Безфарбове тиснення на палітурках.

Буває двох видів: блінтове або плоско – поглиблене й конгревне або рельєфне, випукле. Основними факторами одержання якісного відтиску є: температура штампа, тиск і час витримки палітурної оправ під тиском при тисненні.

Безфарбове поглиблене тиснення (блінтове) – тиснення, при якому на матеріалі палітурної оправи нагрітим штампом отримується рівномірне поглиблене відображення. Це тиснення не рідко називають сліпим, так як воно видно головним чином завдяки поглибленню і згладжуванню фактури матеріала. Як самостійний вид оформлення безфарбове тиснення застосовується рідко. Зазвичай воно сполучається з друкуванням палітурними фарбами або тисненням фольгою і служить для отримання поглиблених відображень рамок, планок та інших елементів оформлення. Блінтове тиснення може застосовуватись як підготовча операція в результаті якої попередньо вигладжується фактура палітурного матеріалу для наступного тиснення на ній фольгою, друк палітурними фарбами або приклейка ілюстрації.

При блінтовому тисненні відображення виходить за рахунок деформації стиснення матеріалів палітурних оправ в місцях здавлювання штампу при цьому однозначно робиться з вирівнюванням фактури зовнішнього матеріалу оправ. В результаті тиснення відображення на всіх частинах палітурної оправи повинно бути рівномірно поглибленим, добре виділятися на загальному фоні шорсткуватої поверхні матеріалу оправи, бути чітким, блискучим, з різко введеними краями. Вирівнювання фактури матеріалу оправ значно посилює виразність відображення. Показником якості тиснення являється його глибина. Глибина відтиску повинна бути в межах 0,2-0,3 мм. При цьому глибина тиснення повинна бути однаковою у всьому малюнку.

Основну технологію тиснення складають процеси ущільнення матеріалів оправи і закріплення даної їм форми. Опір вихідних матеріалів, деформування залежить від їх жорсткості. Чим м’якіший матеріал, тим легше він деформується під дією штампа. При наявності навіть незначної фактури на зовнішньому матеріалі оправи тиск необхідно збільшити.

 

Виникнення та здійснення авторського права та суміжних прав.

Гігієнічна класифікація умов праці. Охарактеризуйте гігієнічні вимоги до виробничих і допоміжних приміщень та щодо організації праці на робочому місці.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів (чинників).

Оцінка умов праці здійснюється на підставі "гігієнічних класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з принципів гігієнічних класифікації, умови праці поділяються на чотири класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються протягом регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство; за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступені.

4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичні характеристику і рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням), велике значення слід надавати переважному напрямку вітрів і рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розміщують на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого забору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При орієнтуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями, розташованими навпаки, повинна бути не менше висоти найвищої з цих будівель (щоб вони не затінювали один одного).

Виробничі будівлі і споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Згідно Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, які є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними або біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір СЗЗ визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди з труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для зберігання промислових відходів.

 

 

Білет №4

Брошурувально-палітурні матеріали.

Папір

У залежності від призначення папір, що застосовується при реставрації та оправленні, умовно можна розподілити на три групи:

- папір для поповнення втрачених частин документа;

- папір для проведення нашарування та дублювання;

- допоміжні види паперу.

При виборі паперу для реставрації необхідно керуватися такими загальними принципами:

- переважна присутність волокна бавовни лляного полотна, сульфатної целюлози;

- нейтральний або близький до нейтрального значення РН водяної витяжки;

- достатня механічна міцність за показниками опору переламу до розриву;

- стійкість до старіння;

- біостійкість

Ці вимоги стосуються паперу першої та другої груп. Для паперу третьої групи основними вимогами є зручність застосування та відсутність шкідливого впливу на документ.

Перша група

Папір, що належить до першої групи, застосовується для поповнення втрачених частин документа і нарощування корінця. Крім цього, він використовується для усунення розривів на міцних односторонніх документах.

Форзацний папір є досить міцним щодо розриву і подвійних перегинів. Він обов’язково повинен бути проклеєним. Промисловість випускає форзацний папір двох марок - А і О.

Обкладинковий папір використовується як для покриття книжкового блоку обкладинкою, так і для виготовлення палітурок. Існуєобкладинковий папір чотирьох марок (А, Б, В, Т), папір поліграфічний, офсетний, марки А, марки В № 1, 0, рисувальна марка О, креслярський марки А.

Друга група

Папір, що належить до другої групи, застосовується для проведення нашарування та дублювання. Також його використовують для усунення розривів, зміцнення полів та згинів, розщеплювання та інших операцій.

