ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Татарська полїтика Литви й Польщі.



Для історії відносин до Татар Польщі й вел. кн. Литовського зроблено досї дуже мало. Одинока моноґрафія — Ю. Бартошевича Pogląd na stosunki Polski z Turcyą i Tatarami, na dzieje Tatarów w Polsce osiadłych, na przywileje tu im nadane, jako też wspomnienia o znakomitych Tatarach polskich, Варш., 1860, і для свого часу були працею занадто поверховою, а тепер не має нїякого значіння. По за тим маємо тільки ряд статей К. Пулаского Stosunki z Tatarszczyzną, w połowie XV wieku (Ateneum 1882, II), Stosunki Polski z Tatarszczyzną od połowy XV w., т. I — Stosunki z Mendli-Girejem, chanem Tatarów perekopskich (1469-1515), 1881 (збірник грамот з великою, на 193ст. вступною розвідкою про відносини за Менґлї-ґерая), і її продовженнє: Machmet Girej, chan Tatarow perekopskich i stosunki jego z Polską (1515-1523) (Szkice i poszukiwania histor. II, 1898). Нарештї останнїми часами порушив татарську полїтику в. кн. Литовського В. Ляскоронский в своїй статї: Русскіе походы в степи въ удЂльно-вЂчевое время и походъ кн. Витовта на татаръ въ 1399 г. (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1907 кн. IV-V), але в тім виявив таке незнаннє фактів, джерел, лїтератури, що його виводи і погляди не мають нїякого інтересу. В загальних курсах по історії в кн. Литовського і литовсько-польських відносин Антоновича, Філєвича, Барбашева й ин. є тільки дуже побіжні замітки до татарської полїтики, так само і в курсах польської історії. Тільки в книжцї Папе Litwa i Polska присвячено досить уваги татарським справам, хоч воно й має характер досить епізодичний. Смірнов в своїм курсї історії Крима дотикає також татарсько-литовсьвих відносин (особливо c. 153 і далї), але повне необізнаннє з джерелами русько-литовськими, зазначене вже вище, паралїзує сї його екскурси. Досить напр. сказати, що про звісний конфлїкт Литви з Татарами про Поділє він говорить на підставі Шлєцера, що опирав ся на Кояловичу, а той на Стрийковскім!

43. Хаджі-ґерай і Девлєт-бірди. (до c. 308).

Гіпотезу про тотожність Девлєт-бірди з Хаджі-ґераєм розвинув найновійше Смірнов ор. c. c. 229 і далї, відкрив до неї дорогу одначе вже Сестренцевич, скомбінувавши устні й письменні звістки, які мав про Хаджі-ґерая (II 198): II (Edigei) eut pour successeur Hadgi-Dewlet-Gherai... On sait seulement qu'il naquit á Trocki en Lithuanie pendant l'exil de son cousin l' infortune Toktamische et qu'un paysan nоmmé Ghérai le sauva avec peine du massacre, ordonné par les ennemis de la famille. Il avoit alors 10 ans, et étoit en Asie. Huit aus après, quelques hordes mecontentes du gouvernement cherchoient un prince du sang de Genghis-kan pour s'en faire le chef. Le bon paysan leur présenta Hadgi et ne demanda pour toute recompense que l'attribution de son nоm à tous les descendents de Hadgi... Потім Хаджі trop foible pour lutter contre revolution, se retira chez Vitolde qui l'avoit mis sur le throne et qui le placa encore sur celui de la Tauride. Quoique l'histoire n'en fixe pas l'epoque, d' après nos recherches, il paroit que се ne peut être que dans la troisiéme decade du quinzième siècle, се qui revient à l'année 1428. Canale, котрого працї Cмірнов не знав зовсїм, укомбінував сї звістки ще близше до тої форми сеї гіпотези, яку приймаємо ми. Він пише (II c. 51): Egli appellavasi Devlet ed era cugino di Tokatmiche; toccava appena il decimo anno quando accadde l' assassinio de' suoi; na contadino nominato Ghirej, lо rарі e lo si condusse seco clatemente in Asia ove il teune nascotto divulgandolo a proprio figlio. Потім сей Девлєт додав собі імя Хаджі — aggiungendo al nome di Devlet quello di Chadj o pellegrino — quel nome aerbó in appresso Devlet a memoria dell' esiglio. Пізнїйше Девлєт — non avendo forze dastanti da poter contenere que' rivoltosi si ritrava correndo l' anno di 1428 presso il Gran Duca Vitoldo, antico alleato di sua famiglia, ch'ebbe ad adiutarlo affinché а росо а росо si ponesse in mano il freno della piccola Tartaria.

