Меценатство та добродійність

Розвиток цієї бізнес-комунікації також перебуває у великій залежності від ставлення держави до цього явища. Так, у США добродійність має велике поши­рення через наявність значних пільг для підприємців.

Меценатство й добродійність, як бізнес-комунікація, мають у своїй основі набагато складнішу мотивацію до використання. Чим вища культура підпри­ємництва, тим частіше підприємство виступає як меценат, що просуває свою філософію, свою місію стосовно суспільства.

 

36. Права людини і трудові практики як предмет КСВ. Міжнародні стандарти прав людини

Основні правила та принципи державної політики у сфері праці закріплені у:

1) документах Організації Об’єднаних Націй (ООН);

2) конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці;

3) декларовані в актах Ради Європи та інших міжнародних і регіональних організацій.

Міжнародний Білль про права складається з таких документів:

1. Загальна декларація прав людини

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

 

Стандарти соціальної політики Міжнародної організації праці (МОП). Основною метою діяльності МОП є встановлення загального та міцного миру на основі соціальної справедливості і забезпечення економічної і соціальної стабільності у світі.

За роки свого існування МОП ухвалила загальновизнаний звід міжнародних трудових конвенцій та рекомендацій з питань свободи об’єднання, зайнятості, соціальної політики, умов праці, соціального забезпечення, соціально-трудових відносин та адміністрації праці.

У Статуті МОП визначена чітка система контролю за дотриманням країнами-учасниками положень, зафіксованих у конвенціях. Ця система передбачає регулярне надання доповідей урядом держав-учасниць, а також спеціальні контрольні процедури, основані на розгляді цих доповідей і скарг.

Основні права передбачені Європейською соціальною Хартією (переглянутою), поділено на чотири тематичні групи:

1. зайнятість, професійне навчання та рівні можливості;

2. охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальний захист;

3. трудові права;

4. діти, сім’я, мігранти.

 

37. Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням.

Відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування. Вона має право вирішувати будь-яке питання, віднесене Конституцією та законами України до відання місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Свої повноваження

територіальна громада здійснює як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування – перш за все через місцеві ради, які складаються з обраних населенням відповідної території депутатів, а також через сільських, селищних і міських голів, також обраних громадою.

У різних країнах участь бізнесу в розв’язанні соціальних проблем територіальних громад або жорстко регулюється чинним законодавством, або здійснюється самостійно під впливом спеціально встановлених стимулів і пільг на основі традицій доброчинності та соціальної етики. В Україні цей процес щойно на початковому етапі свого розвитку і відбувається в умовах панівних позицій держави та вкрай слабкого розвитку інститутів громадянського суспільства. Щоб забезпечити якісну взаємодію, органи місцевого самоврядування мають отримати належну законодавчу базу, щоб на основі координації зусиль доброчинної діяльності бізнесу та цільового використання статей місцевого бюджету поетапно розв’язувати проблеми утилізації відходів, зменшення рівня забруднення довкілля і інші. Соціальна взаємодія бізнесу і місцевого самоврядування дає можливість на кожній території створити регульовану систему корпоративної соціальної відповідальності.

Соціально відповідальний бізнес слідуючи передовій практиці соціальної відповідальності, розуміє і розділяє проблеми регіонів і їх жителів і вважає за необхідне брати участь у вирішенні територіальних проблем.Соціально відповідальний бізнес вважає продуктивнішим керуватися не філантропічними міркуваннями, а прагнути вирішувати проблеми системно. Тому він обирає шлях соціального інвестування – підхід, органічний для бізнесу, націленого на здобуття конкретних результатів.

Під соціальними інвестиціями розуміємо фінансування суспільно значимих соціальних проектів і програм, які: мають стратегічний характер, тобто пропонують комплексні рішення з врахуванням перспективних завдань; створюють нові можливості, якими можуть скористатися максимальне число жителів міст і сіл; покращують якість життя населення; отримують підтримку основних зацікавлених сторін, яка може виражатися в безпосередній участі в проекті, співфінансуванні і інших формах.

