Вентиляція виробничих приміщень призначення, види.

Блискавкозахист будівель.

Захист від грозових електричних стріл поділяють на зовнішній і внутрішній. Мета зовнішнього приймача – перехопити розряд блискавки та спрямувати його безпечним шляхом у землю завдяки системі металевих електродів, мета внутрішнього – вберегти від перенапруги техніку в будівлі. Зовнішній блискавкозахист складається із: блискавкоприймача (громовідвід, блискавковідвід), струмовідводу та заземлювача. Блискавкоприймач – він приймає основний удар. Блискавкоприймачі бувають горизонтальні (тросові та сітчасті) й вертикальні (стрижневі). Горизонтальні блискавкоприймачі монтують, прокладаючи на гребені даху дріт регламентованого діаметра. Вертикальний стрижневий блискавкозахист часто виготовляють самотужки. Популярним блискавкоприймачем в Україні, є активний блискавковідвід. Найчастіше активні блискавкоприймачі використовують для захисту від електромагнітних коливань мобільний зв’язок. Виокремлюють ще один вид блискавкоприймачів – «природний». (металеву покрівлю даху,, металеві аксесуари для даху, воронки, дощоприймачі)

Струмовідводи Після того, як блискавоприймач отримав порцію струму, він передає його струмовідводам. Основні вимоги до струмовідводів – малий спротив, механічна міцність і стійкість до корозії, оскільки їх часто псують вітер, дощ, перепади температур.

Заземлювачі. Мета яких– пропустити електричний струм у землю. Заземлювачі бувають природні, штучні або змішані. Металеві предмети, що містяться у землі та не призначені для відведення струму у ґрунт, називають природними заземлювачами.

Штучні заземлювачі, тобто металопрофілі, прути, проводи або смуги, що розташовані у ґрунті вертикально (шпилькові заземлювачі), або горизонтально (контурні заземлювачі).

Загалом, заземлення залежно від його призначення поділяють на:

– захисне заземлення: має на меті захист людей і домашніх тварин від ураження електричним струмом;

– робоче заземлення: забезпечує належне функціонування електричних, телекомунікаційних і радіоустановок, що також має назву функціонального заземлення;

– заземлення системи блискавкозахисту: безпечне розсіювання у ґрунті струмів розрядів блискавки.

Внутрішній захист від блискавки. Для збереження електропроводів будинку від стихії у розподільних щитках встановлюють блискавкорозрядники. Основна мета– зрізати напругу струму від блискавки на захисне заземлення або на звичайний робочий нуль

 

Вентиляція виробничих приміщень призначення, види.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції - вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте і свіже. Вентиляція класифікується за такими ознаками:- за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) і суміщена (природна та штучна одночасно);- за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно-витяжна;- за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована;- за призначенням - робоча, аварійна. Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. Припливне повітря за потребою піддається спеціальній обробці (очищенню, нагріванню, зволоженню тощо). При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна вентиляція поєднує першу й другу. Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об'ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом надходження чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. До приладів місцевої ї вентиляції належать: повітряні душі й оази, повітряні і повітряно-теплові завіси. Місцеві витяжні системи, як правило, дуже ефективні, тому що дозволяють вилучати шкідливі речовини безпосередньо з місця їх утворення або виділення, не даючи поширитися в приміщенні. Комбінована вентиляція поєднує загальнообмінну та місцеву. Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливостей, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило, проектується витяжною.

 

Вибір типу вогнегасників.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливіша роль відводиться самим ефективним з них - вогнегасникам. Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною. Вуглекислотні вогнегасники. Застосовують ручні вогнегасники і в транспортному виконанні. Вогнегасники наповнюються стиснутим газом Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні метали та інші речовини, які горять без доступу повітря), електроустановок під напругою до 380 В, транспортних засобів і т п

Вуглекислотні-брометилові вогнегасники є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами. Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м.

