Багатокритеріальна оцінка просторової організації систем регіону

Багатокритеріальна оцінка просторової організації систем регіону

Відходи переробки деревини і напрямки їх утилізації

Відходи деревини утворюються на всіх стадіях її заготівлі і переробки. Одним з основних способів переробки й утилізації відходів деревини є одержання штучної деревини - міцного матеріалу. Представлений далеко не повний перелік напрямків утилізації промислових відходів свідчить про широкі можливості їхнього використання в народному господарстві.

Однак, незважаючи на різноманіття наявних методів і технологій утилізації відходів, найбільш розповсюдженим як і раніше залишається метод складування на спеціальних полігонах. Причина такого положення полягає в існуючому дефіциті бюджетних коштів, що не дозволяє вирішити проблему утилізації відходів виробництва і споживання]. Сформована ситуація в сфері звертання й утилізації промислових відходів ускладнюється відсутністю спеціальних полігонів для їхнього поховання. Найчастіше складування цих відходів здійснюється в не відведених місцях з порушенням вимог санітарних правил, що безсумнівно впливає на середовище існування і, зокрема, на стан підземних водоносних горизонтів, обумовлюючи тим самим еколого-гігієнічні проблеми утилізації відходів сучасних виробництв

Підвищеної уваги вимагають питання використання й утилізації токсичних відходів [12]. Тому при великому різноманітті технологічних рішень пріоритетними способами утилізації небезпечних відходів повинні стати технології, що забезпечують: - високу екологічну безпеку запропонованого технологічного процесу; - утилізацію небезпечних відходів безпосередньо на місці їхнього скупчення; - уніфіковану технологію для утилізації широкого діапазону небезпечних відходів, що мають різний хіміко-мінералогічний склад; - максимально низьку енергоємність самого процесу утилізації; - безвідхідний технологічний процес; - одержання вихідних продуктів, що мають комерційну цінність

 

Головні проблеми сучасних мегаполісів

Кожен з типів заселень має свої проблеми, що загострилися в період становлення ринкової економіки. У міських агломераціях, великих містах з високою концентрацією промислового виробництва та населення негативні процеси пов'язані з погіршенням санітарно-гігієнічних умов проживання, зростанням витрат часу на пересування до місця роботи чи навчання від місця проживання, перевантаженнями пасажирського транспорту, погіршенням соціальної сфери обслуговування, житлових умов та стану здоров'я населення. Для середніх і малих міст проблемою є зайнятість населення, залежно від профілю їх розвитку. У містах і селищах міського типу, що орієнтуються на розвиток окремих галузей машинобудування, легкої та харчової промисловості (європейський центр, південні регіони країни), зростає ступінь складності працевлаштуваннячоловічої частини населення. У міських поселеннях з переважанням видобувних і переробних галузей господарства (європейський Північ, Сибір і Далекий схід) гостро стоїть проблема працевлаштування жінок.Розвиток ринкових відносин вимагає значних змін у соціальній спрямованості трансформації суспільства та більш комплексного розвитку господарства міських поселень різного типу.

На відміну від міського населення, розміщення якого знаходиться в більшій залежності від рівня економічного розвитку й технічної оснащеності держави, на розміщення сільських населених пунктів великий вплив мають природно-географічні чинники.

Населення являє собою складну сукупність людей, що проживають в межах певних територій та діючих в існуючих суспільних формаціях. Вона характеризується системою взаємопов'язаних показників, таких, як чисельність і щільність населення, його склад за статтю та віком, національністю, мовою, сімейним станом, освітою, приналежності до соціальних груп і ряду інших. Вивчення динаміки цих показників у взаємозв'язку з особливостями соціально-економічної організації суспільства дозволяє прослідкувати зміни в умови тахарактер відтворення населення. Ці зміни визначаються законами розвитку суспільних формацій.

Чисельність населення є одним з важливих умов матеріальної і соціального життя суспільства.

В умовах постсоціалістичного суспільства люди з їх виробничим досвідом та трудовими навичками розглядалися тільки в якості головної продуктивної сили, творців матеріальних і духовних благ суспільства. Перехід економіки Російської Федерації на ринкові відносини змушує розглядати населення не тільки як активного учасника виробництва і основну продуктивну силу суспільства, але і як головного споживача, завершального процес виробництва і відтворювача самого населення.

