Дитина від народження до 1 року

Це період становлення мо­влення дитини. У цей час над­звичайно важливим є спілку­вання малюка з дорослими: батьками та родичами. Але найголовнішою людиною для дитини є мама. Саме від неї значною мірою залежить на­стрій малюка, його налашту­вання на емоційне спілкуван­ня. Лагідний, ніжний мамин голос — важливий стимул для засвоєння дитиною звуків рідної мови та намагань са­мостійно відтворювати їх не лише під час спілкування з дорослими, а й на самоті. Агукання та лепет дитини са­мої до себе засвідчують її по­требу чути мовленнєві звуки. Це, власне, тренування слуху та артикуляційного апарату, підготовка до розуміння та вимови перших слів.

У цей час батьки мають дотримуватися таких правил:

• спілкуючись з дитиною та розмовляючи з нею, на­магайтеся, щоб вона добре бачила ваше обличчя. Для цього можна схилитися над ліжечком, узяти дитину на руки, повернувши її обличчям до себе;

• не перевантажуйте дитину спілкуванням з багать­ма людьми (родичами, друзями, знайомими). Мов­леннєвий слух у дитини до 1 року лише починає формуватися, тому засвоєння звуків мовлення від­бувається краще, коли з дитиною постійно спілкуються не більше ніж чотири особи;

• мовленнєві реакції дітей у цей період мають ситуативний характер, тому не слід різко і надовго змінювати обстановку, в якій перебуває дитина. Переїзд в інше місце і навіть від'їзд на 1-2 місяці до родичів, так само як і тривале відлучення когось із дорослих, хто постійно спілкується з дитиною, можуть призвести до втрати ситуативних зв'язків між предметами і словами, які запам'ятовує дити­на. Дуже часто після повернення у звичні умови такі зв'язки вже не відновлюються і на їхньому місці потрібно формувати нові;

• у період до 10 місяців дитина може розуміти мов­лення оточуючих, спираючись переважно на інто­націю та ритм висловлювань. Тому, спілкуючись з дитиною, зверніть увагу, щоб ваше мовлення було нтонаційно яскравим. Бажано використовувати різноманітні пісеньки-забавлянки, що мають різний ритміко-інтонаційний малюнок, а отже, можуть розрізнюватися дитиною. З давніх-давен матусі співали чи розповідали дітям такі забавлянки та вчили супроводжувати їх певними рухами.

 

 

Завдання з розвитку мовлення на першому році життя:

1) 2,5-3 — 6 місяців. Розвивати голосові реакції (гукання, гулення, трелі, белькіт), наслідування звуків і складів, стимулювання розуміння мовлення дорослих. Розвивати зорове і слухове зосередження, вміння фіксувати поглядом нерухомі предмети з різного положення; вдивлятися в обличчя дорослого; зупиняти погляд на яскравій іграшці, супроводжувати поглядом предмети, дорослих. Розвивати вміння прислуховуватись до різних звуків: мовлення (впізнавати знайомий голос), пісні дорослого, до звучання іграшок, дзвіночка. Викликати радісний стан, який проявляється в посмішці дитини, вимові звуків, рухах («комплекс пожвавлення»); викликати звуки у відповідь на звернення дорослого.

2) 5-6 — 9-10 місяців. Розвивати у дитини розуміння мовлення дорослого; розуміння назв предметів, окремих дій (дай руку та ін.); ім'я дорослих. Продовжувати розвивати белькіт, вчити наслідувати звуки, склади.

3) 9-10 місяців — 1рік. Розвивати розуміння мовлення дорос­лих, розширювати орієнтування в навколишньому середовищі. Вчити розрізняти імена близьких дорослих і дітей, назв предметів, іграшок, тварин, а також рухів і дій. Формувати елемен­тарне узагальнення назв предметів (знати, що лялька — і гумова, і целулоїдна, і матрьошка, і т. ін.), привчати розуміти прохання дорослого та виконувати його. Розвивати активне мовлен­ня. Викликати звуконаслідування, вчити говорити перші слова.

 

З 9 місяців можна проводити заняття коли дитини знаходиться в манежі. Наприклад, «Лялька Катя прийшла до дітей на гостини».

