Розкол в православ’ї та шляхи об’єднання

У православ'ї стався розкол. Зараз діють:

Українська автокефальна православна церква, що перебуває під духовною опікою глави українських церков в Америці і в діаспорі митрополита Константина (Багана), предстоятель — митрополит Мефодій (Кудряков). Українська православна церква Київський патріархат, її очолює патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (Денисенко).

Українська православна церква Московського патріархату, очолювана митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабодан). Діяльність Православних Церков в Україні охоплює — 1110 зареєстрованих і незареєстрованих релігійних громад Української автокефальної православної церкви, 3 монастирі, 676 священнослужителів, 789 культових споруд, що вже діють чи споруджуються, 7 навчальних закладів, 248 недільних шкіл, 5 періодичних видань;

Українська православна церква Київського патріархату охоплює 3196 релігійних громад, 31 монастир, 2514 священнослужителів, 2206 культових споруд 17 навчальних закладів, 881 недільну школу, 25 періодичних видань;

Українська православна церква Московського патріархату охоплює 10042 релігійні громади, 144 монастирі з 4046 ченцями, 8285 священиків, 8542 культові споруди (1018 — у будівництві), 15 навчальних закладів, 3245 недільних шкіл, 116 періодичних видань.

Відродження Української греко-католицької церкви свідчило про зростання української національної самосвідомості. Швидкому відродженню греко-католицької церкви сприяло те, що з 4418 православних парафій України близько половини припадали на західноукраїнські землі. Релігійна мережа греко-католицької церкви повністю відновлена. 16 січня 1991 року папа Іоанн Павло II відновив діяльність римсько-католицьких дієцезій в Україні і призначив єпископів у Львові, Кам'янці-Подільському, Житомирі. У 1992 році Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, Папа призначив першим Апостольським Нунцієм в Україні архієпископа Антоніо Франко. Пізніше Папа Іоанн Павло II проголосив Львівського митрополита архієпископа Мар'яна Яворського кардиналом. Тоді ж став кардиналом глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Отже, уперше в історії Україна має своїх кардиналів, а Львів — єдине місто у світі, де є відразу два кардинали.

На початку 2003 року Римсько-католицька церква мала 840 зареєстрованих громад, 77 місій, 477 священнослужителів, у тому числі 11 єпископів, сотні культових споруд. Римсько-католицька церква в Україні має 7 дієцезій (Львівська архідієцезія, дієцезії Київсько-Житомирська, Кам'янець-Подільська, Луцька, Мукачівська, Харківсько- Запорізька і Одесько-Сімферопольська). 

Намагаючись схематично окреслити ситуацію, можемо звести ці процеси до двох класичних шляхів реалізації: еволюційний та революційний. Кожен з них має свої переваги та свої недоліки, і який з них буде зреалізовано і коли – невідомо.

Еволюційний варіант розвитку представляє сама УПЦ МП, ієрархія якої заявляє про те, що здобуття автокефалії має проходити згідно канонів та має свою певну процедуру, часом навіть заявляючи, що Помісна Православна Церква в Україні вже існує, допускаючи тут, звісно, підміну понять: якщо Помісна Церква посідає певну ступінь автономії (як у випадку УПЦ МП), то це ще не означає ні в якому разі посідання статусу Автокефалії, який передбачає повну церковну самоуправність. Зараз статус Автономії УПЦ МП у лоні Російської Православної Церкви дуже нагадує статус союзних республік у Радянському Союзі: де-юрe всі республіки були незалежними, наприклад, кожна мала окреме пердставництво при ООН чи інших міжнародних організаціях, а де-факто, керівництво всіма найважливішими процесами здійснювалося з Центру – Москви. Тому теперішній статус автономії можна розглядати лише як перший крок до автокефалії.

