Види постанов у справах про адміністративні правопорушення

Стаття 284. Види постанов по справі про адміністративне правопорушення

По справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору,
органу досудового слідства чи дізнання, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Види заходів (у справах)

Уповноважена особа має право в межах своїх повноважень застосовувати такі заходи забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення:

1) доставляння;

2) адміністративне затримання;

3) особистий огляд, огляд речей, огляд транспортного засобу, що знаходяться при фізичній особі; огляд належать юридичній особі приміщень, територій, що знаходяться там речей і документів;

4) вилучення речей і документів;

5) усунення від управління транспортним засобом відповідного виду;

6) медичний огляд на стан сп'яніння;

7) затримання транспортного засобу, заборона його експлуатації;

8) арешт товарів, транспортних засобів та інших речей;

9) привід.

Види засобів забезпечення законності

Державний контроль

Види державного контролю

Контроль є одним з найпоширеніших і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна діяльність містить такі елементи: визначення характеру та строків контрольних заходів; за­лучення до контролю спеціалістів, представників громадськості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень; розроб­ка заходів з виконання прийнятих рішень, вибору шляхів, форм і методів їх реалізації.

Що стосується рішень, то вони мають бути конкретними, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Конт­рольні органи мають надавати виконавцям практичну допомогу в реалі­зації рішень; вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи з їх виконання.

До контрольної діяльності висувається низка вимог, згідно з якими вона має бути:

1) підзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в межах конкретних нормативних приписів;

2) систематичною, тобто мати регулярний характер;

3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що значно підвищує, її ефективність;

4) всебічною, тобто охоплювати найважливіші питання, поширюва­тися на всі служби та структури підконтрольних органів;

5) глибокою, тобто перевірці мають підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати в роботі, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дає змогу виявляти та поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;

6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;

7) гласною, тобто її результати мають бути відомі тим, хто підлягав контролю;

8) результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона має супроводжуватися кон­кретними заходами з усунення недоліків.

У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність за видами. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору критерію, на підставі якого здійснюється класифікація. Вибір критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому ві­домо досить багато класифікацій контрольної діяльності.

Найчастіше пропонуються такі класифікації:

а) залежно від суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю: 1) контроль з боку органів за­конодавчої влади (парламентський контроль); 2) контроль з боку Прези­дента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з бо­ку центральних органів виконавчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) контроль з боку громадськості (громадський контроль);

б) залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль;

в) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виді­ляють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль;

г) залежно від управлінської стадії, на якій здіснюється контроль, ви­діляють: 1) попереджувальний контроль; 2) поточний контроль; 5) на­ступний контроль;

д) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній конт­роль; 2) внутрішній контроль;

е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) загальний, що охоплює всі напрями діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Крім зазначених, існують й інші класифікації контрольної діяльності.

Зупинимося на видах контролю, що детерміновані місцем суб'єкта в системі державних органів (перша класифікаційна група).

1. Контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль). Цей вид контролю здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї норма­тивними актами з цього питання.

Відповідно до Конституції України Верховна Рада здійснює конт­роль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабі­нету Міністрів (п. 13 ст. 85, статті 87 і 113); використанням наданих Ук­раїні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).

Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використо­вує постійно діючі та тимчасово діючі структури.

До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за ви­користанням коштів Державного бюджету України (ст. 98 Конституції). Вона діє незалежно від будь-яких органів держави, є підзвітною та під­контрольною Верховній Раді.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101 Конституції) здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

До тимчасових структур парламентського контролю належать тим­часові слідчі комісії. Вони утворюються Верховною Радою України згідно зі ст. 89 Конституції для проведення розслідування з питань, що станов­лять суспільний інтерес.

2. Контроль з боку Президента України та його апарату (прези­дентський контроль). Будучи главою держави, Президент України на­ ділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.

Він має право відміняти акти Кабінету Міністрів України, Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції).

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби (п. 28 ст. 106 Конституції). Таким органом, наприклад, є Адміністрація Президента України. У своїй структурі Адміністрація

Президента України має контрольне управління і організує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

З метою виконання законів і у межах своєї компетенції Президент України видає укази й розпорядження, що мають підзаконний характер і є обов'язковими для виконання на всій території України.