Мета: познайомити дітей з лялькою, розвивати розуміння мовлення: вчити знаходити ляльку на запитання «де?», показу­вати частини її тіла, обличчя (очі, ніс, рот, лоб), знаходити і показувати їх у себе.

Матеріал: велика лялька (в постійному користуванні не

перебуває).

Організація: діти сидять на підлозі за бар'єром чи стоять біля бар'єра, вихователь сидить перед ними на стільчику.

Хід заняття, Вихователь показує ляльку і промовляє: «Це Ляля. Ляля прийшла в гості до дітей». Лялька вітається за руку з кожною дитиною: «Доброго дня, Тарасику (Оксаночко, Ясю, Іро і т. ін.)». Вихователь просить кожного малюка подати ляльці руку. Далі показує дітям, як лялька ходить, супроводжуючи рухи словами: «Ляля йде: топ-топ-топ. Ляля сидить». Діти розгляда­ють у ляльки обличчя, знаходять очі, ніс, рот. Вихователь пропонує показати свої очі, ніс, рот. Наприкінці заняття на запи­тання «Де ще є Ляля?» діти відшукують серед інших іграшок ляльок, що були вихователем заздалегідь приготовлені. Звер­таючись до кожної дитини окремо, вихователь пропонує показати, де у ляльки очі, ніс, рот, як вона ходить.

 

Поступово на занятті можна показувати 2-3 однорідні іграш­ки з метою формування у дітей узагальнень. Наприклад, «Пташка прилетіла».

Мета, Познайомити дітей з іграшкою в образі пташки, роз­вивати розуміння слів: пташка, летить, клює, пташки; вчить імітувати дії пташки.

Матеріал: різні за розміром і пофарбуванням пташки.

Хід заняття. Вихователь показує голівку пташки, ховає,

знову показує, супроводжуючи словами: «Хто до нас прилетів? Пташка прилетіла. Пташка літає». Надалі вихователь розводить руки в сторони, імітує політ пташки, пропонує дітям зробити так само і промовляє: «Пташка літає. Покажіть, як пташка літає». Після цього бере іграшку на долоню, нахиляє дзьобик і каже: «Пташка дзьобає. Покажіть, як пташка дзьобає. Пташка летить. Улетіла пташка. Немає пташки». З'являється інша пташка: «Ось ще одна пташка прилетіла. Покажіть, як летить пташка». З'являється попередня пташка: «Ще пташка прилетіла. Пташки летять. Пташки дзьобають. Улетіли пташки».

 

 

Робота з розвитку мовлення дітей на першому році життя проводиться у декількох напрямках:

1. розвиток голосових реакцій наслідування звуків;

2. розвиток розуміння мовлення;

3. навчання вимови перших усвідомлених слів.

 

 

У цьому віці ігри мають бути спрямовані на формування уваги дитини. Малюк вже в змозі впі­знавати висловлювання, що виріз­няються не тільки за інтонацією, а й за ритмічним оформленням. Усім відомі мовленнєві ігри «Ладу-ла-дусі», «Гулі-гулі». Вам здається, що вони розважають дитину. Зовсім ні, завдяки цим іграм ви вчите свого малюка відчувати ритм.

Слідкуйте за тим, щоб малюк включався у гру активно, щоб його рухи були узгодженими та рівно­мірними за темпом. За необхід­ності, відбивайте ритм долонями.

Розмовляйте з дитиною повільно і чітко. Виділяйте голосом те, що їй потрібно запам'ятати, на що саме слід звернути увагу дитини.

Говоріть голосно, чітко, обов'яз­ково показуючи малюнки. Пам'я­тайте, що гра для малюка має бути на втіху й приносити насолоду.

