Землі України і Велике переселення народів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Землі України і Велике переселення народів.



Русько-Печенізькі зв’язки.

Землі України і Велике переселення народів.

Утворення Кримського ханства.

Литовсько-московські взаємовідносини кінця XV – першої половини XVI ст.

Монгольська навала на Русь.

Русь і Хазарський каганат.

Хотинська війна.

Неоліт.

Русько-половецькі зв’язки.

Зовнішня торгівля Київської Русі.

Взаємовідносини давньогрецьких колоній зі скіфами.

Галицько-Волинське князівство і Золота Орда.

Політика великого князя литовського Ольгерда на Українських землях.

Роль християнської церкви в житті Русі.

Археологічні культури України доби бронзи.

Проблема входження українських земель до складу Великого князівства Литовського.

Особливості розвитку українського козацтва.

Козацькі повстання кінця XVI – першої половини XVII ст.

Зовнішня політика великого князя литовського Вітовта.

Русь доби феодальної роздробленості.

Русько-Печенізькі зв’язки.

Наприкінці IX ст. печеніги посідали величезний простір між Доном і Дунаєм. Щойно з'явившись у степах Північного Причорномор'я, печеніги здійснювали набіги на східних слов'ян, але літописи згадують про них лише з 2-го 10-літгя X ст., коли ці кочовики почали загрожувати Середній Наддніпрянщині й Києву. Під 915 р. «Повість временних літ» відзначила: «Прийшли печеніги на Руську землю і склали угоду з Ігорем, і прийшли до Дунаю». Мир виявився нетривким. За свідченням літопису, 920 р. Ігор воював проти печенігів. Потім вони зникають із сторінок літопису й знову з'являються там під 968 р Тоді, скориставшись із відсутності у Києві Святослава Ігоревича, печеніги обложили місто. Святослав кинувся на виручку киянам і відігнав ворога від Києва. Повертаючись із невдалого для нього походу до Болгарії, навесні 972 р. Святослав на Дніпрових порогах потрапив у засідку і загинув від руки печенізького хана Курі. Новий етап боротьби Русі з печенігами розпочався за князювання Володимира Святославича. Під 988 р. літопис повідомляє, що князь поставив міста по pp. Десні, Остру, Трубежу, Сулі й Стугні. Були насипані також земляні вали — рукотворна захисна лінія від печенігів. У 90-ті pp. X ст. Володимир не раз зупиняв і перемагав печенігів на цій лінії. Останній похід проти печенігів Володимир здійснив у рік своєї смерті (1015). Його син Ярослав продовжував зведення оборонних споруд проти печенігів на р. Рось. У 1018—1019 pp. печеніги підтримали Святополка Ярополчича в боротьбі за Київ проти Ярослава. 1036 р. у битві біля самих валів Києва Ярослав завдав печенігам вирішальної поразки, назавжди відкинувши їх від рубежів Русі. В сер. XI ст. під натиском тюрків і половців вони відкочували до Карпат і Дунаю.

 

Землі України і Велике переселення народів.

На початку нашої ери територію сучасної України опановували різні племена і народи, які залишили глибокий слід у подальшій історії нашого краю, у його матеріальній і духовній спадщині. Період з IV по VI ст. н.е. увійшов в історію як Велике переселення народів - тобто масове переселення племен по всій території Європи. Воно було викликане ростом населення, пошуками родючих земель і пасовищ для худоби, прагненням племінної знаті до збагачення військовою здобиччю. Початок йому поклали гуни у 375 році. Але ще до них германські племена, утворивши в I ст. у Скандинавії союз племен, переселилися спочатку в басейн р. Вісли, потім у Прикарпаття, а згодом у Північне Причорномор'я. Тут вони завоювали сарматів, захопили і зруйнували Ольвію і Тіру, підкорили жителів Криму.

Готи, які поселилися на захід від Дністра до Дунаю, утворили племінний союз вестготів. На нижній течії Дніпра виникла держава вестготів.

