Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці

Керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов’язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що розміщують замовлення у підрядників, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці, яка була передана підрядникам у зв’язку з виконанням замовлення.

Органи державної влади, яким рішенням державного експерта з питань таємниць було надано право вирішувати питання про доступ органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій до конкретної секретної інформації, зобов’язані контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, які виконують роботи, що пов’язані з відповідною державною таємницею, або зберігають матеріальні носії зазначеної секретної інформації.

Контроль за дотриманням законодавства про державну таємницю в системі Служби безпеки України здійснюється відповідно до Закону України "Про Службу безпеки України".

Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв’язку з виконанням цих повноважень здобувати від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, що викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов’язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.

Нагляд за дотриманням законодавства про державну таємницю здійснюється у порядку, визначеному законом.

Допуск та доступ посадових осіб, які здійснюють нагляд, до відомостей, що становлять державну таємницю, проводяться відповідно до цього Закону.

3 метою надійного збереження державної та військової таємниці до всіх ociб, що допущені до секретних робіт i документів (виробів) ставляться відповідні вимоги, які повинні ними неухильно виконуватися в процесі службової діяльності. Крім цього, цим особам дається низка рекомендацій i передбачаються деякі обмеження в їх повсякденному житті. Все це здійснюється для недопущення будь-яких передумов щодо можливого витоку секретних відомостей.

Виконавці повинні знати:

1. Ступінь секретності робіт, які виконуються військовослужбовцями.

2. Визначити гриф секретності документів.

3. Знати правила обліку i збереження секретних документів.

4. Знати встановлений порядок роботи з ними.

Особи, що допущені до секретних робіт, документів i виробів зобов'язані:

− знати i суворо виконувати вимоги керівних документів, зберігати в таємниці секретні відомості, що стали їм відомі у справах служби (роботи або іншим шляхом, припиняти дії інших ociб, які можуть спричинити розголошення секретних відомостей або втрати, крадіжки) секретних документів (виробів). Про причини або умови можливого витоку відомостей негайно доповісти своєму безпосередньому начальнику;

− дотримуватися встановленого порядку виїзду за кордон. У випадку спроби з боку іноземних громадян отримати секретну інформацію, компрометації або встановлення контакту, який не був установлений програмою перебування, після повернення із закордонної поїздки доповісти своєму безпосередньому начальнику;

− виконувати секретні роботи i знайомитися з секретними відомостями, документами та виробами в обсязі своїх службових обов’язків, знати ступінь секретності робіт, що виконуються, правильно відповідно до переліку відомостей, що підлягають засекречуванню, визначити гриф секретності документів (виробів), що розробляються, дотримуватися правил використання, порядку обліку i збереження секретних документів i виробів;

− негайно ставити на облік усі отримані секретні документи (вироби) за формою № 6, зберігання їх тільки в сейфах, металевих шафах, ящиках або робочих папках (чемоданах) і щоденно перед закінченням робочого дня перевіряти їх наявність. Сейфи із секретними документами після кожного розпечатування закривати, після закінчення робочого дня запечатувати, здавати під охорону. Не допускати сумісного зберігання в сейфі (робочій папці) секретних і несекретних документів, якщо останні не є додатком до секретних документів. Переносити секретні документи в приміщенні тільки в папках, що забезпечують їх збереження;

− розробляти секретні документи, робити записи секретного характеру тільки в робочих зошитах (блокнотах) або на аркушах паперу, взятих на облік у секретному органі. Визначати кількість примірників секретних документів у суворій відповідності до дійсної службової необхідності і не допускати розсилки їх адресатам, які не мають до них прямого відношення;

− знайомити із секретними документами i передавати ix іншим виконавцям під розписку тільки з дозволу свого безпосереднього начальника, вимагати від них підпис на документах, з якими ознайомилися;

− під час особистого листування з організаціями, записів у книгах скарг i підприємств торгівлі, громадського харчування, транспорту i т.д., в книгах відкликів музеїв, виставок, театрів та інших установ указувати свою поштову адресу за місцем прописки. При цьому військовослужбовці строкової служби вказують поштову (телеграфну) адресу, встановлену командирами військових частин за погодженням із підприємством зв’язку; під час реєстрації у готелях, санаторіях, будинках відпочинку, туристичних базах військовослужбовці вказують прізвище, ім’я, по батькові, piк та місце народження, серію i номер посвідчення особи (військового квитка) i номер військової частини, що його видала;

− негайно доповідати своєму безпосередньому начальнику і в режимно-секретній орган про втрату або нестачу секретних документів і виробів, посвідчень, перепусток, ключів від приміщень, сховищ, сейфів, де зберігаються секретні документи, особисті печатки, а також про факти виявлення зайвих і не облікованих секретних документів та виробів;