 

Гнучкість і адаптаційна здатність простору систем

Головні джерела енергїї

Основным источником электроэнергии в мире являются, как известно, различного рода электростанции – тепловые электростанции, гидроэлектростанции и электростанции атомные.

Тепловые электростанции (ТЭС), работающие на органическом топливе (уголь, мазут, газ, сланцы, торф), являются на сегодняосновным видом используемых в России энергопроизводителей. Выбор места размещения тепловых электростанций определяется в основном наличием в данном регионе природных и топливных ресурсов. Мощные ТЭС строятся, как правило, в местах добычи топливных ресурсов или недалеко от крупных центров нефтеперерабатывающей промышленности. Тепловые электростанции, на которых в качестве топлива используются местные виды горючего (сланец, торф, низкокалорийные и многозольные угли), стараются размещать согласно потребности в электроэнергии и, в тоже время, с учётом наличия тех или иных видов топливных ресурсов. Электростанции, работающие на высококалорийном топливе, доставка которого к месту использования экономически целесообразна, размещаются обычно с учётом потребительского спроса на электроэнергию.

Гидроэлектростанции представляют собой специальные сооружения, возведённые в местах перекрытия больших рек плотиной и использующие энергию падающей воды для вращения турбин электрогенератора. Этот способ получения электроэнергии является наиболее экологичным, поскольку обходится без сжигания тех или иных видов топлива и не оставляет никаких вредных отходов после себя.

Атомные электростанции (АЭС) отличаются от тепловых лишь тем, что, если в ТЭС для нагрева воды и получения пара используется горючее топливо, то в АЭС источником нагрева воды служит энергия тепла, выделяемого в процессе ядерной реакции.

В настоящее время большую часть всей вырабатываемой в мире электроэнергии дают тепловые электростанции, мощность которых может составлять сотни тысяч и миллионы киловатт. Для совместного и согласованного производства электроэнергии электростанции различного типа объединяют в энергосистемы. Объединение электростанций, а также самих энергосистем между собой позволяет снизить стоимость электроэнергии и гарантирует бесперебойность режима электроснабжения потребителя. Объясняется это тем, что производство и расходование электроэнергии происходят одновременно, и невозможно аккумулировать всю вырабатываемую энергию в каком-либо виде. Поэтому электростанции обязаны иметь определённый резерв по рабочей мощности, необходимый для того, чтобы быть способными в любой момент удовлетворить возросший спрос на электроэнергию со стороны потребителя (на возросшую нагрузку). А величина потребления (спроса на энергию) может резко колебаться при изменении режимов и условий работы потребителей.

В городах в зимний период, например, потребление электроэнергии резко возрастает, а летом - снижается. В сельском хозяйстве, напротив, электрические подстанции больше загружены именно летом, когда производятся сезонные полевые работы. Кроме того, максимальные нагрузки электростанций, расположенных на востоке и западе страны обычно не совпадают из-за разницы во времени. При коллективной работе электростанций они подпитывают друг друга, что обеспечивает их более равномерную загрузку и повышение КПД работы.

На электростанциях, не входящих в состав энергосистемы, не допускается применение мощных узлов по транспортировке и преобразованию электроэнергии. Объясняется это тем, что выход подобного узла из строя моментально парализует работу промышленных предприятий, обесточивает целые районы и грозит аварийной остановкой систем водоснабжения и т. п.

При объединении энергопроизводителей в энергосистемы нет оснований отказываться от таких мощных агрегатных узлов, поскольку нагрузку вышедшего из строя участка линии мгновенно подхватят оставшиеся в рабочем состоянии системы.

Наряду с традиционным способом получения электроэнергии с помощью электростанций всё большую популярность приобретают в последнее время альтернативные источники электроэнергии. К подобным источникам можно отнести, например, ветряные электрогенераторы, которые преобразуют природную силу ветра в электрический ток.

Всё большей популярностью в наше время пользуются и солнечные батареи, которые, в отличие от электрогенератора, используют принцип прямого преобразования энергии солнечных лучей в электрическую энергию (фотоэффект).

Екологічні аспектації АЕС.

Особенностью атомной энергетики является небольшой расход ядерного топлива, обеспе^шающий выделение огромного количества энергии (тепла). Для АЭС мощностью 1 млн кВт требуется в сутки всего 3 кг U235 вместо 7100 т.у.т., как для ТЭС такой же мощности.

