Контакти з громадськими і державними інститутами



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Контакти з громадськими і державними інститутами



Питання іспит

1. Історія розвитку соціальної відповідальності.

2. .Суть та значення соціальної відповідальності, як чинника стійкого розвитку. Внутрішнє і зовнішнє середовище СВ.

3. Концепція менеджменту заінтересованих сторін. Матриця заінтересованих сторінСВ.

4. Міжнародні стандарти звітності зі сталого розвитку (GRI — Global Reporting Initiative / Глобальна ініціатива зі звітності). Особливості соціальної звітності компаній в Україні.

5. Моделі корпоративної соціальної відповідальності (американська, європейська, японська тощо).

6. Проект міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26000.

7. Напрямки розвитку СВ в Україні.

8. Українська модель СВ.

9. Гідна праця як предмет КСВ.

10. Етична поведінка компаній щодо контрагентів по бізнесу. Відповідальне управління ланцюгом постачання.

11. Суть та значення відповідального ставлення організацій до довкілля.

12. Відповідальне ставлення до інвесторів та дотримання принципів корпоративного управління.

13. Питання професійної етики.

14. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

15. Впровадження СВ у практики і процедури компанії. Можливі загрози та шляхи мінімізації ризиків СВ. Організація діяльності з СВ.

16. Соціальний діалог і КСВ.

17. Якість продукції (стандарт ISO 9000).

18. Переваги корпоративної соціальної відповідальності.

19. Відповідальне споживання. Культура споживання та його вплив на розвиток КСВ.

20. Принципи добросовісної конкуренції.

21. Вітчизняний досвід становлення СВ.

22. Програми з контролю забруднення та захисту довкілля, збереження природних ресурсів, дотримання екологічних стандартів тощо.

23. Міжнародний досвід державного регулювання СВ.

24. Формування складової корпоративної соціальної відповідальності у відносинах з споживачами

25. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

26. Консультації з заінтересованими сторонами на різних етапах розробки та впровадження стратегії з КСВ та механізм зворотного зв’язку з ними.

27. Формування відносин роботодавців із працівниками на засадах соціальної відповідальності

28. Середовище соціальної відповідальності в України.

29. Моделі аналізу заінтересованих сторін.

30. Міжнародні документи щодо навколишнього середовища (Цілі розвитку тисячоліття, Декларація Ріо-де-Жанейро тощо) та стандарти екологічного менеджменту (серія ISO 14000). Законодавство України про охорону навколишнього середовища.

Міжнародні ініціативи:

- Звіт Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (1987 р.)

- Конференція ООН (1992 р., Ріо-де-Жанейро)

- Принципи корпоративного управління (1999, ОЕСР)

- Глобальний договір (1999)

- ISO 26000.

Рішення про розробку цих стандартів було результатом Уругвайського раунду переговорів зі Всесвітньої торгової угоди та зустрічі на вищому рівні з проблем навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням вже зарекомендованих міжнародних стандартів із систем менеджменту якості продукції (ISO 9000).

Документи, що входять до серії ISO 14000, можна умовно поділити на три групи:

• принципи створення й використання систем екологічного менеджменту;

• інструменти екологічного контролю і оцінки;

• стандарти, зорієнтовані на продукцію.

Система стандартів має забезпечувати зменшення несприятливих дій на довколишнє середовище на трьох рівнях:

• організаційному — через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій;

• національному — через створення суттєвого доповнення до національної нормативної бази й компоненти державної екологічної політики;

• міжнародному — через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Ідею Глобального договору запропонував Генеральний секретар ООН Кофі Аннан на Всесвітньому економічному форумі 1999 року. Дію Глобального договору спрямовано на залучення корпорацій до розв’язання глобальних проблем цивілізації. Ця ініціатива об’єднує компанії, установи ООН, уряди та громадські організації в добровільному дотриманні 10 універсальних принципів у сфері прав людини, стандартів праці, захисту довкілля та в боротьбі з корупцією.

