Резекція потилично-остистої зв’язки

Показання. Операція визнається необхідною при хронічних гнійних бурситах потилиці, а також при гнійних бурситах з ураженням зв’язки або онхоцеркозному її некрозі. Резекцію провадять через 5-7 днів після розрізування гнійних вогнищ.

Техніка операції. Коня укріплюють в лежачому боковому положенні. Необхідний поєднаний наркоз: введення хлоралгідрату і провідникова або інфільтраційна анестезія ділянки потилиці.

Спокійних тварин можна оперувати в станку, але також під поєднаним наркозом.

Шкіру розрізують точно по серединній лінії, починаючи від потиличного гребеня, довжиною 12-17 см, зважаючи на величину припухлості. Коли потрібно тканини роз’єднати на великому проміжку, наприклад, при одночасному ураженні обох слизових сумок (атланта і епістрофея) або обширному некрозі зв’язки, краще зробити два розрізи і залишити між ними місток довжиною – 4-5 см.При вимушеній резекції зв’язки позаду місця відходження першого зубця іноді надовго (на 2-3 місяці) опускається голова.

Слідом за шкірою розтинають жирову подушку і поверхневу фасцію, а потім роз’єднують скальпелем сполучнотканинний шов між стовпчиками зв’язки широко розкриваючи порожнину потилично-атлантної сумки (щоб переконатися у розтині порожнини сумки, досить ввести в неї палець і зігнути голову тварині: палець легко відчуває тиск з боку щільного тяжа у верхній стінці порожнини - потилично-остистої зв’язки).

Зв’язку видаляють, незалежно від її стану (уражена вона чи не уражена), на протязі всієї довжини порожнини сумки (або патологічної порожнини, яка утворилася внаслідок розшарування глибокого потиличного простору).

З боку розрізу по черзі захоплюють стовпчики зв’язки гострими рановими щипцями і натягують. Потім відсікають гострим скальпелем апоневрози мускулів, прикріплені до дорзо-латеральної поверхні зв’язки. Їх відокремлюють впритул по зовнішньому краю зв’язки, що вдається зробити, якщо розтинати тканини на віддалі не більше 2 смвід країв серединного розрізу. В противному разі можливі ушкодження сегментальних судин, що йдуть до гребеня шиї з боків потилично-остистої зв’язки. При ушкодженні судин відразу ж накладають кровоспинні пінцети.

Після відокремлення стовпчиків зв’язки з боків їх перетинають гострим скальпелем спочатку безпосередньо на лусці потиличної кістки, а потім у каудальному куті рани (рис. 3). Така послідовність конче необхідна, тому що вона дає можливість перерізати в задньому куті рани кінець зв’язки, що вже скоротився, завдяки чому усувається одна з найсерйозніших небезпек - утворення кишені під зв’язкою в каудальному куті рани (Б. М. Оливков).

Зв’язку перерізують так, щоб не залишалася кукса у місці прикріплення її до луски потиличної кістки; така кукса завжди зазнає некрозу і надовго затримує загоювання рани. Площадка потиличної кістки, до якої прикріплюється зв’язка, у молодих коней угнута і гладенька; з віком вона стає випуклою і бугристою. Щоб повністю видалити зв’язку, її відтинають, ковзаючи скальпелем по поверхні кістки. Кінець зв’язки в задньому куті рани обрізують в косому напрямі, відповідно до поверхні рани.

На завершення вирівнюють ножицями краї рани, видаляють некротизовані тканини та згустки крові і досліджують дно сумки. Оголені шорсткі (каріозні) ділянки кістки обережно вискрібають. Вискрібати дно порожнини в цілому не рекомендується, щоб не розкрити глибокі шари потилиці.

У порожнину вводять стерильні антисептичні тампони і накладають на рану частковий шов з валиками, залишаючи отвір у передньому куті її.

Щоб при зміні тампонів не знімати шов, нитки на валику зав’язують легко розпускаючими вузлами, залишаючи довгі кінці. В перший раз тампони змінюють (при нормальній температурі тварини) на 4-6-й день. Перед витяганням старих тампонів частину стібків шва розв’язують, а потім знову зближують краї рани після її обробки. Удержуючи весь час краї рани у зближеному стані, можна значно скоротити строк загоювання (до 20-25 днів).

Тварину утримують в деннику або станку з трохи опущеною годівницею, внаслідок чого ранове виділення стікає через передній кут рани, що дуже важливо для запобігання запливам гною в ділянку шиї.

Після видалення некротизованої ділянки зв’язки і гнійного ексудату порожнину рани промивають антисептичними розчинами і вводять дренаж, просочений рідкою маззю Вишневського, розчином йодоформу ефірного 1:10. При сильних кровотечах вводять у рану тампон, змочений рідиною Костко, який фіксують провізорним швом і видаляють через 4-6 днів. У подальшому лікують як глибоку гнійну рану, використовуючи засоби, вказані раніше.

