Моніторинг ефективності діяльності з організації ксв. Рейтинги ксв.

Визначення ефективності функціонування механізму забезпечення КСВ доцільно здійснювати вже на моніторинговій стадії, коли сформована необхідна інформаційна інфраструктура і оптимізовані необхідні інформаційні потоки. На початкових етапах моніторингу ефективності функціонування даного механізму пропонуємо використовувати коефіцієнт активності використання механізму забезпечення КСВ. На нашу думку, цей показник віддзеркалює наявність певних складових механізму забезпечення функціонування корпоративних соціально-відповідальних відносин на підприємстві, а також ступінь їх використання при вирішенні різних проблем на підприємстві. До складу цього показника включаються дані про:

· дотримання підприємствами принципів корпоративного управління;

· формування і забезпечення функціонування органів взаємодії із акціонерами;

· повноту і доступність інформації про товариство;

· здатність підприємства спрямувати частину ресурсів на вирішення соціальних проблем;

· зацікавленість підприємства у здійсненні природоохоронних заходів;

· наявність і активність функціонування органів корпоративного контролю;

· наявність організаційно-розпорядчих актів щодо організації праці і її оплати, а також ступінь ефективності і справедливості їх застосування;

· ступінь залучення індивідуумів до прийняття управлінських (господарських) рішень.

Серед ознак, що характеризують дотримання підприємствами принципів корпоративного управління, вважаємо за доцільне звертати увагу на факти щодо наявності кодексу корпоративного управління або внутрішнього корпоративного кодексу, регламентних документів щодо корпоративної культури на підприємстві і відповідних заходів з її формування і розвитку [4].

Атрибути процесів формування і забезпечення функціонування органів взаємодії із акціонерами найчастіше проявляються у формі: створених структурних підрозділів або окремих посадових осіб, які здійснюють взаємодію з акціонерами; сукупності регламентних документів щодо організації діяльності даних органів; необхідних коштів для фінансування роботи органів взаємодії з акціонерами. Особливу вагу у даний час мають показники, що віддзеркалюють повноту і доступність інформації про товариство, серед яких слід виокремити: наявність корпоративного інтернет-сайту; наявність відкритої інформації про соціальні дії на інтернет-сайті підприємства; наявність інформації про соціальні дії в річному звіті підприємства; наявність окремого соціального звіту і-того підприємства.

Не менш важливим є здатність підприємства спрямувати частину ресурсів на вирішення соціальних проблем, які формуються за рахунок його чистого прибутку або залучених коштів, а також що включаються до собівартості продукції. Поряд з інвестуванням у суто соціальні проекти при оцінюванні ефективності функціонування механізму забезпечення КСВ вважаємо за доцільне звертати увагу на зацікавленість підприємства у здійсненні природоохоронних заходів, що сприяють покращенню соціального стану суспільства. Організаційне забезпечення функціонування механізму підтримки КСВ здійснюється відповідними органами, тому серед контрольних параметрів ефективності використання даного механізму повинні бути наявність і активність функціонування органів корпоративного контролю, що проявляється у статусному рівні даного органу, його чисельності і технічному оснащенні, а також обсягам реалізованих управлінських рішень.

У аспекті наявності організаційно-розпорядчих актів щодо організації праці (у тому числі умов праці) і її оплати (мотивації персоналу), а також ступеня ефективності і справедливості їх застосування атрибутивними ознаками повинні бути: Проект організації праці, Положення про оплату праці, Положення про матеріальне заохочення працівників підприємства, Планування робочих місць, Паспорти організації робочих місць, Колективний договір підприємства. А ступінь залучення індивідуумів до прийняття управлінських (господарських) рішень можна оцінити за: часткою колегіально прийнятих управлінських рішень, рівнем розвиненості суспільних дорадчих органів на підприємстві, рівню залучення працівників фірми до роботи контрольної та ревізійної комісії.