Порошкові вогнегасники бувають ручні, транспортні і установки порошкового гасіння За будовою такий вогнегасник складається з циліндричної посудини, в якій міститься порошок, балончика з вуглекислим газом під тиском Час дії вогнегасника 20 с при довжині порошкового струменя 5 м Під час вибору типу і необхідної кількості вогнегасників для оснащення об'єктів слід також керуватися галузевими правилами
пожежної безпеки, нормами технологічного проектування та іншими
нормативно-правовими актами, які регламентують вимоги до оснащення
об'єктів вогнегасниками. Вибір типу та необхідної кількості вогнегасників
проводиться згідно з нормами. Тип вогнегасника потрібно вибирати, виходячи з особливостей конкретного об'єкта. Вибір типу вогнегасника обумовлений розмірами можливих осередків пожеж на об'єкті. При виборі типу вогнегасників необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будинків та споруд. Якщо на об'єкті можливі осередки пожеж різних класів, то слід вибирати вогнегасники окремо для кожного класу пожежі або віддавати перевагу більш універсальному вогнегаснику щодо області застосування. При виборі таких вогнегасників їх кількість повинна дорівнювати більшому значенню, що отримане для кожного класу пожежі окремо. За необхідності застосування різних типів вогнегасників допускається здійснювати заміну одного типу на інший із забезпеченням рівності сумарної вогнегасної здатності вогнегасників за класом пожежі, характерної для цього об'єкта.

 

Види електротравм.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:— місцеві електротравми;— загальні електротравми (електричні удари). Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток, вони виліковуються. Однак при важких опіках людина помирає.. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія. Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові. Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму,вони безболісні. Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Металізація шкіри спостерігається у 10% потерпілих від електричного струму. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація. Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких судомних скорочень м'язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини. Внаслідок цього можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток. Електроофтальмія — це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів Таке опромінення можливе при утворенні електричної дуги (при короткому замиканні).Електроофтальмія розвивається через 4—8 годин після ультрафіолетового опромінення. Електричний удар — збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Такий удар може призвести до порушення і навіть повного припинення роботи легенів та серця. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електричних травм, людина може і не мати.

 

Евакуація людей.

Евакуація – це вимушене переміщення людей із зони можливого небезпечного впливу чинників пожежі.

Безпечна евакуація має забезпечуватись комплексом об’ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які слід приймати з урахуванням призначення категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості поверховості будівлі та кількості людей, що підлягають евакуації.

Небезпечними чинниками під час пожежі є:наявність критичної для людини температури (600С);критичний вміст кисню в атмосфері (менше 14%);збільшення концентрації вуглекислого та чадного газу до критичного рівня;досягнення межі вогнестійкості будівельних конструкцій;незначна видимість через надмірне задимлення.

Вказані чинники зумовлюють здійснення евакуації людей, що знаходяться в зоні пожежі до моменту досягнення критичних величин.

Найменший час досягнення небезпечними чинниками критичних величин являє собою допустимий час евакуації. Виведення людей з небезпечної зони у таких випадках називається вимушеною евакуацією.

Для забезпечення безпечної евакуації людей повинні передбачатися заходи спрямовані на створення умов для безпечного виходу людей на випадок пожежі.

Безпечна евакуація людей забезпечується завдяки функціонуванню щонайменше двох евакуаційних виходів, а потоки людей, що рухаються ними мають бути прямими й не перетинатися.

На процес евакуації значною мірою впливає страх і панічна реакція, що виникають внаслідок усвідомлення реальної загрози життю людини.

Нормування шумів за граничними спектрами та за рівнями шуму залежно від характеру робіт та характеру шуму. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму, шляхи їх реалізації, вибір, ефективність.

Нормування шуму здійснюється за двома методами: нормування за граничним спектром шуму та нормування рівня звуку в дБА. Перший метод нормування є основним для постійних шумів. Рівні звукового тиску (дБ) нормуються в октавних смугах частот. Октавна смуга частот (октава) - діапазон частот, у якому верхня гранична частота вдвічі більша за нижню граничну частоту.