Главное различие между ТЭС и АЭС заключается в том, что в схеме последней вместо котла, работающего на органическом топливе, имеется атомный реактор, а также парогенератор особой конструкции. Остальное оборудование, а следовательно, и воздействие этой части АЭС на окружающую среду, не отличается от оборудования ТЭС: паровая турбина, электрический генератор, конденсатор, водяной насос и пр.

На рис. 7.4 представлена обобщенная схема воздействия АЭС на окружающую природную среду. Выделение энергии в процессе регулируемой цепной реакции деления атомов урана, тория и плутония происходит в ядерном реакторе (Р), в его активной зоне. Почти вся энергия ядерной реакции передается теплоносителю. Прямой выход радиоактивных отходов в окружающую среду предотвращается многоступенчатой системой радиационной защиты, действующей как в условиях нормальной эксплуатации, так и при аварийных ситуациях. При нормальной эксплуатации АЭС радиоактивность контура ядерного реактора обусловлена активизацией продуктов деления и проникновением их в теплоноситель. Наведенной активности подвергаются практически все вещества, взаимодействующие с радиоактивными излучениями.

В схемах АЭС предусматриваются необходимые устройства для сбора активных веществ и удаления их в виде газообразных, жидких или твердых отходов. Жидкие отходы содержат радиоактивные изотопы стронция, цезия, водорода и других элементов. Суммарное расчетное значение радиоактивности жидких отходов блока АЭС с легководным реактором мощностью 1000 МВт составляет около 1012 с-1 (30 Ки/год по продуктам деления). Радиоактивность жидких и газообразных выбросов у разных АЭС отличается на несколько порядков, но в подавляющем большинстве случаев суммарные выбросы значительно ниже предельно допустимых уровней (ПДУ).

Систематические наблюдения за воздействием АЭС на водную среду при нормальной эксплуатации не обнаружили существенных изменений естественного радиоактивного фона. При установленных допустимых уровнях воздействия ядерной энергетики на гидросферу и существующих методах контроля сбросов действующие типы ядерных энергетических установок не представляют собой угрозы нарушения локальных и глобальных равновесных процессов в гидросфере и ее взаимодействия с другими составляющими географической оболочки Земли.

В соответствии с Правилами ядерной безопасности АЭС МАГАТЭ проекты всех систем и компонент АЭС, влияющих на ядерную безопасность, должны содержать подробный анализ всех возможных отказов составных элементов с выделением опасных отказов и оценку их последствий. С учетом распространения выбросов при авариях на АЭС устанавливаются санитарно-защитные зоны.

Все другие виды воздействий АЭС на гидро- и литосферу, не связанные с радиоактивностью (влияние системы водоснабжения, подводящих и отводящих каналов, фильтров), качественно не отличаются от аналогичных воздействий ТЭС. Основное тепловыделение АЭС в окружающую среду, как и на ТЭС, происходит в конденсаторах паротурбинных установок. Однако удельные тепловыделения в охлаждающую воду у АЭС больше, чем у ТЭС, вследствие значительного удельного расхода пара. Это определяет большие удельные расходы охлаждающей воды. В связи с чем почти на всех новых АЭС предусматривается установка градирен, в которых теплота отводится непосредственно в атмосферу. Затем охлаждающая вода поступает в пруд-охладитель. Это водоем обособленного водопользования, предназначенный для обеспечения замкнутой системы водоснабжения АЭС.

Потребление воздуха на АЭС определяется потребностями разбавления загрязняющих выбросов и обеспечения нормальных условий жизнедеятельности персонала. Расход воздуха на АЭС с тепловыми реакторами оценивается в пределах 15—20 • 106 м3/год на 1 МВт установленной мощности.

Наиболее сложной экологической проблемой при эксплуатации АЭС является захоронение крупнотоннажных радиоактивных отходов, образующихся при демонтаже элементов оборудования, обладающих радиоактивностью, по окончании срока их службы или по другим причинам, а ^•акже отработанного ядерного топлива. Предусматривается несколько вариантов захоронения оборудования: помещение всех загрязненных радиоактивностью элементов в шахтные выработки; захоронение только наиболее загрязненных наведенной радиоактивностью элементов с повторным использованием остальных по назначению; периодическая дезактивация оборудования на месте с захоронением концентрированных отходов и смывов.