Смірнов зробив властиво той крок на перед, що для імени „Девлєт” вказав на Девлєт-бірди, і се зближеннє підпер вказівкою на подібність монет Девлєт-бірди до Хаджі-ґераєвих. При тім черпав він одначе деякі відомости з других рук і не знав зовсїм сучасних звісток про зносини Девлєт-бірди з вел. князївства Литовського, а в них би знайшов попертє своїм виводам, хоч би на те, аби відкинути звістку подорожника Шільтберґера, що Девлєт-бірди правив тільки 3 днї!

Про Девлєт-бірди — Тізенгаузен І c. 533-4, пор. с. 409 прим. Codex Vitoldi ч. 1223. Давнїйша русько-лит. лїтопись c. 50, в похвалї Витовту, і Стрийковский II c. 175. Оповіданнє русько-литов. лїтописи про татарську полїтику Витовта вставлене в початкову похвалу редактором лїтописи — див. мою статю про сю похвалу, Записки Н. тов. ім. Шевч. т. VIII c. 9.

Про монети Девлєт-бірди — статї Григорьева й Юргевича в Записках одеських т. І і VIII, Смірнов ор. c. c. 181 і далї. Кримські монети його належать до двоязичних (bilingues) ґенуезько-татарських, і давнїйші дослїдники уважали їх анахронїстичними, то значить битими за пізнїйших часів Хаджі-Ґерая, тільки з іменем давнїйшого Девлєт-бірди; против сього погляду вистудив Смірнов 1. c.

44. Татарські хани — Витовтові клїєнти в Орді по упадку Тохтамиша(до c. 317).

Маємо дві ширші звістки про сї Витовтові заходи — в похвалї в. кн. Витовту писаній невдовзї десь по його смерти і вставленій в Давнїйшу литовську лїтопись (Уч. зап. акад. c. 48-9, про сю похвалу див. мою розвідку в т. VIII Записок Наук. тав. ім. Шевченка, передр. в І кн. Розвідок і матеріялів), і у Длуґоша, під р. 1418. Біда в тім, що обидва джерела вичисляють клїєнтів Витовта дуже відмінно, і то часом з такими іменами, яких ми в иньших джерелах майже зовсїм не знаємо:

Похвала:Салтан, Длуґош:Zoltan Zeledin, Східнї джерела:Джелаль ед-дін.

Похвала: Малий Саман (Салдан), Длуґош: Keremberden, Східнї джерела: Керім-бірди.

Длуґош: Bethsubulan, Східнї джерела: Кепек-хан.

Длуґош: Jeremferden, Східнї джерела: Чекре-хан.

Похвала: Девлад-бердый , Східнї джерела: Девлет-бірди.

Похвала: Магмет, Східнї джерела: Магомет-хан (Улу-Мухаммед).

Двох Салтанів Похвали годї витолкувати — хто зна чи обидва вони не означають одного Джелаль-ед-діна (Zeledin Длуґоша). Про нього див. ще у Тізенгаузена ор. c. с. 473, Длуґоша IV с. 141, пор. Scriptores rer. pruss. III c. 214. Jeremferden не звістний зовсїм з иньших джерел, крім Длуґоша. Хоч Гамммер (Geschichte der Gold. Horde c. 377) й записав Jeremferden-а між ханів, але хто зна чи се в дїйсности не дублєт до Керім-бірди (пор. вариянт Geremforden). У Длуґоша Керім-бірди виступає як син Джелаль-ед-діна (в дїйсности він був його братом). Против нього, коли він ворожо став виступати, Витовт у Длуґоша виставляє Бетсубулана, але той гине від Керім-бірди. Слїдом гине й сам Керім-бірди, й тодї стає ханом — мов би на довший час — його брат Geremferden. В дїйсности Керім-бірди гине в боротьбі з братом Джеббар-бірди; потім, по смерти сього остатнього виступає його брат Копек-хан (инакше Кібак, може й Куйдадат), але всї так ефемерічно, що годї тут бачити того Geremferden. Що до Бетсубулана, то здаєть ся, се одна особа з Bexubowitz, що пробував у Свитригайла в 1432 р., або може його батько — див. LEKUrkb. VIII ч. 624. Як з того бачимо, Длуґошеве оповіданнє повне непевностей. Тільки зовсїм іґноруючи дїйсну історію Золотої орди можна приймати його en toutes lettres; як то робив прим. др. Прохаска (Codex Vitoldi c. 398) або Барбашев (Витовтъ, кн. 2, с. 113, 187-8).