Октава характеризується середньогеометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини розподілений на дев'ять октав із середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125... 8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів звукового тиску в дев'яти октавних смугах частот і є граничним спектром (ГС) шуму. Зі зростанням частоти (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються. Кожен із граничних спектрів має свій індекс, наприклад, ГС-80, де 80 - допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі з середньогеометричним значенням базової частоти 1000 Гц.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірюванні за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, оскільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час) у дБА та максимальний рівень шуму - у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99. Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

Одним з найбільш простих рішень щодо зниження шуму на шляху його поширення є застосування звукоізолюючих кожухів – звуко відбиваючих або звукопоглинаючих. Звуко відбиваючі кожухи забезпечують зниження рівня звуку за рахунок високого коефіцієнта відбиття. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…25 дБ. Звукопоглинаючі кожухи забезпечують зменшення звуку за рахунок перетворення кінетичної енергії звукових хвиль у теплову при коливанні малих об’ємів повітря в порах звукопоглинаючого матеріалу. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…30 дб.
Ослаблення аеродинамічного шуму, створюваного компресорами, системами пневмотранспорту і т. п. здійснюють глушителями різних типів.
При великих габаритах машин, устаткування передбачають спеціальні кабіни для операторів. З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів застосовують засоби колективного та індивідуального захисту. Засоби колективного захисту поділяються на такі класи:

засоби нормалізації повітря (вентиляція, опалення, кондиціонування)
засоби нормалізації освітлення (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання)
засоби захисту від шуму вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція)
засоби захисту від ураження електричним струмом (заземлення, занулення, автоматичне відключення)
засоби захисту від дії механічних факторів (огородження, сигналізація, знаки безпеки). Засоби індивідуального захисту поділяються: ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри)
засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошлеми)
спеціальний одяг (куртки, комбінезони, брюки, халати)
засоби захисту рук (рукавиці)
засоби захисту очей окуляри
засоби захисту голови, обличчя (каски, шоломи, захисні щитки)
засоби захисту органів слуху (навушники вкладиші)

 

36. Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Згідно з чинним законодавством роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі належні умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників з охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх техні-чним станом, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог гігієни праці, виробничої санітарії.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на ро-ботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, роботодавець зобов’язаний видати безплатно за встановленими нор-мами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захи-сту, а також мийні та знешкоджуючі засоби (ст. 8 Закону). Працівники, які за-лучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, ком-плектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору, а уразі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника, замінити їх за свій рахунок.

Особлива увага має приділятися виявленню та усуненню причин, що можуть призвести до нещасних випадків, професійних захворювань, здій-сненню профілактичних заходів з метою недопущення аварії на виробни-цтві. Для цього проводяться лабораторні дослідження умов праці, аналі-зується технічний стан виробничого обладнання та устаткування, здійснюється атестація робочих місць на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, за підсумками якої роботодавець розро-бляє та впроваджує заходи усунення небезпечних і шкідливих для здо-ров’я виробничих факторів.

Роботодавець через створену ним службу з охорони праці, комісію з питань охорони праці здійснює контроль за додержанням працівниками вимог виробничої санітарії, гігієни праці, техніки безпеки, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт згідно з розробленими і затвердженими на підприємстві положеннями, інструк-ціями та іншими актами з охорони праці.

У свою чергу, працівники, виконуючи свої трудові обов’язки, пови-нні дотримуватись трудової і технічної дисципліни, підвищувати продук-тивність та якість праці.

Згідно із законодавством роботодавець зобов’язаний організувати навчання працюючих, вдосконалювати їхні знання та навички у сфері охорони праці проведенням інструктажів, підвищенням кваліфікації з ви-робничої санітарії, техніки безпеки, цілеспрямовано вести пропаганду безпечних методів праці.