Головною стороною Глобального договору визначено саме бізнес, який має суттєво посилити свою соціальну спрямованість. Участь у Глобальному договорі та дотримання його принципів дозволяє продемонструвати лідерські якості шляхом формування соціально відповідальних корпорацій, сприяння перетворенню глобальної економіки в більш стійку і всеохопну, пошуку та реалізації практичних шляхів розв’язання сучасних проблем глобалізації, спрямованих на забезпечення сталого розвитку з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, поліпшення якості управління компаніями, підвищення морального духу працівників, а також продуктивності та рівня праці.

Глобальний договір не передбачає якогось «нагляду» чи суворої оцінки діяльності компаній. Він базується виключно на добровільних ініціативах бізнесу щодо підтримки принципів сталого розвитку, прозорої діяльності, публічної звітності, втілення принципів Глобальний договір – це універсальний документ: він діє в умовах будь-якої країни, у будь-якій сфері діяльності. У 2006 році до Глобального договору приєдналася Україна.

 

31. Етичні кодекси.

На підприємствах, в організаціях розробляються кодекси спілкування та поведінки працівників. У науці найчастіше вживається поняття "етичні кодекси". Вчені виділяють такі типи етичних кодексів:

• кодекси, які регулюють документ з докладно розробленими правилами, включаючи санкції, передбачені у випадках порушення кодексу (наприклад, контракти);

• кодекси, які регулюють зобов'язання перед клієнтами, вкладниками, акціонерами, співробітниками тощо. Це соціальні кодекси;

• кодекси, які включають положення про цінності організації, її філософію та цілі (викладають основи корпоративної культури). Це кодекси корпоративні;

• кодекси, які визначають міжособистісні стосунки в організації і погоджують інтереси працівників та організації (наприклад, угоди, які укладаються між адміністрацією та профспілкою). Це кодекси професійні.

 

32. Стандарти МОП і принципи Глобального Договору у сфері праці.

Угоди Міжнародної організації праці (МОП).

Стандарти МОП описують базові принципи у сфері трудових відносин (наприклад, свобода зібрань, незалежність профспілок, право на колективне відстоювання, а також низка додаткових угод про безпеку праці, зайнятість інвалідів, роботу вдома і т. д.).

Основна перевага використання ключових стандартів МОП полягає в тому, що за правильної організації їх використання дозволяє уникнути багатьох конфліктів та проблем у сфері права, безпеки працівників та охорони праці.

Отримавши Сертифікат підписанта Глобального договору, організація насамперед бере на себе добровільне зобов’язання про дотримання 10 його базових принципів:

1. Ділові кола мають підтримувати і поважати підхід, що передбачає захист міжнародних прав людини у своїх сферах впливу.

2. Ділові кола не повинні бути причетними до порушень прав людини.

3. Ділові кола мають підтримувати свободу асоціацій та ефективне визнання права на колективний договір.

4. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію усіх форм примусової та обов’язкової праці.

5. Ділові кола мають підтримувати ефективну ліквідацію дитячої праці.

6. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію дискримінації при найманні на роботу та в професійній діяльності.

7. Ділові кола повинні підтримувати обережний підхід до екологічних питань.

8. Ділові кола мають виступати з ініціативами щодо підтримки посилення екологічної відповідальності.

9. Ділові кола мають заохочувати розробку і поширення екологічно безпечних технологій.

10. Ділові кола повинні боротися з усіма проявами корупції, включаючи здирництво та хабарництво.

Упродовж перших двох років після підписання Глобального договору організація має активізувати свою діяльність у соціально відповідальному бізнесі. Крім цього організація бере на себе зобов’язання складати та оприлюднювати соціальний звіт.

 

33. Міжнародні ініціативи та законодавство України у сфері захисту прав споживачів.

Міжнародні ініціативи в галузі захисту прав споживачів:

• Стандарти ISO

• Концепція загального управління якістю TQM

• Модель досконалості Європейського фонду управління якістю, премії за якість EFQM.

На підприємствах створюються системи управління якістю, які відповідають вимогам міжнародних стандартів ISO 9000. Ця система забезпечує виготовлення якісної, безпечної продукції стабільно та на постійній основі.

Існує сертифікація – процедура, за допомогою якої третя, незалежна сторона, дає письмову гарантію того, що продукція або система управління відповідає встановленим нормам.

