Сімейні правовідносини (4 години)

Мета вивчення: дати студентам поняття про розвиток сімейних правовідносин у Стародавньому Римі, показати зв’язок між пригнобленим положенням рабів і таким же положенням членів родини в давньоримському суспільстві.

Основна проблема: у родині дружина не мала юридичної самостійності і була обмежена в правах. Батько панував над дітьми, і влада його була безмежна.

 

 

План лекції

1. Римська родина. Агнати і когнати.

2. Поняття і види шлюбу.

3. Припинення шлюбу.

4. Правовідносини подружжя.

5. Правовідносини батьків і дітей. Батьківська влада.

6. Узаконення й усиновлення.

7. Опіка і піклування.

 

Основний зміст

Родина – засноване на шлюбі і кровному спорідненні невелике об’єднання осіб, пов’язаних спільністю побуту, взаємною допомогою і моральною відповідальністю.

Агнатська родина заснована на підпорядкуванні влади домовладиці, інші агнати – це родичі тільки по чоловічій лінії. Вони були без прав, підвладні і не могли брати участь у громадському обороті.

Когнатська родина – кровна – спадщина передавалася кровним дітям, більш близький ступінь споріднення.

Шлюб - є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права.

Законний римський шлюб за цивільним правом укладався між римськими громадянами – шлюб з чоловічою владою та шлюб без чоловічої влади.

Конкубінат – фактично шлюбні відносини людей, що не могли вступити в законний римський шлюб; шлюб не породжував юридичних наслідків, імені батька, аліментів, спадкування і т.д.

Шлюб з чоловічою владою – дружина в повній залежності.

Шлюб без чоловічої влади – дружина - незалежна особистість, можливість розлучення для жінки.

Укладання шлюбу шляхом встановлення (манус) руки над дружиною, шляхом релігійних обрядів, набувальницької давнини.

Умови вступу в шлюб – вільне волевиявлення нареченого і нареченої, досягнення шлюбного віку 14 років для чоловіків, 12 років для жінок, наявність права одружуватися (тільки римські громадяни), незнаходження в іншому нерозірваному шлюбі, відсутність близького споріднення.

Припинення шлюбу – смертю чи розлученням (порушення вірності, замах на життя, нездатність до дітородіння, дошлюбного життя, відхід у монастир).

Правові відносини подружжя при шлюбі з чоловічою владою: дружина юридично не самостійна, чоловік міг карати, вимагати як річ, продати в рабство чи кабалу. Майно дружини переходило чоловіку. Дружина не власник, не спадкоємець після чоловіка нарівні з дітьми.

При шлюбі без чоловічої влади дружина зберігала права після шлюбу, чоловік не міг покарати дружину, вимагати назад, майно чоловіка і дружини роздільні. Заборонялося дарування між подружжям. Могли вступати в угоди між собою. Дружина давала придане, а чоловік дошлюбне дарування.

Правові відносини батьків і дітей. Безмежна влада батька. У кровній родині мати має право проживати з дорослими дітьми після розлучення на аліменти дітей. Батьківська влада могла встановлюватися також шляхом узаконення власних дітей, народжених поза шлюбом.

Усиновлення – влада над чужими дітьми.

Припинення батьківської влади в результаті смерті батька чи дітей, з волі батька – еманципація. Син здобував повну правоздатність і самостійність, але втрачав спадщину. Батько зберігав право користування половиною майна сина.

Література:

1. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права. – М.: Зерцало, 2004. – 538 с.

2. Гарридо Мануэль Хеус Гарсиа. Римское частное право: казусы, иски, институты. – М.: Статут, 2005. – С.235-298.

3. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С.419-443.

4. Кудряшов И.В. Римское право: Конспект лекций. – М.: Приор, 2004. – 124 с.

5. Макеев В.В., Головко А.Г. Частное право Древнего Рима: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: МарТ, 2002. – 253 с.

6. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Зерцало, 2000. – С.61-72.

7. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 2001. – С.30-36.

8. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Питер, 2002. – С.44-51, 74-75.

9. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.277-292.

10. Покровский И.А. История римского права. – С-П.: Летний сад, 1998. – С.449-484.

11. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2004. – С. 66-84.

ТЕМА 5.

РЕЧОВЕ ПРАВО (4 години)

Мета вивчення: показати, що цивільно-правові відносини виникають, в основному, з приводу речей, майна, тому питання розділу майна, перерозподілу, а також захисту майнових прав були головною метою громадського суспільства; звернути увагу на те, що речове право захищало майнові права рабовласників.

Основна проблема: речовий позов застосовувався для захисту прав на речі, майно. Оточуючі зобов’язані поважати права, дотримуватися і не порушувати їх.

План лекції

1. Поняття речового права.

2. Поняття і класифікація речей.

3. Система речових прав.

4. Володіння і його види.

