Географічна наука в університетах




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Географічна наука в університетах



Харківська наукова географічна школа бере свій початок з 1889 p., коли одну з перших у Росії університетських кафедр географії і етнографії на історико-філологічному факультеті Харківського університету (заснована в 1884 p.) очолив російський географ і ботанікАндрій Миколайович Краснов.Серед значущих праць А. М. Краснова слід відзначити статті "География как новая университетская наука" (1890), "Современное состояние вопроса о происхождении Слободской Украинской степи" (1891), "Материалы для антропологии русского народа" (1902), монографії "Опыт истории развития флоры южной части Восточного Тянь-Шаня" (1888), "Рельеф, растительность и почвы Харьковской губернии" (1893), докторську дисертацію "Травяные степи северного полушария" (1894), фундаментальні "Основы землеведения" (1-й і 2-й вип. —1895, 3-й вип. — 1897, 4-й вип. — 1899), "Курс землеведения" (1909), "Чайные округи субтропических областей Азии" (1897 — 1898), нотатки мандрівника "Из колыбели цивилизации. Письма из кругосветного плавания" (1898), "Лекции по физической географии" (1910). Ім'я А. М. Краснова носить вершина згаслого вулкану на Сахаліні.

Професор Харківського університету Олексій Арсенович Івановськийочолив кафедру географії і етнографії в 1914 p. Опублікував узагальнюючі праці "Об антропологическом составе населения России" (1904), за яку Імператорське Російське географічне товариство присудило йому Велику золоту медаль, та "Население земного шара. Опыт антропологической классификации" (1911-1912). Був одним з перших вітчизняних університетських географів, які серйозно займалися методикою викладання географії в середній школі. Серед його географічних праць багато посібників для викладачів і учнів. Окремо слід відзначити "Географические имена" (1914) та "О преподавании географии" (1915).

Відомий український географ, академік Української АН Степан Львович Рудницький, якого справедливо вважають основоположником української наукової географії. Пише низку наукових робіт із загальної географії і географії України — "Нинішня географія" (1905), "Коротка географія України" у двох частинах ("Фізична географія" — 1910, "Антропогеографія" — 1914), "Україна — наш рідний край" (1917) та ін. Праці публікувалися не тільки українською, але й іншими мовами (німецькою та англійською), що сприяло популяризації знань про Україну в світі. В 1918 p. стає радником з економіко- та політико-географічних проблем при уряді Західно-Української Народної Республіки. Написав "Основи землезнання України" (1923). Головною справою життя стає організація Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, офіційне відкриття якого відбулося 1 жовтня 1927 р [4].

Професор М. І. Дмитрієв 42 роки (1916 — 1957рр.) присвятив викладанню географічних дисциплін у Харківському університеті. Автор першого фундаментального зведення про рельєф України, виданого 1936 p. в Харкові "Рельєф УСРР. (Геоморфологічний нарис)". "Зміна суходолу та моря на території Слобідської України" (1928) і "Льодовикова епоха" (1930). Він склав геоморфологічну карту і карту четвертинних геологічних відкладів України, картографував тераси річкових долин.

Доктор геолого-мінералогічних наук, професор Харківського університету Дмитро Миколайович Соболєв написав – «Земля и жизнь» (у 3-х частинах, 1926 — 1928), де викладено теорію геологічних циклів і циклічного розвитку життя на нашій планеті. Належить розробка схеми геоморфологічного районування Руської рівнини у відповідності до її геологічної будови, перше узагальнення відомостей про рельєф України ("Эскиз геоморфологии Украины", 1928), детальне вивчення геоморфології і тектоніки Українського щита, Донецького кряжу і Донбасу. Досліджуючи будову річкових долин басейну Дніпра, він уперше виокремив неогенові тераси. Завдяки Д. М. Соболєву до наукового вжитку ввійшло поняття "палеогеоморфологія".

З Харківським університетом пов'язана діяльність українського геоморфолога, палеогеографа і гляціолога, дослідника Кавказу Павла Васильовича Ковальова. Основні його праці присвячені геоморфології і палеогеографії Кавказу і Лівобережної України. З 1968 по 1988 pp. він очолював кафедру регіональної географії Харківського університету. Останні роки професор кафедри геоекології і конструктивної географії займався проблемами дендрокліматології і геоекологічного прогнозування.

