Семінарське заняття № 3: Закони Ману



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Семінарське заняття № 3: Закони Ману



Навчальна мета заняття:сформувати цілісне уявлення про одну з унікальних пам’яток староіндійського права – збірника Закони Ману, що був укладений однією з брахманських шкіл між II ст. до н. е. і II ст.

 

Час проведення – 2 год.

 

Навчальні питання:

1. Виникнення держав у Індії.

2. Система варн (каст) Стародавньої Індії.

3. Державний лад і система управління Стародавньої Індії.

4. Джерела староіндійського права.

5. Загальна характеристика Законів Ману: історія створення,структура, форма викладу приписів.

6. Основні риси права Стародавньої Індії.

 

Ключові поняття: “варна”, «кастовий лад», “брахман”, “раджан”, «мантрин».

 

Теми рефератів:

1. Спадкове право за законами Ману.

2. Шлюбно–сімейне право за законами Ману.

3. Кастовий лад у Стародавній Індії.

 

Методичні рекомендації:

Індія за розмірами своєї території та кількістю населення вже в далекому минулому, як і сьогодні, належала до однієї з найбільших країн Азії. Перші паростки цивілізації на її території з'являються ще в сиву давнину. На стадії неоліту стали освоюватися долини рік Інд і Ганг. Від найдавніших часів землі Стародавньої Індії заселяли дравіди. Свою основну річку вони називали Синдху, грекам вона була відомою як Індос, звідси й назва країни - Індія. У середині III тис. до н. е. тут з'являється приватна власність, раби-полонені, розпочинається розшарування вільних общинників, що зумовлює значні зміни в житті людей. Прагнення до збагачення стає одним з визначальних у їхній діяльності. Зароджується особлива організація управління - військова демократія, основними елементами якої були народні збори чоловіків-воїнів, ради родових старійшин і військові вожді (раджани), це, фактично, зародки державної влади. У процесі становлення державності відбувається піднесення військових вождів, які, поряд з військовими обов'язками, поступово привласнюють і господарські функції. Раджани вирізнялися багатством, мали право "карати тих, хто заслуговує кари, та підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". Посада такого вождя стає спадковою. Навколо нього формувався державний апарат управління, тоді як народні збори та рада родових старійшин відходять на другий план. До такого державного апарату управління належали найближчі родичі й особисті слуги правителя. Поступово формується і другий важливий елемент державності - розподіл населення за територіальною ознакою. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. у долині Інду виникає та розвивається культура Мохенджо-Даро і Хараппі, що вже знала державну владу. Однак, у середині II тис. до н. е. ця культура зникає. У ХШ-ХІІ століттях до н. е. розпочинається новий етап в історії Індії, пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв.

Усе вільне населення Стародавньої Індії поділялося на чотири замкнуті групи-варни (брахманів, кшатріїв, вайшіїв, шудр). Цей поділ був оголошений споконвічним і освяченим релігією. За легендою, "прабатько всіх живих істот" Пуруша створив брахманів із своїх уст, кшатріїв - із рук, вайшіїв - зі стегон, шудр - із ступнів ніг. Першу варну утворювали жерці-брахмани, котрі мали особливі пільги та привілеї. Лише вони могли вивчати священні книги, , приносити жертви за себе й інших, звільнялися від повинностей, їх не можна було позбавити власності, вони вважалися володарями всього живого та мертвого на землі, всі їхні бажання безвідмовно повинні були виконуватися, образи, поранення, вбивство брахмана тягнули за собою найтяжчі покарання. Другу варну (теж привілейовану) утворювали кшатрії-воїни. До неї належали правитель і всі представники апарату управління країною. Основне їхнє завдання полягало в тому, щоб належним чином охороняти порядок у суспільстві, пильнувати за дотриманням законів, обрядів і ритуалів. Третя варна — вайшіїв - була найчисленнішою, але вже непривілейованою. До неї належали: хлібороби, ремісники, торговці. Вони сплачували основну частину податків у країні та були провідною виробничою силою. Четверта варна - шудри. Вони були особисто вільними, мали право володіти та розпоряджатися майном, мати сім'ї, але основним їхнім обов'язком була вірна служба трьом вищим варнам і сплата високих державних податків. Перші три варни вважалися "двічі народженими" й різко протиставлялися варні шудр - "один раз народженим" -людям низького походження. Кожна попередня варна вважалася вищою за наступну.