− під час звільнення, перед відбуттям у відпустку, на лікування, від'їздом у відрядження (терміном більше 15 діб) здати або відзвітуватися перед секретним органом за всі записані за ним документи i вироби, науково - технічну документацію та інші документальні матеріали;

− своєчасно здавати в секретний орган секретні документи, в яких вже немає потреби;

− подавати працівникам режимно-секретного органу для перевірки всі секретні документи, що значаться i є в наявності, i виконувати вимоги режимно-секретних органів щодо дотримання режиму секретності, подавати усні та письмові пояснення про факти розголошення секретних відомостей, втрат документів (виробів), інших порушень режиму секретності;

− своєчасно повідомляти в кадрові органи штабу (установи) про будь-які зміни анкетних та автобіографічних даних. Доповідати безпосередньому начальнику про позаслужбові зв'язки з іноземцями, родичами, що проживають за кордоном, а також про родичів, які від’їжджають за кордон на постійне проживання.

Суворе виконання перелічених обов’язків - прямий обов’язок усіх військовослужбовців, працівників i службовців, що допущені до секретних робіт, документів i виробів. З метою запобігання можливого витоку секретних відомостей усім особам, допущеним до секретних робіт, документів та виробів, забороняється:

− відвідувати посольства, консульства, та інші представництва іноземних держав, приватних компаній i фірм, встановлювати i підтримувати безпосередньо або через інших ociб зв’язок з іноземними громадянами, якщо це не є їх службовим обов’язком. Особи, які у зв'язку зі службовими обов’язками або за спеціальними дорученнями повинні спілкуватися з іноземними громадянами, керуються при цьому вимогами відповідних нормативних актів;

− заносити кіно і фотознимальну, звуко і відеозаписуючу, радіопередавальну i приймальну, а також множувально - копіювальну апаратуру особистого користування в будівлі військових частин i у приміщення, де проводяться таємні роботи;

− повідомляти усно i письмово секретні відомості про характер роботи, що виконується, наявні вироби, системи охорони i перепускний режим, заходи, які проводяться штабом (установою), дійсні найменування i пункти дислокації військових частин, особам, що не мають відношення до цих відомостей у справі служби (роботи);

− вести переговори з секретних питань, а також передавати секретні телеграми i фототелеграми відкритими каналами зв’язку;

− повідомляти будь-які таємні відомості під час звернення по особистих питаннях з пропозиціями, заявами i скаргами в органи військового управління, державні та громадянські організації. Якщо необхідно викласти пропозиції у заяві, скарзі секретні відомості, то такі листи повинні складатися i надсилатися через режимно - секретні органи;

− виносити зі штабу (установи) секретні документи без дозволу начальника штабу (установи), а також користуватися міським i особистим транспортом для їх перевезення i заходити з ними в місця, не пов’язані з виконанням завдання;

− виконувати секретні роботи i зберігати секретні документи на квартирах, в санаторіях, будинках відпочинку, госпіталях та інших непередбачених місцях;

− передавати секретні документи і вироби будь-кому i приймати їх без розпису;

− знімати копії із секретних документів без письмового дозволу (на документі, з якого знімається копія) начальника штабу (установи);

− тримати під час роботи секретні документи в зручних для огляду стороннім особам положенні (в тому числі тим, хто допущений до таких документів, але не має до них прямого відношення);

− залишати секретні документи на столах (в тому числі i в опечатаних робочих папках, в ящиках столів i у відкритих сейфах під час виходу (незалежно від тривалості) із робочої кімнати;

− зберігати секретні документи в сейфах, від яких загублені резервні або робочі ключі, а також передавати іншим особам ключі від сейфів, жетони на отримання робочих папок і особисті номерні печатки;

− використовувати секретні відомості в несекретному службовому листуванні, нетаємних дисертаціях і технічних виданнях, у відкритих статтях, доповідях і виступах, публікувати наукові, науково-технічні та інші роботи, які визначені як винаходи, відкриття, публікація яких заборонена в установленому порядку.

Якщо не виконуються вказані вище вимоги, через що виникло розголошення відомостей, що складають державну таємницю, втрата документів (виробів), що містять такі відомості, а також розголошення воєнних відомостей, що не належать до державної таємниці, але не підлягають оголошенню, винні особи притягаються до відповідальності.

 

2.2. Визначення грифу таємності, заходи щодо запобігання втрат таємної інформації

 

До державної таємниці може належати інформація, яка показана на рис. 3.

Рис. 3. Інформація, яка належить до державної таємниці

 

Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється більшістю голосів. При цьому кожен експерт має право викласти свою думку.

Інформація вважається державною таємницею з моменту опублікування. Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, в якому міститься ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

У сфері оборони

1. Про зміст стратегічних i оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовки та проведення військових операцій, стратегічного i мобілізаційного розгорнення військ.