Дальнейшее развитие атомной энергетики Украины связано с созданием на территории Страны постоянного хранилища крупнотоннажных радиоактивных отходов.

Екологічні аспектації ТЕС.

Из всех типов электростанций наибольшее отрицательное воздействие на окружающую среду оказывают ТЭС. Это связано, главным образом, с процессами сжигания органического топлива. С учетом данных об элементарных процессах, происходящих при сжигании топлива и при преобразовании тепловой энергии в механическую работу, а затем в электрическую энергию, на рис. 7.3 представлена схема взаимодействий ТЭС с компонентами окружающей природной среды. Ископаемое топливо извлекается из недр и после обогащения и переработки подается в топку парогенератора (ПГ). Для обеспечения сжигания топлива из атмосферы в топку подается воздух. Образующиеся продукты сгорания передают основную часть теплоты рабочему телу энергетической установки, часть теплоты рассеивается в окружающую среду, а часть уносится с продуктами сгорания в дымовую трубу и далее в атмосферу. В зависимости от исходного состава топлива продукты сгорания, выбрасываемые в атмосферу, содержат окислы азота (N0^, окислы углерода (СОх), окислы серы (50х), углеводороды, пары воды и другие вещества в твердом, жидком и газообразном состоянии. Загрязнение атмосферы мелкими твердыми частицами золы связано, главным образом, с использованием в качестве топлива угля, который предварительно измельчается в специальных мельницах. Однако, при правильной организации процесса сжигания и применении современных фильтров с эффективностью улавливания частиц до 95—99%, их количество может быть сведено до минимума.

При сжигании жидкого топлива (мазута) с выбросами в атмосферу поступают: окислы серы и азота, газообразные и твердые продукты неполного сгорания топлива, соединения ванадия (табл. 7.5). ♦

При сжигании природного газа в атмосферу также попадают окислы азота, но образуется их существенно меньше, чем при сжигании мазута. Это объясняется не только свойствами самого топлива, но и особенностями процессов сжигания. Очевидно, что природный газ — наиболее экологически чистый вид энергетического топлива. Однако природный газ является ценным сырьем для химических отраслей, поэтому его широкое применение на ТЭС нецелесообразно.

Одним из факторов воздействия угольных ТЭС на окружающую среду являются отходы системы складирования, транспортировки, пылеприготов- ления и золоудаления. Удаляемые из топки зола и шлак образуют золо- шлакоотвалы на поверхности земли.

В паропроводах от парогенератора к турбоагрегату (7), как и в корпусах и ресиверах турбогенератора, происходит передача теплоты окружающему воздуху. В конденсаторе (К), а также в системе регенеративного подогрева питательной воды, включающей регенеративные водоподогреватели (РВП), кон- денсатные (КН) и питательные насосы (ПН), теплота конденсации и переох-

лаждения конденсата воспринимается охлаждающей водой, подаваемой цир-куляционными насосами (ЦН). Преобразование механической работы в элек-трическую энергию в электрогенераторе (Г) также сопровождается потерями, которые в конечном счете преобразуются в теплоту, передаваемую атмосферному воздуху. Работа вращающихся механизмов, смесительных аппаратов, трансформаторов связана с акустическим воздействием на окружающую среду, а работа трансформаторных подстанций (777), линий электропередач (ЛЭП), как и всех электрических машин, связана с воздействием электромагнитных полей и выделением тепла в окружающую среду.

Особую группу вод, используемых ТЭС, составляют охлаждающие воды, забираемые из водоемов на охлаждение поверхностных теплообменных аппаратов — конденсаторов паровых турбин, водо-, масло-, газо- и воздухоохладителей. Эти воды вносят в водоем большое количество тепла. Из конденсаторов турбин отводится приблизительно до двух третей всего количества тепла, получаемого при сгорании топлива, что намного превосходит сумму тепла, отводимого от других охлаждаемых теплообменников. Поэтому с охлаждением конденсаторов связывают обычно так называемые “тепловые загрязнения” водоемов сбросными водами ТЭС и АЭС. О количестве тепла, отводимого с охлаждающей водой отдельных электростанций, можно судить по установленным энергетическим мощностям. Средний расход охлаждающей воды и количество отводимого тепла, приходящиеся на 1000 МВт мощности, составляют для ТЭС соответственно 30 м3/с и 4500 Гдж/ч, а для АЭС с турбинами насы-щенного пара среднего давления — 50 м3/с и 7300 Гдж/ч.