За формою правління Стародавня Індія була монархією, що однак відрізнялася від класичної рабовласницької деспотії. Відмінність ця полягала, по-перше, в тому, що у складі Індії постійно існувала низка напівавтономних утворень (князівств, общин), які зберігали свої органи управління та звичаї. По-друге, в Індії, на відміну від деспотичного однодумства, допускалися різні думки. По-третє, центральний апарат був порівняно слабкішим, аніж у решті тогочасних держав. По-четверте, не обожнювалося походження влади верховного правителя. По-п'яте, існували дорадчі органи. Вершиною всього державного механізму був правитель -раджа, -в руках якого зосереджувалася вся влада та найвищі державні повноваження. Йому підпорядковувалися різні відомства: фінансів, війська, податків; верховні жерці; правителі автономних князівств і общин. Першим і найближчим помічником правителя в управлінні, його довіреною особою, котра очолювала величезну кількість різноманітних чиновників, був головний мантрин. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадові особи, що поділялися на декілька категорій: радник - мантрин, вищий сановник — махаматра, сановник-аматья, наглядач-адх'якша. Особи, що були державними посадовцями, водночас обслуговували й правителя, тобто розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя не було. Важливим державним органом були збори царських сановників — мантрипаришад. Він здійснював перевірку всієї системи управління та давав поради правителеві з важливих питань державної політики. До цього органу належали вищі посадовці, аристократія, представники автономних утворень, члени сім'ї раджі. Існувала також таємна рада ч восьми найвпливовіших посадовців. До центрального апарату належали також головний суддя, астролог, воєначальники, посадовці, що відповідали за забезпечення правителя, збирання податків і мита, охоронці державної скарбниці та ін. Впливовою особою був жрець — пурохіта. Територія держави поділялася на п'ять провінцій і кілька автономних територій. До функцій місцевого управління належали: захист території, збір податків, виконання громадських робіт, забезпечення правопорядку. Провінції поділялися на округи, очолювані окружними начальниками, яких призначав раджа. І найнижчою ланкою управління була сільська община. Вищим суддею держави був раджа, котрий вирішував справи разом із брахманами та радниками. Замість себе раджа міг призначити вченого брахмана, якому допомагали в розгляді справ три судді. Існували також внутрішньообщинні суди.

В Індії, як і в більшості країн Стародавнього Сходу, спершу джерелом права був звичай. Однак, на відміну від інших країн, де звичаєве право поступово замінили державні закони, тут виникають релігійно-правові збірки, укладені різними брахманськими школами як накази порядним людям. Саме тому норми тогочасного індійського права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними й іншими установами.

Закони Ману (Манавадхармашастра) – староіндійський кодекс, створення якого традиція приписує міфічному предкові людей Ману, сину Самосущого (Брахми). Насправді ж, збірник уклала одна з брахманських шкіл між II ст. до н. е. і II ст. У другій половині XVIII ст. він був перекладений на англійську мову й таким чином уведений в науковий обіг. Закони Ману були написані на санскриті (одна з літературно оброблених давньоіндійських мов) і складаються з 2650 віршів (шлок), згрупованих у 12 глав: І глава розкриває уявлення стародавніх індійців про виникнення Всесвіту, людського суспільства, станів (варн); II глава розказує про правила життя людини в період учнівства; ІІІ—V глави - про правила життя сім'янина-домогосподаря (шлюбні звичаї, культові приписи, правила збереження ритуальної чистоти, санітарно-гігієнічні приписи тощо); VI глава-правила життя самітника; VII глава — настанови про обов'язки царя й управління державою, VIII глава - настанови про судочинство та юридичну практику; IX глава - про сімейні відносини, покарання за різні злочини, обов'язки членів варн за звичайних умов; X глава — про дітей від шлюбів між представниками різних варн і каст, про обов'язки членів варн за незвичних обставин; XI глава - приписи про розкаяння й обітницю при спокутуванні вчинених гріхів; XII глава - опис посмертних ушанувань за недобрі справи в цьому житті. Характерною особливістю Законів Ману, як і всього стародавнього права, є відсутність загальних правових понять. Однак вони, поряд з казуїстичними нормами, містять майже сучасні за викладом поняття крадіжки, пограбування та необхідної оборони. Норми достатньо чітко згруповано за предметом правового регулювання, що свідчить про високий рівень загальної та політико-правової культури староіндійських кодифікаторів.

Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівлю, дарування, спадкування, знахідку, здобич, оплату за виконану роботу, позику під відсотки. Важливе значення при цьому мала система варн. Якщо перший, третій і четвертий способи поширювалися на всі варни, то п'ятий тільки на кшатріїв, шостий і сьомий тільки на вайшіїв, а другий був привілеєм лише брахманів. За формою виділяли власність: общинну, державну, приватну. Староіндійському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо. Договір мав укладатися в присутності свідків. Недійсною вважалася угода, укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства й обману. Особливості мало й укладання певного типу договору. Наприклад, при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і тільки після них можливість купити землю отримували всі охочі. Ціну землі визначали 40 сусідів. Якщо внаслідок "змагання" покупців було запропоновано більшу ціну, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни. При укладанні договору позики розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника. Кредиторові закон дозволяв у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг. Якщо боржник не мав можливості своєчасно сплатити борг, наслідки також залежали від того, до якої з варн він належав (боржник рівної чи нижчої варни, ніж кредитор, повинен був відробити борг, вищої — мав право сплачу­вати борг поступово). Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи. Основна форма шлюбу — моногамія. Та з розвитком суспільства виникають відхилення від цієї основної форми, що проявлялися, приміром, у багатоженстві. Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали. Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн. При укладанні шлюбу до уваги брали, передовсім, не думку тих, хто одружувався, а волю батьків. Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову). Жінка повністю підпорядковувалася чоловікові. У дитинстві вона повинна була підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам. Розлучення могло здійснюватися тільки з ініціативи чоловіка. Згідно із Законами Ману, "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно." Після смерті свого чоловіка вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка. Вона могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка. Спадкування здійснювалося тільки за законом. Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни. Так, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки отримував чотири частки, син кшатрійки - три частки тощо. Закони Ману під злочином розуміють протиправне діяння та розрізняють такі його види: державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога); злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.); проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа); злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи варн (наприклад, шудра видавав себе за брахмана); злочини проти сім'ї.

 

Література:

Базова:1, 2.

Допоміжна:2, 3, 27, 33, 50, 57.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.015 с.)