Унікальність простору як чинника підвищення ефективності систем



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Унікальність простору як чинника підвищення ефективності систем



Об’єктивною ознакою містобудівного простору регіону, яка виявляє вирішальний вплив на ефективність функціонування, є його: природно-ландшафтна, етносоціальна, економічна, культурно-історична неоднорідності.

Унікальність надає регіону можливості посісти свою нішу в загальних процесах розвитку держави, континенту. У цій ніші використання просторового потенціалу порівняно з конкурентами буде найвищим. Унікальність окреслюється шляхом відкидання універсальних ознак.

Унікальність містобудівної системи регіону проявляється у всіх вимірах моделі простору ПРОГРЕС. Людина знаходиться у центрі цієї моделі, у відповідний спосіб фіксує своє буття, проводить себе відповідно до логіки та психологічних особливостей. Система тотожно-відмінних ознак охоплює базисні ознаки простору. Ця система базується на багатовимірній природі простору, вимагає зміни його типології та за метою розкриття унікальності задає діапазон його модифікацій.

Загальний погляд на містобудівну систему регіону з позиції теорії систем дозволяє виявити ряд характеристик, за якими окреслюється їх унікальність:

· містобудівні системи з позиції функціонування та організації є складними, бо включають різні аспекти (соціально-економічний, історико-етнографічний, природно-ландшафтний, інженерно-технічний).

· містобудівні системи мають здатність до самоорганізації, тобто система здатна самоорганізуватися, а її структура формується, як результат внутрішньої логіки самої системи, а не під впливом силової дії оточуючого середовища. Самоорганізація властива містобудівним системам і утримує їх від розпаду. Властивості цілеспрямованості системи, здатності до вибору поведінки залежно від мети і обставин забезпечують люди та пов’язані з ними інформаційні взаємодії.

· містобудівні системи відкриті зовнішньому середовищу. Особливе місце тут відводиться позасистемним зв’язкам та взаємовпливу урбанізованої аграрної та рекреаційної систем. Їм властивий метаболізм, тобто обмін енергією, речовиною й інформацією з навколишнім середовищем. Важливою тенденцією їх розвитку є намагання максимально використати ресурси зовнішнього середовища.

Чинники унікальності групуються навколо основних вимірів простору і поділяються на: зовнішні та внутрішні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурологічні.

Головною характеристикою унікальності є міра унікальності – кількість відмінних ознак до загальної кількості характеристик простору та значення цих відмінностей. Унікальність також пов’язується з відмінністю геополітичних, природно-ландшафтних та соціально-економічних умов, а також етносоціальними особливостями населення.

Унікальність містобудівних систем не є самоціллю і може бути як позитивною, так і негативною. Зокрема, непривабливою унікальністю характеризуються зони екологічного лиха. Підвищення ефективності містобудівних систем потребує підтримки привабливої унікальності та усунення або послаблення непривабливої.

Посилення привабливої унікальності містобудівних систем можливе за рахунок відновлення і збереження автентичності (первинного вигляду), підвищення рівня інфраструктури. Коли внутрішні протиріччя сягають граничних меж і система починає втрачати стійкість, для збереження її від руйнування слід або зміцнити зв’язки, що забезпечують їй стійкість, або ввести нові елементи з такими ознаками, що нейтралізують дію протиріч, або перерозподіляють складені зв’язки.

За виміром можна розрізнити регіони: багаті на паливно-енергетичні ресурси, з великим промислово-економічним потенціалом, виробники сільськогосподарської продукції, багаті на природні ресурси.

Використання унікальності просторових характеристик для підвищення ефективності містобудівних систем можна проілюструвати на прикладі ландшафтно-просторової організації одної з еколого-рекреаційних зон Закарпаття, потужні й унікальні ресурси якої не використовуються належним чином через наявність непривабливих чинників (соціальна відсталість, нерозвиненість комунікацій, загроза повені).

УРБОЕКОАОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ І ПРОЕКТУВАННЯ

У межах містобудівельних планів, проектів і програм, які виконують-ся в Україні, закладаються екологічні чи природоохоронні розділи, які немовби наскрізь пронизують ці документи.

Вирішення екологічних проблем охоплює всі ієрархічні рівні системи державного планування.

Загальною вимогою для всіх рівнів і для конкретних робіт є урахування містоформувальних факторів, раціональне використання території, її функціональне зонування, найбільш ефективне взаємне розташування виробництва і житлових зон. Усі ці заходи спрямовані на екологічну оптимізацію міського середовища

Містоформувальні фактори. Історія містобудування дає можливість з'ясувати, яким місгоформувальним факторам була надана перевага у місті, в якому ми сьогодні живемо. Якщо це місто із давньою історією, то воно могло міняти свої основні функції (замки, фортеці, порти, торгові, промислові, адміністративні, курортні центри тощо). Молоді ж міста, особливо індустріальні, мають своє промислове обличчя.