Лїтература унїї XVI віку.

Історії переведення унїї в. XVI спеціально і повно зробленої ми не маємо. Давнїйша праця Мосбаха Początki unii lubelskiej, Познань, 1872, слабо й хаотично зроблена, тапер не має інтересу нїякого (се властиво безсистемний збір ріжного матеріала кінчаючи Жиґимонтом Старим). Розвідка Довнара-Запольского: Польско-литовская унія на сеймах до 1569 г. (в II т. Древностей — Трудів славянской коммиссіи москов. археол. общества, і осібно, Мва, 1897) — дає тільки побіжний і далеко не повний перегляд фактів. Найповнїйше до тепер були зібрані факти істерії унїї XVI в. в працї М. Любавского Литовско-русскій сеймъ, Мва, 1901, тільки сї факти гублять ся тут серед маси иньших, зібраних в сїй інтересній, але перетяженій подробицями й незвичайно важко й непрозоро написаній працї. Загального перегляду розвою сеї справи вона не дає зовсїм.

По за тим невеличку спеціальну лїтературу має саме довершеннє унїї і Люблинський сойм: Кояловичъ Люблинская унія — День, 1861, ч. 10-12, його-ж Люблинская унія или послЂднее соедненіе Литовскаго княжества съ Польскимъ королевствомъ на Люблинскомъ сеймЂ въ 1569 г. Спб., 1863, і передмова (невеличка) при виданню Дневника Люблинскаго сейма, Спб., 1869. Його ж Присоединеніе Подлясья къ Польщі на Люблинскомъ сеймЂ 1569 г. — в Памятниках старины въ западныхъ губерніяхъ т. VIII (1885), і также Малишевского Люблинская унія — статї більш популярного характера. Так само не мають значіння і роздїли присьвячені Люблинській унїї в курсах історії Литви Кояловича (Чтенія по исторіи Западной Poсciи, вид. 4, 1884 р., розд. VIII), Іловайского (Исторія Россіи т. III розд. IV), Бранцева (Исторія Литовскаго государства). Не визначаєть ся глубшим аналїзом нї розвідка проф. Дашкевича: Люблинская унія и ея послЂдствія (Университетскія извЂстія київські), передрукована в книзї його: ЗамЂтки по исторіи Литовско-русскаго государства, 1885) нї більш нова історія Люблинського сойму, подана у вступнім роздїлї працї И. Лаппо: Великое княжество Литовское за время отъ заключенія Люблинской уніи до смерти Стефана Баторія, 1901 (ст. 1-85). В польскій лїтературі, де стільки носять ся з тою унїєю, на диво — нема нї одної моноґрафії її, нї одного глубшого оброблення; тільки в загальних курсах трактуєть ся вона.

46. Литовська інструкція 1563 р.(до с. 465).

Інструкцію з виленського сейму маємо в двох текстах. Латинський, видрукований в Zrzodłopisima-х в додатках до дневника пьотрковського сойму 1562 р.; польский переклад в дневнику варшавського сойму 1563 р. Польський текст переважно коротший від латинського, дещо упускає, але має дещо й більше против нього: нпр. застереженнє, що литовське військо на війнї в Польщі має першеньстьо перед польським, і навпаки. Окрім того при сїм польскім перекладї видруковані (с. 179-181), без всяких близших пояснень, якісь безіменні замітки на литовські постуляти. Постуляти сї що до свого порядку й змісту переважно згоджують ся до буквальности з латинською інструкцією, але не всюди: маємо тут дещо таке, чого не маємо не тільки в польськім перекладї, але і в латинськім текстї інструкції, або дечім відмінне, нпр.:

Talis (rex) eligatur, qui utramque gentem aequali benevolentia complecti et velit et possit (нема в польскім текстї).