Історик Йордан розповідає, що готи жили родовими общинами і племенами, в яких уже виділялися знать, військові вожді й старійшини. Займалися вони кочовим скотарством, полюванням, збиральництвом. З’являлося орне землеробство. Вели торгівлю з сусідніми племенами, a також постійно воювали з ними. Здійснювали походи за Дунай на Балканський півострів та на римські володіння в Західній Європі.

У 375 р. в Причорномор'ї з'являються племена гунів. Одні вчені вважають їх кочовими племенами, вихідцями з Середньої Азії, інші - державним союзом слов'янських племен, які жили в Придніпров'ї.

Зруйнувавши Пантікапей і міста на Боспорі Кіммерійському (Керченській протоці), гуни підкорили остготів і вестготів. Готи рушили на захід через Дунай на Константинополь і через Дунайську рівнину в Центральну і Західну Європу. У 410 р. готи на чолі з Аларіхом захопили і зруйнували Рим. Гунський племінний союз досягає могутності за царя Аттіли (433-453 pp.). За двадцять років він завоював Середньосхідну Європу. Його данниками були Західна і Східна Римські імперії. Центр своєї держави Хунгарії Аттіла переніс на Дунайську рівнину (сучасна Угорщина). Його мрією було завоювання Галлії. У 451 р. в битві на Каталаунських полях (на річці Mapнi біля міста Труа у Франції) гуни в союзі з остготами розбили об’єднані війська римського полководця Аеція Гауденція та вестготів. 3 обох боків у битві брало участь понад 180 тис чоловік. Остготи вдерлися в Італію, а вестготи втекли за Піренеї в Іспанію. Проте після смерті Аттіли величезна гунська держава занепала і під ударами Візантії розпалася. Гуни розчинилися серед європейських народів.

Через сто років в українські степи приходить нова орда завойовників. У 558 р., підкоривши племена, які жили на Дону, у Північне Причорномор’я вдерлися кочові племена аварів. У результаті тривалої війни з проукраїнськими племенами Придніпров'я утворилася нова держава – Аварський каганат. Як і гуни, авари рушили на завоювання Європи. Вони дійшли до Константинополя, але були розбиті візантійським імператором. Тоді свої удари вони спрямували на захід і захопили Паннонію (сучасна Угорщина), яка стала центром каганату. Його очолив хан Боян. Звідси авари нападали на землі франків. Остаточно їх розбив Карл Великий. Авари відкочували на Кавказ, де заселили сучасний Дагестан.

Після них територію українського Причорномор'я опановували кочові племена булгар, які створили племінний союз Велика Булгарія. Булгар у свою чергу витіснили хозари, які заснували досить могутню державу Хозарський каганат зі столицею на Волзі. До неї входили Приазов'я, Причорномор'я та Кримський півострів. У IX ст. через українські землі пройшли племена угрів, які поселилися на Дунаї і створили там державу.

Отже, розгляд історії найдавніших племен і народів на землях сучасної України дозволяє твердити, що людина тут жила здавна. Ті племена, які змінювалися протягом тисячоліть, зробили свій внесок у формування українського народу, його побуту і культури. Адже кіммерійці, скіфи, сармати, греки, германці та степові кочівники не зникали без сліду. Живучи тривалий час на цій землі, вони змішувалися з місцевими племенами, впливали на них. А згодом і назавжди поселялися тут, коли основна маса пішла десь інде. He випадково, мабуть, елементи трипільської культури й досі відчутні в житті та побуті українця - тип сільської хати, малюнки на кераміці, способи господарювання. Тобто десь з IV тисячоліття до н.е. на українських землях жило постійне населення, яке доповнювалося і зростало.

He пройшли безслідно по нашій землі скіфи і сармати. Вони теж стали частиною майбутнього українського народу. Цьому також є переконливі докази й у мові, й у побуті, й у господарстві. Скіфи та греки-колоністи принесли на нашу землю новий устрій суспільства - державу. Саме з них починаються державотворчі процеси, які передавалися наступним поколінням, племенам і народам.

Грецькі міста-держави залучили українську землю до античної цивілізації, до грецького та римського культурного світу, а згодом і до християнства з його філософією та мораллю.