В Україні діє Закон України «Про захист прав споживачів»

 

34. Європейські стандарти у сфері праці. Особливості європейської моделі внутрішньої КСВ.

Правову систему ЄС можна вважати наднаціональною правовою системою, якій притаманні особливі риси. Держави – члени ЄС – обмежили свій суверенітет і делегували частину власних повноважень співтовариству, які у межах визначених повноважень видають законодавчі акти, обов'язкові для держав-учасниць. Основою законодавства ЄС у сфері охорони праці є рамкові директиви. Відповідно до статті 189 Римської угоди, директива зобов’язує будь-яку із зазначених вище держав досягати визначеного директивою результату, але залишає за національними органами право вибирати методи й засоби його досягнення. Директиви з охорони праці визначають мінімальні вимоги з можливістю для держав-учасниць відступати від мінімальних вимог, однак лише в бік їх перевищення [3].

Європі джерелами міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Рада Європи прийняла понад 160 конвенцій, хартій, угод і протоколів до них, у тому числі Європейську соціальну хартію (1961 p.), Пе­реглянуту Європейську соціальну хартію у 1996 p., Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейський Союз у 1989 р. прийняв Хартію основних прав працівників, що проголошує соціальні й економічні права.

Вступаючи до Ради Європи, Україна підписала два найважли­віших документи цієї впливової європейської організації — Євро­пейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, Рим, 1950 р.) і Європейську соціальну хартію (Рада Європи, Турин, 1961 p.). Якщо Європейську конвенцію про захист прав людини було ратифіковано Україною 17 липня 1997 р., то з ратифікацією хартії питання не вирішено й досі.

Сьогодні європейська модель соціально відповідальної поведінки адаптується найбільш великими фінансовими та промисловими компаніями, що досягли певного рівня стабільності бізнесу. Європейська модель має на увазі економічне обґрунтування соціальних ініціатив і їх інтеграцію в стратегію розвитку компанії. Тому, перед впровадженням цієї моделі, керівництву банку необхідно бути впевненим, що, крім визначення об’єктів вкладень і виділення відповідних коштів, вся діяльність компанії буде переглянута з точки зору її відповідності моделі корпоративної соціальної відповідальності. До того ж, мають бути розроблені та закріплені механізми контролю за ефективністю вкладених коштів.

З погляду інвестора, європейська модель є привабливішою при оцінці соціально відповідальної поведінки компанії, оскільки може бути виміряною конкретними результатами, у тому числі й грошовими.

 

35. Принципи формування корпоративної інформаційної політики. Побудова системи комунікацій з КСВ.

Інформаційна політика має бути побудована на принципах рівноправності, оперативності, повноти, вірогідності, доступності, регулярності, захищеності.

1. Принцип рівноправності:

підприємство забезпечує всім зацікавленим особам рівні права і мож­ливості в одержанні й доступі до інформації, зокрема забезпечує всім акціонерам та їхнім представникам рівні права на одержання інформації і документів, що підлягають наданню, з урахуванням винятків, установле­них законом та установчими документами.

2. Принцип оперативності:

підприємство в можливо короткий термін інформує акціонерів, інвесто­рів, інвестиційне співтовариство та громадськість про найбільш істотні події і факти, що зачіпають їхні інтереси.

ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ КСВ І СОЦІАЛЬНА ЗВІТНІСТЬ

3. Принцип повноти:

підприємство надає про себе інформацію, достатню, щоб сформувати об'єктивне бачення в акціонерів, інвесторів та громадськості в питанні, яке їх цікавить.

4. Принцип достовірності:

підприємство надає своїм акціонерам та інвесторам інформацію, що від­повідає дійсності, а також уживає всіх розумних заходів, щоб розповсю­джувана інформація не була перекручена.

5. Принцип доступності:

способи доведення значущої інформації до акціонерів, інвесторів та гро­мадськості мають забезпечувати вільний і необтяжливий доступ до такої інформації.

6. Принцип регулярності:

підприємство на регулярній основі надає своїм акціонерам, інвесторам та громадськості інформацію про себе за допомогою наявних у його розпо­рядженні засобів інформування.