Ціль системного підходу до соціальних інвестицій – забезпечити сприятливе соціально-економічне середовище для стійкого розвитку бізнесу

Принципи:

- обґрунтованість стратегій соціально-економічного розвитку територій і їх націленість на довгостроковий результат;

- усвідомлення кожною із сторін своєї частки відповідальності за стійкий розвиток територіальних громад;

- прямий зв'язок програм взаємодії з місцевими співтовариствами із стратегічними питаннями розвитку бізнесу і з думками жителів регіонів присутності;

- відвертість, діалог і взаємодія;

- ефективність соціальних інвестицій, їх відповідність масштабам і перспективам розвитку бізнесу підприємств.

Пріоритетні напрями системного підходу до соцінвестій:

- сучасна освіта;

- охорона здоров'я;

- культурне надбання і розвиток;

- енергоефективність;

- розвиток бізнес-середовища.

Найбільша британська незалежна дослідна агенція MORI 1999 року на підставі проведених досліджень соціально відповідального бізнесу стверджувала, що компанія, яка відома своєю участю в реалізації життєво важливих соціальних проектів, заощаджує від 20 до 40% коштів, потрібних для просування своїх товарів чи послуг.

З метою розбудови позитивних відносин з громадою та реалізації системного підходу до вирішення соціальних проблем підприємством здійснюються наступні заходи:

- конструктивний діалог з представниками місцевої влади;

- розроблення і затвердження на сесіях міських рад стратегічних планів економічного розвитку міст з вказівкою джерел фінансування і термінів реалізації проектів;

- створення комітетів з управління реалізацією стратегічних планів економічного розвитку міст і положення про моніторинг стратегічних планів

- створення офіційних інформаційних сайтів в містах, де розташовані підприємства.

Реалізація вищеназваних заходів дозволяє впроваджувати таку форму взаємодії з місцевою владою як соціальне партнерство, яка дозволяє збалансувати інтереси бізнесу і громади.

 

38. Ресурси в сфері соціальної звітності.

39. Превентивний підхід до вирішення екологічних проблем.

Принцип превентивності сьогодні застосовують практично до всіх відносин, що регулюються МПНС, і є яскравим прикладом міждисциплінарного підходу в міжнародно-правовому регулюванні охорони довкілля (адаптація власне наукових, екологічних, природоохоронних підходів). Він встановлює обов'язок держав вживати заходів, спрямованих передусім на запобігання забрудненню, а не його усунення чи подолання наслідків. Шкода, завдана довкіллю, часто має безповоротний характер, відновлення попереднього стану є неможливим (наприклад, зникнення видів). Окрім того, значне забруднення довкілля може мати довготривалі негативні наслідки як для довкілля, так і для здоров'я людини. Цим викликана необхідність запобігання забрудненню, а держави зобов'язані втілювати цей підхід до вирішення екологічних питань, у тому числі на національному рівні. Принцип превентивності втілений у низці міжнародно-правових механізмів та інститутів у сфері охорони довкілля. Так, необхідність проведення оцінки впливу на навколишнє середовище проектів економічної діяльності, яка може вплинути на довкілля, є сьогодні невід'ємною частиною низки міжнародних угод, предметом Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 р. Більше того, метою більшості угод у сфері охорони довкілля є відвернення забруднення довкілля чи завдання йому шкоди.

40. Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями.

Неурядова організація (НУО) — це громадське об’єднання індивідів або груп, яке бере участь у суспільній діяльності. Міжнародні неурядові організації поширюють свою діяльність за межі державних кордонів. Найвідоміші правозахисні НУО: Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин).

Міжнародні організації, що спеціалізуються на економічному розвитку, визнають важливість міжсекторального партнерства, в тому числі партнерства між громадськими організаціями та бізнесом, в поширенні концепції сталого розвитку. В грудні 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «На шляху до глобального партнерства» (Toward Global Partnerships), мета якої – «збільшити внесок громадських організацій, суспільства, приватного сектору та інших груп заінтересованих сторін у процес національного розвитку» за допомогою глобального партнерства. Дана резолюція закликає до партнерства між секторами в наступних сферах:

– залучення нових інвестицій і політика зайнятості;

– охорона здоров’я;

– використання природних ресурсів та екологічний менеджмент;

– енергетика;

– сільське господарство;

– вплив на зміни клімату.