 

 

Монгольська навала на Русь.

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна держава. З 1206 р. господар всієї Монголії Чингісхан здійснював широку завойовницьку політику. Йому підкорились Східний Туркестан, Китай, Західний Туркестан. В 1222 р. монголо-татари вдерлися через Кавказ у Причорноморські степи і завдали поразки половцям. Половці відступили до Дніпра і звернулися по допомогу до руських князів. 31 травня 1223 р. відбувся основний бій на р. Калці. Княжі дружини і полки бились хоробро, проте через неузгодженість дій князів і зраду половців руські війська зазнали поразки. Не наважившись продовжувати похід вглиб Русі, монголи повернули назад. Монголо-татарська навала застала Давньоруську державу роз'єднаною, загрузлою в міжкнязівських чварах, у зіткненні егоїстичних інтересів різних князівських кланів. Вона була ослаблена усобицями; то був апогей роздрібненості. Новий похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий. Весною 1239 р. татари рушили на Україну. Вони захопили і спалили Переяслав, така ж доля спіткала й Чернігів. Восени 1240 р. монголи взяли в облогу Київ, штурм укріплень міста тривав понад 10 тижнів. Останні захисники на чолі з воєводою Дмитром розмістилися в Десятинній церкві і були поховані під руїнами храму. Звістка про зруйнування Києва поширилася по всій території України. Однак політична роздрібненість і місцеві інтереси навіть у такий складний момент взяли гору: жоден з князів не очолив відсіч ворогу. Війська Батия, не зустрівши після падіння Києва значного опору, швидко підкорили південно-західні землі Русі. На початку 1241 р. вони вдерлися на територію Центральної Європи. У далекій Європі Батия застала звістка про смерть великого хана Удегея, і він повернувся в Азію. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу — Золоту Орду із столицею в місті Сарай. Руські землі не входили до складу заснованої ханами держави, а перебували у васальній залежності від неї. Для північно-східних земель Русі (пізніше Великоросії) татарське панування продовжувалось до 1480 р. Для українських земель іго було коротшим. В Україні монгольське панування залишило значно менше слідів в соціально-політичній і культурній сфері. На південно-східних землях, користуючись зручним зв'язком по Волзі, татари безпосередньо впливали на внутрішній розвиток та економічні відносини. Ординські хани володіли правом призначати великих князів на Русі, тобто видавати «ярлики» на владу. Вони намагалися посварити руських князів, зіткнути їх між собою, щоб нікому з них не дати змоги зміцніти. Населення було обкладене даниною, яку збирали ординські представники. Все це виснажувало країну, вело до консервації феодальної роздробленості. В цей період Володимиро-Суздальська земля була відірвана від інших держав, за винятком Новгородської республіки. Таким чином, тривала монголо-татарська навала підірвала соціально-економічну міць руських земель, руйнівно вплинула на політичний розвиток всієї Східної Європи. Остаточно були розірвані династичні, господарські, політичні й культурні зв'язки між колишніми землями Київської Русі.

 

Русь і Хазарський каганат.

Хазари — напівкочовий тюркомовний народ, що з'явився в Південно-Східній Європі після відходу гунів (IV століття) і проіснував до XI ст.; східні сусіди східнослов'янських племен, пізніше Київської Русі.

Хазарія була першою могутньою країною, з якої Древня Русь зіштовхнулася на початку своєї історії; і, як вважають багато вчених, новоспечені давньоруські кагани будували свою країну, у значній мірі, по образу й за прикладом Хазарського каганату.

«Повість временних літ» та інші літописи часто-густо згадують про стягнення данини хозарами з різних союзів племен: полян, сіверян і в'ятичів. На цій підставі вчені слушно вважають, що східні слов'яни, а також їхня держава на початку існування були залежні від хозарів.

Хазарська держава у VIII ст., під час найбільшої могутності, сягала до Десни, Дніпра та Дагестану. Хазари підкорили багато племен: аланів, які жили по Сіверському Дінцю, слов'янські племена, радимичів, в'ятичів, полян та сіверян. Вони накладали данину й не втручалися в життя підкорених.