Існують і окремі українські рейтинги з КСВ. Так, з 2008 року в Україні широко відомий рейтинг найбільш соціально відповідальних українських компаній, що проводить рейтингове агентство «ГVардія» ділового журналу «Контракти» [9]. Методика рейтингу «ГVардії» заснована на інтегральній оцінці компаній за чотирма основними показниками: соціальний звіт як інструмент діалогу з суспільством; рівень розкриття інформації про соціальне інвестування; управління у сфері КСВ та залучення стейкхолдерів; відкритість компаній в сфері благодійності та меценатства. За результатами оцінки 2011 року більше 41% компаній, представлених у рейтингу, використовують у своєму арсеналі всі шість основних напрямів КСВ, які враховані в методиці рейтингу: розвиток персоналу, охорона праці та здоров’я, охорона навколишнього середовища та ресурсозбереження, підтримка добросовісної ділової практики й етичної поведінки, програми розвитку спільнот, благодійність і меценатство. П’ять напрямків практикують близько 18% компаній, чотири – 20,5%, від одного до трьох напрямків – понад 20% [9]. Менш відомим є рейтинг «брудних» і «зелених» компаній від ІА «ЛІГАБізнесІнформ», який складається вже більше десяти років [10]. За підсумками 2011 року серед 103 українських підприємств (що подали заявки) було визнано, що підприємства важкої промисловості останнім часом йдуть з рейтингів самих «брудних» компаній, а на зміну їм приходять «комунальники» і харчопром [10]. Рейтингові методики представлені і в наукових публікаціях. Товмою Н.А. запропоновано визначення рейтингу корпоративної соціальної відповідальності за допомогою рейтингового показника інтегральної ефективності соціальної програми, який враховує кількісні коефіцієнти (зростання заробітної плати, плинності кадрів, прийому молодих спеціалістів тощо) та загальний якісний показник КСВ, що складається з часткових якісних показників (колективний договір, соціальний звіт тощо) [11]. Березіна О. Ю. [12, с. 98-100] пропонує методику визначення рейтингу соціальної відповідальності корпорації у сфері трудових відносин на основі кількісної оцінки КСВ.

Російські автори Кричевський Н.А. та Гончаров С.Ф. [18, с. 130-148] рекомендують проводити оцінку рівня КСВ за кількісними (показники КСВ перед працівниками, суспільством (громадою) та показники екологічної відповідальності) та якісними (наявність на підприємстві колективного договору, складання соціальних звітів та т.і.) показниками. За всіма показниками розраховуються інтегральні якісний та кількісн

 

57. Історичні аспекти соціальної відповідальності.

Становлення соціальної відповідальності бізнесу в США та Західній Європі у ХХ сторіччі відбувалося в три етапи.

Перший етап – етап зародження корпоративної соціальної відповідальності, що припадає на 60-ті – середину 70-х років, характеризувався розквітом «традиційної» філантропії (благодійності). Концепція соціальної відповідальності бізнесу, сформульована у тих роках передбачала, що комерційні компанії, окрім дотримання законів та якості товарів і послуг, добровільно беруть на себе ще й додаткові зобов’язання перед суспільством, роблять значний внесок у покращення якості життя людей.

Ключовою подією, яка сприяла зародженню корпоративної соціальної відповідальності стало прийняте у 1950-х роках рішення Верховного Суду США, який скасував юридичні обмеження і неписані норми, які до того часу обмежували чи принаймні звужували рамки корпоративної доброчинності та участь компаній у вирішенні соціальних питань. Згодом, вже на початку 1960-х рр., більшість американських компаній почали відчувати тиск, який спонукав їх демонструвати свою відповідальність перед суспільством і створювати власні благодійні фундації та втілювати доброчинні програми. Компанії почали надавали грошову чи матеріально-речову допомогу незахищеним прошаркам населення, керуючись настроями чи симпатіями свого керівництва. Ділова та соціальна активність у той час були максимально розмежованими.