Si rex plures habuerit filios, alter ducatui praesit (теж).

Legati ad christianas et barbaras nationes sine discrimine utrinque, prout melius expedire videbitur, mittantur (теж).

Трохи низше пояснено, що порозуміннє, поза спільними соймами, робить ся через відпоручників сенатів, а в інструкції сеї подробицї нема. Далї: Меrum et mixtum. imperium ut retineatur (нема в польськім текстї).

Senatus electio, magistratus et officium distributio, legum patriarum condendarum potestas et iurisdictio (теж).

In Litvania sub auspitiis et ductu litvani campiductoris bellum geratur (нема в обох текстах).

Vectigalia Livoniae in aerarium Litvaniae inferantur (нема в польськім).

Dux Curlanidae utrique imperio feudalis sit (теж).

З двох повних текстів інструкції — латинського й польського, більш автентичне значіннє має для нас латинський (хоч на абсолютну повність і докладність його теж не можемо покласти ся). Польский текст, можливо, був витягом, приватно зробленим кимсь з польських участників сойму. Що до латинських витягів з тими замітками, то досить трудно вважати їх за проєкт інструкції з редакційними замітками, бо поставлені в сумнїв точки (dubium) таки полишили ся в інструкції. Може скорше се постуляти, роблені на підставі інструкції литовськими відпоручниками на соймі? В такім разї примітки до сих постулятів, зроблені може кимсь з польських сенаторів, мали б особливий інтерес. Вони досить толєрують литовські жадання і хоч з певними ограниченнями, але стоять на тім самім становищі, що й литовська інструкція, тим часом як на нарадах сойму й коронні сенатори й посли стали від разу на становищі інкорпорації. Для контрасту порівняти тільки сї примітки з поглядами коронних сенаторів і особливо з замітками, зробленими, очевидно, кимсь з послів на текстї інструкції в дневнику сойму — c. 280 і далї.

47. Питаннє про спільні сойми на Варшавськім соймі 1564 р.(до c. 374).

Справа спільних соймів на Варшавскім соймі не зовсїм ясна. В своїм ультіматумі (Дневник с. 351) литовська делєґація зазначила що осібний литовський сойм має далї істнувати попри сойми спільні. Тому Любавский каже, що литовські відпоручники жадали свого осібного сойму для справ в. князївства, і закидає рецесови, що він се замовчав (c. 672, пор. 675). На подвердженнє такого погляду можна би ще вказати на свідоцтво участника, виленского біскупа Протасевича. Любавскому його промови на Виленськім соймі 1567 р. були, очевидно, неприступні (див ор. c. c. 747) бо друковані в старій варшавській часописи Dziennik Warszawski ч. 14 (т. V), за 1826 р. (з рукописей Т. Дзялиньского). Протасевич каже, що в Варшаві й Більську литовські стани годили ся тільки на „спільну раду” в тих справах, що дотикали інтересів обох держав: Acz w they mierze y nierowno vięnczey na tych rozmowach naszychą varssewskich y bielskich volnosczy y zwyczaiow naszych starych dlia dobrego braterstwa panom Poliakom postampiło się, do czego nas vnia ani pryviley Alexandrowski nie czyągną — aboviem postąmpilismy tego, abysmy yusz od tego czasu z ych miłoscziamy w pewnych rzeczach spoine seymy mievaly — alie zeby dlia tego słova: соmmuniа consilia miały yusz ustacz — nasse wolne vielkiego xięsthva starozythne seymy y wolne nasse osoblive rady y zawirania s panem nassym y bez pana o rzeczach y potrzebach nassych wlastnych ziemskich przypadłych — czegosmy ych milosczy w Warssavie y w Bielsku nie odstąpily, tedy bysmy yusz then pryviley y unią Alexandrowską, y volnosci nasse starozythne sami sobie dobrovolnie złamaly — c. 166.