ПЕРЕЛОМИ ТА ВИВИХИ ШИЙНИХ ХРЕБЦІВ (Fracturae et luxatione vertebrarum cervicalum)

Етіологія. У коней інколи зустрічаються переломи 3-4-го хребців внаслідок падіння через голову на швидких алюрах та подолання перешкод. Бувають як вивихи, так і переломи тіла хребця чи його відростків.

Клінічні ознаки залежать від місця локалізації пошкодження, але відомі загальні ознаки - обмеження рухомості та викривлення шиї, відведення голови вбік та її опускання (рис.). Примусова зміна положення супроводжується сильною больовою реакцією.

Діагноз ставлять з урахуванням анамнестичних та клінічних даних, а також за результатами рентгенологічних досліджень.

Прогноз найчастіше несприятливий, при переломах відростків хребця - обережний або сумнівний.

Лікування. Спочатку потрібно обмежити рухомість хребців на 30-40 діб, для чого використовують різні фіксатори. При відкритих переломах лікування оперативне - видалення кісткових уламків, обережна обробка рани, щоб не пошкодити корінців спинного мозку та його оболонок. При парезах і паралічах лікування неефективне.

ДИВЕРТИКУЛ СТРАВОХОДУ (Diverticulum oesophagi)

Дивертикул стравоходу - це обмежене, найчастіше одностороннє випинання його стінки.

Етіологія. Дивертикул виникає з приводу звуження стравоходу внаслідок його травмування і подальшого запалення. Перед звуженою ділянкою прийняті корми розтягують стінку, викликаючи обмежену атрофію м’язів та її випинання.

Дивертикули можуть бути і наслідком дегенеративних процесів стінки стравоходу, що призводить до її розслаблення та випинання, а також спайок стінки стравоходу з легенями, патологічно зміненими лімфовузлами тощо.

Клінічні ознаки. Після годівлі тварини в її яремному жолобі знаходять випинання грушоподібної форми, консистенція якого залежить від характеру прийнятого корму. Випинання зменшується і навіть зникає після масажу. Затримка корму викликає ковтальні рухи, судомне скорочення м’язів стравоходу перед розширеною його ділянкою. Тварина перестає приймати корм, опускає голову донизу; спостерігається слинотеча і судомне скорочення м’язів шиї.

Нерідко затриманий корм тисне на трахею, бронхи, сонну артерію, яремну вену, стовбур блукаючого нерва тощо, порушуючи дихання і кровообіг.

Діагноз. Дивертикул у верхній ділянці стравоходу визначають за характерними клінічними ознаками. Підтвердити його можна рентгенологічним дослідженням після попереднього введення контрастних речовин.

Зондування стравоходу краще не проводити, оскільки можливий розрив потоншеної його стінки.

Прогноз при дивертикулах у шийній ділянці стравоходу обережний, у грудній - несприятливий.

Лікування. При дивертикулах у шийній ділянці призначають рідкі корми, масаж у бік шлунка, місцеві теплові процедури, подразливі мазі - для підвищення тонусу м’язів. Якщо перед дивертикулом немає звуження стравоходу, проводять оперативне лікування висіканням його частини та накладанням двоповерхового шва. Та оскільки в подальшому після операції розвивається стеноз стравоходу, такі операції практикуються рідко і тільки у дрібних домашніх тварин.

ХВОРОБИ В ДІЛЯНЦІ ХОЛКИ

ТРАВМАТИЧНИЙ НАБРЯК (Oedema tranmaticus)

Зустрічається в основному у робочих коней після тривалої і тяжкої роботи, особливо в жарку погоду.

Етіологія і патогенез. Основна причина - стискання тканин холки хомутом або сідлом при тяжкій роботі по нерівній дорозі, перегрівання, низька вгодованість тварини тощо. Все це сприяє розтягуванню і набряку сполучної тканини, внаслідок чого в ній порушуються окисно-відновні процеси. Це приводить до підвищення проникності кровоносних судин, просочення рідкою частиною крові тканин у зоні пошкодження.

Клінічні ознаки. Після зняття хомута протягом кількох хвилин з’являється припухлість тканин холки - негаряча, неболюча, щільна; при натискуванні на неї пальцем залишається ямка, що повільно виповнюється. Останнє свідчить про застійний характер набряку, тоді як запальні набряки розвиваються повільно і супроводжуються гіперемією, болючістю тощо.

Діагноз ставиться за характерними клінічними ознаками.

Прогноз сприятливий: після своєчасного усунення причини та лікування тварина видужує.

Лікування. Застосовують зігрівальні компреси, тепле укутування, змазування іхтіоловою чи камфорною маззю, масаж, коротку новокаїнову блокаду та інші засоби, що забезпечують розсмоктування набряку.

Профілактика - правильна підгонка збруї; під хомут у жарку по­году підкладають м’яку товсту тканину, що обмежує набряк. Для по­передження інфікування користуються дубильними засобами - піак-тоніном, метиленовим синім, брильянтовим зеленим, кубатолом, хро-ніцином та ін.