3. Контроль з боку Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів як ви­щий орган державної виконавчої влади (ст. 113 Конституції) реалізує свої контрольні повноваження у процесі: 1) реалізації програм економіч­ного, соціального, культурного розвитку України в цілому та окремих її
регіонів; 2) втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної, по­даткової політики; створення загальнодержавних та інших фондів; лікві­дації наслідків стихійних лих і катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки, природо­
користування; 3) вжиття необхідних заходів щодо забезпечення безпеки й обороноздатності України; 4) забезпечення зовнішньоекономічної ді­яльності України і митної справи; 5) керівництва роботою міністерств, комітетів та інших органів державної виконавчої влади.

Результати контрольної діяльності Кабінету Міністрів висвітлюють­ся в постановах і розпорядженнях, які він видає.

4. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади. Цей контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади — мі­ністерствами, державними комітетами, центральними органами виконав­чої влади зі спеціальним статусом.

Так, відповідно до Загального положення про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Пре­зидента України від 12 березня 1996 р., ці органи в межах своєї компе­тенції забезпечують реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та здійснюють контроль за роботою щодо її охорони.

Контрольні повноваження конкретних центральних органів держав­ної виконавчої влади закріплені у відповідних нормативних документах. Найчастіше це Положення про те чи інше міністерство, державний комі­тет, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Здійснюваний ними контроль може мати як відомчий, так і надві­домчий характер.

Відомчий контроль — це контроль, здійснюваний центральними орга­нами виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організа­ційно підпорядкованих їм ланок. Так, МВС України забезпечує закон­ність у діяльності працівників і військовослужбовців всієї системи МВС; у межах своїх повноважень організує виконання актів законодавства Ук­раїни і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Надвідомчий контроль — це контроль, здійснюваний стосовно об'єк­тів, які організаційно не підпорядковані органові виконавчої влади. Так, МВС контролює у непідпорякованих йому організаційно проведення ро­боти, спрямованої на запобігання дорожньо-транспортним пригодам.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища Украї­ни наділене правом контролю за діяльністю підприємств щодо додержан­ня лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів і стандартів. У разі виявлення їх порушень це відомство має право прий­няти рішення про обмеження, зупинення чи заборону діяльності підприємства-порушника незалежно від його відомчої підпорядкованості.

5. Контроль з боку місцевих органів виконавчої влади. До місце­вих органів державної виконавчої влади в першу чергу належать держав­ні адміністрації в областях, районах областей, містах Києві та Севастопо­лі та районах цих міст (ст. 118 Конституції), їх контрольні повноваження закріплені в Законі України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

В межах, визначених Конституцією і законами України, вони на від­повідних територіях здійснюють державний контроль за:

1) збереженням і раціональним використанням державного майна;

2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчас­ним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферно­го повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;

4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;

6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, ути­лізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, до­держанням правил благоустрою;

7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, кому­нального обслуговування, законодавства щодо захисту прав споживачів;

9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спор­ту;

 

10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуата­ції транспорту та дорожнього руху;

12) додержанням законодавства щодо державної таємниці та інфор­мації.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та за­конів України, інших актів законодавства органами місцевого самовряду­вання та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, ор­ганізацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності та підпорядкування;

2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до про­ведення перевірок, підготовки та розгляду питань, що входять до компе­тенції місцевих державних адміністрацій;

3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм влас­ності;

4) давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності та громадянам з контрольова­них питань, порушувати питання щодо їх відповідальності у встановле­ному законом порядку;

5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законо­давством.

6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль). Контроль органів судової влади — це основана на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадо­вих осіб із застосування, за необхідності, правових санкцій.

Система судових органів України встановлена Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Основний зміст судового контролю як способу забезпечення закон­ності полягає у правовій оцінці, яку дає суд діям і рішенням органів дер­жавного управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлю­ються порушення законності, то судовий орган вживає відповідних захо­дів і притягує винних до відповідальності.

7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування. Органи міс­цевого самоврядування та їх виконавчі апарати утворюються згідно з Конституцією України (ст. 140) і функціонують на підставі Закону Ук­раїни «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.

Контрольними повноваженнями у сфері державного управління на­ділені ради всіх рівнів і виконавчі органи (виконавчі комітети) сільських, селищних, міських, районних у містах рад.