Як бачимо — сказано дуже катеґорично. Але супроти ріжних відмін в литовських жаданнях під час варшавського сойму і з сею катеґоричністью треба бути обережним: не знати в якій стадії переговорів литовські посли займали таке становище. На біду, литовський проєкт рецесу, де він говорить про сойм, в дневнику соймовім виглядає досить непевно, як зіпсований —

польський проєкт: A sejmy walne abyśmy już miewali jedne a spólne to jest sejmy koronne. Ztądże aby sejmy walne w Litwie nie bywali już nigdy.

литовський проєкт: A sejmy wolne abyśmy iuż miewali spulne, to jest sejmy w Koronie, ale przy granicach litewskich. Zkądże też aby w Litwie sejmy takie i potem nie bywały, na których by sprawy spółem Koronie i Xięstwu należące miały być sprawowane.

Слова литовського проєкту виглядають або на прогалину, або на сьвідомий викрут в стилїзації. Думаю, що промовчаннє в публїкованім рецесї справи литовського сойму вказувало б на те, що в литовськім проєктї рецесу ся справа не була зазначена виразно.

48. Лист литовських станів на люблинський сойм 1566 р. (до c. 384).

Zygmunth August etc. Oznaymuiemy tym naszym listem, iz gdy byli posłowie panow rad y od wszech stanow z seymu walnego Brzesckiego do maiestatu naszego kroewskiego posłany y do panow rad y wszego rycerstwa corony Polskiey: pan Jan Hayko kasztelan brzescki, koniuszy grodzienski, dzierzawca wilkieyaki, trabski y krasnosielski, a x. Andrzey Thymochwieiewicz Kapusta castellan bracłavski, dzierzawca na Owruczeh, a Wencław Agrippa secretarz nasz, maiąc na pismie poselstwo za pieczęciami od tych to przerzeczonych stanow, od ktorych byli posłani, co izesmy do ręku naszych od nich przyieli, prze to ono poselstwo wszystko w ten list nasz dla wiadomosci y pamięci, iako rzecz seymową, roskazalismy wpisac do cancellarii naszey do xiąg, y za pieczęcią naszą tego to poselstwa przepis tym panom posłom dac, ktorez to poselstwo tak się w sobie ma.

Instructia od panow rad y wszech inych stanow wielkiego xięstwa Lithewskiego s seymu waluego Brzesckiego panom posłom do ich mci panow rad y inych wszech stanov coronnych, na seymie Lubelskim zebranych, roku 1566 miesiąca augusta piątego dnia.