7. Принцип збалансованості:

підприємство намагатиметься знайти баланс між відкритістю і прозоріс­тю з одного боку, і конфіденційністю - з другого, для забезпечення прав акціонерів на отримання інформації та обмеження доступу до «чутливої інформації».

8. Принцип захищеності:

підприємство застосовує допустимі законами способи й засоби захисту інформації, що становить державну, службову й комерційну таємницю

Благополуччя підприємств і перспективи росту базуються не тільки на ефектив­них технологіях і відповідних зв'язках, а й на репутації та іміджі. Однак не слід вважати останні два слова синонімами, а тим більше тотожними поняттями. Якщо створення іміджу можна до певної міри форсувати, то формування репу­тації ніколи не може обігнати природного ходу розвитку самого підприємства, його фінансової, інтелектуальної й організаційної могутності. Крім того, ство­рення іміджу - це доведення до громадськості основних переваг підприємства, їх вихваляння одночасно зі спробою замовчати недоліки і труднощі. Репутація складається на основі попередніх років, а для побудови іміджу можна викорис­тати не тільки колишні досягнення, а й проекти на майбутнє, а також суспільно значущі пропозиції та «прогресивні» погляди.

Взаємовідносини зі ЗМІ

Взаємини зі ЗМІ передбачають підготовку й поширення аналітичних прес-матеріалів, ексклюзивні інтерв'ю, прес-моніторинг, прес-заходи та неформальні контакти із журналістами.

Взаємини з партнерами

Це окрема група робіт, прямо пов'язана з реноме організації. Отут нікуди не дітися без підготовки презентаційних матеріалів і поздоровлень партнерів, ро­боти зі скаргами споживачів, доведення інтересів основних груп споживачів до керівництва, вивчення й оцінки споживчих потреб. Останній пункт особливо ці­кавий, тому що дуже важливо знати, чого чекають споживачі і як задовольнити їхні очікування.

Взаємини в колективі

У налагодженні відносин усередині колективу PR-служби відіграють важливу роль. Система інформування співробітників на різних рівнях, вирішення конфлік­тних ситуацій у колективі, внутрішні публікації, корпоративні розваги, доведення думки співробітників до керівництва, привітання, створення й поглиблення по­чуття задоволення співробітників від роботи. Сюди ж можна додати PR-підтримку менеджменту (наприклад, різні премії, нагороди). Узагалі, PR-служба сприяє створенню атмосфери, в якій співробітники працюють із більшою віддачею.

Спонсорство

Спонсорство - це фінансова підтримка культурної або спортивної діяльності, що дозволяє підвищити авторитет та/або збільшити прибутки, на які спонсор розраховує за підсумками заходу.

Спонсор вибирає такий об'єкт, який би приносив йому максимальний комуні­кативний і комерційний ефект, забезпечував залучення максимальної кількості

Екологічний звіт

Комплексний звіт

Комплексні звіти також супроводжуються різноманітними підзаголовками, що вказують на тип документа: «про (корпоративну) соціальну відповідальність», «про сталий розвиток», «про корпоративну відповідальність і сталий розвиток» і т. ін.

Незважаючи на те, що, як правило, усі ці визначення складені з кількох слів, які мають стосунок до концепції корпоративної відповідальності, ці комбінації мають значення й часто вказують на індивідуальне трактування компанією цьо­го базового поняття.

Зовнішні

Такі звіти адресовані, як правило, більшим групам зацікавлених сторін, які не мають прямого стосунку до компанії. Ці документи припускають широку публіч­ність і доступність, однак можливі й варіанти (наприклад, цільове розсилання тільки певній групі стейкхолдерів).

Внутрішні

У компанії може виникнути потреба обговорити свою діяльність не з громад­ськістю взагалі, а, наприклад, зі своїми працівниками чи постачальниками. Мож­ливо, зміст такого звіту буде мати досить камерний характер і включати питання, які не цікаві широкій публіці або не призначені для неї. У такому разі внутрішній звіт поширюється цільово і може бути доступний тільки цільовій аудиторії.

 

60. Суть моніторингу корпоративної соціальної відповідальності.