Реставраційний папір має відповідати таким вимогам:

- бути якомога прозорішим;

- не стовщувати документ;

- не надавати документу, що реставрується, надмірної жорсткості;

- не спричиняти закручування документа;

- мати рівномірний просвіт.

Для проведення нашарування та дублювання найчастіше використовується:

1. Папір мікалентний ТУ В-73 08001-66984

2. Папір типу "Ксерокс" ТУ-81-04-106-77

3. Папір електроізоляційний ДПВ

4. Білий конденсаторний папір марок 2 і 3

5. Реставраційний рівноміцний папір

6. Папір реставраційний тонкий виду РД марки - 10, РД-12, ТУ-13-7308001-714-85.

Для скріплення розривів використовується конденсаторний папір білого чи бурого кольору. Це дуже тонкий і дуже прозорий папір.

Для надання міцності крихким аркушам застосовують прозорий папір-основу для парафінування, яка завдяки кремовому відтінку зливається з пожовклими аркушами книги.

Для зміцнення старої основи аркушів з одностороннім текстом при реставрації матеріалів великого формату використовуєтьсямікалентний папір - з довгим волокном, міцний, еластичний, такий, що добре вбирає вологу.

Перелічений папір виготовлений на основі бавовни, лляного полотна, сульфатної целюлози.

Третя група

Третю групу складають допоміжні види паперу:

1. Папір фільтрувальний лабораторний або ФНС;

2. Папір парафінований марки БП-3-35 або БП-4-28.

Може також використовуватися папір, що належить до першої та другої груп (типу конденсаторний може застосовуватись прирозцементуванні, мікалентний - як прокладочний матеріал).

Палітурний картон

Використовується для виготовлення картонних сторонок і цільнокрійних палітурок.

Палітурний картон повинен бути ущільненим (не пухким), досить пластичним, без складок, зморшок і плям; повинен мати гладку, рівну поверхню, яка при зволоженні клеєм і наступною сушкою не повинна деформуватися. Розшарування картону недопустиме.

Для палітурних робіт використовується картон завтовшки від 0,75 до 3 мм. Картон завтовшки 3 мм має обмежене використання, наприклад, для спеціальних видань великого формату і об’єму, меншим 1 мм - для виготовлення малоформатних видань у гнучких палітурках і для виготовлення футлярів для книг.

Промисловістю випускається палітурний картон чотирьох марок: А, Б, В, Г.

Картон марки А - одношаровий, каландрований (має рівномірну товщину по площі).

Картон марки Б - складається з трьох спресованих між собою шарів, має машинну низьку гладкість.

Картон марки В - тришаровий, має проклейку; його поверхневий (робочий) шар найміцніший. Витримує не менше 25 подвійних перегинів.

Картон марки Г - двошаровий, має машинну гладкість.

Пресшпан - проклеєний, лощений, гнучкий, міцний картон завтовшки 0,35-1,2 мм. Має високу міцність на розрив і злам (витримує не менше 300 подвійних перегинів).

Для ручного виготовлення палітурок використовується картон марки Б.

Палітурні тканини

При виготовленні палітурок використовуються технічні тканини та їх замінники.

Основне призначення палітурних тканин - зберегти книгу від пошкоджень у процесі використання і надати їй привабливого вигляду.

Всі палітурні матеріали у залежності від виду основи можна розділити на три групи: матеріали на тканинній основі, на паперовій основі, на нетканій основі.

Палітурні матеріали на тканинній основі

Ледерин являє собою бавовняну тканину, на лицьовому боці якої нанесене нітроцелюлозне покриття, яке за зовнішнім виглядом і водостійкістю нагадує натуральну шкіру. Ледерин випускається трьох марок (А, Б, В).

Коленкор являє собою бавовняну тканинну основу, на яку з одного чи двох боків нанесене крохмально-каолінове покриття. Коленкор випускають у рулонах (ширина 62-85 см, довжина 200-250 м). Його виробляють чотирьох марок:

марка КОК використовується для виготовлення палітурок. Має двостороннє ґрунтове покриття;

марка КОФ використовується для виготовлення фальчиків і окантовки корінця. Має двостороннє покриття;

марка КМК (модерн) використовується для виготовлення палітурок. Має двостороннє ґрунтове покриття, лицьовий бік відлакованийнітроцелюлозним лаком;

марка КВК призначений для виготовленні палітурок. Ґрунтове покриття нанесене лише на виворотний бік тканини, лицьовий бік може бути оброблений нітроцелюлозним лаком.

Дерматин - матеріал, виготовлений з грубофактурної бавовняної тканини, на лицьовий бік якої нанесене нітроцелюлозне покриття з рельєфним малюнком, що імітує шкіру.