Naprzod panowie posłowie ze wszytką przystoyną uczciwoscią ich mci panom radom wszytkim duchownym y swieckim y inem wszem stanom coronnym od ich mci panow rad y wszech inych stanow wielkiego xięstwa Lithewskiego zalecenie powolnosci, braterskich słuzb, z więszowaniem dobrego w długi wiek zdrowia y wszego fortunnego wodzenia, y kazdemu ich mci zosobna y wszem wobec w rzeczy pospolitey oney slawney corony Polskiey, iako panom przyiacelom y braciey swey łaskawey y starszey opowiedziec maią. A przy tem przełozyc w te słowa, iz pewni są tego ich mci panowie rady y ini wszyscy stanowie wielkiego xięstwa Lithewskiego, ze w. m. w swiezey a dobrey pamięci swey miec raczycie, y ich mci tez to dobrze pomnią, iako za odesłaniem y napomnieniem od w. m. przez wielką a raczną radę coronną ich mci wielebnego w Bodze xiędza Walentego Herborta biskupa przemyslskiego a iasnie wielmoznego y zacnie wrodzonych pana Stanisława Myszkowskiego z Mirowa woiewodę y starostę krakowskiego y ratynskiego, pana Iadama Drzewickiego castellana inowłocławskiego a pana Iana Lesniowskiego podczaszego lwowskiego, secretarza y dworzanina krola iego mci, roskazali ku w. mсіаm maiąc posły swe ku w. m. posłać. Gdyz za posłaniem pierwszych posow odkazu zadnego od w. m. nie mieli, s tey przyczyny na ten czas odprawili są posłow swoich ku w. m., gdzie napierwey to przypomionąc zlecili ono poselstwo wszytko, s ktorym pierwszy posłowie od ich mci na tenze coronny Lubelski seym iezdzili, ni w czym onego nie odstępuiąc, gdyz odkazu zadnego nа to ani przez te posły nasze, ani potym przez swoie nie uczynili a przeto aby na ten czas przez te teraznieysze posły na ono pierwsze posełstwo odpowiedz pewną a dostateczną ku ich mci panom radam у іnуm wszem stanom wielkiego xiestwa Lithewskiego dac raczyli, zwłascza ze tez v tym poselstwie przy podaniu artykułow w rzeczach przednieyszych y głownieyszych w tey sprawie, y na ktorych ta sprawa niemało nalezy, y to się tez dołozyło, aby ich msc panowie coronni oznaymic raczyli, iakoby na koniec za pomocą boską y spolnym zezwolenieniem stanow oboyga panstwa zarowno uczciwym y pozytecznym w sprawę zamknąc y skończyć rozumieli. A tak przy tymze y teraz stoiąc, radziby na to nа wszytko pewną a dostateczną odpowiedz mieli. A bacząc skrocenie czasu ku skonczeniu y zamknieniu tey tak wielkiey y wazney y wieczney sprawy, y dla ufolgowania w tak ustawicznych woiennych y seymowych pracach, trudnosciach, y vtrat nie małych, y s strony niemałego niebespieczenstwa tego panstwa wielkiego xięstwa Lithewskiego, gdyz o pokoiu z nieprzyiacielem zadney wiadomosci niemasz, ale со у czas ruszenia woiennego spodziewac się musiemy, przeto ich msc baczą y przed się biorą, aby zamknienie y skończenie na koniec tey sprawy vnii na iny słuszny czas odłozone było, to iest da li bog przyszłym po swiątkach, dla lepszego wczasu y wysywienia oboiego narodu рrzу granicach oboyga panstwa, tam gdzie by iego krol. mci nablizey y nałaciney było do kazdego s tych seymow obudwu panstw wedle postrzeby y woli iego kro. mсі przyiezdzac, azby się te rzeczy ku chwalebnemu koncu mogli snadniey a słuszniey zniesc. Dan z Lublina 22 augusti anno ut supra. (Лит. Метрика, Публ. дплъ. кн. 8 с. 17).

49. До історії підляшського і волинського привилею1569р.(до с. 395).

Про редакційні наради над привилеєм підляським — див. Дневник Люблинського сойму вид. Кояловичом c. 216, 219 і 233, вид. Дзялинським c. 105, 118. Правдоподібно, 5 марта була апробована королем редакція підляського привилею, зладжена сенаторами, але потім посли зажадали, щоб їм позволено поробити в нїм свої поправки; нарештї певні поправки внесли туди відпоручники тих земель, прибувши на сойм.

Любавский (ор. c. c. 825-6) вказує 28 марта як день остаточного потвердження привилея, відкликуючи ся на Дневник вид. Кояловичом c. 231, але властиво сього твердити не можна, бо наради про підляські відносини тривали й далї — див. нпр. ib. c. 257, і при тім могли робити ся поправки в текстї привилею.

Ще необережнїйше говорить Любавский, що волинський привилей був споряджений з кінцем мая (ib. c. 832) Привилей сей був споряджений в мартї ще — див. нпр. згадку про нього в Дневнику вид. Кояловичом c. 233, під днем 28 марта. В Дневнику вид. Дзялиньским тут сказано навить: Przywilej restitutionis Wołynia i Podlasia raczył krol imść podpisać i kazał gi wmościam wydać. Та й незалежно від того неможливо припустити, щоб волинський привилей був споряджений дїйсно тільки з кінцем мая, тим часом як уже в мартї видано унїверсал про прилученнє Волини й покликано волинських сенаторів і послів на сойм. Але з другого боку декотрі точки волинського привилею були уложені тільки на підставі петицій волинських панів, то значить не скорше як при кінцї мая. То im dano (Волинянам), пише Нарушевич 5/VI, aby wysadziwszy deputati swoie, sami sobie przywiley napisali iako naliepili y napotrzebniei rozumieiąc, a iego kr. mojć y s Coroną obiecali iem taki przywilei dać (Археограф. сб. VII с. 41). До сього моменту й може належати дата привилею — 26 мая, хоч і се ще не була остатня його редакція: Браславщину додано в сей привилей не скорше як в червнї.