Інша установа, що сприяє співпраці між бізнесом і громадськими організаціями, – Світовий банк. Він заснував мережу «Бізнес-партнери задля розвитку», в рамках якої певні проекти втілювались із залученням бізнесу і громадських організацій.

Варто зазначити, що партнерство між громадськими організаціями і бізнесом є для компанії одним із інструментів управління впливом і виправдання надій, покладених на неї урядами і громадами. Прагнення до впровадження більш відповідальних практик спонукало деякі компанії до пошуку громадських організацій, які могли б на партнерських засадах допомогти реалізувати власні рішення (проекти, програми). Зазвичай громадські організації мають вищий рівень довіри в суспільстві й іноді більш компетентні у вирішенні соціальних проблем і питань охорони навколишнього середовища. Тому компанія, що співпрацює з громадською організацією, має більш позитивний суспільний імідж.

Останнім часом відмінності між бізнесом і громадськими організаціями стають дедалі більш розмитими. Головна різниця, котра досі залишається актуальною, – в тому, що, за словами експертів, громадські організації мають монополію на принципи, а компанії – на прибуток. І все ж межа між цими секторами стає менш помітною через постійний розвиток зв’язків

 

41. Соціальна політика держави та її вплив на формування програм соціальної відповідальності.

42. Європейська модель СВ

Соціальна відповідальність бізнесу розглядається нині в Європі як один із механізмів підвищення конкурентоспроможності й водночас – як добрий засіб підвищення стандартів життя громадян.

Загалом європейську модель корпоративно соціальної відповідальності характеризують наступні ознаки:

Європейська модель у більшій мірі орієнтована на три сфери прояву соціальних ініціатив: економіку, зайнятість та охорону навколишнього середовища.

Якщо американська модель розглядає в якості цілей корпоративно соціальної відповідальності прибутковість, то європейська відносить до неї додаткові питання відповідальності перед працівниками і місцевими співтовариствами. Відповідно корпоративна соціальна відповідальність бізнесу поширюється на умови праці, заробітну плату, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість в конкретному регіоні, реалізацію соціальних ініціатив населення. Відповідальність, пов’язана з реалізацією регіональних соціальних проблем, здійснюється через конкурсні гранди у співпраці з місцевим самоврядуванням.

Другою характерною ознакою європейської моделі є помітна роль держави. Загальновідомо, що європейська модель економіки характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. При цьому європейський бізнес розглядає державу як інститут, що приводить у виконання прийняті правила поведінки. Тоді як у США подібне втручання держави трактується як порушення свободи бізнесу.

В Європі КСВ є складовою стратегій розвитку держав. Саме тому більшість країн ЄС вже розробили або в процесі розробки національних стратегій корпоративної соціальної відповідальності.

 

43. Структурні підрозділи та Комітети компаній у сфері СВ.

З КСВ на підприємствах відповідають менеджери з КСВ. Якщо немає такої посади, то PR – менеджери. Це персонал з PR відділів і PR – служб.

За КСВ повинен відповідати один із членів ради директорів. Створюються також робочі групи або комітети з КСВ, до яких входять керівники різних департаментів, про рішення інформують топ-менеджера.

Організаційне управління є тим ключовим аспектом КСВ, який дозволить ефективно інтегрувати елементи КСВ у стратегію політику, тактику організації, поширити КСВ у всій організації та сприяти сталому розвитку підприємства.

 

44. Корпоративна соціальна відповідальність як складова стратегії управління та чинник підвищення конкурентоспроможності організації.

Стратегія соціальної відповідальності має бути логічним продовженням місії, цінностей та принципів діяльності організації. Соціальна відповідальність має бути інтегрована в системи, політику, процеси і практику прийняття рішень в організації з точки зору впливу цих рішень на суспільство і навколишнє середовище.

КСВ в системі корпоративного управління:

- Розподіл відповідних повноважень у системі органів управління;

- Внутрішньо корпоративні документи:

- колективний договір;

- кодекси корпоративної поведінки;

- кодекси етики;

- соціальні звіти.