Отже, містоформувальшши факторами називають ті, яхі є головними в створенні тог<\ чи іниюго міста і безпосередньо впливають на його ріст. Відповідно підприємства, які стали причиною виникнення міста

27*

і значення яких виходить за його межі, називають містоформувальнима підприємствами (заводи, фабрики, електростанції, крупні транспортні вузли, аеро- і морські порти, урядові установи, музеї, бібліотеки, театри, санаторії, будинки відпочинку та ін).

Установи і підприємства, які здійснюють культурно-побутове обслуговування населення, називають обслуговуючими (адміністративні установи, магазини, підприємства місцевої легкої і харчової промисловості, музеї, театри, школи і т.д.). Усі вони обслуговують працюючих містоформу- вальної групи підприємств.

Планувальна структура міста і його функціональне зонування

Планувальна структура міста — це взаємне розташування основних функціональних зон і системи зв’язків між ними. По суті, це основа міста, яка визначає транспортну силу, зовнішній вигляд міста і відобра-жається в його генеральному плані.

Сільбищна зона — територія, яка призначається для житла. В її межах розташовуються мікрорайони і житлові квартали, культурно-побутові підприємства, окремі нешкідливі виробництва, площі, об’єкти озеле-нення, склади», транспортні об’єкти, резервні території.

Промислова зона включає промислові підприємства, культурно-побу-тові установи, що їх обслуговують, площі, зелені насадження.

Санітарно-захисна зона — зелені насадження завширшки 50—1000 м, які захищають сільбищні території від шкідливого впливу промисловості

і транспорту.

Транспортна зона — об’єкти зовнішнього транспорту (водного, по-вітряного, залізничного).

Складська зона — територія різного роду складів.

Розрізняють такі форми планувальної структури: розчленовані, розо-середжені, розосереджені з переважаючим районом і лінійну.

В містах є об’єкти, які населення відвідує найчастіше. їх називають міськими центрами тяжіння — це промислові підприємства, установи, об’єкти культурно-побутового обслуговування, вищі навчальні заклади, спортивні комплекси, парки культури і відпочинку, вокзали тощо. Ви-щим елементом планувальної структури є загальноміський центр, який найчастіше розташовується у центрі території міста на перетині голов-них планувальних осей. У найбільших містах планети, де дуже високий рівень автомобілізації, важливою проблемою є транспортне розванта-ження центру.

Визначення розрахункової чисельності населення. Розробляючи генеральні плани міст (як нових, так і тих, що підлягають реконструкції),

необхідно мати дані про обсяги будівництва і площі території. Ці дані можна одержати, визначивши чисельність міста на перспективу.

Умовно все міське населення можна поділити на три групи:

1 група — містоформуюча. Її питома вага становить на першу чергу будівництва 33...38 %, а на перспективу — 25—35 %;

2 груші — обслуговуюча. Питома вага цієї групи населення залежить від величини міста і становить для крупних міст 23—26 %, а для крупних і малих міст та селищ — 19—22 %. З ростом міст зростає питома вага обслуговуючої групи населення, оскільки у великих містах найбільш розвинута система установ культурно-побутового обслуговування населення. При цьому питома вага містоформуючої групи зменшується;

3 група — мігруюче населення (діти, старі, інваліди). Цю групу називають несамодіяльною. Її питома вага коливається в межах 46—48 % і не залежить від величини міста.

Розрахункову чисельність населення встановлюють виходячи з пито-мої ваги основної містоформуючої групи в загальній чисельності населення міст. Для приблизного розрахунку користуються формулою

N—100 А/а,

де N — перспективна чисельність населення; А — абсолютне значення містоформувальної q■>yпи; а — питома маса містоформувальної групи населення, %:

а в 100 — (# + с),

де в — питома маса обслуговуючої групи населення, с — питома маса несамодіяльного населення.

Екологізація генеральних планів міст. Генеральний план міста роз-робляється на підставі народногосподарського плану розвитку країни і являє собою науково обґрунтований перспективний,план розвитку міста. Він визначає перспективу розвитку, загальнопланувальну структуру, характер забудови, систему транспортного обслуговування, напрям заходів з інженерної підготовки міських територій, благоустрою й озеленення.

В.В. Владіміров (1999) на підставі узагальнення великої кількості містобудівельних досліджень акцентує увагу на необхідності врахування в еко- логізації генеральних планів міст таких моментів:

1. Екологічне обґрунтування функціонального зонування приміської зони, виділення на її території відповідних зон і секторів і встановлення в їх межах необхідних екологічних і господарських режимів.

2. Вихідна інформація, необхідна для визначення параметрів і конфігурації природного каркасу міста, одержана внаслідок аналізу загальної

ландшафтно-екологічної обстановки в регіоні, врахування внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

3. Інформація, пов’язана з необхідністю винесення з міста ряду екологічно небезпечних виробничих об’єктів.

4. Стратегія охорони природи, якою визначені пріоритетні напрямки охорони повітряного і водного басейнів, ґрунтово-рослинного покриву тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.223.30 (0.03 с.)