Справа прилучення Браславщини була поставлена послами тільки в перших днях червня (див. в текстї c. 407-8), і в початках в мотивованню сього прилучення Поляки ще не були певні: 1 червня король мотивує прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Поділя (Дневник с. 398), тим часом як в волинськім привилею записано її як частину Волини (Любавский помилкою каже, нїби то король мотивував прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Волини — ор. c. c. 834). Тому сю редакцію привилею треба відсунути на час іще пізнїйший. Ще 12 червня, як видко з Дневника вид. Кояловичом (c. 418, 416), волинський привилей був в редакції у волинських панів і послів. Потім, в другій половинї червня, переглядали його коронні посли — ib. c. 450.

 

Примітки

 

1) Збірка русько-литовських лїтописей, в XVII т. Полного собранія (як низше), містить кілька таких ґенеальоґічних статей.

2) Кунїк; (в збірнику, як низше, c. 133) припускав, що се імя хибно відчитане — треба Dethk; можливо й се.

3) Що до загального становища його завважу, що Кунїк досить далеко йшов за польською традицїєю: він приймав, що в 1340 р. Казимир зайняв був Волинь (див. c. 123, де він говорить про другу окупацію Волини в 1349 р.), і що при умові 1340 р. Дедько признав дїйсно якісь зверхнї права Казимира (с. 120).

4) Так се приймав ще недавно Кунїк (op. c. c. 142).

5) В виданню стоїть secunda die festi... virginis: треба читати assumpcionis b. Marie, і се вповнї відповідає звістцї Дубницької хронїки, що Людовик уложив згоду з Кейстутом в день Успенія.

6) Прохаска, не помітивши, що маємо тут в обох виданнях ту саму грамоту, звязує одну з них (Cod. Andeg. V c. 576) з походом 1351 р., а другу (Fejér IX, 2 c. 138) — з походом 1352 р. (ор. c. с. 25-6).

7) Він каже, що звістка про сей похід прийшла до Флоренції в цьвітнї.

8) Андріяшів і за ним Іванів підносили ще, що грамота мусїла бути уложена по смерти Болєслава Ваньковича, що вмер 1351 р., під час того походу. Але з тексту грамоти такої вказівки не можна витягнути.

9) Про неї див. т. III c. 109-110.

10) Я читаю се як одно слово: олна, звичайно читають осібно: оль на годъ.

11) Йому безперечно належить і першенство, бо праця його предложена була ще р. 1884 і вийшла 1893 року. Леонтович в своїй книжцї, виданій в 1894 р., не покликуєть ся нїде на працю Зотова, але арґументація його так подібна, що насуваєть ся думка — чи не користав Леонтович з працї Зотова й тільки забув зацитувати.

12) Зотов (с. 143-4) поставив був такий принціп, що до Корибута належать грамоти, де згадуєть ся Корибут або Корибут-Дмитро, а де просто Дмитро — ті належать до Дмитра Старшого. Сей вивід одначе льоґічно не оправданий, скороспішний, і сам Зотов не дотримує його, бо зачислив між Корибутові документи оден з іменем Дмитра (під ч. 5), непевний що до своєї приналежности — а також і що до своєї автентичности.

13) Слово „великий” пропущено в Патріарш.

14) Див. у Пулаского c. 6; се не перешкодило самому Пуласкому приймати два посольства до Менґді-ґерая — Богдана Федоровича й Івашка Сосковича, а ”дещо пізнїйше” — Богдана Андрушковича й Івашенца.

15) Не 5/VIII, як датовано в виданню, — также і низші дві.

16) Правдоподібно перед виданнєм латинської грамоти (див. c. 135 в нотцї), але незадовго.

17) Интересно, що її індикт l вказує уже на 1438 р., отже се наш рік 1437, а не вересневий.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.208.73.179 (0.019 с.)