Відповідно до Керівництва із соціальної відповідальності, організації слід періодично переглядати процес прийняття рішень і його структуру для підвищення можливостей:

• створення і підтримки такої атмосфери або середовища в організації, коли на практиці реалізуються принципи відкритості, підзвітності, етичної поведінки, дотримання правових норм та врахування інтересів заінтересованих сторін;

• ефективного використання фінансових, природних і людських ресурсів, щоб забезпечити на вищих щаблях керівництва організації чесне представництво тих груп, які недостатньо представлені на керівних посадах (включаючи жінок, расові та етнічні групи);

• збалансувати потреби організації та заінтересованих сторін, ураховуючи потреби майбутніх поколінь;

• встановити процес систематичної двосторонньої комунікації між організацією та зацікавленими сторонами, який передбачає врахування інтересів заінтересованих сторін;

• сприяти розширенню участі членів або працівників організації у прийнятті організаційних рішень з питань соціальної відповідальності;

• делегувати повноваження пропорційно до відповідальності, яку покладається на кожного члена або працівника організації;

• здійснювати контроль виконання рішень організації з метою встановлення відповідальності за результати (як позитивні, так і негативні) діяльності організації.

Отже, одним із ключових аспектів соціальної відповідальності є організаційне управління. Організаційне управління розглядається як система, за допомогою якої здійснюється керівництво організацією задля досягнення цілей організації.

Структури і процеси організаційного управління можуть мати різні форми, залежно від типу, розміру та інших характеристик організації. Проте, як зазначено у проекті Керівництва із соціальної відповідальності (ISO 26000), організації, які намагаються стати соціально відповідальними, повинні застосовувати організаційне управління на принципах і практиках прозорості, підзвітності, відповідності правовим нормам, етичної поведінки та врахування інтересів заінтересованих сторін.

Головними перевагами організаційного управління, заснованого на цих принципах, є:

• краще розуміння потреб і очікувань суспільства;

• підвищення ефективності управління ризиками;

• поліпшення взаємостосунків із зацікавленими сторонами;

• поліпшення репутації організації в цілому.

45. Питання професійної етики.

Професійна етика регулює моральні відносини людей в одній з основних сфер суспільного життя - трудовій діяльності (матеріально-виробничій, господарсько-економічній, управлінській, духовній, культурній). Суспільство може нормально функціонувати і розвиватися тільки в результаті безперервного виробництва матеріальних і духовних цінностей. І від того, якими за своїми моральними цілями і змістом є відносини людей у забезпеченні цього процесу, в дуже великій мірі залежить добробут суб'єктів праці і суспільства.

Під професійною етикою прийнято розуміти історично сформовану сукупність моральних приписів, норм, кодексів, оцінок, наукових теорій про обов'язкову поведінку представника певної професії, його моральні якості, що випливають із соціальних функцій і обумовлені специфікою трудової діяльності¹¹⁰.

Професійна етика у сфері етичного пізнання є конкретизацією загальних етичних норм, викликана до життя не тільки специфікою відносин професійних колективів до суспільства в цілому, але й особливістю особистісних відносин у професійній діяльності. Наявність специфічних відносин між людьми в професійних групах формує особливість моральних норм, покликаних регулювати ці відносини. За всієї своєрідності цілей і завдань тієї чи іншої професії, які породжуються різними соціальними умовами, в них є і сталі елементи, що випливають із самої природи професійної діяльності.

Суспільство розглядає моральні якості працівника як один з основоположних елементів професійної придатності. Загальноморальні норми повинні бути по-особливому конкретизовані в його трудовій діяльності із врахуванням специфіки праці, структури моральних відносин, притаманних цьому типу професій.

 

46. Американська модель СВ

арактерною ознакою моделі є другорядна роль держави у формуванні корпоративної соціальної відповідальності бізнесу.

Традиційно американська модель виступає найбільш лібералізованим варіантом соціальної політики держави, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. Відповідно американська економіка і на даний час залишається однією із найменш регульованих державою. Держава регулює соціально-трудові відносини на рівні підприємства і у значно меншій мірі – на рівні галузі та регіону шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів.

Через природу американського підприємництва, яке засноване на максимальній свободі суб’єктів, багато сфер суспільних відносин до цього часу залишаються само регульованими. У тому числі сфера трудових відносин працівник-працедавець (двохсторонній договір), добровільність медичного страхування тощо.

Відповідальність бізнесу перед працівниками в значній мірі обмежується створенням робочих місць і забезпечує ефективність їх використання через заробітну плату, створення умов праці і сплату високих податків.

