Автоматизація підготовчих операцій і процесу друкування.

Білет №1

Автоматизація підготовчих операцій і процесу друкування.

 

 

Види результатів творчої діяльності, що охороняються авторським правом та їх ознаки.

 

 

Поясніть, у чому полягає соціально-економічне значення охорони праці. Назвіть основні принципи державної політики в галузі охорони праці в Україні. Права працівника на охорону праці під час укладання трудового договору та під час роботи на підприємстві.

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань. Воно полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань. Зростання продуктивності праці відбувається в результаті збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню внутрішньо-змінних простоїв шляхом ліквідації мікротравм або зниження їх кількості, а також завдяки запобіганню передчасного стомлення шляхом раціоналізації і покращення умов праці та введенню оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу. Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається завдяки покращенню стану здоров'я і подовженню середньої тривалості життя шляхом покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Підвищується професійний рівень також завдяки зростанню кваліфікації і майстерності.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні соціальних показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці: підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов'язаних з плинністю кадрів через умови праці, тощо.

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

 

 

Білет №2

Автоматизоване потокове виробництво книг.

 

 

Суміжні права, їх зміст щодо певних об’єктів та строк їх дії.

 

 

Які види інструктажів з охорони праці регламентовані Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, в чому полягає їх призначення? Як та коли проводяться інструктажі з охорони праці на виробництві, яким чином вони оформлюються?

На підприємствах на основі Типового положення розробляються і затверджуються відповідні положення про навчання з питань охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і періодично в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця навчання та перевірку знань з охорони праці відповідно до професії, з надання першої допомоги постраждалим від нещасних випадків, правила поведінки у разі аварій, а також відповідні інструктажі з охорони праці.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб проводиться при прийнятті їх на роботу і періодично один раз на три роки.

Позачергове навчання і перевірка знань посадових осіб, а також фахівців з питань охорони праці проводяться при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, яка потребує додаткових знань з питань охорони праці.

Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де стався нещасний випадок (професійне отруєння), груповий або із смертельним наслідком, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці, якщо комісією з розслідування встановлено факт порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

 

Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

• з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

• з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

• з екскурсантами під час екскурсій на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

 

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

• який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

• виконує нову для нього роботу;

• відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

а) до початку трудового або професійного навчання;

б) перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів і т.

 

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими ва підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, що діють в області, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

а) на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз в З місяці;

б) для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

а) при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін і доповнень до них;

б) зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

в) порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж і т.п.;

г) перерві в роботі більш ніж на ЗО календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

а) при ліквідації аварії або стихійного лиха;

б) при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

 

 

Білет №3

Білет №4

Папір

У залежності від призначення папір, що застосовується при реставрації та оправленні, умовно можна розподілити на три групи:

- папір для поповнення втрачених частин документа;

- папір для проведення нашарування та дублювання;

- допоміжні види паперу.

При виборі паперу для реставрації необхідно керуватися такими загальними принципами:

- переважна присутність волокна бавовни лляного полотна, сульфатної целюлози;

- нейтральний або близький до нейтрального значення РН водяної витяжки;

- достатня механічна міцність за показниками опору переламу до розриву;

- стійкість до старіння;

- біостійкість

Ці вимоги стосуються паперу першої та другої груп. Для паперу третьої групи основними вимогами є зручність застосування та відсутність шкідливого впливу на документ.

Перша група

Папір, що належить до першої групи, застосовується для поповнення втрачених частин документа і нарощування корінця. Крім цього, він використовується для усунення розривів на міцних односторонніх документах.

Форзацний папір є досить міцним щодо розриву і подвійних перегинів. Він обов’язково повинен бути проклеєним. Промисловість випускає форзацний папір двох марок - А і О.

Обкладинковий папір використовується як для покриття книжкового блоку обкладинкою, так і для виготовлення палітурок. Існуєобкладинковий папір чотирьох марок (А, Б, В, Т), папір поліграфічний, офсетний, марки А, марки В № 1, 0, рисувальна марка О, креслярський марки А.

Друга група

Папір, що належить до другої групи, застосовується для проведення нашарування та дублювання. Також його використовують для усунення розривів, зміцнення полів та згинів, розщеплювання та інших операцій.

