Формування облікової політики підприємства

Бухгалтерський облік як важливе інформаційне джерело для управління підприємством та зовнішніх користувачів повинен бути відповідним чином організований. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві передбачає розробку його облікової політики.

Згідно із ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та п.3 П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика – це “сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності”.

Основне призначення облікової політики полягає в:

• упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

• забезпеченні методологічного та методичного відображення майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності;

• наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

• забезпеченні ефективності обліку.

Облікова політика будь-якого підприємства повинна забезпечувати дотримання принципів організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Кожне підприємство, спираючись на вищевказаний Закон України та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку самостійно визначає свою облікову політику, яку воно повинно застосовувати постійно, тобто із року в рік. Відповідно до П(С)БО 1 облікова політика розкривається у примітках до фінансових звітів, де підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених П(С)БО 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Такими випадками можуть бути: доповнення та зміни в статуті підприємства; зміна вимог органу, що затверджує П(С)БО і, якщо, зміни забезпечать більш повне та об’єктивне відображення операцій або подій у фінансовій звітності підприємства. Якщо відбулися зміни облікової політики, то у примітках до фінансової звітності слід розкрити причини і сутність змін. Крім того, вони повинні бути обґрунтовані і оформлені наказом керівника.

Встановлення облікової політики для подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій та для подій або операцій, які раніше не відбувалися, не вважається зміною облікової політики.

На вибір облікової політики підприємства чинить вплив значна кількість різноманітних факторів, основними з яких є:

• специфіка та обсяги діяльності;

• організаційно-правова побудова;

• стратегія та тактика фінансово-господарського розвитку;

• аспекти системи оподаткування;

• свобода в прийнятті рішень з питань ціноутворення та вибору партнерів;

• забезпеченість технічними засобами функцій менеджменту;

• рівень інформаційного забезпечення підприємства;

• рівень кваліфікації бухгалтерських працівників;

• чисельність працюючих на підприємстві та кількість матеріально-відповідальних осіб;

• віддаленість структурних одиниць тощо.

Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства. Він несе відповідальність за його зміст, оскільки саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

Облікова політика повинна дати відповіді на такі питання:

1) хто веде облік (чисельність, структура облікового апарату, його підпорядкованість і розміщення);

2) як ведеться облік (за допомогою яких рахунків, документів, форм обліку, які регістри обліку використовуються, яка техніка ведення обліку та технологія обробки облікової інформації);

3) в які терміни та як здійснюється збір, обробка, узагальнення та надання інформації.

Визначаючи свою облікову політику підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, та з урахуванням особливостей діяльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення, які зобов’язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Технологія обробки облікової інформації, яка включає ручний чи комп’ютерний спосіб, залежить від форми і методів бухгалтерського обліку, зазначених в наказі про облікову політику. Вибір тої або іншої форми накладається на головного бухгалтера і керівника підприємства, що, звичайно, залежить від багатьох факторів, зокрема, матеріальної бази підприємства.

Організація системи внутрішньогосподарського (управлінського) обліку і контролю, зміст якої повинно знайти своє відображення в обліковій політиці підприємства, передбачає складання:

• документації і документообороту;

• плану інвентаризації;

• робочого плану рахунків та їх кореспонденції тощо.

Первинний документ є, як відомо, основа бухгалтерського обліку, тому від правильного його оформлення і використання відповідних його форм залежить своєчасність, повнота та об’єктивність інформації, яка потрібна для управління підприємством. В плані документації вказується перелік типових (уніфікованих) та самостійно розроблених форм документів, складається розрахунок потреби в бланках, зазначаються форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності та перелік осіб, що мають право підпису первинних документів. Грошові і розрахункові, фінансові і кредитні документи без підпису головного бухгалтера або уповноваженої ним на це особи вважається недійсними й не повинні прийматися до виконання.

Для забезпечення раціонального руху документів, тобто визначення оптимальної кількості підрозділів і виконавців для проходження кожного первинного документа та строку його перебування в цих підрозділах, розробляється графік документообороту. Графік затверджується керівником підприємства. Він може бути оформлений у вигляді схеми чи переліку робіт зі створення, перевірки і обробки документів, виконуваних кожним із підрозділів підприємства, а також всіма виконавцями із зазначенням взаємозв’язку і терміну виконання цих робіт.

Звірка облікових документів з фактичною наявністю активів проводиться при інвентаризації. Якщо наявність і обсяг деяких товарно-матеріальних цінностей можна визначити різними способами, то необхідно запропонувати способи їх оцінки. Графік проведення інвентаризації затверджує керівник. Цей графік обов’язково зазначається в наказі про облікову політику.

Специфіка і обсяг діяльності кожного підприємства зумовлюють необхідність розробки робочого Плану рахунків. Міністерством фінансів України розроблений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, який є типовим для підприємств всіх форм власності. Цей План містить значну кількість альтернативних варіантів обліку за багатьма розділами і напрямками. В робочому Плані рахунків потрібно передбачити необхідний даному підприємству перелік рахунків першого та другого порядку, а також додаткову систему рахунків та регістрів аналітичного обліку із збереженням нумерації Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденція рахунків, не наведених в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, встановлюється підприємством, виходячи з норм діючого законодавства та власних управлінських потреб.