Відомо, наприклад, що хозарські урядовці стягали митні збори з руських купців не лише у власній столиці Ітілі, а й у Керченській затоці. Хозарський каганат, що загрожував незалежності Київської Русі й душив її зовнішню торгівлю.

За літописним описами, 862 року київське військо під проводом Аскольда і Діра визволило Київ від хазарської влади.

У 883-885 рр. князь Олег визволив і племена полян та сіверян з-під хазарської залежності.

Похід князя Святослава Ігоревича 964-965 рр. на Хазарський каганат завдав йому, після 300-річного існування остаточного удару.

985 року князь Володимир Великий пішов походом на болгар та хазар і після перемоги примусив платити данину.

Остання літописна згадка про хазар датується 1079 роком (про їх участь у змові проти князя Олега Святославича, якого схопили в Тмуторокані й відправили у Візантію). 1083 року князь Олег, повернувшись до Тмуторокані, стратив хазар-змовників.

 

 

7. Хотинська війна.

Після поразки, фку турки завдали польській армії під Цесорою у 1620 році, Річ Посполита виявилася практично беззахисною перед загрозою турецько-татарського вторгнення. Польський уряд звернувся за допомогою до українських козаків. Морські походи козаків до турецько-татарських володінь, підтримка польською владою антитурецьких повстань у Валахії та Молдавії спричинили війну Речі Посполитої та Османської імперії. Її кульмінацією стала Хотинська війна 1621 року – збройний конфлікт між Річчю Посполитою та Османською імперією.

На початку липня 1621 року на спільній раді реєстрові та нереєстрові козаки вирішили виступити на боці поляків, оскільки вторгнення загрожувало також і українським землям. Козаки поставили перед польським урядом ряд вимог - розширення реєстру, визнання прав козацтва, рівноправність православної церкви з католицькою, визнання відновленої православної церковної ієрархії. На чолі посольства, відрядженого козаками з цими вимогами до короля, був поставлений П. Сагайдачний.

40-тисячне козацьке військо під командуванням наказного отамана Якова Бородавки в серпні 1621 року підійшли до фортеці Хотин (на території сучасної Чернівецької області). Воєнні дії козаків очолив Сагайдачний, який на той час повернувся з Варшави. Під його керівництвом козаки відбили 9 турецько-татарських штурмів фортеці, здійснили ряд успішних нічних атак. На козаків припав основний тягар ведення війни,оскільки поляки обмежувалися обороною фортеці. Після 5-тижневих боїв, у ході яких турецько-татарська армія зазнала поразки, наприкінці вересня між Річчю Посполитою і Туреччиною був укладений мир.

Наслідки війни:

- Кримське ханство і Туреччина зобов’язувалися не нападати на українські та польські землі. Р.П. брала на себе обов’язок заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допускати походів запорожців до Криму і Туреччини.

- У результаті героїчних дій українських козаків у битві під Хотином , був розвіяний міф про непереможність турецької армії

- Були взяті під сумнів плани завоювання Османською імперією європейських країн.

- Спричинила внутрішню кризу Османської імперії (повстали яничари в 1622 році і вбили султана Османа 2).

- Сприяла активізації визвольної боротьби слов’янських народів проти турецького поневолення

- Українські і польські землі були врятовані від завоювання турками.

 

Неоліт

8(7)-5 тис років тому.

Головною особливістю неоліту є неолітична революція: її суть полягає в переході від привласнюючого (збиральництво та полювання) до відтворюючого (землеробство, скотарство) господарства.

Основними рисами неолітичної революції є:

· Поширення нових способів обробки камею – свердління шліфування, пиляння.

· Перехід від кочового до осілого способу життя.

· Приручення більшості світських тварин: биків, свиней, кіз, овець.

· Виникнення виробництва кераміки, винахід прядіння, ткацтва та прядильного колеса.

· Перехід від привласнюю чого до відтворюючого господарства: від мисливства і збиральництва до землеробства та скотарства.

