Загальна характеристика римської сім'ї

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з роз­кладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном Гатіїіа позначалась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Отже, за сімейним станом римські громадяни поділялися, як вже зазначалось, на осіб свого права та осіб чужого права. До перших відносилися домовладики, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі юмовладики, називалась агнатською. Всі підвладні підкорялися владі одного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами. Після смерті домовладики його дорослі с іни були носіями влади в сім'ї, а дружини й діти підпадала під їхню владу. Між тим розвиток продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності, що, в свою чергу, призвело до зародження нової, когнатської (кровної) сім'ї, Виробництво матеріальних благ в більшій кількості, ніж можуть спожити їх виробники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене протягом життя майно за кровними потемками (нащадками), передусім за дітьми.

Агантська сімя

Агнатська сім'я складалась з домовладики та підпорядкованих йому інших членів, які вважались один одному агнатами. Агнати не завжди були між собою кровними родичами. Агнатами ставали, наприклад, жінки, що виходили заміж: вони переставали вважатись членами сім'ї своїх батьків і переходили під владу домовладики, до чиєї сім'ї належав чоловік. Таким чином, агнатське споріднення визначалось чоловічою лінією у сім'ї. Смерть домовладики не призводила до зникнення агнатського споріднення.

30.когнатське (кровне) споріднення — природне споріднення, тобто безпосереднє походження одного від другого — спільного батька або прабатька. Когнатська сім'я незалежно від факту спільного проживання і праці була союзом кровних родичів, що походять від спільного предка. Агнатське споріднення було правовим відношенням і могло змінюватись, когнатське ж споріднення є спорідненням природним і постійним. Кровне споріднення і тепер покладено в основу сімейно-правових відносин. Воно також визначається за лініями і ступенями споріднення. Розрізняють дві лінії — пряму і бокову. Пряма поділяється на висхідну і низхідну. Якщо родичі походять послідовно один від одного (батько, син, внук, правнук) — це родичі по прямій лінії. Родичі по прямій лінії, від яких походить конкретна особа, називаються родичами по прямій висхідній лінії (батько, дід, прадід тощо). Родичі, що походять від цієї конкретної особи, становлять пряму низхідну лінію (діти, внуки, правнуки). Родичі, які походять від одного спільного предка, є родичами по боковій лінії (брат — сестра, дядько — племінник).

Близькість або ступінь споріднення по прямій і боковій лініях визначалися числом народжень між тими особами, між якими бажано було з'ясувати ступінь споріднення. Наприклад, батько і син пере­бувають в першому ступені споріднення, брат і сестра в другому. Бокові родичі, які мали спільного батька і матір, називались повно-рідними. Повнорідні брати і сестри називалися в Римі germani, брати і сестри, які мають спільного батька, називалися єдинокровними, а тільки спільну матір — єдиноутробними. Якщо ж у них різні батьки і різні матері, вони не знаходяться в кровному споріднені і називаються зведеними.

Шлюб та його види

Сім’я у Римі утворювалася за допомогою шлюбу. Римське право розрізняло (аж до часів Юстиніана): 1) законний римський шлюб, тобто шлюб між особами, які володіли правом jus connubii - між громадянами; 2) шлюб між особами, які цим правом не володіли - між перегринами. Своєю чергою римський законний шлюб історично поділявся на два види: cum manu - з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu - без такої влади. Відомий ще один різновид римського шлюбу, але вже незаконного - це так званий к о н к у б і н а т.

Законний римський шлюб укладався у невідворотній відповідності з нормами jus civile. Він допускався лише між римськими громадянами, які володіли jus connubii.

Види:

ñ без чоловічої влади

ñ з чоловічою владою

ñ фіктивний

ñ конкубінат

ñ між різними класами

З чоловічою владою

а цим шлюбом жінка підпадала в повну залежність чоловіка чи pater familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона займала становище дочки батьків свого чоловіка, абсолютно позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими близькими родичами. Влада чоловіка фактично була необмеженою. Проте вже Закони XII таблиць допускали можливість укладення шлюбу, за яким дружина не підпадала під повну владу чоловіка. Жінка мала право перешкодити встановленню влади чоловіка, ночуючи поза домом три доби наприкінці кожного шлюбного року, цим самим перериваючи перебіг давності. Таким чином вона зберігала незалежність.

Без чоловічої влади

не породжує влади чоловіка над дружиною і первісно не тягне взагалі ніякого юридичного зв’язку між дружиною та чоловіком: юридично чужа чоловіку та своїм дітям, дружина перебуває в тому ж сімейному стані, в якому вона була до шлюбу. Жінка зберігала усі права, пов’язані з її належністю до рідної сім’ї.

Такий шлюб істотно відрізняється від шлюбу з чоловічою владою і порядком укладення, і припиненням. Але цей шлюб мав багато негативних наслідків на життя римського суспільства. Великий зріст багатства одних кіл при збідненні інших та різке падіння нравів дуже розхитало сімейний устрій. Нестійкість шлюбних відносин, зловживання свободою розлучення, незалежність дружини вплинули на прийняття ряду законів, спрямованих на зміцнення шлюбних відносин та зупинення розлучень. Для стимулювання укладення шлюбу та народження дітей, Август (18 р. до н.е.) встановив кримінальну відповідальність за порушення шлюбної вірності.

Конкубінат

Конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу. В римському праві конкубінатом визнавалося врегульоване законом фактичне співжиття чоловіка та жінки (на відміну від повноцінного шлюбу) з наміром встановити шлюбні відносини. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат та церковний шлюб існували як рівно поширені союзи.

Домовладика

Pater familias (буквально «батько сім'ї») — особливий правовий статус господара дому, глави сім'ї у Стародавньому Римі.

За законами 12 таблиць pater familias мав лат. vitae necisque potestas — владу смерті і життя над своїми дітьми (patria potestas), дружиною (manus mariti), рабами та іншими членами сім'ї інших поколінь. Однак про долю клієтелів pater familias не міг вирішувати — вони були вільні. Спочатку влада Pater familias була безмежна, а решта членів сім'ї були повністю безправні. Але потім римське право стало визнавати їхні права. Ослаблення влади Pater familias було наслідком розкладання патріархальної сім'ї, розвитку торгівлі, які передбачали певну самостійність дорослих членів сім'ї. За законом слово Pater familias було остаточним і абсолютним.Лише римські громадяни володіли правом pater familias. На кожне домогосподарство припадав лише один pater familias. Навіть дорослі діти були під авторитетом їх pater familias, допоки він жив. Після його смерті ті діти які проживали у їх власних домогосподарствах отримували тоді свій статус pater familias.

Умови укладення шлюбу

. Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:

ñ згода на шлюбнареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;

 

ñ важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступагав шлюб jus connubii. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини. Лише з 212 р. це обмеження було анульовано. Едиктом імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надане римське громадянство;

ñ додержання шлюбного віку для жінок 12, а для чоловіків 14 років. Римляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов'язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є постшним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;

ñ не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республіканського і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпечити інтереси дітей від першого шлюбу;

ñ недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. По бічній лінії в стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в період пізньої республіки і на початку імперії - до другого - третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, молодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата, і навпаки;

ñ дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є проявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визначенні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі і n f a m і а, і деяким обмеженням у сфері спадкування.

Умови розірвання шлюбу

ñ смерть когсь із подружжя

ñ втрата свободи або громадянства

ñ за взаємним бажанням

ñ порушення вірності

ñ замах на життя

ñ нездатність до дітонародження

ñ бажання одного з подружжя піти у монастир