Представником другого варіанту розвитку ситуації – революційного – є теперішній Патріарх УПЦ КП Філарет, який пішов на радикальний шлях відокремлення від РПЦ – самопроголошення автокефалії, відчувши мабуть сприятливу політичу кон’юнктуру, що потягнуло за собою рішучі санкції зі сторони Московської Патріархії: зібрання Синоду єпископів УПЦ у Харкові, який проголосив засуд дій Митрополита та в подальшому накладання анафеми на нього «за спричинення розколу».

Перевагою такого революційного шляху є негайне здобутя незалежності (не автокефалії в її канонічному сенсі) українською Церквою, чи скоріше тим уламком, який пішов за Патріархом, та національно-державотворча її спрямованість. Негативні аспекти: анафема зі сторони Московської Патріархії, накладена на провідника УПЦ КП, невизнання УПЦ КП Православним світом, що призводить до її ізоляції. Звісно, головною причиною всього цього негативу є скоріше цековна політика Московської Патріархії ніж її ревність у дотриманні канонів. Не одна з теперішніх Автокефальних Церков має досвід перебування у такому статусі невизнання її атокефаліі бувшою метрополією; і навіть та ж Московська Патріархія, яка тепер виступає найбільшим поборником церковних канонів, сама довгий час залишалася невизнаною Константинопольким Престолом. Але, якщо у часи середньовіччя перебування в ізоляції не спричиняло значних негативних наслідків для Церкви і під опікою держави можна було створити умови для розвитку, то у теперішній час глобалізації та швидкого розвитку комунікацій дуже важко, а то й неможливо, для Церкви розвиватися у ізоляції. Саме тому, виглядає, ізоляція УПЦ КП, невизнання її Православною Спільнотою, привело до її маргіналізації, і їй фактично доводиться «варитися у власному соку», виключно у українському контексті, що значно сповільнює розвиток.

Пізній протестантизм

У сучасних умовах протестантизм в Україні є найдинамічнішою конфесією. Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє наявність сталих джерел поповнення їхніх лав. Це, по-перше, сімейне виховання у родинах, які розглядаються як «домашні церкви» (третина послідовників баптизму — молодь до 30 років); по-друге, поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності. За період незалежності протестантські організації створили 95 % усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій. За статистикою адвентистів, тільки у середині 90-х років XX ст. у період проведення у київському Палаці спорту євангельської програми всесвітньо відомого проповідника з Австралії Джона Картера прийняли водне хрещення й поповнили громади АСД 3,5 тис. нових членів. По-третє, протестанти складають лише 2,2 % населення країни, усі члени їх організацій — активні, «реальні», чи справжні віруючі, тоді як серед православних переважає тип пасивного «масового віруючого». Особливість сучасного українського протестантизму — полягає у відображенні національно визначених рис. Протестантське середовище активно використовує національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят; спостерігається відновлення української мови у проповідництві та общинному житті. Протестантизм дедалі частіше розглядається як невіддільна складова релігійної історії українського народу.

Лютеранство представлене Українською лютеранською церквою, до складу якої входять переважна більшість із 70 зареєстрованих громад (1,5 — 2 тис. віруючих) і 60 священнослужителів. Громади лютеранської церкви існують в Києві, Львові, Тернополі, Кремінці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Миколаєві, Херсоні, Маріуполі. У 1996 році офіційно зареєстровано Єпископат лютеранської церкви з центром у Києві.

Кальвінізм в Україні репрезентований Закарпатською Реформатською Церквою (107 громад, 99 культових споруд, у тому числі 10 збудованих в останнє десятиліття, 71 священнослужитель, 81 недільна школа, одне періодичне видання). Англіканство представлено на території України лише двома громадами.

Баптизм залишається найвпливовішою з протестантських конфесій, об'єднуючи до 40 % усіх протестантських спільнот. Найрозгалуженішим протестантським центром церковного типу є на сьогодні Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн — баптистів. Союз діє як самостійна, незалежна у внутрішньому житті структура. Союз складається з п'яти обласних об'єднань у межах України та 5 об'єднань баптистських церков діаспори — США, Канади, Австралії, Аргентини та Парагваю. У структурі Союзу створена розгалужена мережа духовних навчальних закладів.