Кроме конденсаторов турбоагрегатов, потребителями охлаждающей воды являются маслоохладители (МО). Остальные потребители технической воды (системы золо- и шлакоудаления, химводоочистки, охлаждения и промывки оборудования) потребляют около 7% общего расхода воды. В то же время именно эти потребители воды являются основными источниками примесного загрязнения. При промывке поверхностей нагрева котлоагрегатов серийных блоков ТЭС мощностью 300 МВт образуется до 10 000 м3 разбавленных растворов соляной кислоты, едкого натра, аммиака, солей аммония, железа и других веществ.

Один из компонентов, загрязняющих окружающую среду, — это шумовое воздействие. Энергетическое оборудование, как правило, является источником значительного шума. Однако основные источники шума, такие как паровые котлы, турбины, генераторы, редукционно-охладительные устройства, расположены внутри помещения ТЭС. Поэтому они, как правило, не оказывают значительного влияния на прилегающую к ТЭС территорию. От оборудования, расположенного вне главного корпуса, шум может распространяться за пределы территории станции. Это обстоятельство, характерное для всех типов электростанций, наибольшее значение имеет для ТЭЦ, которые расположены обычно в городском массиве. Их влияние уа районы жилой застройки может оказаться существенным. Источниками постоянного шума, оказывающими существенное воздействие на окружающий район, являются тягодутьевые машины, газораспределительные пункты, трансформаторы, градирни, места забора воздуха из атмосферы и на выбросы из дымовых труб, особенно периодические продувки пара в атмосферу.

Екологічні аспектації ГЕС.

 

Всего несколько десятилетий назад широкое распространение получила точка зрения о том, что ГЭС не могут отрицательно влиять на окружающую среду. Однако со временем стало ясно, что при строительстве и эксплуатации ГЭС окружающей природной среде наносится существенный ущерб (рис. 7.5).

Главным бедствием являются именно водохранилища, большую часть которых составляют мелководья. Площади мелководий особенно велики при зарегулировании равнинных рек, например, у водохранилищ Днепровского каскада. Вода мелководий интенсивно прогревается солнцем, что в совокупности с поступлением биогенных веществ создает благоприятные условия для развития синезеленых водорослей и других эвтрофикационных процессов. При создании водохранилищ затапливается территория, равная площади его зеркала. Для аккумулирования 1 км3 воды в водохранилищах, сооружаемых на равнинных реках, площадь затопления составляет порядка 300—320 км2, на горных реках — порядка 80—100 км2. Поэтому развитие гидроэнергетики предпочтительней вести в горной местности. В результате фильтрации воды в борта водохранилища вокруг него формируется обширная зона подтопления, почти равная по площади зеркалу водохранилища. Волновые явления вызывают переработку берегов и их обрушение, что увеличивает площади мелководий. Мелководья и подтопление способствуют заболачиванию территорий, прилегающих к водохранилищу.

При сооружении ГЭС происходит перераспределение стока реки, изменяется ее уровень, а также волновой, термический и ледовый режимы. Скорости течения реки уменьшаются в десятки раз. В отдельных частях водохранилища возникают застойные зоны. Изменяется тепловой режим в нижнем бьефе водохранилища в осенне-зимний период за счет поступления из верхнего бьефа более теплой воды, нагретой в водохранилище за лето. Эти отклонения от естественных условий распространяются на сотни километров от плотины ГЭС. Наблюдаются существенные изменения гидрохимического и гидробиологического режимов водных масс. В верхнем бьефе массы воды насыщаются органическими веществами, поступающими с речным и поверхностным стоком, сточными водами, а также вымываемыми из затопленных почв.