Основним інструментом або засобом моніторингу та оцінки КСВ є індекси, стандарти та різноманітні показники звітності. Дійсно, все більшої значущості набувають документи, які містять нормативні вимоги щодо впровадження соціальної відповідальності, особливо в сферах, визначених Всесвітньою декларацією прав людини, конвенціями Міжнародної організації праці (далі – МОП) та інших організацій. Варто відзначити, що тільки в деяких країнах, зокрема у Франції та Великобританії введені законодавчі вимоги до ведення соціальної звітності, а у Канаді, наприклад, такі звіти є обов’язковими для банків.

61. Участь компаній у життєдіяльності громад.

Одним з найбільш ефективних методів співпраці бізнесу з муніципалітетами є соціальне партнерство – форма соціальної взаємодії, метою якої є досягнення згоди між різними інститутами суспільства задля вирішення актуальних соціальних проблем і перспективних завдань.

Наведемо приклад успішного соціального партнерства в Україні:

У 2007 році компанія ДТЕК почала системну роботу у сфері соціального інвестування, запустивши проект соціального партнерства – програму, аналогів якої за масштабністю співпраці між приватним бізнесом, владою та громадськістю немає в Україні.

Органи місцевого самоврядування кожної території – учасниці соціального партнерства спільно з підприємствами й іншими зацікавленими сторонами обирають пріоритетні напрями соціальних інвестицій. За результатами обговорення на кожній території формують програму соціального партнерства та визначають конкретні проекти, що підлягають фінансуванню. Очікуваний результат роботи в умовах нової моделі – оновлені установи культури, сучасне медичне обладнання у лікарнях і поліклініках, комп’ютерні класи в школах та інші зримі ознаки й характеристики підвищення рівня та якості життя.

 

62. Соціально відповідальний маркетинг.

Концепція відповідального маркетингу виникла в третій чверті ХХ сторіччя, вона була призвана замінити традиційну концепцію маркетингу. Найбільшу увагу заслуговує концепція відповідального маркетингу, запропонована Ф.Котлером.Зокрема, він зазначав, що: «Концепція соціально-відповідального маркетингу проголошує завдання організації встановлення потреб, бажань і інтересів цільових ринків та їхнє задоволення більш ефективними і продуктивними, ніж у конкурентів, способами, що зберігають або підвищують добробут як споживача, так і суспільства загалом». Інноваційною думкою в даному твердженні було те, що маркетингова діяльність підприємства має бути розрахована на задоволення довготривалих інтересів споживачів, оскільки це може стати важливою передумовою для сталої і успішної діяльності компанії. Тож, для впровадження відповідального маркетингу, компанії мають збалансувати такі, часто конфліктуючі, критерії, як прибуток компанії, задоволення потреб споживачів і громадський інтерес[1] .

Концепція передбачає ситуації, коли зусилля різних виробників в області маркетингу знаходяться на одному рівні і конкуренція на ринку дуже велика. Конкурентну перевагу отримує компанія, пропозиція якої найкращим чином відповідає потребам, що існують у покупця, й при цьому, в своїй діяльності компанія враховує інтереси суспільства і задовольняє їх. Акцент робиться на комплексну маркетингову діяльність, спрямовану на задоволення потреб цільового ринку і одночасно врахування соціальних та етичних потреб суспільства в цілому. В рамках концепції соціально-відповідального маркетингу, компанія разом з дослідженням потреб потенційних і реальних покупців, виявляє суспільні інтереси і прагне до їх задоволення[2] .

Основна ідея концепції – виробництво товарів, що задовольняють наявні потреби, з врахуванням вимог суспільства.

Основний інструментарій – складається з дослідження споживача та дослідження соціальних та екологічних наслідків від виробництва і споживання товарів та послуг, що надаються компанією.

Основна мета – задоволення потреб цільових ринків, за умови збереження людських, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів, охорони довкілля.