· Унаслідок збільшення населення помітно зростає кількість та розміри поселень.

· Відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини. Помітно прискорюється розвиток людського суспільства.

На території України археологами виявлено більше десятка неолітичних культур. Неол. культури України досить чітко поділяються на дві зони: хліборобсько-скотарську на пд..сході та рибальсько-мисливську на півночі та пн.сході. Це свідчить про нерівномірність господарського розвитку різних регіонів у період неоліту.

Доба енеоліту на українських землях:

Перехідний етап від кам’яного віку до доби металів, період остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства.

Мідні знаряддя праці поступово витісняють кам’яні, відбувається перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тягової сили (бика).

Поділ праці. Землероби вели осілий спосіб життя,будували укріплення,винайшли рало; скотарі мешкали в постійних або тимчасових поселеннях, винайшли колісничний транспорт, удосконалили зброю, приручили коня.

Поширення в лісостеповій зоні трипільської культури землеробів, у степовій – середньостогівської культури скотарів.

 

Характерні риси трипільської культури( поч. 5 – середина 3 тис до н е)

Назва походить від с. Трипілля під Києвом, відкритого в 1893 році В.Хвойкою. Відомо понад 3 тис поселень та 200 поховальних пам’яток . Основу господарства складало орне землеробство та скотарство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох. Землеробство було екстесивним, переложним: кожні 50-70 років ділянки і поселення переносилися на нові місця. Основу стада скл велика рогата худоба. Дрібну рогату худобу та свиней розводили на м'ясо. Унаслідок екологічної та господарської кризи 3 тис до н е трип к-ра розпалась на окремі локальні групи.

 

Остаточно не відомо походження трипільців, але можна твердо стверджувати, що вони не були предками сучасних українців. Адже відомо, що кожна 50 років вони переміщалися на різна території, тому цілком можливо, що після того, як вони пожили на території України – перемістилися просто на інші території.

 

Русько-половецькі зв’язки.

У Х ст. на історичній арені з'являються половці — народ, що залишив глибокий слід в історії не лише Київської Русі, а й інших держав Східної і ПІвденно-Західної Європи, Африки, Малої Азії.

Вперше в полі зору давньоруського літопису половці опинилися у 1055 р., коли вони на чолі з ханом Блушем уклали мир з Руссю, а вже 1061 р. почали з нею воювати. Перші зіткнення з половцями для русичів закінчилися невдачею. Однак кочівники після цього не нападали на Русь майже 20 років. Після такого тривалого терміну перемир'я розпочалася велика русько-половецька війна 1093—1117 рр. Дізнавшись про смерть великого князя Всеволода, половці прийшли укладати договір з Руссю. Однак наступник Всеволода князь Святополк Ізяславич відмовився від миру з половцями і останні взяли в облогу Торчеськ. Запропонованої після цього угоди з боку Святополка не прийняли вже половці. Лише у наступному 1094 р. Святополку вдалося укласти з ними мир, одружившись з дочкою хана Тугоркана. Однак вже у 1095 р. руські князі оголосили війну половцям, вбивши послів Ітларя й Кітана, які прийшли до Володимира Мономаха з мирною місією. У відповідь половці кілька разів нападали на Русь, стаючи для неї головною проблемою. Події довели, що в степу з'явився сильний супротивник і необхідно виробити політику взаємовідносин з ним. У 1103 р. відбувся славнозвісний з'їзд руських князів біля Долобського озера, на якому обговорювалися питання взаємовідносин Русі з половцями. Володимир Мономах запропонував об'єднати зусилля дружин всієї Руської землі і перейти від оборони до активного наступу на кочівників. У 1103, 1111 рр. відбулися походи, в яких брали участь усі руські князі, крім Олега, князя Чернігівського, який дотримувався політики мирних стосунків з кочівниками. Половці вперше понесли значні втрати і зазнали поразки на власній землі.