2. Про інші найважливіші показники, що характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову та мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння i матеріально-технічне забезпечення ЗС України та інших формувань.

3. Про напрямки розвитку окремих видів озброєння i військової техніки, їх кількості, тактико-технічних характеристик, організації та технології виробництва, науково-дослідних i дослідно - конструкторських робіт, пов’язаних із розробкою нових зразків озброєння i військової техніки, а також інших роботах, що плануються та здійснюються в інтересах оборони держави.

4. Про сили i засоби цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів i окремих об’єктів для захисту, евакуації та розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об’єктів народного господарства у воєнний час, в умовах інших надзвичайних ситуацій.

5. Про геодезичні, гравіметричні, картографічні й гідрометеорологічні дані та характеристики, що мають значення для оборони країни.

У сфері економіки:

1. Про мобілізаційні плани i мобілізаційні потужності народного господарства, запаси i обсяги поставок стратегічних видів сировини i матеріалів, а також про розміщення i об'єми державних мобілізаційних матеріальних резервів.

2. Про використання транспорту, зв'язку та інших галузей i об'єктів інфраструктури країни в інтересах забезпечення її безпеки.

3. Про зміст, обсяг, фінансування і виконання державного оборонного замовлення.

4. Про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики видобування, виробництва і реалізація окремих видів сировини та продукції.

5. Про державні запаси дорогоцінних металів монетної групи, дорогоцінного каміння, валюти та інших цінностей, про oпeрaції, що пов’язані із виготовленням грошових знаків i цінних паперів, їх зберіганням, охороною i захистом від підробки, обігом, обміном або вилученням із oблiкy, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави.

У сфері зовнішніх відносин:

1. Про директиви, плани, вказівки делегаціям i посадовим особам із питань зовнішньополітичної діяльності України.

2. Про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це буде завдавати шкоду інтересам України.

3. Про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини i продукції.

У сфері державної безпеки i охорони правопорядку:

1. Про зміст, плани, організацію, фінансування i матеріально-технічне забезпечення, засоби, форми, методи i результати розвідувальної, контр-розвідувальної та оперативно-пошукової діяльності; про особи, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що здійснюють таку діяльність.

2. Про організацію i порядок здійснення охорони вищих органів законодавчої та виконавчої влади, державних банківських установ i вищих посадових осіб держави.

3. Про систему урядового та спеціального зв’язку.

4. Про розробку i використання шифрів, роботи з ними, проведення наукових досліджень у галузі криптографії.

5. Про інші засоби, форми i методи охорони державної таємниці.

Конкретні відомості можуть належати до державної таємниці лише за умов, що вони визначаються категоріями, що вказані вище, i їх розголошення буде завдавати шкоду життєво важливим інтересам України.

Забороняється відносити до державної таємниці будь-які відомості, якщо цим будуть порушені конституційні права людини i громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.

До державної таємниці не належить інформація:

1. Про стихійні лиха, катастрофи та інші надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян, які сталися або можуть статися.

2. Про стан довкілля i здоров’я населення, його життєвого рівня, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти i культури населення.

3. Про неправомірні дії державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування та посадових осіб.

Основним документом, що регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням i охороною, є Закон України "Про державну таємницю", прийнятий Верховною Радою від 21 січня 1994 р.

Посадові особи та громадяни, які винні у:

− розголошенні державної таємниці, втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;

− недотриманні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;

− засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону;

− навмисному приховуванні державної таємної інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необґрунтованому заниженні ступеня секретності або необґрунтованому розсекречуванні секретної інформації; безпідставному засекречуванні інформації;

− наданні грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;

− порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;

− порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов’язків щодо збереження державної таємниці;

− невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці;

− провадженні діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без одержання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

− недотриманні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;

− невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами, зазнають дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законом.

Розголошенням таємниці є такі дії, в результаті яких складаючи цю таємницю відомості стали надбанням недопущенних до них осіб, або були порушені правила розробки, зберігання i поводження з документами (виробами), які можуть призвести до їх втрати.

З метою охорони державної таємниці впроваджуються такі заходи:

1. Єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації.

2. Дозволений порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

3. Обмеження розголошення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації.

4. Обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об’єктів і технічних засобів, що їм належать.

5. Особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов’язана з державною таємницею.

6. Режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, що пов’язана з державною таємницею.

7. Спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці.

8. Технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

3.1. Вимоги керівних документів щодо обліку особового складу

Облік особового складу в з'єднаннях, частинах і установах Сухопутних військ України організується і ведеться відповідно до вимог Настанови з обліку особового складу в Збройних Силах.