63. Роль Стейкхолдерів в діяльності компанії

Діалог зі стейкхолдерами є важливою частиною діяльності компаній із корпоративної соціальної відповідальності. Провідні компанії це усвідомлюють, інші роблять це інтуїтивно, але більшість компаній ще не прийшли до розуміння такого діалогу. В Україні особливо ситуація потребує значного поліпшення: лише у деяких компаній розроблена карта стейкхолдерів, лише одиниці проводять діалоги зі стейкхолдерами, і ще жодна компанія не має Панелі стейкхолдерів. Але такий стан ми розглядаємо як «виклик» (challenge), і ця публікація покликана його вирішити. В Україні часто діалог зі стейкхолдерами проводиться ad hoc («для вирішення конкретного завдання»). Наприклад, одна українська компанія після виходу своєї реклами отримала звер- нення від неурядової організації щодо гендерної нечутливості реклами (жінку відобразили нижчою особою, ніж чоловіка, не надавши цьому значення). Після зустрічі із представниками громадськості було прийнято рішення призупинити рекламу та переробити її. Звичайно, це коштувало компанії грошей, але, безсумнівно, це могло коштувати репутації, якщо б реклама не була змінена. Але, якщо б компанія мала попередній діалог зі стейкхолдерами, цього можна було б уникнути

Інтереси стейкхолдерів можуть вступати в суперечність один з одним, отже, "зовнішніх і внутрішніх партнерів" господарюючого суб’єкта можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якої буде визначати траєкторію еволюції організації.

Ефективне управління відносинами зі стейкхолдерами є однією з головних цілей управління підприємством і однією з найважливіших задач стратегічного менеджменту. Аналіз стейкхолдерів суб’єкта господарювання включає такі основні етапи: ідентифікація, систематизація, оцінка цілей і завдань стейхолдерів, збір інформації про них.

Одним із інструментів, який дає можливість виявити та проаналізувати відносини підприємства і його стейкхолдерів є теорія зацікавлених сторін (stakeholder theory).

Основним предметом дослідження теорії зацікавлених сторін є взаємодія різних стейкхолдерів, що переслідують свої інтереси, які пов'язані з діяльністю деякого підприємства.

Розглянемо ключові положення цієї теорії:

1) підприємство має відношення з великою кількістю стейкхолдерів, що складають його оточення, які впливають або на яких можуть вплинути рішення підприємства, що приймаються керівництвом;

2) теорія займається природою цих відносин: процесами і результатами, які їх супроводжують;

3) інтереси всіх стейкхолдерів потенційно мають право бути взяті до уваги і при можливості – задоволені.

 

64. Програми відповідального відношення до персоналу

Приклад відповідального ставлення до персоналу з практики

Компанія «Фокстрот», що входить у число 50 найкращих працедавців України, пропонує своїм працівникам такі стандарти праці:

1. Гарантія рівних можливостей для всіх кандидатів на роботу, об’єктивна оцінка особистих та ділових якостей.

2. Постійне підвищення кваліфікації.

3. Створення позитивного морального клімату, що виключає будь-які прояви дискримінації чи неповаги відносно працівників.

4. Здорові та стимулюючі високу продуктивність праці умови.

Для працівників компанія пропонує такі пільги та компенсації:

1. Систематичні медичні огляди працівників, їх оздоровлення в спортклубах за пільговими цінами, консультації з медичного страхування.

2. Соціальна допомога молодим мамам у формі доплат.

3. Можливості навчання в спеціально організованому ГК «Фокстрот».

4. Право на пільгове придбання товарів і послуг, які реалізуються компаніями ГК «Фокстрот» за системою знижок.

5. Пільгове харчування та медичне страхування працівників.

6. Корпоративний відпочинок: свята, культурні заходи, спортивні змагання.

65. Меценатство та спонсорство компаній

Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Назва походить від прізвища римлянина Мецената (Мекенат), який був покровителем мистецтв за імператора Августа і другом Горація та інших поетів.

Меценатство розповсюджується на фінансову підтримку закладів культури і освіти, заснуваня нових театрів, галерей мистецтва, нових навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо.

Українське законодавство визначає меценатську діяльність як благодійну діяльність у сферах освіти, культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, науки і наукових досліджень.

Спо́нсорство — діяльність як фізичних, так і юридичних осіб, з метою отримання якої-небудь матеріальної вигоди або прибутку для себе, або в обмін на рекламу.