Другий етап у формуванні корпоративної соціальної відповідальності – етап становлення стратегічної філантропії припадає на середину 70-х – початок 80-х років. Причиною виникнення нової віхи в розвитку корпоративної соціальної відповідальності дослідниками вказується ситуація в компанії Exxon Valdez, що винила з витоком нафти у 1989 році. Тоді філантропічна діяльність компанії опинилася під сумнівом.

Третій етап у розвитку корпоративної соціальної відповідальності - розвиток концепції соціальних інвестицій розпочався з кінця 80-х років. Відправною точкою появи нового етапу корпоративної соціальної відповідальності Крейг Сміт вважає появу та поширення в 1990-х рр. підходів, які, зокрема, використовувала АТ@Т і в яких по-новому вбачалася роль корпоративних доброчинних фундацій та їх зв’язок з основною діяльністю компанії. Суть новації полягала в тому, що не тільки філантропічні ініціативи фундації повинні сприяти досягненню бізнес-цілей, але й комерційні підрозділи, в свою чергу, мають підтримувати такі ресурси, як маркетингові знання, технічна допомога, залучення працівників до волонтерської роботи.

58. Методи співпраці бізнесу з неурядовими організаціями при формуванні СВ

Отже, основними типами партнерства між громадськими організаціями і бізнесом є:

1. Філантропія: найбільш традиційна форма партнерства, найчастіше зустрічається у стосунках між бізнесом та НУО. Цей вид партнерства передбачає односторонню передачу ресурсів від бізнесових компаній до організацій «третього сектору». Процес філантропічного партнерства простий, проте рівень залучення сторін досить низький, до того ж такий тип партнерства замало стосується діяльності бізнесової компанії.

2. Взаємний обмін: передбачає партнерство, в рамках якого стосунки між бізнесом і НУО ґрунтуються на обміні ресурсами для певних заходів. Наприклад, компанія надає певну суму грошей залежно від продажу певного продукту з логотипом партнерської громадської організації.

3. Стратегічне (стале) партнерство: стратегічні партнери працюють над спільною проблемою, що потребує вирішення. Цей вид партнерства робить партнерів більш залежними один від одного, і вдала робота за такого типу партнерства можлива, лише якщо налагоджено обмін ідеями, ресурсами і зусиллями. Подібне партнерство має найбільший потенціал, оскільки об’єднання зусиль дозволяє сторонам досягти таких результатів, які були б неможливі при самостійному вирішенні проблеми. Стратегічне партнерство з громадськими організаціями є важливим у світлі:

– надання експертизи і залучення додаткового зовнішнього потенціалу для програм із розвитку громад, що допоможе у виконанні цілей і завдань компанії в сфері корпоративної соціальної відповідальності (КСВ);

– вибудовування корпоративної репутації й довіри до компанії, що може підтримати її позицію серед ключових стейкхолдерів і широкої громадськості;

– завчасного попередження потенційних проблем у зв’язках з громадськістю.

4. Корпоративне волонтерство: залучення працівників бізнесових компаній до роботи в громадських організаціях або громаді. Близько 90 % великих компаній у США і 30 % у Великобританії мають програми корпоративного волонтерства. Персонал компанії зазвичай виконує волонтерську діяльність у робочий час, оплачуваний компанією. Також група працівників може допомагати у реалізації проекту громадської організації – така робота буде корисною як для компанії, так і для НУО, оскільки дасть можливість згуртувати працівників компанії і прискорить процес впровадження проекту громадською організацією.

 

59. Види соціальних звітів

Типи звітів за комплексністю:

Екологічний звіт

Комплексний звіт

Комплексні звіти також супроводжуються різноманітними підзаголовками, що вказують на тип документа: «про (корпоративну) соціальну відповідальність», «про сталий розвиток», «про корпоративну відповідальність і сталий розвиток» і т. ін.

Незважаючи на те, що, як правило, усі ці визначення складені з кількох слів, які мають стосунок до концепції корпоративної відповідальності, ці комбінації мають значення й часто вказують на індивідуальне трактування компанією цьо­го базового поняття.