Основним документом, який регламентує взаємовідносини між тру-довим колективом і роботодавцем, є колективний договір. Цей договір розробляється роботодавцем та профспілковою організацією підприємст-ва і затверджується на зборах (конференції) трудового колективу.

Для запланованих заходів з охорони праці роботодавець зо-бов’язаний виділити цільові кошти та необхідні матеріальні ресурси, ви-трачати які на інші цілі заборонено. Порядок використання цих коштів визначається у колективному договорі і контролюється трудовим колек-тивом.

37. Обов‘язки та права керівника і працівника щодо охорони праці. Громадський нагляд за охороною праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці:

- Створює відповідні служби і призначає посадових осіб;

-Розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології тощо;

-Забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів,;

-Організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони;

-Розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці;

-Здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням тощо;

-Організовує пропаганду безпечних методів роботи та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Обов'язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці мають передбачатися у посадових інструкціях.

У рамках цих заходів працівник зобов'язаний:

-Знати і виконувати вимоги нормативних актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

-Дотримуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачені колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

-Проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

-Співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Згідно із Законом "Про охорону праці" у разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях. Професійні спілки також мають право:

— на проведення незалежної експертизи умов праці,

— брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них;

— вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

— безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці

— вносити пропозиції щодо усунення виявлених порушень нормативних актів з охорони праці,

— вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

— вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці;

— брати участь у перевірках стану безпеки та умов праці,

— бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підприємства;

Попередження розповсюдження пожежі. Планування та розташування приміщень і виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки.

Розповсюдження пожежі може відбуватися всередині будівлі по поверхні горючих речовин, по будівельним конструкціям, а також між будівлями й спорудами.

На стадії проектування передбачається поділ будівель на пожежні відсіки та секції протипожежними стінами, перегородками або перекриттями, облаштування приміщень протипожежними дверима, а також протипожежними проміжками між будівлями.

До протипожежних перешкод встановлюються нормативними документами відповідні конструктивні вимоги.

Наприклад, протипожежні стіни – являють собою глуху стіну з цегли, бетону або шлакоблоку з межею вогнестійкості біля 3 годин, що перетинає по вертикалі всі конструктивні елементи будівлі. Вони зводяться для ізоляції небезпечних у пожежному відношенні виробничих приміщень від основної будівлі. Вони мають виступати над покрівлею понад 60см. Якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконано з горючих матеріалів, й не менше як на 30см, якщо ці елементи виконано з вогнетривких матеріалів.

Для поділу будівлі на пожежні відсіки іноді замість брандмауерів влаштовують протипожежні зони.

Протипожежні зони – це вставки, які поділяють будівлю на пожежні відсіки по всій її ширині й висоті. Ширину протипожежної зони приймають 6-12м з межею вогнестійкості її стін150 хв., а покриття – не менше 45хв.

У межах протипожежної зони забороняється використовувати або зберігати горючі матеріали і речовини, виконувати технологічні процеси з утворенням горючого пилу.

Площу пожежних відсіків і поверховість будівлі встановлюється залежно від ступеня її вогнестійкості з урахуванням категорії розміщених в нійприміщень.

Щоб попередити розповсюдження пожежі нормативами регламентується допустиме пожежне навантаження у будівлі або приміщені.

Допустиме пожежне навантаження – це таке розрахункове навантаження, за якого температура в конструкціях будівлі зростає до значень, при перевищенні яких вони не втрачають несучої здатності.

Допустиме пожежне навантаження визначається за тривалістю пожежі, протягом якої конструкції витримують теплову дію при різних температурних режимах.

Вимоги щодо попередження розповсюдження пожеж між промисловими будівлями регламентують найменші відстані між пожежо- й вибухонебезпечними об’єктами, а також правила їх взаємного розміщення.

