Захист порушеного права (2 години)

Мета вивчення: дати поняття про найдавніші форми цивільного процесу і форми звернення в суд; показати роль державних органів у Стародавньому Римі в боротьбі з правопорушеннями.

Основна проблема: вивчити захист порушених прав у Стародавньому Римі.

План лекції

1. Цивільний процес по римському праву.

2. Форми цивільного процесу.

3. Поняття і види позовів.

4. Особливі засоби преторського захисту.

5. Позовна давність.

 

Основний зміст

Захист порушених прав Римі. Виникнення державного суду у формі легісакційного процесу. Боротьба держави з приватною саморозправою. Поняття судового процесу. Сторони в справі. Розгляд справи у претора в суді. Стадії легісакційного процесу. Забезпечення явки відповідача. Розгляд справи в присяжного судді.

Формулярний процес, як гнучкий і ефективний процес у захисті інтересів рабовласницького класу. Заміна ритуальних дій формулою, що була інструкцією для судді. Претор формулює основи цивільно-правової політики в країні. Система норм цивільного права заміняється системою позовів, із факту надання позову виводиться наявність матеріального права, а не навпаки.

Екстраординарний процес – розгляд майнових суперечок особисто магістратом. Офіційний виклик відповідача в суд і оскарження.

Позов – як право домагатися через суд того, що тобі належить. Речовий позов і особистий позов. Позови строгого права і позови доброї совісті. Види позовів за об’ємом і метою: позови для відновлення порушеного майнового права і штрафні позови, що мали своєю метою піддати відповідача штрафу. Позови за аналогією. Позови з фікцією. Кондикції.

Особливі засоби преторського захисту: інтердикти – накази претора.

Стипуляція – обіцянка. Введення у володіння. Відновлення в первісному положенні – реституція.

Позовна давність – термін для звернення в суд. Час надає право одному, одночасно позбавляючи права іншого. Визначення початку перебігу терміну. Перерва й установка терміну. Сплив строку позовної давності як позбавлення захисту з боку держави.

Література:

1. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права. – М.: Зерцало, 2004. – 538 с.

2. Гарридо Мануэль Хеус Гарсиа. Римское частное право: казусы, иски, институты. – М.: Статут, 2005. – С.142-224.

3. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С.184-209.

4. Дождев Д.В. Римское частное право. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – С.168-228.

5. Косарев А.И. Римское право. – М.: Юридическая литература, 1986. – С. 39-42, 73-77, 105-113.

6. Косарев А.И. Римское частное право. – М.: Закон и право, 1998. – С.33-47.

7. Кудряшов И.В. Римское право: Конспект лекций. – М.: Приор, 2004. – 124 с.

8. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К.: Атіка, 2000. – С.72-85.

9. Макеев В.В., Головко А.Г. Частное право Древнего Рима: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: МарТ, 2002. – 253 с.

10. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Зерцало, 2000. – С.32-46

11. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Теис, 1998. – С.33-47.

12. Омельченко О.А. Римское право. – М., 2000. – С. 88-109.

13. Орач Є.М., Тищик Б.І. Основи римського приватного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.89-113.

14. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 2001. – С.55-63.

15. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Питер, 2002. – С.75-86.

16. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.114-126, 292-302.

17. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1995. – С.63-43.

18. Покровский И.А. История римского права. – С-П.: Летний сад, 1998. – С. 139-171, 219-226.

19. Пухан Иво, Поленак-Акимовская М. – М.: Зерцало, 1999. – С. 332-387.

20. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М., 1999. – С.47-83.

21. Римское частное право. Конспект лекций в схемах / Под ред. Е.В. Платонова. – М.: Приор, 1999. – С.11-17.

22. Рудоквас А.Д. Юрисдикция епископского суда в области гражданского судопроизводства Римской империи в IV в н.э. // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – С.93-102.

23. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права. – М.:Бек, 2000. – С.93-113.

24. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2004. – С.26-45.

25. Сологубова Е.В. Римский гражданский процесс. – М., 2002. – 155 с.

26. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – С.72-75.

27. Харитонов Є.О. Римське приватне право. – Х.: Одісей, 2000. – С.109-115.

28. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М.: Былина, 1998. – С.25-39.

29. Черниловский З.М. Римское частное право. Элементарный курс. – М.: Юристъ, 2000. – С.32-53.

 

ТЕМА 3.

ОСОБИ (РЕRSONAE) (2 години)

Мета вивчення: дати студентам уявлення про правову нерівність населення Римської держави, про те, що римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства.

Основна проблема: правова нерівність населення Римської держави спричиняла обмеження в здійсненні і захисті прав різних категорій жителів Римської держави.

План лекції

1. Поняття особи. Суб’єкт права.

2. Правоздатність і дієздатність осіб.