Обласні та районні ради здійснюють контроль у сфері державного управління шляхом розгляду запитів депутатів і прийняття рішень щодо них; затвердження програм соціально-економічного та культурного роз­витку відповідних областей і районів, а також цільових програм з інших питань і заслуховування звітів щодо їх виконання; встановлення правил користування водозабірними спорудами і обмежень (заборон) використання питної води у промислових цілях; заслуховування звітів голів міс­цевих державних адміністрацій (керівників структурних підрозділів міс­цевих державних адміністрацій) щодо виконання програм соціально-еко­номічного розвитку, а також щодо виконання місцевими державними ад­міністраціями делегованих їм радою повноважень тощо.

Для здійснення контролю з конкретних питань обласні та районні ра­ди згідно зі ст. 48 Закону утворюють тимчасові контрольні комісії.

Сільські, селищні, міські, районні в містах ради здійснюють контроль при реалізації таких повноважень, як розгляд запитів документів, прий­нятих рішень за запитами; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг з місцевих податків і зборів; розв'язання відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а та­кож про скасування такого дозволу; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфе­ра екологічного впливу діяльності яких згідно з чинними нормативами включає відповідну територію; заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ щодо їх діяльності стосовно охорони громад­ського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання стосовно звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території на­селеного пункту, забезпечення в ньому чистоти та порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких пе­редбачено адміністративну відповідальність, та інших.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у містах рад наділені двома видами контрольних повноважень, які мають різну правову природу. По-перше, це повноваження власні (самоврядні); по-друге, повноваження, делеговані виконавчою владою.

До перших належать ті, що випливають з таких повноважень, як встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; вжит­тя заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України; надання відповідно до зако­нодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності; внесення подань до відповідних органів про притяг­нення до відповідальності осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень; звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, які обмежують права територіальної громади, а також повнова­ження органів та посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

До других належать такі, як: здійснення контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав споживачів; здійснення у встановленому порядку державного контролю за додержанням законодавства, затвер­дженої містобудівної документації у разі планування та забудови відпо­відних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будів­ництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і про­ектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду довкіллю; здій­снення контролю за додержанням земельного та природоохоронного за­конодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів за­гальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; організація та контроль прикордонної та прибережної торгівлі тощо.

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль). Його суб'єктами є громадські організації, трудові колективи, органи самоорга­нізації населення, збори громадян за місцем проживання, громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів істотно відрізняється від усіх інших ви­дів контролю.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громадський контроль не має державно-владного змісту. Тому рішення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Контрольні функції суб'єктів громадського контролю закріплюються у відповідних нормативних актах.

Так, ст. 58 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р. встановлює, що громадський контроль у галузі охорони, викорис­тання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспек­торами охорони довкілля та громадськими інспекторами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань мислив­ського господарства та полювання і рибного господарства. Повноваження громадських інспекторів у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу визначаються положеннями про них, затвердженими відповідними спеціально уповноваженими центральними органами вико­навчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Одним із напрямів, які забезпечують реформування природних мо­нополій, є застосування громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, зокрема через створення при них рад споживачів, включення представників об'єднань громадян у наглядові ради тощо (Указ Президента У країни «Про заходи щодо реалізації державної полі­тики у сфері природних монополій» від 10 вересня 1997 р.).

Важливою формою безпосередньої участі населення у місцевому са­моврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збо­ри проводяться відповідно до Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Верховною Радою України 17 грудня 1993 р.

Вони проводяться за необхідності, але не менше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих рад, керівників їх органів, а також звіти керівників підприємств, органі­зацій, установ, які належать до комунальної власності. Тут же може об­говорюватися поведінка осіб, що порушують громадський порядок (ст. 6).

Збори мають право звертатися з пропозиціями до відповідної ради, державних органів, органів місцевого самоврядування, керівників під­приємств, установ, організацій. Ці пропозиції мають бути розглянуті в місячний строк. Щодо результатів розгляду слід інформувати ініціаторів зборів.

Види звернень громадян

Під зверненнями громадян розуміються викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де вислов­люються порада, рекомендація щодо діяльності органів держав­ної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, поса­дових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-куль­турної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним зако­нодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушен­ня чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а та­кож висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — письмове звернення з проханням про визнан­ня за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга— звернення з вимогою про поновлення прав і за­хист законних інтересів громадян, порушення діями (бездіяль­ністю), рішеннями державних органів, органів місцевого само­врядування, установ, організацій, об´єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

1) порушено права і законні інтереси чи свободи громадя­нина (групи громадян);

2) створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

3) незаконно покладено на громадянина які-небудь обов´яз­ки або його незаконно притягнуто до відповідальності.