Флегмона в ділянці потилиці (fhlegmona in regionis atlanto occipitolis)

Етіологія. У ділянці потилиці у коня за підшкірною клітковиною розташовані міжм’язові та підфасціальні сполучнотканинні простори які при травмуванні (закритих чи відкритих механічних ушкодженнях (рис. 1)), проникненні мікрофлори гематогенним шляхом чи переході запалення з оточуючих тканин (бурсити, злакова хвороба тощо) ускладнюються флегмонозними процесами (переважно підшкірними, рідше - міжм’язовими).

Патогенез. На початку розвитку підшкірної флегмони відмічається просочення сполучної тканини ексудатом, а потім - її змертвінням та утворенням порожнин, заповнених гноєм. Значна рухливість тканин ділянки (підшкірна клітковина, зв’язки, сухожилки, апоневрози фасції, м’язи) зумовлює поширення запального процесу на них, викликаючи некроз, особливо потиличної зв’язки. Згодом утворюються абсцеси, які прориваються назовні. Інколи гній може руйнувати хребці і навіть проникати у спинно – мозковий канал, викликаючи паралічі і смерть. При глибоких колотих ранах можливі і міжм’язові флегмони, які діагностувати складніше.

Клінічні ознаки. Голова тварини витягнута, малорухома. У ділянці потилиці знаходять малорухому, гарячу, дифузну болючу припухлість. Пізніше у ній формуються гнійні порожнини, які зливаються між собою і прориваються назовні. Загальний стан тварини пригнічений, температура тіла підвищується. Після проривання гнійника чи його розтину ці показники нормалізуються.

При міжм’язовій флегмоні припухлість слабо виражена, але надто болюча і ледве флуктуюча. Згодом формуються гнійні порожнини, що відкриваються назовні фістулами, через які, особливо після пальпації тканин, тривалий час виділяється буруватий гнійний ексудат неприємного запаху.

Найбільш часті ускладнення при флегмоні - некроз надпотиличної зв’язки.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, виключивши бурсити (припухання обмежене) і травматичний набряк ( немає порушення загального стану тварини).

Прогноз обережний, оскільки можливі ускладнення.

Лікування. Спочатку використовують спирт-іхтіолові пов’язки або компреси з 20% - ним камфорним спиртом, коротку новокаїнову блокаду для обмеження поширення процесу.

При необхідності проводять оперативне втручання пам’ятаючи, що операції в цій ділянці надто кровоточиві, тому перед розтином слід підвищити ступінь згортання крові (10%-ний розчин кальцію хлориду, 1 %-ний - іхтіолу внутрішньовенно, вікасол - внутрішньовенно за 14-16 год до операції).

У післяопераційний період для прискорення очищення порожнин та регенеративних процесів місцево застосовують теплові процедури (лампа солюкс, УВЧ - терапія, лазеротерапія тощо). За необхідності проводять загальну протисептичну терапію.

БУРСИТИ ПОТИЛИЦІ (Bursitis occipitalis)

У ділянці атланта є дві синовіальні сумки: поверхнева - над потиличною зв’язкою і глибока - під нею. Найчастіше зустрічаються ураження поверхневої сумки. За перебігом вони бувають гострими і хронічними, а за характером ексудату - серозними, серозно-фібринозними і гнійними.

Етіологія. Причиною бурситів потилиці вважаються удари, рани, гнійні процеси в прилеглих до бурси тканинах, онхоцеркоз, бруцельоз.

Патогенез і клінічні ознаки. При гострому асептичному запаленні в бурсі накопичується серозно-фібринозний ексудат, внаслідок чого різко збільшується її об’єм. Фібрин відкладається на стінках бурси, а частка його організується і проростає сполучною тканиною. Хронічне подразнення, а також тривале перебування у бурсі фібрину сприяє збільшенню ворсинок бурзотелію, що призводить до накопичення в ній рідини, а сама бурса стає багатокамерною.

При інфікування бурси розвивається гнійне запалення з накопиченням великої кількості ексудату, яке інколи супроводжується розплавленням стінки бурси і подальшим розвитком парабурситу, некрозу потиличної зв’язки тощо.

Клінічні ознаки. В ділянці потилиці – припухлість, болюча при гострих і мало болюча при хронічних процесах, флуктуюча чи крепітуюча. При хронічних запаленнях вона холодна і поступово збільшується.

Для гнійних бурситів характерна гаряча, болюча, розлита припухлість. У тварини шия постійно витягнута, а рухи голови обмежені. Тварина пригнічена, температури тіла підвищена, апетит погіршений. З часом у місці припухлості утворюються нориці, з яких виділяється слизово-гнійний ексудат, після чого стан тварини покращується.

Інколи зустрічаються випадки і глибоких гнійних бурситів, які розвиваються внаслідок утрудненої діагностики асептичних процесів, що в подальшому інфікуються. Погіршується загальний стан та підвищується температура тіла. У місці ураження з’являється розлита, гаряча, болюча припухлість (рис.2). Далі розплавлюються стінки бурси, що призводить до розвитку флегмони, а в кращому випадку - до утворення на поверхні шкіри гнійних нориць, із яких виділяється слизово-гнійний ексудат жовтуватого кольору з домішками пластівців фібрину. Поява гною зеленуватого відтінку означає некроз потиличної зв’язки.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками і підтверджують пробною пункцією чи зондуванням нориць.

