Які ви знаєте види зобов'язань.

Цивільні та натуральні зобов'язання.

Зобов'язання, наділені позовами, називалися цивільними (obligationes civiles або honorariae), залежно від того, на чому заснований захист — на цивільному чи преторському праві.

Зобов'язання, які не були наділені позовним захистом, назива­лися натуральними.

Але це не означало, що таке зобов'язання не мало юридичного значення. Якщо боржник виконав натуральний обов'язок, то він не міг вимагати повернення виконаного: виконання не вважалося даруванням або виконанням того, чого не винний. Натуральне зо­бов'язання могло бути забезпечено заставою і приймалось до заліку. Прикладом натурального зобов'язання може бути зобов'язання, яке ліквідується позовною давністю.

Натуральні зобов'язання одержали свій переважний розвиток у відносинах підвладних членів сім'ї і рабів. Підвладні і раби в кла­сичний період римського права придбавали різні речі для свого госпо­даря, але не могли останнього зобов'язати. Виняток становили так звані ноксальні позови.

Подільні й неподільні зобов'язання. За загальним правилом зо­бов'язання є подільним, тобто допускається виконання його по частинах, а якщо є декілька кредиторів або боржників, то поділ між ними. Це загальне правило має винятки в тих випадках, коли воно суперечить економічній меті відповідного зобов'язання. Поділ такого зобов'язання або абсолютно виключив би досягнення його мети або призвів би на практиці до наслідків, які порушують інте­реси кредитора.

Роздільні або альтернативні зобов'язання. Альтернативним або роздільним (obligationes alternative) є таке зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язався виконати одну з кількох відповідних дій на будь-чий вибір. Наприклад, боржник зобов'язався за борг передати раба, умілого шорника або раба-столяра. Ознаки, що характеризують альтернативне зобов'язання, такі:

-єдність зобов'язання;

-з кількох дій, що становлять предмет зобов'язання, підлягає виконанню лише одна;

-право вибору може належати боржнику або кредитору, або навіть третій особі;

-право вибору належить боржнику, якщо не встановлено інше.

Видові й родові зобов'язання. Видовим називалося таке зобов'язан­ня, об'єктом якого була індивідуально визначена річ. Наприклад, боржник зобов'язався передати кредитору певну картину пензля певного художника, тобто зобов'язання полягало саме в цій картині. Випадкова втрата такої речі звільняла боржника від виконання зобов'язання — species pent et cui debetur, тобто індивідуальна річ гине у самого боржника.

Родове зобов'язання — це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: наприклад, боржник зобов'язується віддати кредитору 100 мішків пшениці або будь-якого коня. Тут право вибору одного предмета з ряду однорідних предметів нале­жить боржнику; в цьому подібність родових зобов'язань з альтер­нативними.

Якщо у боржника річ, яку він зобов'язався віддати, гинула, від боргу він не звільнявся, оскільки він повинен був сплатити борг однорідною річчю, тобто вважалося, що родова річ загинути не може.

Часткові та солідарні зобов'язання. Траплялися випадки, коли зобов'язання зв'язувало не одного кредитора і одного боржника, а значно більшу кількість осіб. Міг бути один кредитор і кілька бор­жників, або навпаки — кілька кредиторів і один боржник, або ж кілька кредиторів і кілька боржників. За загальним правилом по­дібні зобов'язання поділялись на таке число зобов'язань, що до­рівнювало кількості суб'єктів. Тому кожний з боржників ніс відпо­відальність за свою частину боргу і кожний кредитор міг вимагати тільки ту частину боргу, яка припадала на його долю.

Всі ці зобов'язання випливали з однієї підстави і називалися частковими (pro rata). Наприклад, спадкоємці виплачували креди­торам спадкодавця тільки свою частину боргу.

Але траплялися випадки, коли кожен кредитор міг вимагати від кожного боржника повного задоволення (in solidum). Такі зо­бов'язання називалися солідарними в широкому розумінні цього слова. Солідарні зобов'язання в свою чергу поділялися на кореальні і солідарні в прямому розумінні.

Під кореальним розуміли єдине зобов'язання при кількох суб'єктах з боку кредитора або боржника. Кореальне зобов'язання виникало головним чином з договору або заповіту. Найбільш по­ширеною формою цієї угоди у римлян була так звана стипуляція, при якій кредитор запитував підряд кількох боржників, а останні всі разом відповідали, або, наприклад, в заповіті вказувалося, що хто-небудь із спадкоємців зобов'язаний зробити що-небудь на ко­ристь третьої особи.

Солідарне зобов'язання в прямому розумінні, на відміну від коре­ального, становило сукупність зобов'язань, що дорівнювали кількості учасників.

Підставою солідарного зобов'язання в прямому розумінні був закон: наприклад, воно могло виникнути при вчиненні будь-якого делікту, коли кілька осіб заподіяли комусь шкоду.

При кореальних зобов'язаннях пред'явлення позову до одного з кореальних боржників звільняло від боргу інших і позбавляло інших кореальних кредиторів права пред'являти позов.

Солідарне зобов'язання являло собою кілька зобов'язань за наяв­ності одного боргу і надавало право кредитору звертатись з стягнен­ням стільки разів, скільки було боржників, поки він не одержував задоволення в повному розмірі. Солідарне зобов'язання ліквідовува­лося лише фактом дійсної сплати.

При кореальних зобов'язаннях ні кредитор, ні боржник не мали права регресу. При солідарному зобов'язанні боржник право рег­ресу мав.

Підстави виникнення зобов'язань

Зобов'язання виникає з певних юридичних фактів. Факт – це дійсна, не видумана подія. Факти, що мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки, називаються юридичними. В свою чергу, факти поділяються на події і дії. Події – це ті факти, які наступають незалежно від волі людини, - шторм, природна смерть людини, землетрус. Дії – це факти, які наступають з волі людей, можуть носити як правомірний (договір, розлучення тощо), так і протиправний характер (делікт).