У своїй діяльності американські корпорації більшу увагу надають зовнішній КСВ. Відповідно основний акцент робиться на поведінку корпорацій на ринку, розбудову позитивних відносин підприємства з регіональною та місцевою владою, охорону навколишнього середовища.

Історично в США корпоративна соціальна відповідальність бізнесу визначалася більше через філантропічну модель. Компанії роблять прибутки без перешкод, за винятком виконання свого обов’язку зі сплати податків. Потім вони жертвують певну частку прибутків на благодійні цілі.

Америка відома традиціями систематичної участі бізнесу і його представників у фінансуванні найрізноманітніших некомерційних проектів. Вирішення різноманітних соціальних проблем за рахунок бізнесу (спронсорування професійної освіти, пенсійних та страхових сфер для персоналу) в США відбувається через напрацьовані багато чисельні механізми участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства через корпоративні фонди, метою яких є вирішення всіляких соціальних проблем за допомогою бізнесу.

При цьому слід зазначити, що в Америці професійна освіта спонсорується приватним сектором як ні в одній іншій країні світу (зрозуміло, ми виключаємо з порівняння країни, де освіта, охорона здоров'я, інші соціально значущі області існування суспільства фінансуються державою).

Американська модель корпоративної соціальної відповідальності ініціюється самими компаніями і передбачає максимальну самостійність корпорацій у визначенні свого суспільного вкладу.

 

47. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

Заходи західної соціально відповідальної компанії в напрямку щодо навколишнього середовища:
• розробляє екологічну політику;
• розробляє системи екологічного менеджменту;
• призначає персонал, відповідальний за її виконання;
• здійснює контроль за дотриманням нормативно-правових вимог;
• приймає добровільні екологічні зобов‘язання: дотримання більш жорстких стандартів з охорони довкілля;
• визначає процедури ідентифікації та оцінки екологічних ризиків;
• розробляє систему зменшення викидів та запобігання забрудненню;
• впроваджує стале використання ресурсів;
• запроваджує програми з підвищення обізнаності співробітників, партнерів, клієнтів та споживачів;
• організовує систему зелених закупівель;
• звітує по вплив на довкілля.

Приклад: Шелл

Звинувачення “Шелл” щодо руйнування довкілля й порушення прав людини в Нігерії. Корпорація "Shell", котра виробляє нафтопродукти, неодноразово звинувачувалась у завданні шкоди екології своєю господарською діяльністю. У 1995 році лише завдяки масштабним протестам і закликам до бойкотування продукції фірми вдалося попередити затоплення нафтодобувної платформи у Північному морі. У 1970 році стався прорив нафти у Нігерії, за що корпорація до цього часу не понесла відповідальності. За словами експертів, розмір компенсації за усі екологічні злочини компанії "Shell" відповідає державному бюджету Нігерії, яку населяють 120 мільйонів.

Український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

Напрямки діяльності підприємства, які зменшують негативний вплив на навколишнє середовище:

– зниження рівня шкідливого впливу діючих виробництв на довкілля;
– дотримання екологічних стандартів щодо випущеної продукції;
– організація екологічної безпеки праці працівників

Зауважимо, що в Україні в спадщину від діяльності підприємств колишнього Радянського Союзу залишились цілі території, що є зоною екологічного лиха. Загальновідомі наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, але на території держави є зони, уражені техногенними катастрофами місцевого масштабу.

В західному регіоні держави міста Стебник, Калуш, Яворів і низка інших мають на своїх територіях потенційно небезпечні сховища відходів колишніх хімічних виробництв. У східних областях нагромаджено мільярди кубічних метрів відвалів металургійної, вугільної, хімічної промисловості. Водний басейн основної артерії держави – Дніпро має акумульовані радіоактивні осади, які загрожують населенню великих міських агломерацій, розташованих на його берегах.

За таких умов особливо актуалізується проблема формування відповідального ставлення до довкілля.

Український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності:
· Участь у окремих акціях:
– День Землі, година Землі, тощо
• Запровадження принципів «Зеленого офісу»
• Розроблення екологічної політики
• Підготовка чи сертифікація за СЕМ

• В офісних приміщеннях ведеться цілодобовий моніторинг стану інженерного устаткування і параметрів повітря

48. Суб’єкти моніторингу соціальної відповідальності. Процедури та інформаційне забезпечення моніторингу.