Под давлением огромных масс воды, накопленных в водохранилищах, нередко происходят просадки земной поверхности, сопоставимые с землетрясениями силой до 2—3 баллов. В результате изменения русловых режимов в водохранилищах оседают наносы. Зарегулирование речного стока отражается на состоянии морской среды. Губительным для Азовского моря оказалось зарегулирование стока рек Дона и Кубани. Сооружение Цимлянского (на Дону) и Краснодарского (на Кубани) водохранилищ уменьшило поступление речного стока в Азовское море примерно на 30%, что привело к снижению уровня моря на 70 см. Черноморская вода с соленостью 14—17% хлынула в акваторию Азовского моря, соленость которого составляла 7—11%. Постепенное изменение солености Азовского моря привело к исчезновению его многочисленного и разнообразного рыбного населения. Этому способствовали также неоправданно высокие квоты ежегодного улова рыбы и загрязнение акватории Азовского моря сбросными водами рисовых плантаций, другими сточными водами, сбросами судов. В результате в течение 15—20 лет рыбные запасы Азовского моря оказались практически исчерпанными.

15. Енергогенеруючі потужності України

Потенціал електроенергетики України складають 44 потужних ТЕС, 7 ГЕС та 5 АЕС. Головна роль належить електростанціям, які обладнані в основному енергоблоками потужністю 150, 200, 300 та 800 тис. кВт.

Найбільш крупними тепловими електростанціями України є Вуглегірська (3600 МВт), Запорізька (3600 МВт), Криворізька (2820 МВт), Бурштинська (2300 МВт), Зміївська (2150 МВт), Ладижінська (1800 МВт), Трипільська (1800 МВт).

Конденсаційні електростанції. Конденсаційна електростанція потужністю 2,5 млн. кВт спалює в рік біля 6 млн. т. антрацитового вугілля чи біля 12 млн. т. бурого вугілля. Для перевезення 6 млн. т. вугілля в рік необхідно за добу 300 вагонів.

Транспортні витрати ростуть пропорційно відстані від місця видобутку палива до ТЕС. При потужності електростанції біля 4 млн. кВт транспорт високоякісного палива не вигідний вже при відстані біля 400 км, а низькокалорійних – 100 км. Тому більш раціонально будувати станцію поблизу місця видобутку палива, а електроенергію подавати по лініям електропередач.

Крім цього, на охолодження відпрацьованого тепла та конденсату даної електростанції витрачається біля 90 м³/с води. Водойма-охолоджувач,яка забезпечує подачу та охолодження такої кількості води, повинен мати площу дзеркала не менше 2500 га. Використання градирень для охолодження води знижує термічний ККД станції. Тому крупні ТЕС будують в місцях, наближених до родовищ палива, де можливе будівництво водойми-охолоджувача.

Атомні електростанції характеризуються більш крупними енергоагрегатами та, відповідно, більшими потужностями електростанцій. В Україні функціонує 5 АЕС: Запорізька потужність 6000 МВт, Південно-Українська – 3000 МВт, Рівненська – 1818 МВт, Чорнобильська – 1000 МВт, Хмельницька – 1000 МВт.

Таким чином, АЕС зайняли в енергетиці України основне місце. Однак їх експлуатація супроводжується цілим рядом екологічних проблем, що пов’язані перш за все із захороненням радіоактивних відходів.

Серйозний вплив електроенергетики на навколишнє середовище проявляється в регіональних показниках стану погоди, у зв’язку з концентрацією великих об’ємів теплових викидів на порівняно малих площах. Так, ТЕС на органічному паливі має теплові викиди еквівалентні її полуторній потужності. Станція потужністю 4 млн. кВт виділяє в навколишнє середовище 6 млн. кДж/с. АЕС має ще більші теплові викиди, при тій же потужності у 4 млн. кВт викиди тепла складають 9,2 млн. кДж/с, тобто у півтора рази більше, ніж на тепловій електростанції.

Теплові потоки крупних електростанцій, при їх щільному розташуванні, як це є в Україні, можуть змикатись та складати бар’єри підвищеної теплової віддачі та пароутворення. Ці бар’єри можуть порушувати сторіччями встановлені сезонні переміщення мас повітря в регіонах, що приведе до різких кліматичних змін.

Гідравлічні електростанції. Утворення гідроелектростанцій, як правило, забезпечує не тільки виробіток електроенергії, але й дякуючи наявності водосховища дозволяє вирішити ряд інших господарських проблем, які пов’язані з пароплавством, водопостачанням, зрошенням, розвитком рибної галузі та рекреацією.