Підставою виникнення зобов'язаннь служать юридичні факти:

а) договір;

б) ніби-договір;

в) правопорушення;

г) ніби-правопорушення.

Юридичний факт характеризується двома моментами: матеріальним (наявність певного конкретного явища) і юридичним (наявність норми, що пов'язує з настанням цього явища певних правових наслідків).

Для виникнення (зміни, припинення) окремих прав і обов'язків мають бути в наявності декілька юридичних фактів (юридичний склад). Наприклад, для виникнення права на спадкування за заповітом необхідним є наявність заповіту і смерть заповідувача.

Яка відмінність договору від зобов'язаня?

Зобов'язання – це правові обмеження, що змушують боржника виконати певні дії, зробити, дати, надати певну послугу, а кредитор має право це вимагати. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні або негативні (тобто утримання від якоїсь дії) дії.

Договір — одне з найбільш поширених джерел виникнення зобов'язань.

Договір як підстава виникнення зобов'язань мав місце тоді, коли воля сторін була спрямована на встановлення, зміну, припинення прав і обов'язків, тобто на встановлення зобов'язальних відносин.

Сторони у зобов'язанні

Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий характер, стосувалось тільки тих осіб, які його укладали. Це був персональний зв'язок між кредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався. Персональний характер зобов'язання виявлявся в тому, що правовідносини виникали лише між кредитором і боржником. Спочатку зобов'язання було невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на інших осіб.

Отже в зобов'язанні виступають дві сторони – кредитор і боржник. Іноді виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад договір про сумісну діяльність). Однак переважали двосторонні зобов'язання.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь більше двох осіб, сторонами можуть виступати:

а) кредитор – одна особа на стороні кредитора, а на стороні боржника кілька.

Наприклад, за одним договором кредитор дає позику трьом братам, кожному певну суму (один кредитор і кілька боржників);

б) кілька осіб на стороні кредитора, а на стороні боржника – одна особа.

Наприклад, Клавдій взяв позику за одним договором у трьох братів (боржник один, а кредиторів кілька);

в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб.

Наприклад, два брати укладають позики з іншими двома особами.

У таких зобов'язаннях становище боржників і кредиторів не завжди однакове. Іноді розрізняють головного і додаткового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник – головний боржник, а поручник – додатковий, на випадок невиконання зобов'язання головним боржником. Такі зобов'язання з додатковим боржником (а іноді міг бути і додатковий кредитор) називали субсидіарними.

 

92. Виконання зобов'язання

Головна мета будь-якого зобов'язання – задовольнити вимоги кредиторів. Виконання зобов'язаннь полягає в здійсненні зобов'язаною особою (юоржником) дій, що становлять зміст зобов'язання (передача речі, надання речі в тимчасове користування, виконання якої-небудь роботи). Предметом виконання зобов'язання за загальним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом.

Римська юриспруденція виробила чіткі критерії, яким мало відповідати виконання зобов'язання. Невідповідність хоча б одному з них тягло негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невиконаним.

Для того, щоб зобов'язання вважалося виконаним, необхідно додержуватися таких вимог:

1. Зобов'язання має бути виконане в інтересах кредитора. Виконання мусив прийняти сам кредитор. Для цього він мав бути дієздатним. Виконання зобов'язання на користь інших осіб без згоди на те кредитора не допускалось. Однак кредитор міг поступитися своїм правом вимоги іншим особам за цесією. Якщо він був недієздатним або став таким, то виконання приймав його законний представник (опікун, повірений).

2. Зобов'язання виконує боржник. Для кредитора не завжди мала значення особа боржника. Але кредитор вправі був вимагати виконання саме боржником. Якщо особа боржника не мала для кредитора особливого значення, то зобов'язання могло бути виконано будь-якою третьою особою за дорученням боржника.

3. Місце виконання зобов'язання має важливе практичне значення для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо. За умов розвинутого обігу широко застосовували договори, контрагенти яких перебували у різних місцях (наприклад, продавець в Африці, а покупець у Римі).

4. Виконання зобов'язання у належний строк. Серед вимог до виконання істотне значення має строк платежу, який забезпечує усталеність цивільного обігу.

Поняття зобов'язання

Зобов'язання – це правові обмеження, що змушують боржника виконати певні дії, зробити, дати, надати певну послугу, а кредитор має право це вимагати. Зобов'язальне право регулює відносини у сфері виробництва та цивільного обігу. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні або негативні (тобто утримання від якоїсь дії) дії. За невиконання зобов'язання вільну людину заковували у кайдани, це боргове рабство, яке пізніше було скасоване.

Предметом зобов'язання виступає дія, яка має юридичне значення і породжує правові наслідки.

Двосторонні зобов'язання – якщо кожна сторона володіє певними правами і несе відповідні обов'язки (купівля-продаж, міна, позичка тощо_. У синалагматичних зобов'язаннях права й обов'язки розподіляються рівномірно.

Натуральні зобов'язання – ті, що не мали з боку держави позовного захисту (фідуціарний правочин, якщо мінує строк позовної давності тощо), залишався лише моральний обов'язок боржника, його ділова репутація тощо.

 

Джерела зобов'язань

Зв'язки між кредитором і боржником, на основі яких кредитор мав право вимагати, а боржник зобов'язаний щось здійснити або утриматися від певних дій, встановлювалися засобами, які припису­вало право. Засіб встановлення обов'язкових зв'язків між кредитором і боржником є джерелом зобов'язання. Римські юристи джерелом зобов'язань вважали контракти, делікти, немовби контракти, немов­би делікти.