Щоб унеможливити перекидання вогню з одного промислового корпусу на інший, між будівлями має бути вільний від забудови протипожежний розрив шириною щонайменше 10-20м, а для складських приміщень від 24 до 50м, залежно від ступеня вогнестійкості будівель й горючості матеріалів, які в них зберігаються.

Вогнестійкість – це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур за умов пожежі.

Будівельні конструкції виконують загороджувальну, теплоізоляційну та несучу функції.

Втрата несучої здатності конструкції призводить до того, що вона – залежно від її типу – обвалюється або прогинається.

До основних будівельних конструкцій належать зовнішні та внутрішні несучі стіни (перегородки), колони, балки, плити, настили та ін.

Для несучих конструкцій вогнестійкість визначається тільки за втратою несучої здатності (зовнішні стіни, перекриття, балки, ферми, колони).

Загороджувальна здатність будівельних конструкцій характеризує можливість утворення в конструкції наскрізних отворів або тріщин, через які в сусідні приміщення проникає полум’я або продукти горіння.

Теплоізолююча функція конструкцій залежить від їх здатності до прогрівання. За теплоізолюючою здатністю вогнестійкість визначається підвищенням температури конструкції в будь-якій точці з необігрітого боку поверхні більше ніж на 190°С порівняно з температурою до нагріву.

Причини електротравм

Електротравми можуть бути наслідком технічних, організаційно-технічних, організаційних і організаційно-соціальних причин. До технічних причин належать: недосконалість конструкції електроустановки і засобів захисту, допущені недоліки при виготовленні, монтажі і ремонті електроустановки. Крім перерахованих, технічними причинами електротравм можуть бути несправності електроустановок, що виникають в процесі їх експлуатації, несправність захисних засобів, невідповідність будови електроустановок і захисних засобів умовам їх застосування, використання електрозахис-них засобів із простроченою датою чергових випробувань. До організаційно-технічних причин належать: невиконання вимог чинних нормативів щодо контролю параметрів та опосвідчен-ня технічного стану електроустановок; помилки в знятті напруги з електроустановок при виконанні в них робіт без перевірки відсутності напруги на електроустановці, на якій працюють люди; відсутність огороджень або невідповідність конструкції і розміщення вимогам чинних нормативів та відсутність необхідних плакатів і попереджувальних та заборонних написів; помилки в установленні і знятті переносних заземлень, або їх відсутність.

До основних організаційних причин електротравм належать: - відсутність (непризначення наказом) на підприємстві особи, відповідальної за електрогосподарство або невідповідність кваліфікації цієї особи чинним вимогам; - недостатня укомплектованість електротехнічної служби працівниками відповідної кваліфікації; - відсутність на підприємстві посадових інструкцій для електротехнічного персоналу та інструкцій із безпечного обслуговування та експлуатації електроустановок; - недостатня підготовленість персоналу з питань електробезпеки, несвоєчасна перевірка знань, невідповідність групи з електробезпеки персоналу характеру робіт, що виконуються; - недотримання вимог щодо безпечного виконання робіт в електроустановках за нарядами-допусками, розпорядженнями та в порядку поточної експлуатації; - неефективний нагляд, відомчий і громадський контроль за до триманням вимог безпеки при виконанні робіт в електроустанов ках та їх експлуатації. До основних організаційно-соціальних причин електротравм належать: змушене виконання не за спеціальністю електронебезпеч-них робіт; негативне ставлення до виконуваної роботи, обумовлене соціальними чинниками; залучення працівників до понадурочних робіт; порушення виробничої дисципліни; залучення до роботи осіб віком до 18 років.

Безпосередніми причинами потрапляння людей під напругу є: - дотик до неізольованих струмовідних частин електроустановок, які знаходяться під напругою, або до ізольованих за фактично пошкодженої ізоляції — 55%; - дотик до неструмовідних частин електроустановок або до електрично зв'язаних з ними металоконструкцій, які опинилися під напругою в результаті пошкодження ізоляції — 23%; - дія напруги кроку — 2,5%; - ураження за виникнення електричної дуги — 1,2%; - інші причини — менше 20%.