49. Японська модель СВС

Для японської моделі характерна активна роль держави. Японська модель державного регулювання передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Спільною рисою японської та європейської моделей є активна роль держави. В зв’язку з тим, що держава упродовж довгого часу брала участь в стратегічному плануванні бізнесом частково підхід до корпоративної соціальної відповідальності японської моделі нагадує європейський, оскільки роль держави теж є дуже впливою. Разом з цим японський бізнес у більшій мірі ніж європейський зосереджується на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім’єю.

Соціальна відповідальність корпорації в Японії активно підтримується і культурними традиціями країни. В Японії склалось суспільство, де "корпорація понад усе". Відповідно японська модель корпоративної відповідальності передбачає соціальну згуртованість на рівні компанії і ділову згуртованість на рівні індустріальної групи. Управління бізнесом орієнтоване не лише на отримання прибутку; воно повинне базуватися на правильному сприйнятті буття, суспільства і навколишнього світу, усвідомленні своєї відповідальності перед суспільством і прагненні до прогресу цивілізації в цілому

На формування японської моделі КСВ в значній мірі вплинула історія розвитку японського менеджменту.

Сучасні методи управління склалися в Японії в умовах післявоєнної розрухи, яка поставила перед керівниками завдання відновлення соціального, політичного й економічного життя. Під впливом американської окупаційної адміністрації майбутні японські менеджери познайомилися з американською ідеологією й методами управління бізнесом. Саме в цей період лідери японського бізнесу почали усвідомлювати соціальну відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Фундаментальними принципами післявоєнної японської економіки стали:

1. Тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб'юторів, банків і великих фінансових груп кейрецу (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);

2. Кооперація роботодавців і профспілок;

3. Всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);

4. Система життєвого найму у великих підприємствах.

 

50. Методи та процедури оцінювання ефективності програм КСВ. Соціальний аудит.

) Соціальний аудит

Соціальний аудит – процес, який дозволяє організації оцінити і продемонструвати її вклад у вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем.

Соціальний аудит допомагає зрозуміти, в якій мірі організація виконує суспільні цілі і цінності, з якими вона консолідується, оцінити ступінь досягнення некомерційних цілей шляхом систематичного і регулярного моніторингу її діяльності та поглядів представників заінтересованих сторін, стейкхолдерів, що мають відношення до їх діяльності.

Соціальний звіт – це лише самооцінка, тому слід робити соціальний аудит такого звіту за рівнями А,А⁺,В,В⁺,С,С⁺.

На сьогоднішній день не має єдиної форми та загальновизнаної схеми проведення соціального аудиту. Світовий ринок послуг з проведення соціального аудиту знаходиться на стадії зародження. На сьогоднішній день налічується близько 30 аудиторських структур (агенції, суспільні організації), які роблять соціальний аудит. Найвідоміші: «Віжео» (Франція), «Аванзі» (Італія), «Сам» (Швейцарія) та ін.

В Україні тема соціального аудиту знаходиться поки що в стадії первинного дослідження і попереднього обговорення у середовищі спеціалістів.

51. Розвиток партнерств з місцевою владою та громадою.

Державно-приватне партнерство – це своєрідний інституційний та організаційний альянс державної влади і приватного бізнесу, створений задля реалізації суспільно значущих проектів у широкому спектрі діяльності – від розвитку стратегічно важливих галузей економіки до надання суспільних послуг у масштабах всієї країни чи окремих територій. Державно-приватне партнерство дозволяє об’єднати ресурси держави та бізнесу. Внеском з боку держави є об’єкти інфраструктури, нові сегменти клієнтів, фінансові гарантії, а з боку бізнесу – інвестиції, навички управління, зниження витрат, інноваційні рішення тощо. Стратегічними напрямками використання механізмів співпраці бізнесу і держави в реалізації інфраструктурних проектів на рівні місцевого самоврядування виділяють транспорт, зв’язок, сферу ЖКГ, інновації, а в соціальній сфері – освіту, охорону здоров’я, комплексну систему соціального захисту населення [1].