 

Дитина плескає в долоні.	1 Ладу-ладусі, де були? В бабусі. А що їли? Кашку. А що пили? Бражку. А що на закуску? Хлібчик та капустку.
Дитина плескає в долоні.	Тосі-тосі, гуси — в горосі, кізка — в капусті, Ганя (Галя, Даринка, Петрик, Дмитрик, Михасик або ін.) — на грушці.
Дитина сидить, а дорослий нахиляється до неї, повертаючи головою, і легенько торкається своїм лобом лобика дитини.	Баран-баран, буц!
Дитина піднімає ручки і кладе їх на голівку.	Гулі-гулі полетіли, на голівку сіли.
Дорослий і бере голівку дитини і ритмічно похитує з боку в бік, або то вперед, то назад.	Печу, печу хлібчик, дітям на обідчик. Меншенькому — менший. Більшенькому — більший. Шусть у піч! Шусть у піч!
Дорослий злегка постукує пальцем по ступні дитячої ніжки.	Кую-кую чобіток, подай, бабо, молоток. Не подаси молотка, не підкую чобітка.
Дорослий бере дитину під руки (з 9-10 міс. — за пальчики), піднімає її так, щоб ніжки дитини спирались на горизон­тальну поверхню, і веде вперед. Дитина починає перебирати ніжками.	Дибки, дибки! Ходить котик по лавочці, водить кішку за лапочки; диб, диб, диб.
Однією рукою дорослий підтримує ручку дитини, пальчиком другої ручки дитини робить кругові рухи по розкритій долонці.	Сорока-ворона на припічку сиділа, діткам кашу варила.
Дорослий загинає по черзі пальчики дитини від мізинця до вказівного.	Цьому — дам, цьому — дам, цьому — дам, цьому — дам, а цьому — не дам!
Дорослий постукує вказівним пальцем по великому пальчику руки дитини.	Цей води не носив, дров не рубав, печі не топив, діткам каші не варив.

 

 

Не варто вчити одразу кілька таких пісеньок-забавлянок. Дитина має добре засвоїти ритмічній та інтонаційний малюнок пісеньки і рухи, які потрібно виконувати, а це можливо лише за умови систематичного її повторюван­ня (2-3 рази на день). Нову пісеньку слід розучувати лише тоді, коли дитина добре за­своїла попередню. Але при цьому не забувайте регулярно повторювати всі вивчені пі­сеньки (без повторення набуті дитиною навички швидко втра­чаються).

Приблизно з 10 місяців дити­на починає засвоювати перші слова. Це, здебільшого, слова, що містять голосні (найчастіше а) та губно-губні (іноді перед­ньоязикові) приголосні звуки, артикуляцію яких добре видно, а отже, їх легко імітувати: мама, папа, баба та ін.

Щоб словник дитини попов­нювався швидше, дорослим слід якомога частіше показува­ти дитині предмети, іграшки, дії, використовуючи при цьому спрощені (дитячі) слова: му — корова; гав-гав, ава — собака; бух — упав; киць-киць, киця — кіт.

Можна використовувати й пра­вильні назви предметів чи дій, але при цьому дитина намага­тиметься їх спростити, оскільки її вимовні можливості в цей період надзвичайно обмежені.

Візьміть малюка на руки, пройдіть з ним по кімнаті, називаючи різні предмети. Обов'язково називайте їх основні ознаки (колір, форму, розмір): шафа — велика, стільчик — маленький тощо.

Називаючи дитині нове слово, слід кілька разів повторити його, показуючи предмет (чи дію), що позначається цим словом. (Наприклад, віником підмітають, ложкою їдять тощо.) Після цього слід переконатися, чи запам'ятала дитина слово, чи розуміє вона його. Для цього дорослий називає слово, а дитина показує відповідний предмет чи дію. Виконання таких вправ слід регулярно повто­рювати. Спочатку в дитини сформується розумін­ня слова, а дещо пізніше і його вимова. Слід звер­нути увагу на те, що до 1 року дитина має вимов­ляти від 2 до 10 слів, розуміє ж вона їх у цей час на­багато більше (може показати названий предмет або виконати відповідну дію).

Важливо пам'ятати, що в жодному разі не по­трібно під час спілкування з дітьми спотворюва­ти вимову звуків.

Так зване сюсюкання, як уже зазначалося, не сприяє кращому розумінню дитиною дорослих, а шкодить формуванню у неї уявлень про звуки рідної мови. Ці неправильні уявлення затримують розвиток правильної звуковимови і згодом можуть спровокувати труднощі в оволодінні читанням та письмом.