Реставраційний папір має відповідати таким вимогам:

- бути якомога прозорішим;

- не стовщувати документ;

- не надавати документу, що реставрується, надмірної жорсткості;

- не спричиняти закручування документа;

- мати рівномірний просвіт.

Для проведення нашарування та дублювання найчастіше використовується:

1. Папір мікалентний ТУ В-73 08001-66984

2. Папір типу "Ксерокс" ТУ-81-04-106-77

3. Папір електроізоляційний ДПВ

4. Білий конденсаторний папір марок 2 і 3

5. Реставраційний рівноміцний папір

6. Папір реставраційний тонкий виду РД марки - 10, РД-12, ТУ-13-7308001-714-85.

Для скріплення розривів використовується конденсаторний папір білого чи бурого кольору. Це дуже тонкий і дуже прозорий папір.

Для надання міцності крихким аркушам застосовують прозорий папір-основу для парафінування, яка завдяки кремовому відтінку зливається з пожовклими аркушами книги.

Для зміцнення старої основи аркушів з одностороннім текстом при реставрації матеріалів великого формату використовуєтьсямікалентний папір - з довгим волокном, міцний, еластичний, такий, що добре вбирає вологу.

Перелічений папір виготовлений на основі бавовни, лляного полотна, сульфатної целюлози.

Третя група

Третю групу складають допоміжні види паперу:

1. Папір фільтрувальний лабораторний або ФНС;

2. Папір парафінований марки БП-3-35 або БП-4-28.

Може також використовуватися папір, що належить до першої та другої груп (типу конденсаторний може застосовуватись прирозцементуванні, мікалентний - як прокладочний матеріал).

Палітурний картон

Використовується для виготовлення картонних сторонок і цільнокрійних палітурок.

Палітурний картон повинен бути ущільненим (не пухким), досить пластичним, без складок, зморшок і плям; повинен мати гладку, рівну поверхню, яка при зволоженні клеєм і наступною сушкою не повинна деформуватися. Розшарування картону недопустиме.

Для палітурних робіт використовується картон завтовшки від 0,75 до 3 мм. Картон завтовшки 3 мм має обмежене використання, наприклад, для спеціальних видань великого формату і об’єму, меншим 1 мм - для виготовлення малоформатних видань у гнучких палітурках і для виготовлення футлярів для книг.

Промисловістю випускається палітурний картон чотирьох марок: А, Б, В, Г.

Картон марки А - одношаровий, каландрований (має рівномірну товщину по площі).

Картон марки Б - складається з трьох спресованих між собою шарів, має машинну низьку гладкість.

Картон марки В - тришаровий, має проклейку; його поверхневий (робочий) шар найміцніший. Витримує не менше 25 подвійних перегинів.

Картон марки Г - двошаровий, має машинну гладкість.

Пресшпан - проклеєний, лощений, гнучкий, міцний картон завтовшки 0,35-1,2 мм. Має високу міцність на розрив і злам (витримує не менше 300 подвійних перегинів).

Для ручного виготовлення палітурок використовується картон марки Б.

Палітурні тканини

При виготовленні палітурок використовуються технічні тканини та їх замінники.

Основне призначення палітурних тканин - зберегти книгу від пошкоджень у процесі використання і надати їй привабливого вигляду.

Всі палітурні матеріали у залежності від виду основи можна розділити на три групи: матеріали на тканинній основі, на паперовій основі, на нетканій основі.

Палітурні матеріали на тканинній основі

Ледерин являє собою бавовняну тканину, на лицьовому боці якої нанесене нітроцелюлозне покриття, яке за зовнішнім виглядом і водостійкістю нагадує натуральну шкіру. Ледерин випускається трьох марок (А, Б, В).

