно-економічні засади управління підприємством соціальної сфери.

47. Організація трудових процесів та нормування праці в умовах підприємства.

48. Формування кадрової політики в умовах підприємства.

49. Система оцінки персоналу: суть, значення, заходи удосконалення.

50. Управління внутрішнім середовищем підприємства.

51. Управління рекламною діяльністю підприємства.

52. Економічна оцінка маркетингової діяльності фірми.

53. Методи і прийоми паблік рілейшнз у діяльності та розвитку організації (підприємства).

54. Обґрунтування стратегії та розробка бізнес-плану розвитку послуг підприємства.

55. Організація зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві.

56. Управління асортиментною політикою підприємства – суб’єкта ЗЕД.

57. Управління валютними ризиками при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

58. Управління міжнародними транспортними операціями.

59. Управління фінансовими ресурсами підприємства при здійсненні ЗЕД.

60. Управління прибутком на підприємстві.

61. Управління оборотним капіталом підприємства.

62. Управління портфелем цінних паперів на підприємстві.

63. Розробка бізнес-плану інвестиційного проекту на підприємстві.

64. Управління конфліктами в системі менеджменту підприємства.

65. Управління організаційними конфліктами та стресами в роботі з персоналом.

66. Організація та підвищення ефективності праці керівника підприємства.

67. Управління службово-професійним просуванням (кар’єрою) працівників в організації.

68. Комунікаційні процеси у системі менеджменту підприємства.

69. Удосконалення системи управління асортиментом торговельного підприємства.

70. Організація та управління системою маркетингових комунікацій на підприємстві.

ОРІЄНТОВНІ ПЛАНИ ВИПУСКНИХ РОБІТ

Додаток А

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський державний технологічний університет

 

 

Факультет економіки та менеджменту

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

Іванов Іван Іванович

 

 

Випускна робота

Додаток Б

Аналіз ринку, на якому функціонує підприємство, дозволяє отримати інформацію, яка може бути використана для прийняття ефективних управлінських рішень.

В ході дослідження ринку по-перше, дуже важливо з'ясувати які тенденції є характерними для ринку в цілому. Що відбувається з місткістю ринку, яка динаміка показника – позитивна чи негативна? Які конкретно темпи характеризують цю динаміку: якщо ринок зростає, то наскільки швидко, якщо скорочується – наскільки суттєвим є це скорочення? Оцінка стану ринкової конкуренції визначає можливості фірми, ступінь мобілізації її ресурсів, управлінського потенціалу, які необхідні для того, щоб витримувати конкуренцію.

По-друге, дослідження загального стану ринку надають можливість прогнозувати майбутнє, оцінювати вірогідність виникнення тих або інших змів. Тенденції які виявляються у змінах загального стану ринку – це основа для формування уявлень щодо майбутнього ринку. Хоч очевидно, що тенденції не є рейками для руху потягів, котрі надовго фіксують можливі маршрути їх руху, тенденції – це барометр, орієнтир, один з основних факторів, що визначають вірогідність виникнення деяких подій.

По-третє, на основі результатів проведених досліджень загального стану ринку, на основі тих оцінок, які формуються щодо майбутнього ринку, можна складати програми та плани для підприємства. Тобто можна говорити про те, що маркетингові дослідження, використання їх результатів допомагають краще адаптувати підприємство до майбутнього розвитку подій – або щодо того ринку, на якому діє підприємство, або щодо тих нових ринків, на які може вийти підприємство.

Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конкурентного середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому. Для оцінки стану конкуренції на товарному ринку обов’язково визначають такі показники:

Товарні межі ринку.

Суб’єкти ринку.

Часові межі ринку.

Обсяг ринку товару.

Бар’єри вступу на ринок.

Визначення ринкової влади.