Прикладом комплексного рішення народногосподарських задач є каскад ГЕС на Дніпрі. Із загальної встановленої потужності ГЕС та ГАЕС України більш 3,8 млн. кВт приходиться на долю 6 ГЕС цього каскаду: Київську, Канівську, Кременчуцьку, Дніпродзержинську, Дніпровську, Каховську. Поряд з Київською ГЕС споруджена гідроакумулююча електростанція, що забезпечує зняття навантажень, в основному для Києва, у ранкові та вечірні часи, коли необхідність в електроенергії зростає.

На річці Дністер поряд з Могильовом споруджена Дністровська ГЕС потужністю 702 МВт, а в Закарпатті – Теребля-Рікська ГЕС потужністю 27 МВт.

Основним виробником електроенергії в Україні є атомні станції, доля яких у загальному об’ємі виробництва енергії буде зростати і в подальшому (табл. 2.1). Виробництво енергії в Україні залежить від імпорту енергоресурсів. Доля власних ТЕР складає у паливно-енергетичному балансі країни біля 50 %. Забезпеченість власним вугіллям оцінюється на рівні 92 %, нафтою – на 18 %, природним газом – на 22 %. Ядерне паливо повністю імпортується з Росії.

Природно-кліматичні умови України дають можливість достатньо ефективно використовувати нетрадиційні первинні джерела енергії: метан, біогаз, енергію вітру, сонячну енергію, геотермальну енергію. Намічене вичерпання паливних корисних копалин та високий рівень впливу традиційних джерел енергії на навколишнє середовище викликає у всьому світі цікавість до більш ефективних засобів використання нетрадиційних, малих та поновлювальних джерел енергії (НМПЕ)

Тому мала енергетика, дякуючи таким превагам, як автономність, може з успіхом доповнювати централізовану систему енергопостачання, особливо при використанні нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії.

До основних НМПЕ відносяться: енергія сонця, енергія вітру, тепло Землі. Біомаса, енергія океанів, морів, нетрадиційні види гідроенергетики, вторинні енергетичні ресурси. По деяким оцінкам сумарний та потенціальний вклад всіх НМПЕ у світовий енергетичний баланс має складати більше 10 %. Очікується, що об’єм використання окремих видів НМПЕрозподілиться наступним чином: сонячна енергія – 36, геотермальна енергія – 29, енергія вітру – 7, енергія біомаси – 7, інші види енергії – 7, всього – 86 млн. т.у.т.

Задоволення потреб України у паливі пов’язане, у першу чергу, з скороченням використання природного газу та збільшенням долі твердого палива при виробництві електричної та теплової енергії. Це дозволить знизити залежність економіки України від дорогого імпортного газу. Однак перерозподіл видів палива, що використовується у сторону твердого, тільки загострює непросту екологічну ситуацію, в першу чергу у великих промислових центрах.

16. Еколого – геохімічна оцінка забруднення важкими металами

Останнім часом серед речовин-забруднювачів виділилася група елементів 1-го класу небезпеки – важкі метали. Вони стають найбільш небезпечними забруднювачами, випереджаючи відходи атомних електростанцій та забруднювачі органічного походження, за таких причин:

· для важких металів характерний процес міграції та накопичення в рослинах, наступних ланцюгах живлення, кінцевою ланкою яких є людина;

· в організмі людини важкі метали, навіть при невеликих концентраціях, переважно акумулюються клітинами важливих органів, негативно впливаючи на здоров‘я людини, спричиняючи віддалені наслідки;

· у ґрунті накопичується не один елемент, а декілька, підсилюючи дію один одного.

За ствердженнями В. Большакова (1978), В. Артамонова (1986), Ю. Алексеєва (1987), В. Кучерявого (1991), накопичення важких металів у ґрунті може привести до зміни середовища, сприятливого для існування мікрофлори, що в свою чергу, спричинить як пригнічення корисної діяльності мікрофлори, так і погіршення фітоценотичного покриву через захворювання рослинності внаслідок деградації родючого шару ґрунту.

У забрудненні міста важкими металами проявляється наступна закономірність: центри забруднення або масиви найвищого ступеня забруднення важкими металами, тобто ті, що містять у ґрунтовому покриві три елементи понад ГДК (Рb, Нg, Zn), тяжіють до промислових зон. Чітко простежується панування північно-західного напряму вітру у поширенні важких металів, на їх розсіювання, на процеси з‘єднання і накопичення впливають наявність відкритих просторів і добре провітрюваних територій. Забруднення від автотранспорту тяжіють до перехресть, на накопичення ґрунтовим покривом важких металів впливає, певною мірою, щільність забудови, мікрокліматичні фактори.