5. Поняття і зміст права власності.

6. Способи придбання власності.

7. Захист і припинення права власності.

8. Права на чужі речі.

Основний зміст

Речове право – якщо об’єктом права були речі, особисте право – якщо об’єктом права були дії, що мають правове значення, наприклад, надання речі в тимчасове користування з умовою повернення власнику. Якщо об'єкт права річ – речове право, якщо об’єкт права дія – зобов’язальне право. Речові права відрізняються абсолютним характером з одного боку – суб’єкт речового права, з іншого боку – абсолютно всі оточуючі люди. Зобов’язальні відносини носять відносний характер і виникають відносно конкретно визначених осіб, наприклад: продавець – покупець. Відповідач по особовому позову завжди відомий заздалегідь.

Необмежена віндикація. Річ – визначена частина природи, що представляє деяку цінність для її власника. Безтілесна річ – не матеріальна.

Манципні та неманципні речі – основні засоби виробництва і предмети споживання. При відчуженні манципних речей (земля, раби, худоба) було потрібно дотримання обряду манципації – засвідчення факту переходу права власності.

Речі тілесні і безтілесні (права спадкування, право з договору). Речі рухомі і нерухомі.

Речі, що знаходяться в обороті і речі, вилучені з обороту (повітря, вода, що тече, моря, публічні речі римського народу: театр).

Речі родові і індивідуально-визначені (унікальні). Родові речі виміряються числом, вагою, мірою і взаємозамінні. У відношенні індивідуально-визначених речей застосовувався принцип – власник несе ризик випадкової загибелі речі.

Речі подільні і неподільні. Речі споживані і не споживані.

Речі прості і складні.

Головна річ і приналежності до неї.

Плоди природні і цивільні. Доходи.

Майно як сукупність прав і обов’язків власника. Володіння – фактичне володіння річчю незалежно від наявності права на неї. Римські юристи розуміли володіння як фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати її своєю.

Тримання – фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю.

Володіння законне і незаконне.

Прекарій – надання власником свого майна іншим особам у тимчасове і безкоштовне користування.

Секвестарії – передача спірної речі на збереження до суду третій особі. Сумлінне і несумлінне володіння. Захист фактичного володіння річчю інтердиктами.

Література:

1. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права. – М.: Зерцало, 2004. – 538 с.

2. Гарридо Мануэль Хеус Гарсиа. Римское частное право: казусы, иски, институты. – М.: Статут, 2005. – С.298-414.

3. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: Зерцало, 2003. – С.210-257.

4. Дождев Д.В. Римское частное право. – М.: Инфра М-Норма, 1997. – С.303-423.

5. Косарев А.И. Римское частное право. – М.: Закон и право, 1998, – С.104-127.

6. Кудряшов И.В. Римское право: Конспект лекций. – М.: Приор, 2004. – 124 с.

7. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К.: Атіка, 2000. – С.85-112.

8. Макеев В.В., Головко А.Г. Частное право Древнего Рима: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: МарТ, 2002. – 253 с.

9. Маяк И.Л. Понятия власти и собственности у Авла Геллия // Древнее право. ­– №1(3). – 1998. – М.: Спарк. – с. 8-28.

10. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Зерцало, 2000. – С.72-116.

11. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Теис, 1998. – С.73-116.

12. Омельченко О.А. Римское право. – М., 2000. – С. 140-165.

13. Орач Є.М., Тищик Б.І. Основи римського приватного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.113-159.

14. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 2001. – С.36-55

15. Пиляева В.В. Римское частное право. – М.: Питер, 2002. – С.51-74

16. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.302-347.

17. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1995. – С.101-168.

18. Подопригора А.А., Васильченко В.В. Категория прав на чужие вещи в римском частном праве и в проекте гражданского кодекса Украины // Древнее право. – №1(3). – 1998. – М.: Спарк, 1998. – С. 145-150.

19. Покровский И.А. История римского права. – С-П.: Летний сад, 1998. – С.317-375.

20. Пухан Иво, Поленак-Акимовская М. – М.: Зерцало, 1999. – С.128-195.

21. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М., 1999. – С.145-219.

22. Римское частное право. Конспект лекций в схемах / Под ред. Е.В. Платонова. – М.: Приор, 1999. – С.33-45.

23. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права. – М.:Бек, 2000. – С. 51 - 65, 156-211.

24. Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А., Шишка Р.Б. Основы римского частного права. – Х.: Эспада, 2004. – с. 88-116.

25. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – С.145-197.

26. Харитонов Є.О. Римське приватне право. – Х.: Одісей, 2000. – С.89-109.

27. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М.: Былина, 1998. – С.70-97.

28. Черниловский З.М. Римское частное право. Элементарный курс. – М.:Юристъ, 2000. – С.87-131.

ТЕМА 6.