Додаток Д

Ліквідність підприємства

Економічний потенціал підприємства не зводиться лише до майнового фактору; не менш важливий і фінансовий його бік, сутність якого – у відображенні раціональності структури оборотних активів як забезпеченні поточних розрахунків, достатності грошових коштів, можливості підтримувати бажану структуру джерел коштів тощо. Якщо, наприклад, два підприємства мають однаковий склад та структуру майна, але одне з них має набагато більше боргів порівняно з іншим, то характеристика економічного потенціалу як спроможності генерувати прибуток для цих підприємств буде принципово різною.

Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко перетворити активи на гроші. Чим коротший термін цього перетворення, тим вища ліквідність активу.

Існує декілька ступенів ліквідності. Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство не може скористатися вигідними комерційними можливостями, що виникають. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить про те, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов’язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку – до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові вкладення.

Для кредиторів недостатня ліквідність боржника може свідчити про затримку у сплаті процентів та основної суми боргу. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на відносини з покупцями (клієнтами) та постачальниками товарів та послуг. Такі зміни можуть призвести до неспроможності підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв’язків з постачальниками.

Ось чому ліквідності надається таке важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов’язання по мірі того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

При проведенні аналізу балансу підприємства, насамперед здійснюють класифікацію активів підприємства за їх ліквідністю та пасивів за терміновістю оплати (табл. 1).


Таблиця 1

Класифікація активів та пасивів підприємства

Групи активів Умовне позначення Характеристика
Високоліквідні А1 Грошові кошти
Швидколіквідні А2 Дебіторська заборгованість
Повільноліквідні А3 Матеріальні цінності
Важко-ліквідні А4 Основні засоби
Групи пасивів    
Найбільш термінові П1 Кредиторська заборгованість
Короткострокові П2 Короткострокові кредити та позикові кошти
Довгострокові П3 Довгострокові кредити та позикові кошти
Постійні П4 Джерела власних коштів

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо

А1> П1 , А2> П2, А3> П3, А4< П4

Оцінюючи ліквідність підприємства аналізують достатність поточних (оборотних) активів для погашення поточних зобов’язань.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників:

- коефіцієнт покриття;

- коефіцієнт швидкої ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- робочий капітал – Рк (або власні оборотні кошти – ВОК).

Ці показники розраховуються на підставі даних форми №1 шляхом зіставлення поточних активів та поточних зобов’язань підприємства.

Поточні активи – це активи, які постійно обертаються в процесі господарської діяльності підприємства. До них належать:

- оборотні активи (розділ II активу);

- витрати майбутніх періодів (розділ III активу).

Поточні зобов’язання – це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу. Вони відображаються у IV та V розділах пасиву балансу.

Розглянемо кожний з наведених вище показників.

Для оцінки ліквідності не тільки розраховують співвідношення між поточними активами та поточними зобов’язаннями, а також визначають їх різницю.

Різниця між поточними активами та поточними зобов’язаннями складає чистий робочий капітал підприємства (Рк).

Рк = Поточні активи – Поточні зобов’язання

Наявність чистого робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне не тільки оплатити поточні борги, але й володіє фінансовими ресурсами для розширення діяльності й здійснення інвестицій.

Оптимальний розмір чистого робочого капіталу залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон’юнктури ринку.

Коефіцієнт покриття (коефіцієнт загальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче.

К покриття = Поточні активи *100%
Поточні зобов’язання

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2, свідчить про спроможність підприємства погашати поточні зобов’язання; значення коефіцієнта у межах 1-1,5 – свідчить про те, що підприємство своєчасно погашає борги; критичне значення коефіцієнта прийнято на рівні 1.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Цей коефіцієнт враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи.

    К швидкої ліквідності     = Грошові кошти + Короткострокові фінансові вкладення + Дебіторська заборгованість *100%
Поточні зобов’язання

Орієнтовне нижнє значення цього коефіцієнта дорівнює 1. Однак ця оцінка має умовний характер. Наприклад, якщо коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнює 0,5 (менше 1), то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 50 коп. ліквідних активів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є більш суворим критерієм ліквідності підприємства. Він показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно.