Проведені дослідження підтверджують наявну картину забруднення міста важкими металами. Одночасно результати досліджень вказують на те, що небезпечним забруднювачем є не лише промисловість, а й автотранспорт, особливо на регульованих перехрестях та у місцях великого скупчення автотранспорту. Дані ділянки відповідають масивам з найвищим ступенем забруднення та утворюють локальні плями на територіях з іншими ступенями забруднення, через які пролягають магістральні автошляхи регульованого руху районного і державного значення.

Для оцінки рівня забруднення атмосферного повітря важкими металами використовують метод геохімічного картування території міста, який дає змогу оцінити структуру забруднення повітряного простору міста, виявити залежність між територіальною геохімічною структурою та показниками здоров‘я населення, і особливо дитячого населення, що характерна для міст чи окремих їх районів.

Метод базуєтьсяна принципі геохімічного картування розподілу важких металів і деяких інших інгредієнтів у ґрунті і сніговому покриві, тобто природних середовищах, які концентрують забруднення.Це дає змогу швидко і досить точно виявити просторову структуру стану середовища і встановити джерело його забруднення. Практична можливість такого підходу базується на дослідженні кореляційних зв’язків в оточуючому середовищі і в депонуючих середовищах (грунт, сніговий покрив).

При цьому необхідно звернути увагу на негативне явище – формування аномальних полів, механізм появи яких пов’язаний із закономірністю поширення викидів в атмосферу. Виявлено, що експоненційне зменшення концентрацій забруднювачів в атмосфері, віддалення від джерел ведуть до формування ареалів, де вміст хімічних елементів в десятки і сотні разів перевищує фоновий.

І, нарешті, в містах насичених різноманітним виробництвом, периферійні частини ареалів зливаються, утворюючи значні за площею (100 – 150 км²) осередки забруднення невеликої або середньої інтенсивності із мозаїчно розсіяними центрами високих концентрацій.

У дітей, які перебувають у зоні викидів вказаних виробництв, хімічних елементів виявлено менше, ніж у робітників, але їх вміст перевищує фонові значення в десятки разів для дитячого населення.

Слід зазначити, що у міру віддалення місця проживання дитини від джерел забруднення відбуваються зменшення біоконцентрації токсичних елементів, але фоновий рівень досягається на відстані 3 – 4 км.Інтенсивне біоконцентрування токсичних елементів, крім свинцю, має досить локальний характер.

Одним із найнебезпечних серед важких металів є свинець, який широко використовується в промисловості як додаток до пального, тому дослідження його накопичення та негативного впливу на організм людини дуже поширені у багатьох країнах світу.

Кількісна залежність змін показників стану здоров’я дітей і геохімічних показників покладена в основу шкали небезпеки забруднення атмосферного повітря за рівнем забруднення ґрунтів металами, яка включає чотири умовних рівні (табл. 8.3):

· допустимий (Z_С ґрунту до 16) – фоновий рівень, який характеризується найнижчою захворюваністю дітей;

· помірно–небезпечний (Z_С 16 – 32) – у дітей, що проживають на цих територіях, можливі відхилення показників фізичного розвитку;

· небезпечний (Z_С 32 – 128) – функціональне морфологічне відхилення збільшується на 30 – 100%;

· надзвичайно–небезпечний (Z_С понад 128) – порівняно із найстійкішими регіонами часто відхилення зростають вдвічі.

Має місце виражена залежність показників здоров’я населення від типу міських систем, де воно проживає/

 

Склад ТПВ

Віше

УРБОЕКОАОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ І ПРОЕКТУВАННЯ

У межах містобудівельних планів, проектів і програм, які виконують-ся в Україні, закладаються екологічні чи природоохоронні розділи, які немовби наскрізь пронизують ці документи.

Вирішення екологічних проблем охоплює всі ієрархічні рівні системи державного планування.

Загальною вимогою для всіх рівнів і для конкретних робіт є урахування містоформувальних факторів, раціональне використання території, її функціональне зонування, найбільш ефективне взаємне розташування виробництва і житлових зон. Усі ці заходи спрямовані на екологічну оптимізацію міського середовища

Містоформувальні фактори. Історія містобудування дає можливість з'ясувати, яким місгоформувальним факто