Исламская концепция прав человека.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Исламская концепция прав человека.



Исламская концепция прав человека представляет собой совокупность допустимых исламом норм, регулирующих взаимоотношения исламских государств с мусульманами и не мусульманами, проживающими на территории мусульманских государств, направленных на защиту прав и свобод человека. Источниками исламской концепции прав человека являются Коран, Сунна, Иждтихад, судебное решение и иные исламские соглашения по правам человека.

В исламе концепция прав человека строится на убежденности в том, что Всевышний, и единственно он, является автором закона и источником прав человека. Права человека, дарованные Всевышним, не могут в силу своего божественного происхождения быть сокращены или упразднены какой бы то ни было правящей группой. Исходя из принципа верховенства шариата, мусульманские юристы выделяют около 70 стихов (аятов) Корана, посвященных правам и обязанностям человека, в основе лежат такие начала, как достоинство и свобода человека, равенство и справедливость. Исключительность статуса личности по мусульманскому праву обуславливается содержанием и природой права на безопасную и достойную жизнь, свободу совести и вероисповедания, свободу мнения, права собственности, социальных прав.

В Исламе провозглашаются экономические, социальные, культурные, гражданские и политические права, которые схожи с теми правами, которые содержатся в Международной декларации прав человека, Международной Хартии экономических, социальных и культурных прав, Международной хартии гражданских и политических прав и других декларациях и конвенциях ООН.

Так, как и в Универсальной декларации прав человека, в Исламе также признает право на семью и частную жизнь, право на свободу передвижения и проживания, право на собственную культуру и язык, а также право на свободу совести. Универсальная исламская декларация прав человека 1980 года, однозначно утверждает, что «У каждого человека есть право на свободу совести и вероисповедания в соответствии с его религиозными убеждениями», что вытекает из коранического предписания о том, что в выборе религии не должно быть принуждения.

Среди политических прав особое место занимает положения о том, что «у каждого человека и у каждого народа есть неотчуждаемое право на свободу во всех ее видах: физической, культурной, экономической и политической – и у них должно быть право бороться всеми возможными способами против любого нарушения или попрания этих прав; и у каждого угнетенного человека или народа есть законное право поддерживать других людей или другие народы в этой борьбе». Ислам утверждает, что «протест и борьба против угнетения является правом и обязанностью каждого мусульманина, даже если ему противостоит глава государства». Право на протест связано с правом каждого человека участвовать индивидуально или коллективно в религиозной, политической, социальной или культурной жизни своего сообщества и учреждать специальные институты, предназначенные для поощрения того, что правильно (маруф) и предотвращения недозволенного (мункар).

Основное положение среди всех прав человека занимает право на жизнь. Согласно Универсальной исламской декларации прав человека» 1980 года, человеческая жизнь является священным правом, на защиту которого должны быть приложены все усилия. При этом особое внимание уделяется обращение с телом умершего человека: «Как и в жизни, так и после смерти святость человеческого тела не должна быть нарушена. Должный уход за телом умершего входит в обязанности верующих» В этом, как и в некоторых других вопросах, исламское право выходит за пределы того, что содержится в различных международных конвенциях и декларациях.

Среди экономических прав человека особое место занимает закят, выступающий как право бедных на обладание частью богатства всего сообщества, и в виду его обязательности как одного из пяти столпов Ислама, данное право является неотчуждаемым и неоспоримым правом в Исламе (Коран:«И на их богатство есть право голодных и нуждающихся» (51:12).

Очень важное место в Исламе занимают такие основные принципы демократии как верховенство закона (Ислам признает любые решения властей только в том случае, если они соответствовали Закону, что связано с концепцией «справедливого процесса»); принцип подотчетности народу (Так, Правители должны отвечать перед народом не только по вопросам, относящимся к управлению государством в целом, но и подробно информировать их о расходовании народных средств. У людей, в соответствии с этим принципом, также имеется право выбирать и смещать правителей»)

Проанализировав выше сказанное можно сделать вывод о том, что Исламская концепция прав человека основана на верховенстве прав человека и готовности мусульман соблюдать последние без вмешательства государства и особого аппарата принуждения.

 

Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).

Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших правових систем світу релігійного типу і є релігійно-правовою системою, регулює суспільні відносини всередині єврейської общини, що сповідає іудаїзм.

Головна особливість іудейського права полягає в тому, що воно є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і релігійними нормами. Норми іудейського права переплетені з релігійними нормами і переважно спрямовані на визначення обов'язків людини як члена єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ритуалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів общини та іновірців.

Наступна особливість іудейського права полягає в тому, що для нього, на відміну від інших правових систем, характерний мононаціональний характер, тобто дія іудейського права поширюється тільки на одну націю — євреїв. Необхідно відзначити, що найважливіша функція іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності.

Особливістю іудейського права є також принцип богообраності іудейського народу, його виділення Богом серед інших народів. Для забезпечення дії цього принципу іудейське право встановлює заборону на асиміляцію з іншими народами. Наприклад, забороняються шлюби з не євреями, а також звернення до неєврейських судових організацій та ін. «І не ріднися з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, оскільки він відверне сина твого від Мене», — говорилося в «Повторенні Закону».