Характерними ознаками державно-приватного партнерства, що відрізняють його проекти від інших форм відносин держави й бізнесу, є:

– визначені строки дії угод про партнерство.

Проекти, як правило, створюють під конкретний об’єкт (порт, дорога, об’єкт соціальної інфраструктури), який мають завершити у встановлений термін;

– специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами.

Держава декларує мету проекту з позиції суспільних інтересів і визначає вартісні та якісні параметри, здійснює моніторинг реалізації проектів, а приватний партнер бере на себе оперативну діяльність на різних стадіях проекту – розробку, фінансування, будівництво й експлуатацію, управління, практичну реалізацію послуг споживачам;

– специфічні форми фінансування проектів.

За рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами, або ж – спільне інвестування декількох учасників;

– поділ ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей.

У «Зеленій книзі про державно-приватне партнерство» (2004 р.), прийнятій у рамках Євросоюзу, визначено два типи такого партнерства:

- договірного характеру. Відповідно до нього приватній особі за виконану роботу чи надані послуги гарантована винагорода від публічної організації та/або безпосередніх користувачів, і це регулюється директивами ЄС щодо проведення публічних тендерів.

- інституційного характеру. В його межах можливе формування нової юридичної особи, співзасновниками якої є публічна і приватна організації.

У більшості випадків механізм державно-приватного партнерства використовували в країнах Європи саме для створення інфраструктурних об’єктів. Наприклад, у Фінляндії таким чином були побудовані центральні автошляхи, у Португалії – реконструйовані аеропорти та регіональні шляхи, у Франції – оновлено мережі водопостачання та побудовані швидкісні автомагістралі.

Місцева влада може створювати партнерські стосунки з приватним сектором у наступних випадках [4,c.55]:

– проект не може бути реалізовано за рахунок фінансових ресурсів або спеціальних знань місцевої влади;

– бізнес-партнер підвищить якість і рівень виконання проекту або надання певних послуг;

– участь бізнес-партнера прискорить упровадження проекту;

– участь бізнес-партнера в державних проектах підтримують споживачі послуг;

– є можливість для конкуренції між компаніями, що бажають взяти участь у партнерстві;

– немає нормативних та законодавчих заборон для участі бізнес-партнера у реалізації проекту або наданні послуг;

– результат співпраці є вимірюваним;

– проекти або послуги, що реалізують у партнерстві з бізнесом, надають інноваційні ідеї і стратегії для подальшого розвитку певної галузі;.

 

52. Корпоративні соціальні звіти: сутність, завдання і структура.

Соціальна звітність – це документально оформлена сукупність даних комерційної організації, що відображають середовище існування компанії, принципи та методи співпраці з групами впливу, результати діяльності компанії в економічній, соціальній, екологічній сфері життя суспільства.

Вигоди соціальної звітності для компанії:

1) допомагає компанії розбудувати процес управління КСВ;

2) будує довіру до компанії з боку різних груп впливу;

3) підвищує прозорість компанії;

4) підвищує готовність компанії до роботи на нових рівнях;

5) зміцнює ділові відносини та сприяє розширенню ринків.

Ризики нефінансової звітності.

1. Можлива критика;

2. Ресурсоємність;

3. Недостовірність даних;

4. Репутаційний ризик.

 

Хто читає соціальну звітність?

1. Працівники;

2. Бізнес-партнери;

3. Акціонери;

4. Споживачі;

5. Кредитори та інвестори;

6. Державні органи;

7. Неурядові організації;

Формати нефінансової звітності:

1. Звіт про прогрес реалізації принципів Глобального договору;

2. Звіт зі сталого розвитку, підготовленого за вимогами GRI.

3. Окремий соціальний звіт за показниками, які самостійно визначаються компанією.

4. Інтегрована звітність – об’єднання фінансової і нефінансової звітності.

 

 

53. Відповідальні закупівлі

Відповідальні закупівлі гарантують, що прихильність компанії «Сандоз» до належної корпоративної відповідальності знаходить своє відображення в тому, як ми вибираємо і співпрацюємо з нашими постачальниками.

Ми залучаємо велику мережу постачальників по всьому світу, і їх внесок має вирішальне значення для нашого успіху. З такою глобальною мережею, ми гарантуємо, що етичність нашої діяльності має першорядне значення.