К абсолютної ліквідності   = Грошові кошти та їх еквіваленти *100%
Поточні зобов’язання

Орієнтовне значення коефіцієнта не менше 0,2-0,25.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз платоспроможності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників:

- коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії);

- коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

- співвідношення позикового та власного капіталу (коефіцієнт фінансування);

- коефіцієнт маневреності власного капталу.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії) – визначає частку коштів власників підприємства у загальній сумі коштів, що вкладені в майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов’язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від залучених коштів.

  К автономії   = Власний капітал *100%
Активи підприємства

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне й незалежне від кредиторів підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (або 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт фінансової залежності обернений до коефіцієнта автономії. Він показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів.

К фінансової залежності = Активи підприємства *100%
Власний капітал  

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу характеризує частку позикових коштів в загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства.

К концентрації позикового капіталу   = Позиковий капітал *100%
Активи підприємства

Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підприємства, тим, більш стійкий його стан. Зростання цього показника в динаміці означає зростання частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт співвідношення позикового та власного капіталу, або коефіцієнт фінансування характеризує обсяг залучених позикових коштів на одиницю власних коштів.

К фінансування = Позиковий капітал *100%
Власний капітал

Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від інвесторів та кредиторів, тобто про деяке зменшення фінансової стійкості.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства, тобто яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, а яка капіталізована. Цей показник розраховується за формулою:

  К маневреності власного капіталу =   Власний капітал – Оборотні активи *100%
Власний капітал

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу розраховується як відношення вартості робочого капіталу (власних оборотних коштів) до суми джерел власних коштів; характеризує ступінь мобільності використання власних коштів підприємством.

Нормативне значення цього показника – більше 0,5.

Додаток Е

Рекомендовані таблиці для другого розділу (параграфу 2.6) випускної роботи, які характеризують стан охорони праці підприємства

Таблиця 1

Показники виробничого травматизму та профзахворювань на підприємстві

№ з/п Показники Рік 2011 р. до 2009 р., +/-
     
1. Частота травматизму        
2. Важкість трафматизму        
3. Показник працездатності        
4. Частота випадків захворювань        
5. Плказник важкості захво-рювань        

Таблиця 2

Показники стану охорони праці на підприємстві

№ з/п Показники Рік 2011 р. до 2009 р., +/-
     
1. Коефіцієнт рівня охорони праці (для різних структурних підрозділів підприємства цехів, дільниць тощо)        
2. Коефіцієнт рівня охорони праці підприємства        
3. Витрати на охорону праці        

 


Додаток Е

Методика розрахунку показників виробничого травматизму, профзахворювань та оцінки стану охорони праці на підприємствах, в організаціях та установах

Для оцінки рівня травматизму розраховують показник його частоти та важкості:

ПЧТ = А х 1000 /Т;

ПВТ = Д/А,

де ПЧТ – показник частоти травматизму; А – кількість випадків травматизму за звітний період; Т – середньоспискова чисельність працівників; ПВТ – показник важкості травматизму; Д – кількість днів непрацездатності.

Показник непрацездатності – це число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників:

ПНТ = 1000 х Д/Т.

Ці показники дозволяють виявити динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати його з іншими суб¢єктами ринкової економіки.

З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві розраховують показник частоти випадків захворювань та показник важкості захворюваності ПВЗ (кількість днів непрацездатності, що припадають на 1000 працюючих):

ПЧЗ = З х 1000 / Т;

ПВЗ = Д / З,

де З – кількість випадків захворювань; Д – кількість днів непрацездатності за звітний період; Т – загальна кількість працюючих.

Стан охорони праці у виробничих цехах та дільницях визначається узагальненим показником рівня охорони праці КОПц, що є середньоарифметичним суми трьох коефіцієнтів:

КОПц = (Кд + Кб + Квпр) / 3 £ 1,

де Кд = Сд/С – коефіцієнт рівня дотримання правил охорони праці (Сд – кількість працівників, що дотримуються правил охорони праці; С – загальна кількість працівників);



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 161; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.251.102 (0.231 с.)