3. Особливості правового положення деяких категорій жителів Рима:

- римських громадян;

- латинів;

- перегринів;

- вільновідпущеників;

- колонів;

- рабів.

4. Юридичні особи в римському приватному праві.

 

Основний зміст

Давньоримська держава була рабовласницькою. В основі виробничих відносин була власність на засоби виробництва і рабів. Основні класи: рабовласники і раби. Римське право вважало рабство нормальним і справедливим і закріплювало рабську залежність і безправність рабів, проголошувало безмежну сваволю рабовласників. Правовими засобами подавляється всякий протест і з’являється легальний терор.

Суб’єкт права – всякий, хто здатен мати право. Це соціально-економічне явище. Вільна людина могла бути продана в рабство.

Правосуб’єктність – це воля, громадянство і родинний стан. За родинним станом населення поділялося на осіб свого права (глави сімейств) і осіб чужого права.

Здатність людини бути носієм визначених прав називалася правоздатністю: право вступати в законний шлюб і право займатися торгівлею (право бути власником), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести цивільно-правові спори в суді.

Дієздатність – здатність робити юридично значущі дії і відповідати за них. Реституція – визнання угод недійсними через недосвідченість сторін. Попечитель (куратор) обмежував дієздатність осіб з 14 до 25 років, угоди укладалися тільки з його згоди. Обмежувалися в дієздатності марнотратники. Обмеження за безчестя. Опікуни і попечителі піклувалися про майнові інтереси підопічних.

Римські громадяни мали найбільшу правоздатність у політичній, майновій і сімейній сферах, службі в армії, брали участь і голосували на народних зборах, мали право бути обраними на посаду магістратів.

Латини не могли служити в римських легіонах, обиратися на посади магістратів. Могли під час перебування в Римі брати участь у народних зборах і голосувати. Могли одружуватися і торгувати. Могли придбати статус римського громадянина.

Перегрини – сусідні з Італією, скорені Римом народи, не мали політичних прав, керувалися власним національним правом. Перегринський претор регулював цивільно-правові відносини.

Раби вважалися річчю і не мали прав. У більш пізній період раби могли керувати майном – право рабського пекулія. Раб міг укладати договори для раціонального ведення господарства від імені хазяїна.

Вільновідпущеник – відпущений на волю раб. Лібертин – вільновідпущеник римського громадянина, обмежений одружуватися, знаходився у залежності від хазяїна, зобов’язаний робити послуги й виплачувати аліменти, не міг викликати хазяїна в суд.

Колон – колишній дрібний орендар землі, юридично незалежний, міг піти в інше місце, але фактично економічна залежність перетворюється в юридичну.

Юридичні особи – корпорації – у цивільному праві прирівнюються до фізичних осіб. Окремі особи можуть вийти зі складу. Майно належить юридичній особі, а не окремим членам.

Література:

1. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права. – М.: Зерцало, 2004. – 538 с.

2. Гарридо Мануэль Хеус Гарсиа. Римское частное право: казусы, иски, институты. – М.: Статут, 2005. – С.224-235.

3. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С.65-99, 129-130.

4. Дождев Д.В. Римское частное право. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – С. 228 -279.

5. Косарев А.И. Римское частное право. – М.: Закон и право, 1998. – С. 85-101.

6. Кудряшов И.В. Римское право: Конспект лекций. – М.: Приор, 2004. – 124 с.

7. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К.: Атіка, 2000. – С.32-54.

8. Макеев В.В., Головко А.Г. Частное право Древнего Рима: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: МарТ, 2002. – 253 с.

9. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Зерцало, 2000. – С.46-61.

10. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Теис, 1998. – С.47-58.

11. Омельченко О.А. Римское право. – М., 2000. – С.109-116.

12. Орач Є.М., Тищик Б.І. Основи римського приватного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.47-68.

13. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 2001. – С.22-30.

14. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Питер, 2002. – С.33-44.

15. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.175-184, 263-277.

16. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1995. – С.63-84.

17. Покровский И.А. История римского права. – С-П.: Летний сад, 1998. – С.277-317.

18. Пухан Иво, Поленак-Акимовская М. – М.: Зерцало, 1999. – С.71-96.

19. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М., 1999. – С.87-121.

20. Римское частное право. Конспект лекций в схемах / Под ред. Е.В. Платонова. – М.: Приор, 1999. – С.17-24.

21. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права. – М.: Бек, 2000. – С.35-51, 113-125.

22. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2004. – С. 45-66, 84-88.

23. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву. – М.: Статут, 2000. – 299 с.

24. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – С.113-145.

25. Харитонов Є.О. Римське приватне право. – Х.: Одісей, 2000. – С.76-89.

26. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М.: Былина, 1998. – С.39-59.

27. Черниловский З.М. Римское частное право. Элементарный курс. – М.:Юристъ, 2000. – С.53-65.

 

ТЕМА 4.