Блискавкозахист будівель.

Захист від грозових електричних стріл поділяють на зовнішній і внутрішній. Мета зовнішнього приймача – перехопити розряд блискавки та спрямувати його безпечним шляхом у землю завдяки системі металевих електродів, мета внутрішнього – вберегти від перенапруги техніку в будівлі. Зовнішній блискавкозахист складається із: блискавкоприймача (громовідвід, блискавковідвід), струмовідводу та заземлювача. Блискавкоприймач – він приймає основний удар. Блискавкоприймачі бувають горизонтальні (тросові та сітчасті) й вертикальні (стрижневі). Горизонтальні блискавкоприймачі монтують, прокладаючи на гребені даху дріт регламентованого діаметра. Вертикальний стрижневий блискавкозахист часто виготовляють самотужки. Популярним блискавкоприймачем в Україні, є активний блискавковідвід. Найчастіше активні блискавкоприймачі використовують для захисту від електромагнітних коливань мобільний зв’язок. Виокремлюють ще один вид блискавкоприймачів – «природний». (металеву покрівлю даху,, металеві аксесуари для даху, воронки, дощоприймачі)

Струмовідводи Після того, як блискавоприймач отримав порцію струму, він передає його струмовідводам. Основні вимоги до струмовідводів – малий спротив, механічна міцність і стійкість до корозії, оскільки їх часто псують вітер, дощ, перепади температур.

Заземлювачі. Мета яких– пропустити електричний струм у землю. Заземлювачі бувають природні, штучні або змішані. Металеві предмети, що містяться у землі та не призначені для відведення струму у ґрунт, називають природними заземлювачами.

Штучні заземлювачі, тобто металопрофілі, прути, проводи або смуги, що розташовані у ґрунті вертикально (шпилькові заземлювачі), або горизонтально (контурні заземлювачі).

Загалом, заземлення залежно від його призначення поділяють на:

– захисне заземлення: має на меті захист людей і домашніх тварин від ураження електричним струмом;

– робоче заземлення: забезпечує належне функціонування електричних, телекомунікаційних і радіоустановок, що також має назву функціонального заземлення;

– заземлення системи блискавкозахисту: безпечне розсіювання у ґрунті струмів розрядів блискавки.

Внутрішній захист від блискавки. Для збереження електропроводів будинку від стихії у розподільних щитках встановлюють блискавкорозрядники. Основна мета– зрізати напругу струму від блискавки на захисне заземлення або на звичайний робочий нуль

 

Вентиляція виробничих приміщень призначення, види.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції - вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте і свіже. Вентиляція класифікується за такими ознаками:- за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) і суміщена (природна та штучна одночасно);- за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно-витяжна;- за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована;- за призначенням - робоча, аварійна. Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення. Припливне повітря за потребою піддається спеціальній обробці (очищенню, нагріванню, зволоженню тощо). При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна вентиляція поєднує першу й другу. Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об'ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом надходження чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. До приладів місцевої ї вентиляції належать: повітряні душі й оази, повітряні і повітряно-теплові завіси. Місцеві витяжні системи, як правило, дуже ефективні, тому що дозволяють вилучати шкідливі речовини безпосередньо з місця їх утворення або виділення, не даючи поширитися в приміщенні. Комбінована вентиляція поєднує загальнообмінну та місцеву. Аварійну вентиляцію влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливостей, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації. Аварійна вентиляція, як правило, проектується витяжною.

 

Вибір типу вогнегасників.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливіша роль відводиться самим ефективним з них - вогнегасникам. Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною. Вуглекислотні вогнегасники. Застосовують ручні вогнегасники і в транспортному виконанні. Вогнегасники наповнюються стиснутим газом Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні мет