Важливою особливістю іудейського права є також те, що воно впродовж більшої частини своєї історії існувало і розвивалося без існування єврейської держави. Як відомо, іудейське право почало формуватися всередині єврейської общини в рамках власної єврейської держави. І незважаючи на те, що єврейський народ позбувся власної території, іудейське право як і раніше залишалося живим правом єврейської общини, що діяло, для тих, хто проживає в різних країнах світу. У зв'язку з цим

Джерела іудейського права

Найважливішим джерелом іудаїзму і іудейського права є Старий Завіт — частина Біблії, яка складається з декількох книг, написаних до пришестя Христа. Інша частина Біблії — Новий Завіт, книги якого були складені вже після його пришестя, — не визнається іудаїзмом. Оскільки іудаїсти визнають священними тільки заповіді Старого Завіту, його іноді називають єврейською Біблією.

Серед книг Старого Завіту особливе місце займає Тора (П'ятикнижжя Мойсея). Згідно з переказами, вона була послана Мойсееві Богом на горі Сінай. Тора — найважливіше, основоположне джерело, яке традиційно розглядається в іудейському праві як своєрідна конституція єврейського народу. За змістом вона є викладеними у віршованій формі різноманітними заповідями іудаїзму. Така форма викладення викликала надалі зростання значення інтерпретацій і тлумачень Тори для застосування її в практичній діяльності. За структурою вона складається з декількох частин і містить п'ять книг — «Берешит» (Буття), «Шмот» (Вихід), «Віакра» (Левіт), «Бемідбар» (Числа), «Дварім» (Повторення Закону).

Важливим джерелом іудаїзму й іудейського права є Талмуд. Після Біблії це — найважливіша і священна книга єврейського народу. За своєю структурою Талмуд неоднорідний: він є багатотомною збіркою єврейських релігійних, правових і етичних норм, складених у період з IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Він ділиться на дві основні частини: Мішну і Гемару. Міншна — це збірник правил поведінки, складений єврейськими мудрецями впродовж перших двох століть нашої ери, в якій закріплено норми неписаного права, систематизовано різноманітні звичаї, правила моралі і закони єврейського народу. Гемара — своєрідна інтерпретація і тлумачення норм Мішни, яку впродовж III—V століть давали їй равіни. До талмудичної літератури належать також Барайті — тексти, не включені в Мішну і з часом об'єднані в окремі джерела. Юридичною складовою Талмуда є Галаха.

Галаха як джерело іудейського права розуміється широко і вузько. У широкому розумінні — це нормативна частина іудаїзму, що регулює релігійне, сімейне і цивільне життя євреїв. У вужчому сенсі — це сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді і в більш пізній равіністичній літературі, а також кожен із цих законів окремо.

Розвиток Галахи було зумовлено тим, що приписи Тори, яка не допускала ніяких змін і доповнень, часто не відповідали практичним вимогам життя. Деякі положення вимагали тлумачення і пристосування до побутових і соціальних умов, що радикально змінилися.

Джерелом іудейського права є також Мідраш (або Мідрашим), який тлумачить та інтерпретує Тору. Формування цього джерела права пояснюється декількома причинами: по-перше, необхідністю чіткого з'ясування приписів Тори, яка має складну віршовану форму; по-друге, об'єктивною необхідністю пристосування Тори до мінливих суспільних відносин.

Співвідношення значення і впливу Тори й інших джерел Священного письма впродовж історії змінювалося. Як відзначає М. Елон, спочатку Тора була джерелом, яким керувалася і вчена людина у своїх заняттях, і суддя, який ухвалював рішення. Але після завершення редагування Талмуда Тора залишилася чимось на зразок конституції єврейського права, а талмудична література — Мішна, Мідрашим, Барайті, Єрусалимський і Вавілонський талмуди — стала основним джерелом права. Тільки базуючись на них, учений навчав своїх учнів праву, а суддя виносив вирок1.

Наступним джерелом іудейського права можна назвати звичай. Як відомо, звичай є першим джерелом права, у тому числі і для єврейського права. Після появи основного джерела іудейського права — Тори — головна вимога до нього полягала у відповідності його положень основним положенням Тори. Таким чином, звичаї доповнювали зміст іудейського права.

Законодавство (постанови і укази) — ще одне джерело іудейського права. Під ним мають на увазі акти, які прийняті мудрецями та регулюють різні сфери життя членів єврейської общини. Наявність подібного джерела права істотно відрізняє іудейське право від інших релігійних систем, які позбавляють людину права змінювати норми, що даровані Богом.

Рішення єврейських судів також є самостійним джерелом іудейського права. Його формування і розвиток зумовлено існуванням судової автономії єврейських общин, яку вони мали в багатьох державах. Упродовж століть суди вирішували безліч різноманітних проблем, що виникали в практичному житті общини, використовуючи всі джерела іудейського права. Необхідно вказати, що поступово склався принцип, згідно з яким суди мали право ухвалювати рішення, яке відрізнялося від тих, що були передбачені в інших джерелах права, якщо вважали, що його буквальне застосування буде порушенням справедливості.

Збірки різноманітних судових рішень становлять важливу частину юридичної літератури. Наприклад, збірник «Питання і відповіді». Він містить судові рішення з різних питань, які приймали видатні єврейські правознавці, що жили в різних країнах у всі часи. В нього включено майже триста тисяч таких рішень.

Джерелом іудейського права є і доктрина, яка розглядається: як праці єврейських богословів; як думки різних іудейських академічних шкіл; як ідеї рабинів і погляди щодо розуміння і тлумачення різних біблійних положень і текстів1.

Таким чином, система джерел іудейського права відображає його специфіку і характеризує його як релігійне право.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.009 с.)