Потім розпочався новий період русько-половецьких відносин, що характеризується участю половців у міжусобній боротьбі руських князів. Розділившись на два ворогуючих табори — Мономаховичів і Ольговичів — князі вели непримиренну боротьбу один з одним. Ольговичі спиралися на східних половців, з якими нерідко родичалися, мали своїх у степах. У другій половині XII ст. ситуація в степу змінюється. У половецькому суспільстві відбуваються процеси консолідації племен, розбитих Мономахом на початку століття. Посилюється східне угруповання половців, центр якого знаходився в середній течії р. Сіверський Донець.

Серед донецьких половців з'являється яскрава особистість, хан Кончак, який об'єднує всі половецькі землі. Він розпочинає новий період русько-половецьких відносин, що характеризується намаганням половців відстояти незалежність і подальшим зближенням двох народів. Розпочалася нова двадцятирічна русько-половецька війна, явна перевага в якій була за русичами. 1185 р. русичі організовують нові походи на половців. Один з них, підготовлений Ігорем Святославичем, який спішив випередити інших князів й отримати найбагатшу здобич, закінчився нищівною поразкою руських військ. Цій події присвячений один з найпоетичніших творів давньоруської літератури — "Слово о полку Ігоревім". Після розгрому Ігоря половці практично перестали нападати на Русь, обмежуючись участю в міжусобній боротьбі галицьких князів. Татаро-монгольську навалу половці сприйняли як спільне з русичами велике лихо й виступили разом з ними проти спільного ворога. Однак, як відомо, у битві на р. Калка об'єднані русько-половецькі війська зазнали нищівної поразки.

 

 

Роль християнства на Русі

Зміцнення централізованої держави вимагало ідеологічного підкріплення шляхом уведення державної релігії з пануванням головного божества, що уособлювало великокнязівську владу.

Першою спробою релігійного реформування стало створення Володимиром єдиного пантеону богів підкорених племен на чолі з «КНЯЗІВСЬКИМ» богом – громовержцем Перуном.

Він ставив безліч «кумирів», біля яких відбувалися церемонії жертвоприношення, у тому числі, як вказує літописець, і людських.

Це була спроба обєднати різні божества, яким покорялися в різних частинах країни. Вклоніння Перуну було загальнообовязковим і жорстоко насаджувалося.

Однак спроба Володимира створити державну релігію на основі язичництва потерпіла крах.

У 988-989 рр провів другу релігійну реформу. У якості нової державної релігії було обране християнство. Поширення християнства зустрічало протест простого народу, що вклонялася своїм язичницьким богам.

Прийняття християнства мало велике значення для подальшого розвитку руських земель. Воно зміцнювало владу феодалів над селянами, своїм вчення освячуючи феодальну власність і підпорядкування владі. Прийняття християнства зміцнювало держ владу і територіальну єдність Київської Русі. Воно мало велике міжнародне значення , яке полягало в тому, що Русь, відкинувши примітивне язичництво, ставало тепер рівною іншим християнським державам, зв’язки з якими значно поширювалися. Нарешті, прийняття християнства зіграло велику роль у розвитку давньоруської культури.

З прийняттям християнства на Русі виникла церква як особлива релігійна організація. На чолі руської православної церкви був поставлений митрополит, призначуваний константинопольським патріархом, окремі області Русі очолювали єпископи, яким підкорялися священики в містах і селах. Усе населення країни було зобов’язане платити податок на користь церви – «десятину».

Опір примусовому зверненню в християнство проходило як в активних (невиконання релігійних обрядів), та і в активних (повстаннях, як правило під приводом волхвів), при цьому опір на пн. Землях к.р. було сильнішим, ніж на пд. Цьому є своє пояснення . У пд. районах грецький вплив, тому числі і релігійний, був цілком відчутним.

Духовне життя впродовж великого проміжку часу носило характер духовного синкретизму. Це двовіря породжувало і подвійність у розвитку культури. В умовах синкретизму формувалося не одне покоління віруючого населення Давньої Русі.

 

 

Русько-Печенізькі зв’язки.

Землі України і Велике переселення народів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.227.117 (0.059 с.)