Основні завдання обліку особового складу:

− забезпечення командирів і начальників даними про штатну і списочну чисельність особового складу з’єднань, частин і установ для прийняття рішень стосовно порядку їх укомплектування, матеріально-технічного забезпечення, підготовки в них резервів і відновлення втрат;

− забезпечення командирів і начальників довідковими даними про військовослужбовців, працівників ЗС України і службовців, необхідних для прийняття основних рішень, стосовно їх службового використання;

− документальне відображення проходження дійсної військової служби генералами, офіцерами, прапорщиками, сержантами, солдатами, а також трудової діяльності працівників ЗС України і службовців;

− виконання облікової роботи з питань проходження служби особового складу і розшуку військовослужбовців;

− сповіщення сімей або близьких родичів про загиблих та вмерлих військовослужбовців, працівників ЗС України і службовців, про місце, час, причини їх загибелі або смерті, видача документів, необхідних для порушення клопотання про призначення пенсії (допомоги) та про надання пільг, встановлених чинним законодавством України.

Облік особового складу повинен відповідати таким основним вимогам:

− здійснюватися постійно, за будь-яких умов діяльності військ, згідно з формами та правилами, встановленими Настановою з обліку особового складу;

− своєчасно, достовірно, правильно і повно відображати штатну, за списком і наявну чисельність військовослужбовців, працівників ЗС України і службовців у військових частинах, кількісні та якісні зміни як взагалі всього особового складу, так і персонально кожного військовослужбовця, працівника ЗС України і службовця.

Облік особового складу організовується та ведеться відповідно до штатів, наказів щодо військової частини, наказів щодо особового складу та інших документів, передбачених Настановою з обліку особового складу.

Згідно з поставленою метою та завданнями облік особового складу поділяється на персональний (поіменний), штатно-посадовий та кількісний (статистичний).

Персональний облік проводиться на кожного військовослужбовця, працівника ЗС України і службовця окремо і призначений для вивчення їх ділових, моральних та інших якостей, необхідних для визначення порядку переміщення і використання кадрів.

Він повинен відображати точні біографічні дані, проходження служби, трудову діяльність та інші відомості, які об’єктивно характеризують військовослужбовців, працівників ЗС України та службовців.

Штатно-посадовий облік проводиться в кожному підрозділі та в кожній військовій частині. Він призначений для здійснення систематичного аналізу укомплектованості підрозділів і військових частин особовим складом згідно з посадами і спеціальностями та організації контролю за рухом і службовим переміщенням особового складу.

Кількісний (статистичний) облік проводиться в інтересах отримання узагальнених чисельних даних, які характеризують кількісний і якісний склад військовослужбовців, працівників ЗС України та службовців.

Відповідальність за організацію та стан обліку особового складу покладається:

− у підрозділах – на командирів підрозділів;

− у частинах та з’єднаннях – на начальників штабів частин і з’єднань;

− у військових частинах, де посади начальників штабів штатом не передбачені, – на командирів частин;

− в установах, на підприємствах і в організаціях – на начальників штабів, а там, де вони штатом не передбачені, – на начальників установ, підприємств і організацій.

Всі зазначені посадові особи повинні:

− організовувати ведення обліку особового складу у підлеглих підрозділах, частинах, з’єднаннях і здійснювати постійній контрользайого станом і реальністю;

− пильнувати за правильним відбиванням чисельності особового складу в облікових та звітних документах і своєчасно подавати донесення щодо особового складу;

− періодично, особисто перевіряти стан обліку особового складу в підпорядкованих підрозділах, частинах і управліннях;

− проводити заняття з посадовими особами, які безпосередньо здійснюють облік особового складу:

− у військових частинах – один раз на місяць;

− у з’єднаннях – один раз у квартал.

Командир відділення, екіпажу, взводу зобов’язаний особисто знати характеристики підлеглих йому військовослужбовців у повному обсязі вимог, встановлених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

Командир роти зобов’язаний:

− знати весь особовий склад роти і вести його облік в обсязі вимог, передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України;

− щодня доповідати начальнику штабу батальйону про наявність і відсутність особового складу за списком;

− щомісяця перевіряти наявність військових квитків, посвідчень офіцерів, прапорщиків та розпізнавальних медальйонів військовослужбовців Збройних Сил України у військовослужбовців підрозділу, їх стан і своєчасність записів у них змінених облікових даних;

періодично перевіряти знання старшини роти, командирами взводів, їх заступниками та командирами відділень підлеглого їм особового складу.

Стан обліку особового складув усіх підрозділах, штабах військових частин, штабах і кадровихорганах з’єднань та об’єднань перевіряється щорічно, в березні спеціальними комісіями у складі офіцерів, прапорщиків і службовців військових частин, з’єднань, управлінь і кадрових органів, призначених наказами відповідних командирів (начальників). Результати роботи комісій оформлюються актами, що затверджуються командиром (начальником), який призначив комісію. Другий екземпляр акта надсилається у вищій штаб за підлеглістю до з’єднання, об’єднання включно.