Коленкор являє собою бавовняну тканинну основу, на яку з одного чи двох боків нанесене крохмально-каолінове покриття. Коленкор випускають у рулонах (ширина 62-85 см, довжина 200-250 м). Його виробляють чотирьох марок:

марка КОК використовується для виготовлення палітурок. Має двостороннє ґрунтове покриття;

марка КОФ використовується для виготовлення фальчиків і окантовки корінця. Має двостороннє покриття;

марка КМК (модерн) використовується для виготовлення палітурок. Має двостороннє ґрунтове покриття, лицьовий бік відлакованийнітроцелюлозним лаком;

марка КВК призначений для виготовленні палітурок. Ґрунтове покриття нанесене лише на виворотний бік тканини, лицьовий бік може бути оброблений нітроцелюлозним лаком.

Дерматин - матеріал, виготовлений з грубофактурної бавовняної тканини, на лицьовий бік якої нанесене нітроцелюлозне покриття з рельєфним малюнком, що імітує шкіру.

Замінники палітурних тканин

Крім палітурних тканин, у виготовленні деталей книги, а також цільнокрійних палітурок широко використовуються інші м’які (бязь, сатин, міткаль), штапельні, грубофактурні (дук, рогожка, парусина, підбортівка).

Як правило, на ці тканини перед використанням з палітурною метою з виворотного боку наносять шар крохмально-каолінового ґрунту (іноді лицьовий бік покривають безбарвним лаком) чи склеюють їх з папером. Це робиться, щоб через тканину не проступав клей при наклеюванні на картонні сторонки.

Книжкового блока

Для скріплення зошитів у блок використовують бавовняні та синтетичні нитки.

Бавовняні нитки складаються зі скручених між собою окремих ниток бавовняної пряжі. У залежності від кількості скручуваних ниток пряжі розрізняють групи у три, чотири і шість складань.

Для ручного шиття використовують більш товсті нитки - № 10, 20, 30, при чому кращими вважаються нитки № 30 у шість складань.

Поліграфічна марля використовується для зшивання книг на ниткошвейній і дротяношвейній машинах і під час ручного скріплення зошитів у блок.

 

 

Білет №5

1. Виведення фотоформ (негативів, діапозитивів) на фотоплівку та їх хіміко-фотографічна обробка.

Для виведення цифрової інформації на плівку (виготовлення фотоформ) використовують фотонасвітлювальні апарати (ФНА). Це дороге обладнання, і від його якості залежить якість виготовлених фотоформ.

Принцип роботи: усе зображення “розбите” комп’ютером на маленькі точки (растрування) насвітлюється лазером на світлочутливу плівку в закритому барабані. Чимось нагадує діє плівкових фотоапаратів.

Після цього касета із насвітленою плівкою поміщається у проявочну машину, в якій обробляється насвітлена плівка. Знову аналогія із плівковим апаратом.

Після цього плівка поміщається в копіювальну раму.

Принцип дії. Копіювальна рама представляє собою закриту зі всіх сторін металеву коробку, зверху якої встановлені потужні освітлювачі. На робочий стіл кладеться офсетна пластина (з якою робитимуть форму) і на неї кладуть фотоформу. Після цього опускається прижимна рама і під дією вакууму витискається будь-яке повітря між пластиною та фотоформою.

Тепер в рамі відбувається насвітлення, під час якого світло проходить через світлі ділянки фотоформи, і не проходить через темні. В результаті чого одні ділянки форми стають вразливі до проявника (наступна операція).

Насвітлену пластину слід проявити в проявному процесорі.

Принцип роботи. Пластина за допомогою гумових транспортуючих валиків подається в проявний процесор, в якому проявник проявляє пластину, наносить на неї захисне покриття та сушить.

Після цього пластину встановлюють в друкарську машину.

 

Назвіть види вантажно-розвантажувальних робіт за ступенем небезпеки. Класи небезпечних речовин. Маркірування упаковок з небезпечним вантажем. Порядок організації й проведення вантажно-розвантажувальних робіт. Вимоги до площадок, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи.

Безпека при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт значно залежить від групи, класу, і категорії вантажу. Залежно від небезпеки, що виникає під час вантаження, транспортування і розвантаження всі вантажі поділяються на чотири групи: 1 - малонебезпечні (будматеріали, продукти харчування тощо); 2 - небезпечні за своїми розмірами; 3 - пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт, бітум і т. П); 4-небезпечні за своїми властивостями (пожежо- та вибухонебезпечні, отруйні, токсичні, радіоактивні речовини тощо). При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт з вантажами третьої та четвертої груп необхідно використовувати засоби індивідуального захисту.