Прогноз сприятливий, а при ускладненнях - обережний.

Лікування. При гострих асептичних бурситах використовують теплові процедури та інтрабурсальні ін’єкції гідрокортизону (125 мг для великих тварин) з новокаїном з інтервалом 2-3 дні. Пізніше - масаж, протизапальні мазі.

При хронічних асептичних бурситах у порожнину після аспірації ексудату вводять розчин Люголя, протаргол чи коларгол 3-4%-ні як в’яжучі і протизапальні препарати, що обмежують виділення синовії ворсинками бурзотелію.

За неефективності такого лікування в бурсу після аспірації вмісту вводять 10%-ний розчин йоду, 10%-ний - нітрату срібла, 10%-ний - сульфату міді - для некрозу бурзотелію; а через 3-4 дні її розрізають, ретельно видаляють некротизовані тканини і лікують у подальшому як гранулюючу рану (мазь Вишневського, гіперосмолярні мазі для прискорення гранулювання та рубцювання).

При гнійних бурситах лікування тільки оперативне.

Техніка оперативного втручання за В.К.Чубар (1954). Фіксація. Коня фіксують у стоячому положенні (у станку) або на операційному столі в бічному положенні.

Знеболювання - внутрішньовенний хлоралгідратний наркоз (8 – 12 г препарату в 10% концентрації), торбуджестік (внутрішньовенно або внутрішньом’язево 0,1 мг/кг) у поєднанні з домоседаном (внутрішньовенно або внутрішньом’язево 0,1 – 0,8 мл на 100 кг маси тіла) та кетасетом (внутрішньовенно 20 мл розчину на коня вагою 500 кг) або провідникова аналгезією області потилиці за Плахотіним. В останньому випадку блокуються потилична гілка І шийного нерва, ІІ шийний нерв і дорзальна гілка ІІІ шийного нерва. Для блокування потиличної гілки І шийного нерва: а) установлюють пальпацією найвищу точку атланта, б) відступають від неї на 2-2,5 см назад паралельно гребеневі шиї, в) уколюють голку на 1 см нагору від знайденої точки і просувають її в напрямку до основи протилежної вушної раковини до кісти. Щоб знеболити ІІ шийний нерв, необхідно: а) визначити місце розташування вентрального кінця крила атланта, б) відступити від нього назад на 4-5 см, в) прощупати сухожилля найдовшого м’яза атланта і по його нижньому краю ввести голку на глибину 1-1,5 см. Для третьої ін’єкції по ходу дорзальної гілки ІІІ шийного нерва потрібно: а) прощупати поперечний відросток другого шийного хребця при опущеній і поверненій у протилежну сторону голові, б) знайти верхній край сухожилка найдовшого м’яза атланта, в) уколоти голку на глибину 3-4 см у точці, що лежить на 2,5-3 см каудальніше від кінця поперечного відростка другого шийного хребця, по верхньому краї зазначеного сухожилка. У кожному із трьох випадків вводять по 10 мл 3%-ного розчину новокаїну. При необхідності знеболити протилежний бік потилиці роблять такі ж три ін’єкції на іншій стороні. Через 10 хвилин настає втрата болючої чутливості в області потилиці.

Техніка операції. Існує декілька оперативних доступів до потилично -атлантної слизової сумки.

а) Серединний розріз. Розріз ведуть від потиличного гребеня до гребеня другого шийного хребця точно по серединній лінії потилиці. Послідовно розсікають шкіру, потовщену підшкірну клітковину, поверхневу фасцію, глибоку фасцію, пластинчастий сухожилок пластиреподібного м’яза. Потім прощупують у рані канатикову частину потилично-остистої зв’язки, що лежить під перерахованими шарами, і розсікають її точно по медіанній лінії на праву і ліву половини. У результаті розкривається порожнина потилично-атлантної слизової сумки, що знаходиться безпосередньо під зв’язкою; у цю порожнину можна легко проникнути пальцем через серединний розріз потилично-остистої зв’язки.

Незалежно від стану канатикової частини потилично-остистої зв’язки, її висікають на всьому протязі шкірного розрізу. Праву (або ліву) половину зв’язки захоплюють щипцями й відпрепаровують від пластиреподібного м’яза, що лежить зверху, і від напівостистого м’яза, розташованого латерально від зв’язки. Потім цю половину зв’язки перерізають у поперечному напрямку, спочатку в місці прикріплення її до потиличної кісти, а потім у заднього кута рани. У місці прикріплення зв’язки до потиличної кісти розріз роблять не в поперечному, а в косому напрямку попереду, усередину і назад, тобто відповідно поверхні зовнішнього потиличного бугра. У задньому куті рани зв’язку розсікають також у косому напрямку - позаду і зверху вперед та вниз, тобто відповідно поверхні рани. Так само чинять з другою половиною канатикової частини потилично-остистої зв’язки.