П'ятидесятництво. Активний процес будівництва церковної організації відбувається у п'ятидесятництві, що об'єднує приблизно 30 % усіх протестантських спільнот. Так, у 1990 році на з'їзді у м. Коростень більшість п'ятидесятницьких церков вирішили об'єднатись у Союз християн віри євангельської (п'ятидесятників) України. Союз об'єднав майже всіх християн віри євангельської (у західних областях) та більшість християн євангельської віри (на сході і півдні). Союз на федеративних засадах входить до спільного для більшості п'ятидесятницьких громад. Об'єднаного союзу християн віри євангельської. Всеукраїнський союз має у своєму складі 1240 зареєстрованих (126 незареєстрованих) громад, 51 місію, 2081 священнослужителів, 871 культову споруду, 14 навчальних закладів, 871 недільну школу, 18 періодичних видань. Поза структурами Союзу діють понад 450 громад.

Методизм. На початку XXI ст. в Україні зареєстровано 15 методистських громад, організаційно підпорядкованих Російській об'єднаній методистській церкві.

Адвентизм. Окремий церковний осередок створили адвентистські громади України — Українську уніонну конференцію церков адвентистів сьомого дня. У складі українського уніону 7 регіональних конференцій і 2 місії. Існує як складова Євро-Азіатського дивізіону Всесвітня організація адвентистів сьомого дня. Якщо наприкінці 80-х років XX ст. до складу церкви адвентистів сьомого дня входило 214 об'єднань із 14114 членами, які обслуговувались 73 рукопокладеними і 88 неруконокладеними проповідниками, то на початку XXI ст. — 898 зареєстрованих громад з понад 65 тис. членів, 72 громади діє поза її межами. Адвентисти мають 3171 суботню школу, 3 духовних навчальних заклади (Теологічна школа у Львові, Буковинський біблійний інститут, заочне відділення Заокської духовної академії у Лісовій Бучі під Києвом). Церковне служіння у різних формах здійснюють 1102 служителі. У розпорядженні адвентистів є 537 молитовних будинків. Головний напрям позакультової діяльності — упровадження здорового способу життя. У структурі уніону працює Українська адвентистська медична асоціація. При багатьох міських громадах відкриті сучасні медичні кабінети. З початку XXI ст. у країні починають діяти громади зовсім нові для України протестантські визнання. Альтернативу християнській традиції становлять і нетрадиційні релігійні визнання: свідки Ієгови, мормони, кришнаїти та ін.

Іслам в Україні

Іслам.

Нині триває процес повернення до Криму кримських татар. Послідовниками ісламу в Україні є також представники тих народів, які сповідували його з дідів — прадідів. Це — татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Тепер щоденно виконують хоча б дворазовий намаз 10 — 12 %. За підрахунками самих мусульман, на території України постійно мешкає 1,5 - 2 млн. мусульман різних національностей. Продовжується відродження мусульманських релігійних громад. Якщо у 1991 році їх налічувалося 34, то на початку 2005 року в Україні діяло 452 мусульманські громади з 436 служниками культу, у розпорядженні яких 151 культова споруда. Більшість громад підпорядковані Духовному управлінню мусульман Криму. Вищим органом влади в Криму є Курултай (з'їзд) мусульман Криму. На Україні діють два самостійних центри ісламу — Духовне управління мусульман України у Києві, створене 1993 року Духовний центр мусульман України у Донецьку.

Поширення ісламу за межами автономної республіки Крим пов'язане з діяльністю всеукраїнської громадської організації «Арраїд». Основними завданнями цієї організації є благодійна діяльність у різних регіонах України і підтримка культури ісламу. Мусульмани, які живуть в Україні, прагнуть знайти своє місце у процесі розбудови в країні демократичного суспільства.