 

Вантажі, які небезпечні за своїми властивостями відповідно до ГОСТ 19433-81 підрозділяються на дев'ять класів: 1 - вибухові речовини; 2 - стислі, зріджені і розчинені гази під тиском; 3 - легкозаймисті рідини, суміші рідин, які виділяють легкозаймисті пари, температура спалаху яких становить 61 ° С і нижче; 4 - легкозаймисті речовини і матеріали, які здатні займатися внаслідок тертя, нагрівання, поглинання вологи, самовільних хімічних перетворень; 5 - окислюють речовини, які легко виділяють кисень; 6 - отруйні та інфекційні речовини; 7-радіоактивні речовини; 8 - їдкі і корозійно активні речовини; 9 - речовини з відносно низькою небезпекою, проте при перевезенні і зберігання яких необхідно дотримуватися певних вимог безпеки.

На упаковці з небезпечними вантажами, крім стандартного маркування, необхідно нанести знак небезпеки. Цей знак має форму квадрата, окантованого чорною рамкою, повернений на кут і поділений на два однакових трикутника. У верхньому трикутнику наносять символ небезпеки, а в нижньому роблять напис про небезпечність вантажу і номер класу

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують під керівництвом досвідченого працівника, який повинен пройти навчання і перевірку знань чинних нормативно-правових актів з охорони праці в межах своїх функціональних обов'язків і мати відповідне посвідчення.

Керівник робіт готує розвантажувальну площадку, встановлює порядок і способи навантаження, вивантаження і переміщення вантажів, розподіляє робітників відповідно до їх кваліфікації і досвіду, інструктує робітників з питань технології виконання робіт і дотримання вимог безпеки і безпечних прийомів праці на цих роботах, забезпечує місце робіт справними пристроями, механізмами та кранами.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механізованим способом за допомогою кранів, навантажувачів, розвантажувачів та інших машин, а при незначних обсягів - із застосуванням засобів малої механізації. Механізований спосіб вантажно-розвантажувальних робіт застосовується для вантажів масою більше 20 кг, а також при підйомі вантажів на висоту більше 3 м. Вантажі великої ваги масою більше 500 кг дозволяється вантажити і вивантажувати тільки вантажопідіймальними кранами.

Навантаження й розвантаження важких і громіздких вантажів здійснюється спеціально призначеними досвідченими робітниками під керівництвом відповідальної особи (майстра, бригадира), зобов'язаного стежити за безпекою вантаження, транспортування і розвантаження зазначених вантажів. У темний час доби навантаження і розвантаження матеріалів допускаються тільки при освітленості місця робіт у горизонтальній площині на рівні землі не менше 20 лк.

З метою забезпечення безпеки та зручності у роботі, площадки для вантажно-розвантажувальних робіт повинні бути сплановані, обгорожені з метою обмеження доступу сторонніх осіб, і оснащені відведенням води. Майданчики, розраховані на термін служби більше року, повинні мати тверде покриття.

У зимовий період вантажно-розвантажувальні майданчики необхідно регулярно чистити від снігу і льоду та посипати піском, попелом і шлаком.

Вантажно-розвантажувальні майданчики обладнуються спеціальним інвентарем і найпростішими пристосуваннями (перехідні містки, сходи, дошки для катання, переносні драбини, домкрати, тачки, капустянки, вагончики, візки, конвеєри тощо), що забезпечують безпеку і полегшують виконання робіт. Інвентар і пристосування, застосовується при вантажно-розвантажувальних роботах, слід утримувати в справному стані. При переміщенні вантажів масою від 20 до 500 кг (кожне місце окремо) вантажникам мають видавати зазначені найпростіші пристосування.

Вантажні платформи повинні бути на висоті 1,1 м від рівня верху головки рейки, а з боку автомобільного під'їзду - на висоті підлоги кузова транспортного засобу. У місцях, де не передбачається навантаження або вивантаження негабаритних вантажів, а також пропуск вагонів з такими вантажами, вантажні - платформи будують висотою 1,2 м. Платформи та склади потрібно обладновувати рампами: з боку залізничної колії шириною не менше 3 м, а з боку автомобільного під'їзду - шириною не менше 1,5 м. Для забезпечення безпеки в місцях масового переходу людей і при перевезенні вантажів через рейкову колію влаштовуються переїзди з відповідним настилом.