Після резекції зв’язки ножицями вирівнюють поверхню рани, видаляючи при цьому стінки слизової сумки, а при наявності каріозного процесу в атланті проводять кюретаж. Потім ретельно зупиняють кровотечу, вкладають в рану тампони і закривають її тимчасовими швами, які знімають через 48-72 години.

б) Бічний розріз робиться паралельно верхньому контурові потилиці і відтуплячи від нього на 6-8 см. При цьому послідовно роз’єднують: шкіру, підшкірну клітковину, поверхневу фасцію, глибоку фасцію, сухожилок пластиреподібного м’яза, напівостистий та великий прямий дорзальний м’язи голови. Далі тупим способом проникають в область розташування потилично-атлантної слизової сумки і екстирпують її, ретельно зупиняючи кровотечу. На рану, заповнену тампонами, накладають тимчасові шви.

Оперування таким способом супроводжується більшою крововтратою і тому рідко застосовується.

в) Розріз через норицю (спосіб проф. Тарасевича). У норицю під тиском вводять розчин метиленової сині (або якого-небудь іншого антисептичного барвника). Орієнтуючись на пофарбовані стінки нориці і її кармани, розсікають тканини до потилично-атлантної слизової сумки і екстирпують останню.

НЕКРОЗ ПОТИЛИЧНОЇ ЗВ’ЯЗКИ (Necrosis ligamentum nuchae)

Потилична зв’язка, як і інші, погано васкуляризована, тому при запальних процесах у прилеглих тканинах досить виражено погіршується її живлення, і як внаслідок розвивається некроз.

Етіологія. Захворювання здебільшого спостерігається як ускладнення при міжм’язовій флегмоні потилиці і глибокому гнійному бурситі. Накопичення гнійного ексудату стискує тканини, внаслідок чого запальний процес поширюється на зв’язку. Через відсутність у ній демаркаційного запалення можливе поширення некрозу.

Клінічні ознаки. Спочатку виявляють ознаки флегмони чи глибокого гнійного бурситу. Пізніше на потилиці утворюються нориці, з яких виділяється гнійний ексудат зеленуватого кольору і відторгнуті волокна еластичної тканини, інколи фрагменти онхоцерків, якщо причиною некрозу був онхоцеркоз. Хвороба має хронічний перебіг.

Лікування оперативне. Враховуючи погану демаркацію пошкоджених тканин, видаляють всю пошкоджену зв’язку в межах здорових тканин.

Операцію проводять на зафіксованій у лежачому положенні тварині під поєднаним наркозом. При цьому, враховуючи гемолітичні та антикоагулянтні властивості хлоралгідрату, слід користуватися іншими препаратами (кетамін 2-4 мг/мл, ветбутал 15 мг/кг) чи вводити хлоралгідрат разом з глюкозою або при місцевому знеболюванн. Розріз роблять, починаючи від гребеня потиличної кістки, довжиною 20 - 25 см. Операції в цій ділянці надто кровоточиві, тому в передопераційний період коню вводять засоби, що підвищують згортання крові.

Обезболювання ділянки потилиці. Для утворення анестезії ділянки потилиці потрібну одночасна двостороння блокада: 1) потиличного нерва; 2) другого шийного нерва і 3) дорзальної гілки третього шийного нерва (провідникова анестезія). Анестезію провадять на стоячій тварині при природному положенні голови і шиї.

Блокада потиличного нерва. Намацують передньо-верхній кут крила атланта і відступають від нього на 2-3 смкаудально, де й намічають точку уколу. Голці надають косого напряму зверху вниз, вперед і всередину, до основи протилежної вушної раковини. Голку доводять до упирання в кістку, приблизно на глибину - до 4,5 см.

Блокада другого шийного нерва. Знаходять задньо-зовнішній кут крила атланта і відступають від нього каудально на 5—6 см. Із цієї точки опускають перпендикуляр на гребінь шиї і відступають на ньому вверх також на 5—6 см.Ця кінцева точка і є місцем уколу. Напрям уколу - перпендикулярний до поверхні цієї ділянки. Голку вводять до упирання в кістку на глибину близько 4,5—6 см.

Блокада дорзальної гілки третього шийного нерва. Від заднього кінця поперечного відростка епістрофея відступають на 1,5-2 смкаудально і на 1 -1,5 смвверх; таким чином визначають місце уколу. Голку вводять перпендикулярно шкірі до кістки, на глибину 3,5-5 см; перед ін’єкцією її відтягують від кістки на 0,3 см.

В усіх намічених точках з обох сторін ін’єктують по 5—10 мл3% розчину новокаїну (всього З0-60 мл ) (М. В. Плахотін). При великих запальних набряках у ділянці потилиці провідникову анестезію важко виконувати через перешкоди, що виникають при визначенні точок уколів. В таких випадках вимушено користуються інфільтраційною анестезією.

Із супровідних обезболюванню (способом блокади нервів) явищ дуже часто буває атаксія; іноді кінь неспроможний триматися на ногах і падає. Щоб запобігти цьому, коня фіксують у станку і під тулуб йому підводять попруги або відразу ж після анестезії проводять повал і оперують на лежачій тварині.