Професор Харківського університету, доктор географічних наук Сергій Іванович Проходський. У 1940-1950-х pp. проводив дослідження рельєфу в Придністров’ї, басейнах Пруту, Серету і Хоролу. В 1958-1982 pp. працював у Харківському університеті (з 1980 p. завідував кафедрою раціонального використання природних ресурсів і охорони природи). У 1960 р. очолив колектив молодих наукових працівників, що вперше в Україні розпочали систематичний геоморфологічний аналіз розвіданих нафтогазоносних структур і прогнозування за геоморфологічними ознаками нових родовищ газу і нафти. Дослідження поширювалися на території Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Поділля, Південного Полісся. З 1966 р. на базі створеного колективу виникла лабораторія структурної геоморфології і неотектоніки. Серед учнів що вийшли з цієї лабораторії, — українські географи, професори Харківського університету Ігор Григорович Черваньов і Володимир Юхимович Некос.[10]

Доктору технічних наук І. Г. Черваньову належить низка досліджень з проблем структурної геоморфології окремих районів Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Подільської плити, Полісся, Західного Сибіру. Він є автором робіт з теоретичної геоморфології, фізичної географії, математичних методів географічних досліджень, охорони природи і екології, геоінформаційних технологій.

Дослідження доктора географічних наук, професора В Ю. Некоса присвячені структурній геоморфології і неотектоніці, дистанційним методам географічних досліджень (запровадив поняття "радіофізична географія"), екології і охороні природи.

З Харковом пов'язана діяльність видатного вітчизняного вченого-натураліста, географа і лісівника, академіка Української АН Георгія Миколайовича Висоцького. Можна вважати класичним географом, фундатором вчення про ландшафт. Робота "О карте типов местопроизрастания" (1904) стала точкою відліку вітчизняного ландшафтознавства. У ній вперше дано визначення ландшафту як поєднання типів місцезростань, хоча сам користувався для позначення цього поняття власним терміном — природна округа. Саме за пропозицією Г. М. Ви-соцького 1930 р. у Харкові засновано Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації, що зараз носить його ім'я. Йому належить пріоритет в орокліматичній класифікації ґрунтів (у залежності від особливостей клімату і рельєфу). Він знаходився біля витоків української школи лісової типології. Запровадив до наукового вжитку такі широко визнані поняття, як "глей" та "ілювій" у ґрунтознавстві, "мікрорельєф" у геоморфології, "плакор" у ландшафтознавстві. Справді творча особистість, Г. М. Висоцький усе життя писав вірші.

Харківщина стала колискою української школи ґрунтознавства — вчення про грунти, їхні особливості, походження та географію. Її засновником є український ґрунтознавець, академік Української АН Олексій Никанорович Соколовський.Вважається одним з основоположників сучасного агрономічного ґрунтознавства, зокрема його колоїдно-хімічного напряму. Значним є внесок ученого щодо створення карт ґрунтового покриву. Під його керівництвом проводилися дослідження, за результатами яких складено одну з перших докладних карт грунтів України, а також розроблене ґрунтово-географічне районування країни.

На Харківщині розпочав свій шлях у науку відомий вітчизняний геоботанік, академік АН СРСР Євген Михайлович Лавренко. Запровадив поняття про "фітогеосферу" — частину біосфери, найбільш насичену організмами. Під його керівництвом створені карти рослинності території СРСР. Він є одним з розробників мережі заповідних територій Радянського Союзу [1,4].

Географ і метеоролог, професор Харківського університету Георгій Петрович Дубинсъкий. У 1945-1960 pp. працював директором Харківського гідрометеорологічного інституту, з 1952 по 1989 pp. завідував кафедрою загальної фізичної географії і картографії Харківського університету. В 1960-1973 pp. — декан геолого-географічного факультету ХДУ. Під його керівництвом провадилося вивчення клімату Західного Сибіру, Кавказу, Європейської Росії, України, Харкова і області, досліджувалися проблеми меліоративної географії, причини походження посух і суховіїв, розроблялися засоби боротьби із ними. Запропонував використовувати коефіцієнт теплового обміну для визначення меліоративного впливу зрошення і лісонасаджень на мікроклімат приземного шару атмосфери полів різноманітних сільськогосподарських культур. Він є співавтором монографій "Климатография УССР. Климат северо-востока Украины" (1981), "Почвозащитное устройство агроландшафта" (1985), вузівського підручника з метеорології (1982).

З 1989 p. кафедру фізичної географії і картографії Харківського університету очолює український картограф, доктор географічних наук, професор Іван Юрійович Левицький. Основні його праці присвячені проблемам комплексного сільськогосподарського і природоохоронного картографування. Під його керівництвом розроблені атласи сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, районні атласи земельних ресурсів, серія природоохоронних карт Харківщини, "Атлас Харківської області" (1993). Він є автором монографії "Научные основы комплексного сельско-хозяйственного картографирования" (1975), співавтором навчального посібника "Геодезия с основами землеустройства" (1977), українсько-російського картографічного словника (1997) [1,4,9,10].

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.005 с.)