Спонсор — індивідум або група, яка забезпечує підтримку, подібну до благодійника. Проте, на відміну від благодійності, спонсорування не носить безкорисливого характеру. Спонсорування може бути договірним, обмінюватися на рекламування з метою популяризації товару або юридичної особи.

Спонсор може забезпечувати купівлю або оренду устаткування для відомого спортсмена або спортивної команди в обмін на демонстрацію його торгової марки на екіпіруванні цього спортсмена або команди. Спонсор тим самим заробляє рейтинг, а підтримуваний заробляє гроші або інші матеріальні вигоди. Цей тип спонсорування, є популярним інструментом спонсорування в таких сферах як спортивні змагання, мистецтво, засоби масової інформації і добродійність

 

66. Передумови появи концепції СВ

Корпоративна соціальна відповідальність не виникла раптом, вона повільно еволюціонувала в часі та стала частиною щоденного словника лише в останнє десятиріччя, особливо в Північній Америці та Західній Європі.

Дослідники стверджують, що ідея корпоративної соціальної відповідальності набула популярності у 1950-ті роки та з роками поширювалася в міру того, як корпорації ставали масштабнішими й потужнішими.

Додаткову мотивацію до здійснення програм соціальної відповідальності багато організацій отримали завдяки ширшій обізнаності громадськості з екологічними та етичними питаннями, зростанню тиску з боку організованих груп активістів, наприклад, захисників довкілля, феміністського руху, поборникам інтересів споживачів.

Становлення соціальної відповідальності бізнесу в США та Західній Європі у ХХ сторіччі відбувалося в три етапи.

Перший етап – етап зародження корпоративної соціальної відповідальності, що припадає на 60-ті – середину 70-х років, характеризувався розквітом «традиційної» філантропії (благодійності). Концепція соціальної відповідальності бізнесу, сформульована у тих роках передбачала, що комерційні компанії, окрім дотримання законів та якості товарів і послуг, добровільно беруть на себе ще й додаткові зобов’язання перед суспільством, роблять значний внесок у покращення якості життя людей.

Ключовою подією, яка сприяла зародженню корпоративної соціальної відповідальності стало прийняте у 1950-х роках рішення Верховного Суду США, який скасував юридичні обмеження і неписані норми, які до того часу обмежували чи принаймні звужували рамки корпоративної доброчинності та участь компаній у вирішенні соціальних питань. Згодом, вже на початку 1960-х рр., більшість американських компаній почали відчувати тиск, який спонукав їх демонструвати свою відповідальність перед суспільством і створювати власні благодійні фундації та втілювати доброчинні програми. Компанії почали надавали грошову чи матеріально-речову допомогу незахищеним прошаркам населення, керуючись настроями чи симпатіями свого керівництва. Ділова та соціальна активність у той час були максимально розмежованими.

Другий етап у формуванні корпоративної соціальної відповідальності – етап становлення стратегічної філантропії припадає на середину 70-х – початок 80-х років. Причиною виникнення нової віхи в розвитку корпоративної соціальної відповідальності дослідниками вказується ситуація в компанії Exxon Valdez, що винила з витоком нафти у 1989 році. Тоді філантропічна діяльність компанії опинилася під сумнівом.

Третій етап у розвитку корпоративної соціальної відповідальності - розвиток концепції соціальних інвестицій розпочався з кінця 80-х років. Відправною точкою появи нового етапу корпоративної соціальної відповідальності Крейг Сміт вважає появу та поширення в 1990-х рр. підходів, які, зокрема, використовувала АТ@Т і в яких по-новому вбачалася роль корпоративних доброчинних фундацій та їх зв’язок з основною діяльністю компанії. Суть новації полягала в тому, що не тільки філантропічні ініціативи фундації повинні сприяти досягненню бізнес-цілей, але й комерційні підрозділи, в свою чергу, мають підтримувати такі ресурси, як маркетингові знання, технічна допомога, залучення працівників до волонтерської роботи.