 

Білет №6

Види небезпек у робочій зоні підйомно-транспортних машин. Який порядок реєстрації вантажопідйомного крана в органах Держнаглядохоронпраці? Хто й на підставі чого видає дозвіл про можливості введення в експлуатацію ВПК?

Небезпеки при експлуатації вантажопідіймальних машин (ГПМ), в основному, пов'язані:

- С ненавмисним контактом людини з рухомими частинами обладнання;

- С можливими ударами від падаючих предметів при обриві піднімається;

- С висипанням частини вантажу;

- З падінням ГПМ;

- С наїздом і ударами при зіткненні з пересувними ГПМ.

 

Реєстрація в органах Держпромнагляду вантажопідіймальних машин першої групи, здійснюється за заявою їх власників або організацій, на балансі яких вони знаходяться і паспорта машини.

Вантажопідйомні машини другої групи перед пуском їх в експлуатацію, повинні бути прийняті на облік на самому підприємстві. Для цього їм надають індивідуальний номер і за цим номером вантажопідйомна машина записується в журнал обліку, який ведеться в організації або їх власником.

Вантажопідйомні машини допускаються в експлуатацію лише за повної їх справності і достатньої міцності, який визначається шляхом технічного огляду.

Дозвіл на роботу крана записують в його паспорт. У паспорт крана заносять також прізвище особи, яка буде відповідати за безпечне проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

.Реєстрація Підлягають крани всіх типів, крани-екскаватори, що працюють тільки з гаком або електромагнітом, вантажні електричні візки з кабіною управління, які пересуваються надземними рейковими коліями.

Не реєструються в органах Держнаглядохоронпраці: крани з ручним приводом, крани мостові вантажопідйомністю до 10 т, стріляв і баштові крани вантажопідйомністю до 1 т; стрілові крани з постійним вильотом, неповоротні, непересувна; крани на пересувних комплексах, призначених для виконання ремонтних робіт; електричні талі і лебідки для підйому вантажів і (або) людей.

 

Дозвіл на роботу кранів, реєструються в органах Держгірпромнагляду, необхідно отримати у таких випадках:

а) перед пуском в роботу тільки зареєстрованої крана;

б) після монтажу і установки крана на нове робоче місце;

в) після реконструкції крана;

г) після ремонту металоконструкцій і заміни несучих елементів або вузлів з використанням зварювання.

У всіх цих випадках дозвіл на роботу крана видається органами технагляду на підставі записаних в паспорті крана результатів технічного огляду, проведеного особою з нагляду. При цьому інспектор технагляду проводить контрольну перевірку стану крана та підкранових колій. Якщо результати контрольної перевірки задовільні, інспектор записує дозвіл на роботу крана в його паспорт. Про наміченому пуск в роботу крана власник повинен повідомити орган технагляду не пізніше, ніж за 5 днів.

Введення в експлуатацію вантажопідіймальних кранів і машин здійснюється на підставі рішення про можливість введення в експлуатацію прийнятого відповідно до цього підрозділом в наступних випадках:

а) перед пуском в роботу знову зареєстрованих вантажопідіймального крана чи машини або після їх перереєстрації згідно з пунктом 10.1.5 цих Правил;

б) після монтажу, пов'язаного із встановленням вантажопідіймального крана чи машини на нове місце;

в) після реконструкції вантажопідіймального крана чи машини, а також ремонту, зазначеного в пункті 5.2.1;

г) після напрацювання строку служби, зазначеного в експлуатаційних документах, вказівках виробника або в чинних НД;

д) після заборони експлуатації вантажопідіймального крана чи машини представником органів

7) Яке технологічне обладнення відносіться до категорії «потенційно небезпечні обєкти». Які Особливості ЕКСПЛУАТАЦІЇ цього обладнення з подивимось небезпеки.

Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

 

Білет №1

Автоматизація підготовчих операцій і процесу друкування.