Дослідники Девід Гес, Ніколас Роговскі та Томас В.Дафні вважають, що ще однією рушійною силою переходу до нової віхи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу став новий фактор «морального тиску» – коли покупці, інвестори та працівники, роблячи свій вибір, почали надавати особливої ваги моральності компанії. Вони наводять кілька прикладів ринкової моральності: «інвестори обирають соціально активні інвестиційні фонди, працівники прагнуть працювати в соціально відповідальних організаціях, а покупці бойкотують компанію Shell Oil, оскільки та вирішила затопити одну зі своїх морських нафтових вишок».

Фактично починаючи з кінця 1980-х років комерційний, громадський та державний сектори почали разом вирішувати актуальні соціально значимі проблеми місцевих громад, а компанії, маючи за пріоритет свою бізнес-вигоду, водночас враховують інтереси всіх партнерів.

 

 

Питання іспит

1. Історія розвитку соціальної відповідальності.

2. .Суть та значення соціальної відповідальності, як чинника стійкого розвитку. Внутрішнє і зовнішнє середовище СВ.

3. Концепція менеджменту заінтересованих сторін. Матриця заінтересованих сторінСВ.

4. Міжнародні стандарти звітності зі сталого розвитку (GRI — Global Reporting Initiative / Глобальна ініціатива зі звітності). Особливості соціальної звітності компаній в Україні.

5. Моделі корпоративної соціальної відповідальності (американська, європейська, японська тощо).

6. Проект міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26000.

7. Напрямки розвитку СВ в Україні.

8. Українська модель СВ.

9. Гідна праця як предмет КСВ.

10. Етична поведінка компаній щодо контрагентів по бізнесу. Відповідальне управління ланцюгом постачання.

11. Суть та значення відповідального ставлення організацій до довкілля.

12. Відповідальне ставлення до інвесторів та дотримання принципів корпоративного управління.

13. Питання професійної етики.

14. Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності.

15. Впровадження СВ у практики і процедури компанії. Можливі загрози та шляхи мінімізації ризиків СВ. Організація діяльності з СВ.

16. Соціальний діалог і КСВ.

17. Якість продукції (стандарт ISO 9000).

18. Переваги корпоративної соціальної відповідальності.

19. Відповідальне споживання. Культура споживання та його вплив на розвиток КСВ.

20. Принципи добросовісної конкуренції.

21. Вітчизняний досвід становлення СВ.

22. Програми з контролю забруднення та захисту довкілля, збереження природних ресурсів, дотримання екологічних стандартів тощо.

23. Міжнародний досвід державного регулювання СВ.

24. Формування складової корпоративної соціальної відповідальності у відносинах з споживачами

25. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

26. Консультації з заінтересованими сторонами на різних етапах розробки та впровадження стратегії з КСВ та механізм зворотного зв’язку з ними.

27. Формування відносин роботодавців із працівниками на засадах соціальної відповідальності

28. Середовище соціальної відповідальності в України.

29. Моделі аналізу заінтересованих сторін.

30. Міжнародні документи щодо навколишнього середовища (Цілі розвитку тисячоліття, Декларація Ріо-де-Жанейро тощо) та стандарти екологічного менеджменту (серія ISO 14000). Законодавство України про охорону навколишнього середовища.

Міжнародні ініціативи:

- Звіт Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (1987 р.)

- Конференція ООН (1992 р., Ріо-де-Жанейро)

- Принципи корпоративного управління (1999, ОЕСР)

- Глобальний договір (1999)

- ISO 26000.

Рішення про розробку цих стандартів було результатом Уругвайського раунду переговорів зі Всесвітньої торгової угоди та зустрічі на вищому рівні з проблем навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням вже зарекомендованих міжнародних стандартів із систем менеджменту якості продукції (ISO 9000).

Документи, що входять до серії ISO 14000, можна умовно поділити на три групи:

• принципи створення й використання систем екологічного менеджменту;

• інструменти екологічного контролю і оцінки;

• стандарти, зорієнтовані на продукцію.

Система стандартів має забезпечувати зменшення несприятливих дій на довколишнє середовище на трьох рівнях:

• організаційному — через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій;

• національному — через створення суттєвого доповнення до національної нормативної бази й компоненти державної екологічної політики;

• міжнародному — через поліпшення умов міжнародної торгівлі.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.191.36 (0.039 с.)